Тема 12. Діяльність України в міжнародних організаціях 12. 1. Україна в організаціях глобального типу

Україна як суверенна держава, що ставить собі за мету стати по­вноправним членом світової спільноти, прагне брати участь у міжна­родних організаціях, заснованих на демократичних принципах. Наша країна не входить до воєнно-політичних блоків. Вступаючи до міжна­родних організацій, особливо глобального типу, Україна намагається досягти двоєдиної цілі: з одного боку, покласти свій внесок у справу миру на Землі, в процес зростання світової економіки і підвищення добробуту людства, в справу зміцнення прав людини; а з іншого — одержати підтримку від міжнародних інститутів у вирішенні про­блем національного розвитку.

Україна є членом переважаючої більшості міжнародних органі­зацій глобального типу. Насамперед, це ООН організації її системи. Україна була серед 51 країни-засновниці, які в 1945 р. підписали Статут цієї унікальної організації. Відтоді наша країна неухильно підтримує принципи ООН і активно співробітничає з її структу­рами. На 2000—2001 рр. Україна була обрана непостійним членом Ради Безпеки; вона одержала єдине місце, яке, за правилами, нале­жить країнам Східної Європи. Вона працює в таких найважливіших органах і організаціях системи ООН, як ЮНКТАД, Європейська економічна комісія ООН, МВФ, Група Всесвітнього банку, СОТ, ЮНІДО, СОІВ, МАГАТЕ. Важливе значення для нас має участь у

 

 

міжнародних організаціях транспорту й зв'язку — ІКАО, ІМО, МСЕ. З 2000 р. Україна зарахована до «Білого списку» ІМО — офіційного документа, що включає країни, система підготовки моряків у яких відповідає міжнародним стандартам; це надає право морякам торго­вельного флоту України працювати на рівних правах на будь-якому судні світового флоту.

Представники України працюють у багатьох комітетах, комісі­ях і робочих групах ООН, беруть участь у реалізації різноманітних програм.

На сьогоднішньому етапі економічної трансформації України найважливіше значення мають її відносини з кредитно-фінансовими організаціями (насамперед з МВФ, Всесвітнім банком, ЄБРР) та зі Світовою торговельною організацією. Розглянемо їх докладніше.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) є найбільшим іноземним кредитором України, його частка становить понад 60% усіх кредитів міжнародних організацій [17, с. 42]. Кредити МВФ спрямовуються на економічну трансформацію в Україні. Вони призначені передусім для покриття дефіцитів платіжного балансу України та для погашен­ня внутрішнього боргу уряду. Тобто кредити Фонду у виробництво не йдуть і не дають можливості одержати прибуток. Це має застерег­ти уряд від надмірного користування коштами МВФ, здійснювати ретельні макроекономічні розрахунки перш ніж звертатися з прохан­ням про нові кредити.

Свої перші два кредити від МВФ Україна отримала в 1994 і 1995 роках за механізмом фінансування системних перетворень, наступні — за механізмом stand-by, а в жовтні 1998 р. — за механізмом розши­реного фінансування. У структурі боргів України іноземним креди­торам борг перед МВФ — найбільший.

Повернення основної частини боргу Україною розпочато з 1998 р., а виплата відсотків — з 1996 р. Усього за 1996—2000 рр. сума виплат основної частини боргу й відсотків за кредити становила майже 1,3 млрд дол., або 42,7% від погоджених на початок 1997 р. позик МВФ.

Квота України в МВФ становить 0,7 %, відповідно такою самою є частка її голосів. Україна поки що не може істотно впливати на по­літику Фонду. Проте позиція МВФ щодо України має для нас велике значення. Справа в тому, що Фонд справляє значний вплив на ситу­ацію на валютно-кредитному ринку, і від його позиції багато в чому залежить політика комерційних банків та інших кредитних закладів. Неврівноваженість української економіки сприймається як істотний ризик для надання кредиту; авторитет МВФ, його готовність надати кошти Україні пом'якшують цей ризик. Це так званий «демонстра­ційний ефект». Крім того, МВФ надає кредити за відсотками, пере­січно нижчими, ніж комерційні банки, що також для нас вигідно.

