1.3. Інтеграційні угруповання в Африці

Інтеграційні процеси в Африці розгорнулися з 60-х років, коли набув силу бурхливий процес деколонізації й утворення незалеж­них держав на континенті. В 1963 р. була утворена Організація аф­риканської єдності (ОАЄ), до якої сьогодні входить 53 члени, тобто майже всі африканські країни. ОАЄ — політична організація; однією з головних її цілей є боротьба із залишками колоніалізму, для чого необхідна солідарність народів континенту. Економічне піднесення також є серед цілей ОАЄ як умова для досягнення головної мети. В структурі організації є спеціальний комітет з економічних і соціаль­них питань. У 1991 р. країни ОАЄ підписали Договір про утворення Африканського економічного співробітництва; його формування буде здійснюватись поетапно протягом 34 років. Воно стане складо­вою частиною ОАЄ.

Все ж таки в межах Організації африканської єдності доміну­ють переважно політичні цілі. Інтеграційні процеси поки що роз­виваються на просторах регіональних організацій, які охоплюють окремі частини Африки, де розташовані арабські держави. Єгипет, Лівія, Мавританія, Сомалі й Судан об'єднуються в Раді арабської економічної єдності з арабськими країнами, що розташовані в Азії. Взагалі північноафриканські держави надають перевагу загально-арабським і загальноісламським інтересам перед загальноафри-канськими.

На процес інтеграції в Африці впливають два протилежних фак­тори. З одного боку, політична воля лідерів африканських країн, їхнє прагнення спільними зусиллями вивести свої народи на шлях еко­номічного прогресу дають певні позитивні наслідки. З іншого боку, Африка — найменш розвинутий регіон в економічному відношенні.

З групи найбідніших країн, що є в світі, 25 розташовані в Африці. Переважна більшість африканських держав має недорозвинуту на­родногосподарську структуру з низькою часткою обробної промис­ловості і відсутністю її сучасних галузей, зокрема машинобудуван­ня. Зовнішня торгівля орієнтована на регіони за межами Африки, оскільки національні економіки практично не доповнюють одна одну. Це гальмує розвиток інтеграції.

На економіку африканських країн і, певною мірою, на характер інтеграційних процесів значний вплив має Європейський Союз. Справа в тому, що Велика Британія, Франція, Португалія, Німеччи­на, Іспанія, Бельгія тривалий час були метрополіями для багатьох колоній на території Африки, і зв'язок незалежних країн з колишні­ми метрополіями не зовсім увірвався не тільки в економічному, але й в політичному плані. ЄС має в Африці особливі інтереси, і значна частина країн регіону є його асоційованими членами. Англійська та французька мови мають статус державних поряд з національними мовами. Проте є проблеми: частина країн орієнтується переважно на Францію, інша — на Велику Британію. Ці розбіжності більше проявляються в культурній сфері, але іноді гальмують і економічне зближення. Далекосяжні цілі, що ставили перед собою організатори інтеграційних угрупувань в Африці, відбилися в назвах організа­цій: Митний і економічний союз, Спільний ринок, Економічний і валютний союз тощо. Проте інтеграційний процес в Африці здій­снюється повільно і з труднощами. Деякі організації розпадають­ся, не досягши намічених цілей. Так було із Східно-Африканським співробітництвом (Кенія, Уганда, Танзанія), яке 1977 р. припинило своє існування.

11.3.1. Економічне співробітництво держав Західної Африки — ЕКОВАС (Economic Community of West African States — ECOWAS)

Було утворене в 1975 р. згідно з Договором, підписаним у м. Ла­гос. До складу організації входять Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Острови Зеленого Мису (Кабо Верде), Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того. Серед них найпотужнішою й найперспективнішою в економічному відношенні є Нігерія.

Головна мета — утворення економічного союзу в Західній Аф­риці. Цілі: підвищення рівня життя населення, досягнення еконо­мічної стабільності, підвищення рівня освіти й культури населення регіону. Головної мети передбачається досягнути в декілька етапів. Спочатку це — координація політики держав в економічній сфері, далі — утворення спільного ринку, потім — економічного й валют­ного союзу.

