3.2. Класифікація засобів розміщення туристів за ВТО

У міжнародній практиці прийнята стандартна класифікація за- собів розміщення, розроблена експертами Всесвітньої туристської організації (ВТО). Згідно з нею, всі засоби розміщення поділяють на дві групи: колективні та індивідуальні. Перші, у свою чергу, під- розділяються на підприємства готельного типу та спеціалізовані.

До колективних засобів розміщення готельного типу, згідно з ДержСТ 51185-98 „Туристичні послуги. Засоби розміщення. Загальні вимоги”, належать готелі, мотелі, клуби із проживанням, пансіонати, мебльовані кімнати, гуртожитки тощо.

До спеціалізованих засобів розміщення відносять: санаторії, профілакторії, будинки відпочинку, туристські притулки, стоянки та ін., туристські, спортивні бази, бази відпочинку, будинки мисливця (рибалки), конгрес-центри, кемпінги, ботелі, флотелі, ротелі та інші.

До індивідуальних засобів розміщення належать: квартири, кі-

мнати в квартирах, будинки, котеджі, що винаймаються.


Круль Г.Я. Основи готельної справи

Розвиток туризму призвів до зростання готельного господарст- ва як головної складової туристичної галузі. Більше того, в умовах посиленої конкурентної боротьби на міжнародному туристичному ринку, сучасне готельне господарство більшості країн світу виок- ремилось у самостійну галузь економіки.

ВТО, залежно від споживача готельних послуг на сучасно-

му готельному ринку, рекомендує виділяти такі типи готелів:

   готель „люкс” (на 100-400 номерів), розташовується зде- більшого у центрі міста і надає елітні умови проживання керівни- кам найвищого рівня за дуже високими цінами;

         готель високого класу (може мати від 400 до 2000 номе-

рів), розташований у межах міста і пропонує широкий спектр послуг, що надається кваліфікованим персоналом бізнесменам, учасникам конференцій, індивідуальним туристам; він оснащений дорогими меблями та обладнанням. Ціна проживання вища від пересічної;

         готель середнього рівня зорієнтований на широке коло

споживачів, може мати різну кількість номерів. Прагне викорис- товувати сучасні технології, знижуючи експлуатаційні витрати і дотримуючись середнього рівня цін;

   апарт-готель (від 100 до 400 номерів) пропонує умови, аналогічні до мебльованих кімнат. Ціни коливаються залежно від сезону й умов розміщення. Зорієнтований на бізнесменів чи тури- стів, що зупиняються на тривалий час;

   готель економічного класу може бути невеликим, із кі- лькістю номерів від 10 до 150. Розташований поблизу магістра- лей, має невеликий штат персоналу, обмежений набір послуг, добре обладнаний номерний фонд. Споживачами є, як правило, бізнесмени, індивідуальні туристи, які не потребують повного пансіону і прагнуть до фактичної оплати спожитих ними послуг, що передбачає невисокий відсоток надбавки за обслуговування;

         мотель призначений для туристів, які подорожують авто-

транспортом.  Розташований  поблизу  автотрас,  має  незначний штат персоналу і передбачає невисокі ціни при сучасних добре обладнаних номерах;


Види сучасних засобів розміщення

   курортний готель може мати від 100 до 500 номерів, зде- більшого віддалений від міста і розташовується поблизу водойм, у мальовничих місцях; пропонує повний набір послуг, має багато спортивних споруд, дитячих майданчиків; ціни – вищі за середні, зорієнтовані на різні категорії туристів;

         таймшер (від англ. time share, що означає «частина часу»)

– це спільне володіння, чи, точніше, довготривала оренда клубних засобів розміщення із правом користування ними впродовж певно- го часу (наприклад, одного тижня впродовж 30-50 років і більше, щорічно). Особливість класичного таймшеру – це наявність серти- фікату власності на певний період відпочинку, з можливістю пере- дачі його в спадщину; сертифікат є предметом застави, забезпечен- ня кредиту тощо.

Хоча окремі квартири й продаються індивідуальним власникам,

однак повна власність контролюється компанією управління. Ціна таймшеру залежить від особливостей сезону, а також від часу пере- бування. Проживання в менш привабливий період року коштує значно дешевше, ніж у сезон найбільшого попиту. Власник номера має можливість користуватися нерухомістю впродовж певного часу, пропорційно до грошового внеску. Здебільшого «власність» купу- ється на термін від 10 років до безстрокового користування. Час користування вимірюється тижнями.

На сучасному етапі з’явилась можливість обміну часу і місця

власності між власниками (власник номера-апартамента таймшер- готелю, який знаходиться на морському узбережжі, може обміняти володіння цим номером на володіння номером у готелі, розташова- ному на гірськолижному курорті). При цьому обмін може проводи- тися зі збільшенням чи зменшенням часу перебування. Наприклад, тиждень у готелі на Канарських островах рівноцінний двом тижням у Канаді, трьом в Австралії, Новій Зеландії чи Південній Африці.

Отже, класифікація засобів розміщення готельного типу за різ- ними критеріями дозволяє якнайповніше охопити всі аспекти готе- льного бізнесу.


Круль Г.Я. Основи готельної справи