Кредити МВФ почали надходити в Україну в той час, коли її еко­номіка перебувала в критичному стані. Завдяки ним вдалося прибор­кати гіперінфляцію та увести в обіг нову грошову одиницю — гривню. З кінця 90-х років простежується тенденція до стабілізації курсу, що також відбувається не без допомоги МВФ. Світова фінансова криза 2008—2009 рр. на деякий час призупинила цю позитивну тенденцію.

Проте кошти від МВФ надходять за умови виконання жорстких вимог з його боку. Міжнародний валютний фонд — це не благодійна організація. Він становить вимоги не тільки економічного, але й часто політичного характеру. Країна, що має високу заборгованість перед МВФ, вже не цілком самостійна в своїй економічній політиці; вона перебуває під постійним контролем Фонду й повинна виконувати його рекомендації. Безоглядне і неефективне користування коштами МВФ може поставити під загрозу економічну незалежність країни. Система міжнародних фінансових відносин побудована таким чи­ном, що без санкцій МВФ канали доступу практично на всі ринки по­зичкового капіталу залишатимуться в такому разі для нас повністю перекритими.

5 листопада 2008 р. МВФ ухвалив рішення щодо виділення Укра­їні кредиту stand by на суму близько 16,4 млрд дол. для подолання проблем в економіці.

Отже, співпраця з МВФ необхідна, але Україна повинна зайня­ти активнішу позицію і виявити наполегливість в усьому комплексі питань, що стосуються утвердження нового міжнародного порядку, який ґрунтувався б не виключно на економічній силі, а на принци­пах реального співробітництва вільних і рівноправних націй. Уряд України має намір продовжити переговорний процес із керівництвом Фонду щодо рефінансування наших боргових зобов'язань в обсягах, достатніх для їх обслуговування.

До Всесвітнього банку Україна вступила в 1992 р. (одночасно із вступом до МВФ); вона є членом майже всіх його структур — МБРР,

МФК і БАГІ. Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій Міжнародний банк реконструкції та розвитку є другим, після МВФ, кредитором України; його частка становить 32,8% усіх позичок [17, с. 43]. При цьому спостерігається тенденція зростання частки кредитів МБРР за рахунок зменшення частки МВФ.

За цільовим призначенням кредити МБРР поділяються на 4 гру­пи: інституційні; реабілітаційні; розвиток певної галузі економіки; структурна перебудова галузей економіки.

Інституційні кредити спрямовані на реформи та розвиток дер­жавного управління фінансами, економікою. Реабілітаційна пози­ка має інвестиційний характер. Кошти, що надходять від Всесвіт­нього Банку, на відміну від коштів МВФ, використовуються більш різноманітно. Вони спрямовані не тільки на погашення дефіциту бюджету й платіжного балансу, а й на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, стра­хування імпорту.

Позики Всесвітнього банку для України вигідніші, ніж позики з інших джерел, оскільки умови надання ним кредиту більш сприятли­ві. За класифікацією СБ, Україна належить до ІІІ категорії країн (рі­вень доходів нижчий від середнього), тому термін погашення креди­тів продовжується до 20 років з пільговим періодом 5 років. Відсотки за кредит сплачуються за плаваючою ставкою і становлять близько 6,5% річних [18, с. 22].

За рахунок Всесвітнього банку в Україні реалізується 16 проек­тів: реабілітаційна позика; інституційна позика; проект реабілітації гідроенергетики; проект із розробки насінництва; експерименталь­ний проект у вугільній галузі; проект розвитку підприємств; проект структурної перебудови вугільної галузі; проект структурної перебу­дови сільського господарства; проект розвитку експорту; проект роз­витку ринку електроенергії; проект підтримки соціального захисту; проект структурної перебудови фінансового сектора; проект реабі­літації та розширення теплопостачання м. Києва; розвиток системи казначейства.

Проект реабілітаційної позики вже реалізовано. Вона була спря­мована на фінансування дефіциту платіжного балансу, дала змогу здійснити заходи по макроекономічній стабілізації, створенню кон­курентного середовища на ринку товарів та послуг.

Позики Всесвітнього банку надаються у кілька траншів; кожний наступний надається при виконанні певних умов. Представником по­зичальника виступає Міністерство фінансів України.