На сьогоднішньому етапі розвитку інтеграції особлива увага при­діляється розвитку внутрішньорегіональної інфраструктури: будів­ництву Трансзахідноафриканської автомагістралі, утворення мережі телекомунікацій, регіональної авіалінії. В новому тисячолітті ЕКО-ВАС має вийти на наступний щабель інтеграції: будуть усунуті пере­шкоди на шляху руху товарів і людей; у 2006 р. передбачалося уве­дення єдиної валюти.

У 2004 р. міністри оборони Співтовариства схвалили пропозиції щодо створення до 2010 р. боєздатного миротворчого контингенту ЕКОВАС, до якого увійдуть сили постійної готовності (1,5 тис. чол.) і основна миротворча бригада (5 тис. чол.). Фактично перебувають у стадії формування зони вільної торгівлі.

Вищим органом управління є Конференція глав держав і урядів. ЕКОВАС має також Парламент, Суд, Екобанк, Економічну й соці­альну раду, комісії (з торгівлі, митної політики й т. д.).

Цілі:

боротьба з бідністю;

забезпечення миру й безпеки в «гарячих точках» (Ліберія, Гвінея-Бісау), боротьба зі злочинністю й незаконним поши­ренням легкої стрілецької зброї, роззброювання, боротьба з контрабандою. Для цього була створена Група моніторингу.

Було зроблено:

створення транспортної й енергетичної інфраструктури (бу­дівництво залізничної лінії, автомагістралі, газопроводу);

мораторій на імпорт, експорт і виробництво легкої стрілецької зброї;

введення туристських чеків, прийнятих до оплати всіма бан­ками співтовариства, номіналом 5, 10, 20, 50 і 100 ЗОРІ (захід-ноафриканська розрахункова одиниця).

У перспективі:

створення федерації західноафриканських держав;

введення уніфікованого паспорта (єдиного громадянства);

введення єдиної валюти «еко»;

стандартизація дипломів про освіту;

морська, наземна й рибальська інфраструктури (створення енергетичного пулу).

Основні проблеми на шляху до розвитку:

головна перешкода — відсутність ефективної системи плате­жів;

непогодженість митних інструкцій (що призводить до контр­абанди);

багато вимог союзу (наприклад, приведення дефіциту бюдже­ту до рівня ВВП менше 4%) для більшості країн-членів важко-досягнуті;

нестабільність політичної ситуації;

громадянські війни;

невизначеність регіонально-правового статусу організації.

11.3.2. Спільний ринок Східної та Південної Африки — КОМЕСА (Common Market for Eastern and Southern Africa — COMESA)

Утворений у 1994 р.; його попередником була Преференційна зона торгівлі держав Східної та Південної Африки. Членами КОМЕ-СА є 19 держав: Бурунді, Демократична Республіка Конго, Джибуті, Замбія, Зімбабве, Єгипет, Кенія, Коморські Острови, Лівія, Маври­кій, Мадагаскар, Малаві, Руанда, Свазіленд, Сейшельські Острови, Судан, Уганда, Еритрея, Ефіопія. Більшість із них належать до най-бідніших країн світу.

Головна мета КОМЕСА — формування реального спільного рин­ку до 2000 р. й валютного союзу — до 2020 р. Досягнення мети має здійснюватись поетапно. Насамперед передбачається лібералізація торгівлі. Через 10 років після укладення Договору планувалося утво­рення митного союзу шляхом усунення митних податків і нетариф-них перешкод, уведення спільного зовнішнього тарифу, встановлен­ня режиму найбільш сприятливої нації. До кінця 90-х років майже всі нетарифні обмеження вже ліквідовано.

Основні напрями співробітництва: торгівля й митне співробіт­ництво; транспорт і зв'язок; промисловість і енергетика; валютні питання й фінанси; сільське господарство; економічний і соціаль­ний розвиток.

Серед функцій КОМЕСА особлива увага надається сприянню співробітництва у валютно-фінансовій сфері. Намічено запровади­ти спільну розрахункову валютну одиницю — ЕСАКУ (Eastern and Southern African Currency Unit — ESACU), утворити платіжний союз, забезпечити взаємну валютну конвертованість, вільний рух капіталу. Однією з цілей є сприяння інвестуванню, зокрема укладено угоду про усунення подвійного оподаткування.

