Тема 11. Регіональні інтеграційні угруповання в Азії, Північній та Південній Америці, Африці 1.1. Регіональні організації в Азії та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

Азія являє собою величезний за територією простір, на якому роз­ташовані країни, що контрастно відрізняються величиною, кількістю населення, економічною потужністю, культурними й конфесійними особливостями. Це, на відміну від Європи (яка більш однорідна), створює додаткові перешкоди на шляху до інтеграції. Незважаючи на зусилля лідерів країн регіону, інтеграція тут не просунулась поки що далі від зони вільної торгівлі. Частка взаємної торгівлі в повному об­сязі зовнішньої торгівлі, що є показником рівня інтегрованості, зна­чно менша для країн—членів угруповань, ніж частка їхньої торгівлі з іншими країнами.

Проте цей регіон має дуже великий потенціал — як у людських і природних ресурсах, так і в рівнях і темпах виробництва. Якщо брати до уваги тільки Азію, то тут є таких два економічних гіганти, як Японія й Китай; нові індустріальні країни із швидкими темпами розвитку — Республіка Корея, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни; країни з потенційно широким внутрішнім ринком — Індія, Пакистан, Індо­незія; країни з перехідною економікою, які можуть одержати новий імпульс розвитку, — Росія, азіатські й закавказькі республіки колиш­нього СРСР; нафтовидобувні країни Перської затоки, що мають не тільки нафту, але й контролюють значні валютні кошти.

Останнім часом у процес інтеграції до азіатських країн підклю­чилися неазіатські країни басейну Тихого океану — США, Австра­лія, Нова Зеландія, Канада, острівні держави океану. Таким чином утворюється велетенський за територією й економічною потужністю простір під назвою Азіатсько-Тихоокеанський регіон.

Процес утворення регіональних економічних організацій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні розпочався невдовзі після закін­чення Другої світової війни і збігся з початком широкої деколонізації країн регіону. Активну участь у цьому процесі взяла Велика Брита­нія, яка очолювала колись обсяжну колоніальну імперію і мала тут певні інтереси. Пізніше зацікавлення в процесі лібералізації торгів­лі й умов для інвестицій у цьому регіоні виявили США, Австралія, Нова Зеландія. Японія ж здавна вважала Південно-Східну Азію й басейн Тихого океану сферою своїх економічних і політичних інтер­есів. Таким чином, розвинуті держави або безпосередньо присутні в організаціях цього регіону, або впливають на їхню діяльність.

Серед перших регіональних угруповань були Комісія для країн Південної частини Тихого океану — КПТО (1947), «план Коломбо» (1950), Асоціація держав Південно-Східної Азії — АСЕАН (1967), Азіатська організація з питань продуктивності — АОП (1961). Саме ці організації мали дати імпульс розвиткові колишніх колоній через спільне співробітництво в економічній сфері. Згодом з'являються об'єднання на новій основі. Зусиллями країн Близького Сходу утво­рюється ОПЕК (1960), Рада арабської економічної єдності (1964), Організація арабських країн-експортерів нафти — ОАПЕК (1968), Рада із співробітництва арабських країн Перської затоки (1981). До цих організацій увійшли країни, що розбагатіли на нафті, мали спільні політичні інтереси (принаймні, до війн Іраку з Іраном і ОАЕ), близь­кі культуру й релігію. Вони вже не спиралися на допомогу західних країн, навіть навпаки, час від часу опинялися до них у протистоянні. Організації цього типу є замкненими або напівзамкненими, оскільки

 

 

мають обмеження не тільки за регіоном, а й на національній (мовній) та конфесійній засадах.

Як субрегіональне угруповання, була заснована Асоціація регіо­нального співробітництва Південної Азії ^AAPK).

Поява на світовому економічному просторі нових індустріальних країн (НЖ), економічний ривок torran) змінили ситуацію в Південно-Східній, Східній Азії та Океанії в 70-х — 80-х роках і привернули до цього регіону ще більшу увагу розвинутих країн. У 1971 р. острівні країни Тихого океану об'єднуються в Південнотихоокеанський форум (ПТФ) під егідою і за участю Австралії та Нової Зеландії. В 1989 р. утворюється найбільша в світі за простором і обсягом ресурсів органі­зація — Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), до якого увійшли, крім держав Азії й Океанії, також США, ^нада, Ав­стралія, Нова Зеландія і деякі латиноамериканські держави.