У структурі позик Всесвітнього банку значне місце посідають по­зики на структурну перебудову й розвиток паливно-енергетичної га­лузі. Зокрема, 300 млн дол. виділяється на реструктуризацію вугіль­ної промисловості. Проект передбачає закриття нерентабельних шахт та переобладнання перспективних. Кредит на цей проект виділяється двома траншами по 150 млн дол. кожний. Перший транш одержано наприкінці 1996 р., кошти другого — в 1999 р. [18, с. 24].

Проект реструктуризації сільського господарства передбачає за­провадження ринкових відносин в агропромисловому комплексі, зо­крема для впорядкування користування землею. Кредит на це, також двома траншами, вже одержано в 1996 і 1998 роках.

Кошти на розвиток підприємств надаються в два етапи. На пер­шому етапі 310 млн доларів пішли на підтримку масової приватиза­ції підприємств. Завдання другого етапу — реформування економіки України, що передбачає прискорення процесу приватизації, ство­рення прозорого ринку цінних паперів, упровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку підприємств.

Позика на перебудову фінансового сектора передбачає забезпе­чення відповідності української банківської системи світовим стан­дартам та її зміцнення.

Затверджено ще два проекти вартістю по 200 млн дол., що будуть кредитуватися Всесвітнім банком: Проект реформування державно­го управління і Проект реформування державних ресурсів.

Але все ж таки пріоритетним напрямом співробітництва України зі Всесвітнім банком стає одержання коштів на інвестиційні проек­ти, що надасть нашій країні більш відчутного імпульсу для розвитку економіки.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) формаль­но є регіональною організацією, проте за складом учасників він вихо­дить за межі регіону; тому доцільно розглянути стосунки України з ним саме в цьому розділі. ЄБРР є третьою міжнародною кредитно-фінансовою організацією за обсягом кредитів, що надаються Україні. Позички ЄБРР безпосередньо йдуть на розвиток виробництва, при­чому значна їхня частина прямується на підтримку приватних малих і середніх підприємств.

ЄБРР працює на комерційній основі, кредити надаються на умо­вах ринкових ставок. До співпраці з ЄБРР підключені найсолідніші комерційні банки України.

Україна стала членом ЄБРР в 1992 р. За обсягом кредитів банку країнам Центральної і Східної Європи Україна посідає друге місце, що свідчить про високу оцінку ролі нашої країни в Європі.

У галузевому розрізі ЄБРР інвестує переважно харчову промис­ловість, видобуток нафти й газу, агробізнес, телекомунікації, портове господарство, а також вкладає кошти у фінансову сферу. Серед найви­значніших проектів слід назвати кредитну лінію для малих і середніх під­приємств, реконструкцію Дніпропетровського олійно-екстракційного заводу, інвестиції в «Оболонський пивзавод», в хімічний термінал «Південний». ЄБРР брав участь у приватизації «Укртелекому».

У 2008 р. Україна стала 152-м членом Світової організації торгів­лі (СОТ). Членство в цій організації для нашої країни може мати такі позитивні наслідки [38, с. 84]:

зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів практично на всіх світових ринках;

можливість змінити структуру експорту в бік підвищення частки високотехнічної продукції;

кількісне і якісне поліпшення української торгівлі, яке відбу­деться одночасно щодо 135 країн СОТ, на які припадає понад 90% світової торгівлі;

забезпечення справедливого вирішення торговельних спорів;

застосування антидемпінгових і компенсаційних заходів з ме­тою захисту внутрішнього ринку;

введення тимчасових обмежень імпорту у випадках проблем з платіжним балансом.

У Програмі заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі (затверджена у 2002 р.) висловлювалися споді­вання, що Україна з набуттям членства у СОТ матиме такі економіч­ні переваги:

поліпшення доступу українських виробників та експортерів на основні міжнародні ринки;

збільшення іноземних інвестицій в економіку держави;

лібералізація режиму торгівлі між Україною та ЄС, започатку-вання переговорного процесу з укладенням Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС;

зменшення тарифних і нетарифних обмежень на експорт до ЄС українських товарів — металургійної, текстильної та швей­ної продукції;

отримання можливості захисту національного товаровироб­ника в антидемпінгових, спеціальних розслідуваннях в рамках процедури розгляду торговельних спорів СОТ;

створення ефективної системи захисту національного товаро­виробника від недобросовісного імпорту [41, с. 4].