2.2. Організаційно-функціональна структура міжнародних

організацій

Кожна організація визначає свої цілі, сферу компетенції, функ­ції, організаційну структуру, механізм прийняття рішень та їхнє ви­конання.

Найперше, з чого починається організація, — це визначення ці­лей її діяльності. Якщо цілі визначено чітко, їх досягнення реально обґрунтовано, то така організація буде функціонувати ефективно (за інших обставин). Якщо ж головна мета сформульована розпливчас­то, якщо цілей забагато й вони не відповідають реальній ситуації, то це буде гальмувати діяльність організації або взагалі вона стане не­життєздатною. Можна твердити, що Ліга Націй поставила перед со­бою недосяжну мету: зберегти мир в умовах, коли суперечки між її головними учасниками досягли апогею, а фашистська ідеологія ви­ключає розумні компроміси. І навпаки, головна мета, декларована ООН, — «підтримка міжнародного миру й безпеки шляхом прийнят­тя ефективних колективних засобів й мирного урегулювання спорів» — виявилася досяжною. Незважаючи на локальні конфлікти в другій половині ХХ ст. все ж вдалося запобігти новій світовій війні. Це ста­лося через усвідомлення керівниками найсильніших країн того фак­ту, що сучасна світова війна вже не виявить переможця.

Звичайно цілі міжнародних організацій поділяються на головну і підпорядковані.

Головна ціль (мета) організації визначає, для чого, власне, її за­сновники вирішили згуртуватися. Часто головна мета формулюється досить чітко. Наприклад, ось як вона задекларована Міжнародним банком реконструкції і розвитку (МБРР): «Сприяння реконструк­ції й розвитку територій держав-членів шляхом заохочення капіта­ловкладень для виробничих цілей». Тут вказана не тільки ціль, а й спосіб її досягнення. Буває й так, що головна ціль сформульована в загальному вигляді, обіймаючи широкий діапазон міжнародних від­носин. Так, головною метою Міжнародної асоціації розвитку (МАР) є «сприяння економічному розвитку»; Світової організації торгівлі (СОТ) — «зміцнення світової економіки»; Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АПЕК) — «підтримка економічно­го зростання й розвитку на спільне благо всіх народів Азіатсько-Тихоокеанського регіону й тим самим сприяння зростанню й розви­тку світової економіки».

Підпорядковані цілі конкретизують головну мету, чіткіше визна­чаючи сферу діяльності організації. Наприклад, та ж сама СОТ, після проголошення головної мети, далі формулює ціль, яка, власне, роз­криває її суть: «Спрямування зусиль на розширення торгівлі, збіль­шення інвестицій, зайнятості й підвищення рівня доходів у всьому світі»; отже, визначається, що торгівля — основна сфера діяльності організації. Серед цілей МАР є така: «Підвищення рівня життя в кра­їнах, що розвиваються» І дійсно, МАР у своїй діяльності орієнтована, насамперед, на цю групу країн.

Для Міжнародного валютного фонду (МВФ) головною метою є «підтримка загальної системи розрахунків». А далі вказано цілі, які конкретизують, розкривають суть головної мети:

спостереження за станом міжнародної валютної системи;

сприяння стабільності обмінних курсів валют та упорядкуван­ня валютних взаємовідносин;

надання короткострокових і середньострокових кредитів та ін.

Так само Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) за головну мету має «сприяння збалансованому й стійкому розвитку спільного ринка в інтересах Співтовариства», а потім конкретизує механізм її досягнення: «надання позик і гарантій на некомерційній основі в ці­лях поліпшення фінансування в усіх секторах економіки».

Головні й підпорядковані цілі організації можна розмежувати не завжди. Буває, що за своїм змістом цілі, які проголошує організація, рівнозначні, мають однаковий ранг. Ось, наприклад, цілі Європей­ського Союзу:

утворення тісного союзу народів Європи;

сприяння збалансованому й спільному економічному й соці­альному прогресу;

затвердження Європейського Союзу на міжнародній арені шляхом здійснення спільної зовнішньої політики.

Тут ми бачимо три, хоч і пов'язані між собою, але самостійні сфери діяльності: внутрішня політика (в межах Союзу), соціально-економічна сфера і зовнішня політика.

