12.2. Україна в міжнародних регіональних організаціях

Україна є членом таких регіональних інтеграційних угруповань: Співдружність Незалежних Держав (СНД), Організація Чорномор­ського економічного співробітництва (ОЧЕС) і ГУАМ (Грузія, Укра­їна, Азербайджан, Молдова). Серед них першою організацією, до лав якої вступила Україна, була СНД, яка й досі має неабияке економіч­не значення для нашої країни. Проте інтеграційні процеси як в СНД, так і в інших організаціях, протікають непросто, через що для Укра­їни виникають певні проблеми. Розглянемо особливості діяльності України в цих організаціях.

12.2.1. Співдружність Незалежних Держав (СНД)

Утворена організація в 1991 р. До її заснування причетна Украї­на. Вже зазначалося, що утворення СНД зумовлювалося економічни­ми та політичними причинами. Поступово політичний фактор почав ставати не стимулом, а гальмом інтеграції, оскільки бачення політи­ками різних членів СНД перспектив інтеграції, трактування співвід­ношення національних і наднаціональних інститутів в організації дуже різниться. Якщо Білорусь, Казахстан, Киргизія, Таджикистан, Вірменія стоять за найтіснішу інтеграцію з Росією, включаючи полі­тичну й військову, то Україна, Азербайджан, Туркменія побоюються, що через механізм наднаціональних органів може бути встановлено економічний і політичний диктат Росії. Україна, як відомо, не бере участі у військових структурах СНД.

В економічному плані основні розходження містяться навколо форми інтеграції, за якої СНД має будувати спільний економічний простір. Росія виступає за впровадження митного союзу чи навіть економічного союзу. Економічний союз вже задекларовано, проте це поки що суто формальний акт, не підкріплений реальними економіч­ними відносинами. Україна, до речі, вирішила стати лише асоційо­ваним членом Економічного союзу. Зі свого боку Україна пропонує розпочати інтеграційний процес із утворення вільного економічного простору, що більше відповідає сьогоденним реаліям.

Одним з показників інтенсивності процесу інтеграції є частка взаємної торгівлі в межах організації у відсотках до всієї зовнішньої торгівлі країн-членів; чим вона вища, тим успішніше відбувається ін­теграція. Статистичні дані про взаємну торгівлю країн СНД свідчать, що інтеграція йде з труднощами, бо частка їх взаємної торгівлі зни­жується. Це видно на прикладі України.

Слід додати, що на початку 90-х років частка країн СНД в україн­ському експорті становила понад 40, а в імпорті — понад 60%.

Незважаючи на величезні труднощі, якими супроводжується співробітництво членів СНД в його межах, ця організація має для України важливе значення, принаймні зараз. Для нас економічний простір СНД являє потенційно (і реально) широкий ринок збуту то­варів і джерело постачання необхідної сировини (особливо енергоно­сіїв), машин і обладнання, товарів широкого вжитку. На країни СНД припадає понад 30% експорту й понад 40% імпорту України; особли­во велика частка Росії. З СНД ми одержуємо увесь імпортований газ, майже всю нафту, руди кольорових металів, деревину, бавовну, автомобілі. На ринках СНД реалізується переважна кількість нашої продукції чорної металургії, важке обладнання, продукція агропро­мислового комплексу. Збереглося ще чимало виробничих зв'язків між підприємствами України і країн СНД. Втратити такий ринок, особливо за таких непростих економічних обставин, у яких опини­лась Україна, було б недоречно. Інша річ — треба знайти найбільш ефективні шляхи економічного співробітництва між країнами СНД, які б сприяли прискоренню інтеграційного процесу без утиснення національного суверенітету та інтересів кожного члена організації.

Хоч і дуже повільно, але здійснюється просування до утворення вільного економічного простору в межах СНД. Багато товарних груп користуються пільговими тарифами. Більшість країн має безвізовий режим, що полегшує вільне пересування робочої сили. До речі, зна­чна частина українців працює в Росії, зокрема на газо- і нафтопро­мислах, а в Україні — чимало мігрантів з республік Закавказзя та з тієї ж Росії. На новій, ринковій основі налагоджуються виробничі й комерційні зв'язки між підприємствами країн-членів, розвивається співробітництво в кредитно-фінансовій сфері.

У межах СНД найважливіше значення мають наші стосунки з Росією. У «Концептуальних засадах стратегії економічного та соці­ального розвитку України на 2002—2011 роки» зазначається, що наші економічні відносини з Росією органічно узгоджуються з євроінте-граційним курсом нашої держави. Наголошується, що ці стратегічні стосунки мають ґрунтуватися на принципах добросусідства, партнер­ства та взаємної вигоди.

