1.2. Регіональні організації в Північній та Південній Америці

Інтеграційні процеси в Америці розпочалися раніше і здійсню­ються успішніше, ніж в Азії та Африці. Це пояснюється більш спри­ятливою соціально-політичною ситуацією: переважна більшість держав регіону вже тривалий час була вільною від колоніальної за­лежності. Крім того, інтеграція полегшувалась відсутністю серйозних мовних, культурних та конфесійних перешкод: більшість латиноаме­риканських країн - іспаномовні, майже всі їхні жителі—католики. На­решті, певною цементуючою силою є присутність в обох Америках політичного й економічного впливу США, які хоч і не є членом усіх об'єднань, але є головним торговельним партнером практично для кожної країни регіону.

Процес економічної інтеграції в Північній та Південній Амери­ці розпочався зразу ж по закінченні Другої світової війни. В 1948 р. було утворено Організацію американських держав (ОАД), яка замі­нила собою утворений ще в 1890 р. Міжнародний союз американ­ських республік. ОАД за своєю суттю є політичною організацією, проте серед інших напрямів її діяльності є й економічні проблеми. В її організаційній структурі є Міжамериканська економічна й со­ціальна рада, до функцій якої належить сприяння розвиткові еко­номічного співробітництва між державами-членами (ОАД об'єднує 34 держав, практично всі країни обох континентів). У 1994 р. ОАД прийняла «Декларацію про принципи партнерства в цілях розви­тку й процвітання: демократія, вільна торгівля і стійкий розвиток в Америці». Згідно з Декларацією, вирішено утворити зону вільної торгівлі, яка охоплювала б усі американські держави; процес фор­мування зони передбачалося в основному завершити в 2005 р. Ор­ганізації суто економічної цілеспрямованості почали утворюватися трохи пізніше.

11.2.1. Північноамериканська угода про вільну торгівлю — НАФТА (North American Free Trade Agreement — NAFTA)

Об'єднує США, Канаду й Мексику; утворена в 1994 р.

Головна мета — утворення зони вільної торгівлі в Північній Аме­риці протягом 15 років від підписання угоди. Проте неважко збагну­ти, що НАФТА має і подальшу перспективу. Є підстави міркувати, що саме навколо цієї організації може згодом формуватися спільний ринок обох американських континентів.

НАФТА має великий природно-ресурсний, людський, виробни­чий і фінансовий потенціал. Населення країн, що входять до органі­зації, перевищує 375 млн чол. Це утворює потенційно широкий ринок для товарів, а також для інвестицій. Економічні відносини між краї­нами НАФТА дуже інтенсивні. В США реалізується 80% експорту Канади і 70% — Мексики. В Канаді реалізується 20% експорту США. Частка США становить 75% усіх іноземних інвестицій в Канаді [39, с. 62]. З утворенням вільної торгівлі для товарів і капіталів США від­криваються ринки Мексики й Канади. Американські фірми матимуть більш вільний доступ до багатих мінеральних ресурсів і деревини Ка­нади, до нафти Мексики. Дешева робоча сила в Мексиці сприяє при­току сюди капіталу зі США й Канади. В той же час Мексика сподіва­ється на широкий споживчий ринок США для своєї продукції легкої промисловості та сільськогосподарської продукції. Привабливим для мексиканців є ринок робочої сили в США; проте поки що існують об­меження на пересування робочої сили в межах НАФТА.

США, безперечно, є серцевиною НАФТА. Мексика ж є містком між цією організацією й організаціями Латинської Америки; до ба­гатьох з них вона входить. Деякі латиноамериканські держави уже розглядають можливість приєднатися до НАФТА.

Механізм утворення зони вільної торгівлі в Північній Америці передбачає: доступ до ринків; лібералізацію інвестиційної діяльності; гарантії на підприємницьку діяльність; узгодження стандартів. Про­тягом 15 років мають бути ліквідовані всі торговельні й інвестиційні перешкоди між країнами НАФТА, митні податки усунені. Між США і Канадою в цілому таких перешкод уже немає, але відносно Мексики ще існують проблеми.