Організація африканської єдності (ОАЄ) проголошує такі цілі:

сприяння єдності й солідарності африканських країн;

координація зусиль по підвищенню рівня життя африкан­ських народів;

захист суверенітету, територіальної цілісності й незалежності народів Африки;

ліквідація всіх форм колоніалізму в Африці.

Тут також ціль віддзеркалює окрему сферу, й усі вони однаково важливі.

Цілі міжнародної організації, а також принципи її діяльності за­писуються в Статуті, який являє собою установчий документ. Всі члени організації повинні в своїх діях дотримуватися основних по­ложень Статуту.

Цілі організацій значною мірою окреслюють рамки її компетен­ції. Компетенція організації — це об'єкт, сфера предметної діяльнос­ті, коло проблем, якими вона буде займатися. Крім цього, в поняття компетенції входить комплекс повноважень, якими організація наді­ляється для виконання своїх функцій.

Залежно від кола проблем, якими займаються організації, вони поділяються на організації загальної компетенції й організації спеці­альної компетенції.

Організації загальної компетенції відають зразу великою кіль­кістю сфер міжнародної діяльності — економічною, політичною, культурною, екологічною, соціальною тощо. До таких організацій на­лежить ООН, майже всі регіональні організації інтеграційного харак­теру, ОЕСР та деякі інші.

Так, у діяльності ООН майже немає сфери міжнародних відно­син, на які не поширювалася б її компетенція. Межі компетенції Ор­ганізації Чорноморського економічного співробітництва: транспорт і комунікації; інформатика; стандартизація і сертифікація продукції; енергетика; гірнича промисловість; туризм; сільське господарство; охорона здоров'я; наука й технологія. Бачимо, що діапазон компетен­ції досить таки широкий, хоча тут відсутні, наприклад, такі сфери, як зовнішня політика, оборона, валютна політика. А от при заснуванні СНД передбачалося співробітництво в сферах ширших і важливі­ших: зовнішня політика, оборона, економічна й фінансова політика, екологія, культура.

Організації спеціальної компетенції мають вужчий діапазон і конкретніші напрями діяльності. Наприклад, Світова організація торгівлі (СОТ) усю свою діяльність здійснює в сфері міжнародної торгівлі. Компетенція Всесвітнього банку обмежується наданням довгострокових кредитів і фінансування програм розвитку переваж­но бідних країн; компетенція МВФ — регулювання міжнародної ва­лютної системи і надання короткострокових кредитів.

У розвитку міжнародних організацій існує тенденція до розши­рення меж їхньої компетенції аж до появи елементів наднаціональ-ності в їхній функціональній структурі [34, с. 74—78]. Це означає, що держава-член передає добровільно організації частину своїх суве­ренних прав. Найбільш яскраво це відтворюється в постановах Ради Безпеки ООН, яка вирішує питання безпеки в цілих регіонах світу. Іншим прикладом є політика Європейського Союзу; тут уже багато функцій передано державами під ведення організації: митна політи­ка, валютна політика, ціноутворення, міграційна служба тощо. Усе більше наднаціональної компетенції набуває Міжнародний валют­ний фонд. Він фактично примушує уряди держав здійснювати певну валютну політику, вимагає пред'являти повну інформацію про еко­номічний стан країни, а також може застосовувати санкції (у вигляді припинення фінансування країни).

Виходячи з цілей та компетенції організації, визначаються її функції. Функціями міжнародної організації вважається зовнішній прояв її діяльності по виконанню своїх завдань [24, с. 179]. Органі­зація може виконувати свої функції в межах визначеної компетен­ції. Функції поділяються на головну, регулювальні, координувальні, контролюючі й оперативні.

Головна функція полягає у визначенні відповідності інтер­есів учасників організації її цілям. Вона тісно пов'язана зі змістом компетенції організації. Ось, наприклад, як формулюється головна функція ЮНІДО: «Являти собою світовий форум з питань промис­лового розвитку». Головна функція Міжнародної торговельної па­лати (МТП): «Привертати увагу держав до проблем бізнесу», Між­американського банку розвитку (МаБР) — «сприяти вкладенням державного й приватного капіталу в Латинську Америку в цілях розвитку».