Проте більш успішному просуванню по шляху інтеграції зава­жають причини не тільки політичного, але й економічного порядку. Однією з них є відсутність єдиних стандартів оподаткування това­рів, зокрема в процесі експортно-імпортних операцій. Часто окремі держави, в порушуючи досягнуті замовлення, в односторонньому порядку підвищують тарифи. Так, Росія застосовує високі експортні тарифи на нафту, яка вже на кордоні України стає надто дорогою, і це відчутно на нашій економіці. Зі свого боку, Україна запровадила занадто високі тарифи на транзит товарів через свою територію, що змусило наших торговельних партнерів із СНД шукати інших шля­хів, повз країну. Це, зокрема, боляче відчулося на роботі наших чор­номорських портів. Ще однією акцією, на цей раз скоріше політич­ною, ніж економічною, з боку Росії став намір будувати газопроводи в Західну Європу, обминаючи територію України, а також різке під­вищення ціни на газ, який ми купуємо в Росії.

Росія є головним постачальником енергоносіїв в Україну, насам­перед, нафти й газу. Український уряд відшукує альтернативні дже­рела забезпечення країни енергетичними ресурсами, щоб зменши­ти залежність від Росії, яка є майже монополістом на українському енергетичному ринку. Проте в найближчому часі роль Росії як голов­ного поставника енергоносіїв в Україну залишиться. Росія також є потенційно великим ринком для українських товарів та послуг (зо­крема, транспортних послуг). Через ці обставини економічні зв'язки між нашими країнами ослаблювати було б недоречно.

Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регу­люється Постановою Кабінету Міністрів України «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав—учасниць СНД». Це по­ложення розроблено згідно з Угодою про загальні умови й механіз­ми підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав—учасниць СНД.

Це Положення регулює поставки продукції (сировини, матеріа­лів, деталей, вузлів) для спільного виготовлення кінцевої продукції. Визначається перелік підприємств і організацій, які беруть участь в кооперації; ці дані реєструються в Міністерстві економіки України. Між підприємствами укладаються договори, на основі яких здійсню­ється митне оформлення продукції. Така продукція звільнюється від обкладення ввізним або експортним митом, акцизним збором та ін­шими податками.

Це положення не поширюються на торгівлю спеціальними комп­лектуючими виробами, призначеними для виробництва озброєння, а також на експорт (брухту чорних і кольорових металів) і на імпорт деяких товарів (окремих сільськогосподарських товарів, товарів хар­чової та легкої промисловості). Продукція, що постачається за дого­ворами виробничої кооперації, не підлягає реекспорту в треті країни [19, с. 101—102].

Очевидно, що СНД потребує серйозного реформування. Ті цілі, які ставилися в момент її заснування, не в усьому відповідають сьо­годнішнім реаліям. Ще більше це стосується механізму функціону­вання організації. Головна мета реформування — перетворення СНД з переважно політичної організації, якою вона є, на організацію, яка б активно працювала б у напрямі поглиблення економічної інтеграції між країнами-членами. У такому разі участь України в СНД була б доцільною і ефективною.

12.2.2. Організація Чорноморського економічного співробітництва

(ОЧЕС)

Вона була також заснована за безпосередньої участі України, яка в 1992 р., в числі 11 держав, підписала Стамбульську декларацію. Декларацією передбачалося багатостороннє й двостороннє співро­бітництво чорноморських держав у різних галузях економіки - про­мисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, туризму, телекомунікаціях. Однією зі сфер співробітництва визначено еколо­гію Чорного моря.

Механізм інтеграції в межах ОЧЕС передбачає безподаткову тор­гівлю, вільний рух капіталів та послуг, створення вільних економіч­них зон, обмін інформацією комерційного змісту, підтримка приват­ного бізнесу [45, с. 105].

У 1998 р. в Ялті на черговому саміті високих посадових осіб було підписано Статут ОЧЕС, який уже юридично посвідчив про наро­дження нової регіональної організації. Отже, певною мірою, Україну можна вважати «батьківщиною» ОЧЕС. У Ялті також була прийнята Декларація, в якій окреслено конкретні напрями подальшої діяль­ності ОЧЕС.

Чорноморське економічне співробітництво перебуває поки що на початковій стадії інтеграційного процесу. Проблему створює велика неоднорідність його членів, і не тільки за розмірами території та еко­номічним потенціалом. Вони належать до різних політичних та еко­номічних угруповань. Шість із них є членами СНД; Греція входить до ЄС і НАТО; Туреччина стане членом ЄС у найближчий час і також є членом НАТО; Албанія, Румунія й Болгарія входять до блоку держав Центральної і Східної Європи, а дві останні з них також є членами ЄС. Ринкові механізми в Греції та Туреччині розвинуті раніше і кра­ще, ніж в інших членах ОЧЕС.

Незважаючи на це, учасники ОЧЕС вбачають реальні перспек­тиви для плідного співробітництва. Уже воно здійснюється в таких галузях, як енергетика, транспорт, зв'язок, екологія. Найперспектив-нішими напрямами інтеграції є об'єднання електромереж у єдиній системі Чорноморського кільця, утворення регіональних транспорт­них коридорів; прокладення ліній оптиковолоконного зв'язку; про­грами з охорони Чорного моря.