До 2000 р. передбачалося вивільнити від митного оподаткування 65% американського експорту до Мексики і 70 мексиканського екс­порту до США. Особливий наголос робиться на відміні тарифів на текстильні товари. До цього терміну забезпечується вільний доступ на мексиканський фінансовий ринок ділків із США й Канади; те саме стосується лібералізації інвестування [39, с. 62].

Скасування мита на промислові й продовольчі товари заверши­лося в 2003 р. Це особливо стосується автомобільної промисловості. Мексика, щоб підтримати національне автомобілебудування, свого часу встановила високі тарифи на імпорт автомобілів. Тепер же, за Угодою, вона протягом 10 років повинна ліквідувати всі обмеження. Ще одне положення Угоди стосується розробки мексиканських міне­ральних ресурсів, насамперед нафти: компанії третіх країн не можуть брати участі в їх розробці, видобуванню, виробництві нафтопродук­тів [7, с. 275].

В організаційному відношенні не утворено наднаціональних структур, подібних іншим міжнародним організаціям. Регулювання діяльності НАФТА здійснюється переважно шляхом двосторонніх переговорів між країнами-членами.

11.2.2. Південний спільний ринок — МЕРКОСУР (Mercado Comun del Sur — MERCOSUR)

Утворено в 1995 р. на основі Асунсьонського договору 1991 р. про формування зони вільної торгівлі й митного союзу. До організації входять: Аргентина, Бразилія, Парагвай, Венесуела і Уругвай. Часто це об'єднання називають Спільним ринком країн Південного Конусу, оскільки конфігурація південної частини континенту дійсно нагадує конус, повернутий вершиною до Антарктиди.

МЕРКОСУР являє собою потенційно потужний ринок у Латинській Америці. Він зосереджує 45% її населення (понад 200 млн чол.), 50 — сукупного ВВП, 40 — прямих зарубіжних інвестицій, 60 — сукупного товарообігу й 33% обсягу зовнішньої торгівлі [52, с. 60].

Головна мета — створення спільного ринку країн Південної Америки. Досягнення її має здійснюватися поетапно через стадії зони вільної торгівлі й митного союзу. Договір передбачав скасування всіх тарифних обмежень до початку 1995 р. Це означало б вільний рух капіталу і робочої сили, застосування єдиного зовнішнього тарифу (тобто утворення митного союзу), координацію політики в сферах промисловості, сільського господарства й транспорту, співробітництво у валютно-фінансовій сфері. Отже, ці умови мали бути готові ще до формального утворення організації. Проте в призначений строк повної ліквідації тарифів у внутрішньорегіональній торгівлі не відбулося. Строк перенесено до 2000 р., але й досі є винятки щодо окремих груп товарів, на які ще зберігаються митні податки. Не вдалося повністю узгодити й зовнішні тарифи щодо третіх країн; все ж таки спільні зовнішні тарифи охоплюють 85% товарних позицій [52, с. 62].

МЕРКОСУР виявився ефективною організацією, він дав відчутний імпульс процесові інтеграції в цьому регіоні. За 1991 — 1995 рр. (тобто за п'ять років від підписання Асунсьонської угоди) обсяг внутрішньозонального експорту зріс утричі. Частка внутрішньозональної торгівлі в загальному товарообігу країн МЕРКОСУР становила 22% [52, с. 63] — це значно вищий показник порівняно з іншими латиноамериканськими організаціями.

Керівництво МЕРКОСУР пропонує поширити зону вільної торгівлі на всю Латинську Америку і розробляє відповідні плани. У певному відношенні МЕРКОСУР є другим центром інтеграційного тяжіння для латиноамериканських країн поряд із організацією НА­ФТА. Зараз організація Південного Конусу стоїть на стадії завершен­ня митного союзу, і перед нею відкриваються можливості реального утворення спільного ринку.

11.2.3. Латиноамериканська асоціація інтеграції — ЛААІ (Азосіасіоп Ьагіпатегісапа сіє Integracion — АЬАІ)

У 1980 р. ця асоціація замінила Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ), яка виникла ще в 1960 р. Об'єднує 12 держав: Аргентину, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Колумбію, Кубу, Мексику, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. Таким чином, до ЛААІ входять усі найбільші держави Латинської Америки.