Регулювальні функції полягають у розробленні стандартів пове­дінки членів організації, методів і форм досягнення цілей, а також у регулюванні відносин з іншими суб'єктами міжнародного права.

Суть координувальні функції полягає в узгодженні інтересів і дій учасників організації. Це особливо важливо для організації уні­версального характеру, з широкими сферами діяльності, великою кількістю членів і різноманітністю цілей. Такою організацією є, на­самперед, ООН. У її структурі утворено навіть спеціальний орган — Економічну й Соціальну Раду (ЕКОСОР) для координації економіч­ної та соціальної діяльності як членів ООН, так і інших її органів та організацій.

Оперативні функції полягають у виконанні конкретної роботи організації відповідно до її цілей і компетенціії. Наприклад, серед оперативних функцій ЮНКТАД є такі: обговорення питань торгівлі й розвитку на міжурядовому рівні; ведення переговорів і досягнення консенсусу; технічне співробітництво.

Контролюючі функції полягають у спостереженні за виконанням рішень організації, а також за розвитком ситуації в сфері її діяльнос­ті (моніторинг). Так, контрольна функція ЮНКТАД сформульована таким чином: «Моніторинг, здійснення рішень і прийняття наступ­них заходів».

Розглянемо різновиди функцій на прикладі МВФ. Ось його функціональна структура [51, с. 93]:

Підтримка загальної системи розрахунків.

Спостереження за станом міжнародної валютної системи.

Сприяння стабільності обмінних курсів валют і впорядкуван­ня валютних відносин.

Надання короткострокових та середньострокових кредитів.

Поповнення валютних резервів країн-членів шляхом розподі­лу спеціальних прав запозичення.

6. Надання консультацій.

Серед цих функцій перша — головна, друга — контролююча, тре­тя — регулювальна, решта — оперативні.

Функціональна структура організації тісно пов'язана з її органі­заційною структурою. Окремі органи утворюються саме для тих або інших функцій. Кожний структурний підрозділ організації має чітко окреслену компетенцію своєї діяльності. Організаційна структура відрізняється ієрархічністю й субординацією, тобто визначаються органи вищі, виконавчі, допоміжні тощо.

Класифікувати органи міжнародної організації можна за різни­ми критеріями. Найчастіше застосовується функціональний прин­цип. Згідно з ним, органи поділяються на вищі, виконавчі, допоміжні, контролюючі й адміністративні.

Вищі (головні) органи відають найважливішими сферами діяль­ності організації, приймають рішення з найважливіших питань, при­чому ці рішення остаточні. Вищий орган визначає загальну політику організації, її принципи; розглядає бюджетні й фінансові питання; має право переглянути й доповнити статут; приймає рішення щодо вступу нових членів до організації або виключення із її складу. Про­те вищі органи не виконують оперативних функцій. Найчастіше до складу вищих органів входять представники усіх держав, і тоді такий орган називається пленарним.

Вищим органом ООН є Генеральна Асамблея, яка складається з усіх учасників. Вона обговорює будь-які питання в межах компетен­ції ООН, надає відповідні рекомендації, визначає політику ООН, її програму й основні напрямки діяльності, затверджує бюджет. В Єв­ропейському Союзі вищим органом є Європейська Рада, до якої вхо­дять усі голови держав або урядів членів організації. Рада визначає основні стратегічні напрями діяльності ЄС. Аналогічні функції має Рада ОЕСР. Вищим органом СНД є Рада голів держав, яка склада­ється з президентів країн-учасниць. Вона приймає рішення з осно­вних питань міжнародного співробітництва. Ці питання являють собою найгостріші проблеми, від вирішення яких залежить саме іс­нування СНД. До них, зокрема, належить визначення зовнішньої по­літики щодо третіх країн, утворення єдиного економічного простору, участь у колективних збройних угрупованнях тощо.