Багато надій покладається на Чорноморський банк торгівлі та роз­витку (ЧБТР), який розпочав діяльність у 1999 р. Його функціями є кредитування зовнішньоторговельних операцій та підтримка фінансо­вих систем країн-членів. До речі, двоє з членів ОЧЕС — Росія та Туреч­чина входять до десятки найбільших торговельних партнерів України.

У рамках ОЧЕС утворені Міжнародний центр чорноморських досліджень, Науковий центр ОЧЕС.

Пріоритетні для України програми ОЧЕС спрямовані на розвиток інфраструктури регіонального економічного співробітництва, про­екти створення спільної транспортної мережі країн—членів ОЧЕС, поєднання електроенергетичних мереж, прокладання ліній оптико­волоконного зв'язку. Україна зацікавлена в реалізації в рамках ОЧЕС проектів щодо модернізації нафтопереробних заводів, створення но­вих потужностей, зокрема терміналів на берегах Чорного моря для прийняття нафти й газу, здійснення наукових досліджень спільно з іноземними фірмами щодо використання нетрадиційних джерел енергії, технічного переозброєння металургійних підприємств та ба­гатосторонньої програми виробництва електронної техніки для різ­них галузей народного господарства [46, с. 12].

Велике значення надається створенню єдиної транспортної мере­жі в просторі ОЧЕС, а також розвитку системи «транспортних ко­ридорів»: Транс-Євразійського ТІІАСЕКА і Критських. Для України особливо важливі Критські коридори (угоду про їхнє створення було підписано в 1994 р. на острові Крит). З одинадцяти цих коридорів чотири пройдуть по території України:

транспортний коридор № 3: Берлін — Вроцлав — Львів — Київ;

транспортний коридор № 5: Трієст — Любляна — Будапешт — Братислава — Львів;

транспортний коридор № 7: Дунайський від Кельхайма до Су-ліни;

транспортний коридор № 9: Гельсінкі — Київ — Одеса — Ди-митровград — Александруполіс.

У 1997 р. в Гельсінкі відбулася третя Пан'європейська транспорт­на конференція, на якій Україна запропонувала розширити систему міжнародних транспортних коридорів ще чотирма лініями:

Балтика — Чорне море (Гданськ — Варшава — Ковель — Оде­са);

Європа — Азія (Франкфурт — Краков — Львів — Дніпропе­тровськ — Алмати);

Євроазійський (Ашгабат — Баку — Тбілісі — Чорноморські порти України);

ЧЕС (Анкара — Єреван — Тбілісі — Ростов-на-Дону — До­нецьк — Одеса — Бухарест — Димитровград — Стамбул).

Ланками майбутньої єдиної транспортної мережі ОЧЕС є паромна магістраль Батумі — Одеса — Варна, а також запроектована система транспортування нафти з Азербайджану через грузинське місто Супса на місто Южне і далі по нафтопроводу до західного кордону України.

Чорноморське економічне співробітництво розглядається його членами як важливий щабель у просуванні до єдиної Європи. Це було зафіксовано в Ялтинський декларації. З таких позицій країни ОЧЕС природно прагнуть до якнайтіснішого співробітництва з Євро­пейським Союзом. Під час наради міністрів закордонних справ країн ОЧЕС у Тбілісі було прийнято Платформу про співробітництво між ОЧЕС та ЄС. Платформа визначила напрями реалізації стратегічних цілей ОЧЕС, які полягають в інтеграції до Європи з кінцевою метою входження до спільної економічної зони ЄС — ОЧЕС [45, 107].

Україна активно співробітничає в ОЧЕС. Вона запропонувала створити єдиний інвестиційний простір і спільний ринок інвестицій­них проектів. Фахівці з Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України розробляють плани заходів щодо створення зони вільної торгівлі ОЧЕС.

12.2.3. ГУАМ

У вирішенні проблем транспортування нафти й газу з Централь­ної Азії й Закавказзя через територію України багато сподівань по­кладається на організацію ГУАМ — Організація за демократію й економічний розвиток, яка включає Грузію, Україну, Азербайджан і Молдову. Україна в цій організації є державою з найбільшим еконо­мічним потенціалом. ГУАМ розглядається певною мірою як альтер­натива СНД, в якій домінуючу роль відіграє Росія.

Одним з головних завдань ГУАМ є будівництво потужного транспортного коридору «Схід—Захід», своєрідне відродження «Ве­ликого шовкового шляху». Але не тільки нафтою живе економічна співдружність ГУАМ. Перспективи для розширення економічних відносин між країнами регіону не обмежуються транспортуванням енергоносіїв, вони значно ширші. Дружні стосунки, які стали особли­во тісними, між Україною і Грузією, дають підстави для сподівання на новий імпульс у розвитку ГУАМ. До того ж ця організація відкри­та й для інших країн, які поділяли б її цілі й принципи.