Первісною метою ЛАВТ було утворення зони вільної торгівлі в Латинській Америці шляхом установлення жорсткої тарифної сис­теми щодо третіх країн. Проте цей захід себе не виправдав, оскільки переважна частина зовнішньої торгівлі латиноамериканських країн припадає на розвинуті країни, насамперед на США. З іншого боку, швидка ліквідація внутрішніх торговельних тарифів також виявила­ся на користь лише найпотужнішим країнам регіону, передусім Бра­зилії. В 70-х роках деякі латиноамериканські політики навіть відно­сили цю країну до числа «імперіалістичних держав».

Договір Монтевідео, за яким було утворено ЛААІ, поставив перед організацією нові цілі. Головною метою ЛААІ є активізація економіч­ного співробітництва і розширення ринку для товарів країн регіону. В такому формулюванні це означає утворення зони преференційної торгівлі. Довгостроковою ціллю є поетапне й поступове утворення латиноамериканського спільного ринку шляхом стимулювання утво­рення зони економічних преференцій.

Особливістю ЛААІ є нестандартні відношення до економічних стосунків з третіми країнами. На відміну від ЛАВТ, ця організація прагне до якнайтіснішого співробітництва як з іншими латиноамери­канськими державами, так і з такими, що розташовані на інших кон­тинентах. Утворено регіональну тарифну преференцію щодо третіх країн. Статус спостерігачів при ЛААІ мають 15 країн, серед них Іс­панія, Італія, Росія, Китай, Швейцарія.

11.2.4. Карибське співтовариство і Карибський спільний ри­нок — КАРІКОМ (Carribean Community and Common Market

— CARICOM)

Утворено в 1973 р. замість Карибської асоціації вільної торгівлі. До нього входять: Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монсеррат, Сент-Кітс, Невіс і Ангі-лья, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сурінам, Тринідад і То­баго, Ямайка.

Головна мета КАРІКОМ — утворення спільного ринку, що пе­редбачає єдиний зовнішній тариф, а також координацію зовнішньої політики, співробітництво в технічній, соціальній і культурній галу­зях. Ліквідуються митні податки й нетарифні обмеження в торгівлі між країнами-членами, здійснюється єдина торговельна політика й політика в галузі сільського господарства. Передбачається вільний рух трудових ресурсів і капіталу, співробітництво в розвитку туриз­му, який є важливою галуззю для країн регіону. В довгостроковому плані намічено утворити валютний союз і увести в обіг спільну ва­люту.

Незважаючи на амбіційну мету — утворення спільного ринку, -інтеграційні процеси в межах КАРІКОМ (як і в ЛААІ) йдуть повіль­но. Головна причина полягає в тому, що економіки цих країн майже зовсім не доповнюють одна одну. Для всіх країн регіону туризм — основна галузь; переважна частина зовнішньої торгівлі орієнтована на країни за межами регіону, переважно на США та ЄС. У цих умо­вах керівництво КАРІКОМ шукає шлях інтеграційного зближення з іншими організаціями Америки. В 1994 р. Конференція голів урядів поставила питання про перспективи вступу країн КАРІКОМ до ор­ганізації НАФТА на засадах колективного члена. КАРІКОМ підтри­мує утворення зони вільної торгівлі в межах обох Америк.

У 1991 р. було утворено Карибський інвестиційний фонд, який має стимулювати підприємницьку діяльність у регіоні. Для фінансо­вого забезпечення розвитку країн Карибського регіону ще в 1970 р. засновано Карибський банк розвитку (КАРИБАНК), а в 1973 р. — Карибську інвестиційну корпорацію.

У 1990 р. на зустрічі голів держав і урядів КАРИКОМ були при­йняті рішення про прискорення інтеграції. Країни домовилися про запровадження спільних тарифів на імпорт товарів з третіх країн, тобто про створення митного союзу, скасування всіх нетарифних бар'єрів у торгівлі товарами, що виробляються всередині субрегіону, створення спільного ринку з вільним рухом капіталу, зі спільною гро­шовою одиницею, узгодженою політикою в сфері фінансів, відносно іноземних інвестицій. З 1991 р. єдиний тариф замінив систему кіль­кісних обмежень імпорту як основного інструменту захисту внутріш­нього ринку КАРИКОМ. З 1993 р. розпочалося поетапне зниження єдиного зовнішнього тарифу.