Виконавчі органи впроваджують у життя рішення і постанови, що приймаються вищим та деякими іншими органами. Вони здійснюють оперативні функції і (за окремими винятками) не займаються законот­ворчою діяльністю. Виконавчі органи різних організацій мають специ­фічні назви і склад. Наприклад, таким органом в МБРР і МВФ є Рада директорів-виконавців (Виконавча рада). В МАР, МФК і БАГІ він має назву: Виконавчий директорат, або просто Директорат. У цих органі­заціях виконавчий орган складається з представників не всіх держав (як у вищому органі), а з декількох обраних або призначених осіб. На­приклад, Виконавча рада МВФ складається тільки з 24 директорів-виконавців. У такому разі маємо справу з органами з обмеженим складом. Найчастіше в таких органах представлені наймогутніші й найвпливовіші країни; поряд з цим частина представників обираєть­ся (або призначається) за принципом «географічної справедливості»: щоб дотримувалася рівновага між окремими континентами, регіонами, соціально-політичними групами країн.

Виконавчий орган не обов'язково складається з обмеженої кіль­кості членів, іноді в нього входять представники всіх держав-членів. Наприклад, виконавчим органом ОБСЄ є Рада міністрів закордон­них справ, яка складається з відповідних міністрів усіх країн. У Єв­ропейському Союзі виконавчі функції належать Раді Європейсько­го Союзу і Європейській комісії. Рада представлена міністрами всіх країн-членів, але склад їх змінюється залежно від кола питань, що об­говорюються (це або міністри закордонних справ, або економіки, або фінансів тощо).

В СНД постійним виконавчим органом є Координаційно-кон­сультативний комітет; до нього входять по два представники від кожної держави-члена. Крім того, певною мірою виконавчі й коор­динаційні функції здійснюють Рада голів урядів і Рада міністрів за­кордонних справ.

Роль виконавчих органів у діяльності міжнародних організацій досить значна. Незважаючи на те, що в ієрархічній піраміді вони підпорядковані вищому органові, їхній авторитет інколи буває, при­наймні, не нижчим. Справа в тому, що пленарні органи звичайно приймають рішення, які вироблені й рекомендовані виконавчими органами. Так, у Міжнародному валютному фонді Рада директорів може припинити користування коштами фонду для якоїсь країни, а Рада керуючих (вищий орган) лише підтверджує це рішення на своїй сесії [34, с. 63].

Адміністративні органи також мають справу з виконанням по­точних функцій. Але їхній ранг поступається рангові виконавчих органів. Адміністративні органи займаються повсякденною органі­заційною роботою, яка спрямована переважно на внутрішні справи організації. Найчастіше ці функції виконує секретаріат. До його сфе­ри входить підготування документації до проведення конференцій та нарад; організація й проведення переговорів між організацією й ін­шими суб'єктами міжнародного права; організація технічної допомо­ги державам-членам; матеріально-технічне забезпечення організації.

Взагалі функції секретаріату дещо ширші за суто адміністра­тивні. Часто він являє собою орган з дуже розгалуженою сферою компетенції. Так, Секретаріат ЮНІДО складається з шести підроз­ділів: Державних програм і фінансування; досліджень і публікацій; людських ресурсів і підприємництва; промисловості й охорони зо­внішнього середовища; інвестицій і технологічного розвитку; адміні­стративного. Тут адміністративна функція є лиш однією серед інших. Секретаріат ОЕСР складається з 13 директоратів, серед яких є адмі­ністративний. В Секретаріаті ОБСЄ серед чотирьох департаментів є адміністративно-бюджетний.

Отже, секретаріат — це розгалужений орган, який часто налічує чимало співробітників. Наприклад, у Секретаріаті ООН їх 20 тисяч. Вони наймаються на контрактній основі і в своїх діях відповідальні тільки перед організацією. Звичайно це люди висококваліфіковані, компетентні, сумлінні й чесні.

Хоча секретаріат займає підпорядковане місце в організаційній структурі, часто його очолює особа, що знаходиться на вершині ієрар­хічної піраміди і є головним її представником у міжнародних відноси­нах. В Організації Об'єднаних Націй таку роль виконує Генеральний Секретар. Але, незважаючи на свій незаперечний авторитет, Гене­ральний Секретаріат підзвітний у своїх діях Генеральній Асамблеї ООН. Посада генерального секретаря є також у деяких інших органі­заціях, наприклад у Світовій туристській організації, ОЕСР, ОПЕК та ін. А от у Виконавчому секретаріаті СНД такої посади немає.