11.3.3. Південноафриканське співтовариство розвитку — САДК (Southern African Development Community — SADC)

Було утворене в 1992 р. Воно об'єднує 14 держав: Анголу, Бот­свану, Замбію, Зімбабве, Демократичну Республіку Конго, Лесото, Маврикій, Малаві, Мозамбік, Намібію, Свазіленд, Сейшели, Танза­нію, Південноафриканську Республіку (ПАР). У рівнях економічно­го розвитку цих країн спостерігається значний перепад: ПАР, Замбія і Зімбабве входять до числа відносно розвинутих країн Африки, тоді як Ангола, Мозамбік і Танзанія — до найбільших. САДК є одним з найкрупніших і найбільш впливових субрегіональньгх об'єднань Аф­рики. Загальна чисельність населення країн-членів САДК становить близько 248 млн чол., сумарний ВВП — 432 млрд дол. США. Бюджет організації — майже 50 млн дол. США.

Головною метою організації є економічне зростання й підвищен­ня добробуту населення країн регіону. Її досягнення передбачається за рахунок самозабезпечення й взаємодоповнення національних еко­номік. Конкретними цілями є лібералізація торгівлі, забезпечення вільного руху капіталу, робочої сили й технології.

Одним з першочергових завдань САДК визначено утворення єдиної енергосистеми країн Південної Африки та ефективне вико­ристання водних ресурсів.

Лідерами держав, що входять до САДК, була підписана угода про створення в Південній Африці зони вільної торгівлі з метою підви­щення конкурентоспроможності африканських товарів на світовому ринку. Угода передбачає поступове зняття митних бар'єрів у півден­ній частині Африканського континенту. Строки створення зони віль­ної торгівлі — 2008 р., митного союзу — 2010 р. В 2015 р. повинен бути створений спільний ринок країн Союзу.

У 2005 р. голова Центробанку ПАР Тіто Мбовені заявив, що до 2016 р. у світі може з'явитися нова валюта Співтовариства розвитку Південної Африки (САДК). Основне забезпечення новій валюті да­дуть Південна Африка й Ботсвана — ці дві «алмазні» країни забез­печують, за деякими оцінками, до 90% ВВП співтовариства (з них 2/3 — південноафриканські). На нову валюту, яку у світі заздалегідь прозвали «афро», можуть перейти всі 14 країн—учасниць САДК. При створенні єдиної валюти САДК буде враховано досвід Європейсько­го співтовариства по створенню євро.

САДК у своїй діяльності орієнтується на співробітництво із за­хідними країнами, на допомогу з їхнього боку. Основними донорами є Скандинавські країни (50% зовнішнього фінансування), а також ЄС і США [52, с. 70].

11.3.4. Митний і економічний союз Центральної Африки — ЮДЕАК (Union Douanière et Economique de L'Afrique Centrale — UDEAC)

Утворений у 1966 р. До його складу входять Габон, Камерун, Кон­го, Центральноафриканська Республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея. Ці країни входять в зону євро.

Головна мета ЮДЕАК — підвищення умов життя народів. Вона буде досягнута шляхом зміцнення співробітництва країн-членів че­рез поступове утворення спільного ринку, а далі — через інтеграцію в економічному й валютному союзі.

З метою просування вперед по шляху інтеграції керівництвом ЮДЕАК були здійснені оперативні заходи. В 1989 р. розроблено Нову стратегію економічної інтеграції, що передбачала утворення «Дійсного економічного союзу», а в 1991 р. — Регіональну програму реформ [51, с. 374]. Нова стратегія передбачає прискорення лібера­лізації торгівлі, перегляд митних тарифів відносно третіх країн. Ре­гіональна програма реформ стосується податкових і митних питань, а також реформування транспортної системи. В тому ж 1991 р. було поставлено питання про утворення економічного й валютного спів­робітництва Центральної Африки. Передбачалася ліквідація митних бар'єрів до 2000 р.

Співробітництво в торговельній і валютній сферах здійснюється в цілому успішно. Введено єдиний зовнішній тариф. Випускаються єдині платіжні кошти; їх емісію здійснює Банк держав Центральної Африки, ЮДЕАК контролює також Банк розвитку держав Централь­ної Африки і Фонд солідарності.