Специфічним контрольним органом є міжнародні суди. Вони не тільки розв'язують суперечки між членами організацій, а й слідку­ють за дотриманням норм і принципів поведінки, що записані в ста­туті. Таким органом є, зокрема, Міжнародний Суд ООН, який надає юридичні консультації й складає висновки щодо важливих правових питань. Суди є також у багатьох регіональних організаціях: ОБСЄ (Арбітражний і мировий суд), ЄС (Європейський суд), СНД (Еконо­мічний суд) та ін. На відміну від більшості інших органів, де рішення переважно рекомендаційні, постанови міжнародних судів обов'язкові до виконання.

Решта органів міжнародних організацій називається допоміжни­ми. Кожний такий орган здійснює якусь одну, чітко визначену функ­цію. Назва «допоміжний» — досить умовна, бо часто функція, яку виконує орган, має важливе значення. Але ці органи не займаються правотворчою діяльністю, у своїх діях вони підпорядковані вищому, а то й виконавчому органам. Наприклад, Генеральній Асамблеї ООН підпорядковані такі органи, як Центр ООН по населених пунктах (ХАБІТАТ), ЮНКТАД та ін. До відома ЕКОСОР належать функ­ціональні й регіональні комісії, програми, спеціалізовані заклади. Більшість із них є, по суті, організаціями в системі ООН (МВФ, СБ, ЮНЕСКО та ін.), хоча й називаються органами.

В організаціях з вужчою сферою діяльності (порівняно з ООН) допоміжні органи виокремлюються чіткіше. Ось які допоміжні орга­ни має Світова організація торгівлі (СОТ): Рада з торгівлі товарами; Рада з торгівлі послугами; Рада з торгівлі інтелектуальною власніс­тю; Комітет з торгівлі й довкілля; Комітет з бюджетних, фінансових й адміністративних питань.

З позиції функціонального підходу до класифікації органів роз­гляньмо як приклад організаційну структуру Міжнародного валют­ного фонду. Вона складається з таких органів:

Рада керуючих.

Рада директорів-виконавців.

Комітет МВФ із статистики платіжних балансів.

Директор-розпорядник.

Тут під першим пунктом стоїть вищий орган, далі — виконавчий, ще далі — допоміжний, нарешті — адміністративний.

Крім функціонального, є й інші критерії класифікації органів міжнародних організацій. Виходячи з характеру членства, виокрем­люються: міжурядові, міжпарламентські органи, органи, що склада­ються з осіб в особовій якості, органи, що складаються з національ­них комітетів та груп.

Найпоширенішим типом органів за цією класифікацією є між­урядові органи. Вони складаються з осіб, призначених урядами держав-членів. Це можуть бути голови держав, голови урядів, міні­стри, дипломати. Міжурядові органи утворені практично в усіх між­державних організаціях, в тому числі економічних (МДЕО).

Міжпарламентські органи складаються з депутатів, які або оби­раються населенням країн-членів у процесі загальних прямих вибо­рів (Європейський парламент), або призначаються національними парламентами. Звичайно міжпарламентські органи притаманні регі­ональним організаціям. Так, Європейський Союз має Європейський парламент, Рада Європи — парламентську Асамблею, СНД — Між­парламентську асамблею, ОБСЄ — Парламентську асамблею, КАРІ-КОМ — Асамблею парламентарів Карибського співтовариства, АСЕ­АН — Міжпарламентську організацію тощо.

Міжпарламентські органи звичайно приймають рішення реко­мендаційні; деякою мірою вони виконують функції контролю щодо діяльності виконавчих органів. Європейський парламент ЄС має дещо ширші повноваження: він має право приймати постанови й ди­рективи.

Особливістю міжпарламентських органів є те, що депутати в них гуртуються не по країнах, а за партійною належністю.

Органи з осіб в особливій якості характерні здебільшого для не­урядових міжнародних організацій. Такі органи складаються з фахів­ців високої кваліфікації, вчених, юристів, економістів, працівників культури тощо. Наприклад, органи Римського клубу складаються з провідних учених світу. Але й у міждержавних організаціях є орга­ни, в яких працюють переважно не офіційні представники держав, а особи, наймані за контрактом або запрошені як висококваліфіковані фахівці. Вже згадувалося, що в Секретаріаті ООН працюють десятки тисяч фахівців-неурядовців. В ЮНЕП (Програма ООН з довкілля) більшість органів сформовано з фахівців у галузі охорони навколиш­нього середовища.

У Міжнародній фінансовій корпорації (МФК) є два органи, що складаються з осіб в особовій якості: Банківська консультативна комісія та Діловий консультативний комітет. Перший орган склада­ється з 10 керівників провідних фінансових інститутів; другий — з провідних промисловиків, банкірів і державних діячів, які мають не­абиякий досвід у питаннях бізнесу.

Органи з комітетів та груп також характерні переважно для не­урядових організацій. Вони складаються з національних комітетів країн (наприклад, національні осередки Червоного Хреста), груп, корпорацій, компаній, фірм, національних підприємницьких органі­зацій тощо. Яскравим прикладом цього типу є організаційна структу­ра Міжнародної торговельної палати (МТП). Вищий орган її (Рада) складається із представників, що призначаються національними ко­мітетами й групами, торговельно-промисловими палатами держав. Головна вимога — щоб цілі місцевих організацій не були політични­ми. Ще один орган МТП — Світова промислова рада з питань довкіл­ля — складається з вищих керівників 90 великих корпорацій.

Важливим елементом механізму функціонування міжнародних організацій є процедура прийняття рішень. Рішення можуть прийма­тися простою більшістю голосів, кваліфікованою більшістю й кон­сенсусом.

Для прийняття рішення простою більшістю достатньо набрати 50 % + 1 голос. Така процедура застосовується звичайно для при­йняття рішень загального характеру, наприклад, при затвердженні денного засідання асамблеї або конференції.

Важливі питання, рішення по яких може викликати гострі су­перечки, голосуються кваліфікованою більшістю; в цьому разі за прийняття необхідно не менше ніж дві третини голосів членів орга­нізації.

Останнім часом усе більше рішень затверджується консенсусом. Ця процедура виявляється в попередньому узгодженні інтересів усіх членів організації і досягненні спільного погодження; резолюція при­ймається без голосування.

Процедура голосування в міжнародних організаціях має особли­вості. При голосуванні в пленарних органах кожна делегація має один голос, незважаючи на політичну й економічну потужність країни-члена; цим досягається демократичність дій організації. Але в деяких органах, особливо в таких, які відають фінансовими й кредитними ресурсами, існує зважена система прийняття рішень. Кожна країна-член має певну квоту голосів відповідно до свого економічного по­тенціалу та внеску в спільний фонд організації.

Семінар №2. Функціональна структура міжнародних організацій

 

Мета й завдання заняття: визначити норми міжнародного права, на яких ґрунтується функціонування міжнародних організацій. Роз­глянути цілі, функції та компетенції міжнародних організацій. Нада­ти характеристику організаційно-функціональної структури міжна­родної організації.

 

План

Правові норми й принципи функціонування міжнародних ор­ганізацій.

Організаційно-функціональна структура міжнародних органі­зацій.

 

Ключові поняття

 

Норми міжнародного права; міжнародні договори; міжнародні звичаї; міжнародні кодекси поведінки; джерела формування норма­тивної основи діяльності міжнародних організацій; принципи міжна­родного права; імунітети міжнародної організації; цілі міжнародної організації; компетенція міжнародної організації; функції міжнарод­ної організації; організаційна структура міжнародної організації.

 

Проблемно-пошукові запитання

На яких правових нормах ґрунтується функціонування між­народних організацій?

Чим відрізняються міжнародні звичаї від міжнародних дого­ворів?

Що таке міжнародні кодекси поведінки?

Чим відрізняються спеціальні принципи міжнародного права від загальних?

Які форми санкцій може застосувати міжнародна організація щодо своїх членів?

Як співвідносяться головна мета і підпорядковані цілі міжна­родної організації?

Що таке компетенція організації?

Визначте функціональну структуру організації.

Визначте організаційну структуру міжнародної організації.

Як здійснюється процедура прийняття рішень в міжнародних організаціях?

 

Теми доповідей і рефератів

Правові норми функціонування міжнародних організацій.

Принципи і функції міжнародних організацій.

 

Література: 3; 7; 12; 24; 34; 37; 49; 51.