У 1994 р. члени Союзу прийняли рішення про поступову транс­формацію ЮДЕАК в Економічне і Валютне Співтовариство (ЕВС-ЦА), тобто вихід на вищий рівень інтеграції. Реструктуризація ЮДЕАК здійснювалася за безпосереднім контролем і фінансовою допомогою Франції; на це було виділено 1,5 млрд франків.

Планувалося, що становлення Співтовариства здійсниться в три етапи: в перші п'ять років (1994—1999) першочергова увага відводиться посиленню єдиної валюти, гармонізації макроеконо-мічних політик й уніфікація інвестиційних законодавств. Ці за­вдання в основному вже виконано. На чергові п'ять років основний наголос робиться на встановлення режиму вільного пересування громадян, капіталів, товарів та послуг. На третій фазі передбача­ється перехід до спільного ринку, створення митного союзу та юри­дична уніфікація.

Спеціальний саміт Економічного й валютного співтовариства Центральної Африки (ЕВСЦА), що пройшов у 2009 р. в столиці Га­бону Лібревіль, призвав своїх членів ужити заходів для спільного по­долання негативних наслідків міжнародної фінансової кризи.

Виконавчий голова ЕВСЦА, президент Центральноафрикан­ської Республіки Фрасуа Бозізе на нараді відзначив, що економіч­ний розвиток у країнах Центральної Африки піддається великим загрозам у результаті світової фінансової кризи. Він закликав не­гайно розробити реальні й доцільні заходи для подолання впливу кризи, що зустріло широке схвалення з боку голів держав, що взяли участь у саміті.

Як говориться в комюніке за підсумками саміту ЕВСЦА, у Цен­тральній Африці буде створено структуру спостереження за бізнес-кліматом у регіоні, щоб поліпшити інвестиційне середовище, а також зміцнити правоохоронну базу в галузі захисту інвестицій. Саміт та­кож вирішив виділити з державних банків Центральної Африки й членів ЕВСЦА в цілому 8 млрд африканських франків (близько 16 млн дол. США) як фінансову допомогу Центральноафриканській Республіці по роззброюванню повстанців.

Семінар №11. Регіональні інтеграційні угруповання в Азії, Африці та Америці

 

Мета й завдання заняття: визначити особливості розвитку інте­граційних угруповань Азії, Африки та Америки. Розкрити етапи та перспективи розвитку кожного з об'єднань.

 

План

Регіональні організації в Азії та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Регіональні організації в Північній та Південній Америці.

Інтеграційні угруповання в Африці.

 

Ключові поняття

Азіатсько-Тихоокеанський регіон; Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС); Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); «план Коломбо»; Рада арабської економічної єдності (РАЕЄ); Організація американських держав (ОАД); Лати­ноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ); Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА); Південний спільний ринок (МЕРКОСУР); Карибське співтовариство і Карибський спільний ринок (КАРИКОМ); Організація африканської єдності (ОАЄ); Аф­риканське економічне співробітництво; Економічне співробітництво держав Західної Африки (ЕКОВАС); Спільний ринок Східної та Пів­денної Африки (КОМЕСА); Південноафриканське співтовариство розвитку (САДК); Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК).

 

Проблемно-пошукові запитання

Під  впливом  яких  чинників   формувалися інтеграційні об'єднання в Азії?

Які риси характерні для Азіатсько-Тихоокеанського еконо­мічного співробітництва (АТЕС)?

Яку політичну й економічну роль відіграють розвинуті держа­ви в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні?

Які цілі поставлено перед АСЕАН?

Яку еволюцію пройшов процес інтеграції в Північній та Пів­денній Америці?

Яку роль відіграє НАФТА в інтеграційних процесах на Аме­риканських континентах?

Які перспективи має МЕРКОСУР?

Яке значення має ЛААІ для успішності процесу інтеграції в Латиноамериканському регіоні?

У яких умовах здійснюються інтеграційні процеси в африкан­ських країнах?

Які проблеми стоять перед ЕКОВАС?

 

Теми доповідей і рефератів

Ефективність діяльності ШОС.

Міждержавні економічні організації Африки.

Північноамериканська асоціація вільної торгівлі.

Асоціація держав Південно-Східної Азії.

Міждержавні економічні організації країн Латинської Аме­рики.

 

Література: 7; 10; 12; 30; 32; 49; 51; 52.