Соціально-економічні перетворення на терені колишніх со­ціалістичних країн Азії сприяли їхньому вступу до інтеграційних угруповань регіону. Так, ще в 1985 р. до Організації економічного співробітництва (ОЕС), яка була заснована Туреччиною, !раном і Пакистаном, увійшли Азербайджан і середньоазіатські республі­ки колишнього СPСP. У 1997 р. до АТЕС була прийнята Pосія, а в 1999 р. — В'єтнам.

11.1.1. Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво АТЕС (Asian-Pacific Economic Cooperation — APEC)

Утворене в 1989 р. До складу входять: Австралія, Бруней, В'єтнам, Гонконг, Шдонезія, ^нада, ^тай, Pеспубліка ^рея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа—Нова Гвінея, Перу, Pосія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія. Секретаріат орга­нізації знаходиться в Сінгапурі.

АТЕС має консультативний статус. Його політика ґрунтується на спільних деклараціях і заявах лідерів держав з економічних питань: Сеульська Декларація АТЕС, Бангкокська Декларація про Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, Осакська Декларація дій АТЕС в галузі економіки та ін.

АТЕС має величезний потенціал людських і природних ресур­сів, потужну виробничу базу й контролює значну частину товар­ного й валютного ринків. Його частка (без Pосії) у світовому ВВП становить 60%, у світовій торгівлі — 40%, а в золотовалютних ре­зервах — 80% [7, с. 282]. У країнах регіону проживає понад 2 млрд чоловік.

Головною метою АТЕС є сприяння економічному зростанню країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Для цього визначені прі­оритетні напрямки співробітництва: сприяння регіональній торгівлі, інвестиціям, рухові фінансових ресурсів, розвиткові людських ресур­сів, передачі технологій, промисловому співробітництву і розвиткові інфраструктури.

Як довгострокову мету в процесі інтеграції визначено формуван­ня в 2020 р. системи вільної торгівлі та інвестицій. Отже, АТЕС пере­буває тільки на початковому рівні інтеграції.

Принципи діяльності АТЕС: рівноправне партнерство; взаємови-гідність економічного співробітництва з урахуванням країн, що роз­виваються; схильність до відкритого діалогу й досягнення консенсу­су в обговоренні найважливіших проблем.

Основна увага в політиці АТЕС приділяється лібералізації умов для торгівлі й інвестицій. Прагнучи створити вільну зону інвестицій, країни АТЕС вживають заходів, що стимулюють рух капіталів між країнами регіону: скорочують кількість галузей, закритих для прямих іноземних інвестицій, спрощують візовий режим для підприємців, за­безпечують широкий доступ до економічної інформації.

Незважаючи на рішучість політиків, процес інтеграції йде поки що повільно. Головна причина — дуже високий перепад у рівнях еко­номічного розвитку країн-членів, що створює значні труднощі для гармонійного злиття національних економік у єдине ціле. Особли­вістю функціональної й правової структури АТЕС є рекомендаційні, необов'язкові рішення, які приймають її органи. Така ситуація при­таманна початковому ступеню інтеграції.

11.1.2. Асоціація держав Південно-Східної Азії — АСЕАН (Association of South East Asian Nations — ASEAN)

Заснована в 1967 р. Складається з 10 членів: Бруней, В'єтнам, Ін­донезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М'янма, Філіппіни, Сінгапур, Та­їланд. Населення країн—членів АСЕАН становить близько 500 млн чол., загальна площа 4,5 млн км.кв, їх сукупний ВВП досягає близько 737 млрд дол. США.

Особливістю цієї організації є співробітництво з деякими інши­ми країнами за ієрархічним принципом (за ступенем значимості); визначаються партнери по діалогу, партнери по консультації і спо­стерігачі.

Партнери по діалогу — Австралія, Європейський Союз, Канада, Нова Зеландія, Республіка Корея, США, Японія. Партнери по кон­сультації — Росія й Китай.

Місцезнаходження керівних органів АСЕАН — м. Джакарта (Ін­донезія).

Головною метою АСЕАН є прискорення економічного зростання і соціального прогресу країн регіону. Шляхом досягнення цієї мети є тісне співробітництво і взаємодопомога в економічній, соціальній, культурній і науково-технічній сферах.

Конкретизуючою ціллю є утворення зони спільної торгівлі.

До складу АСЕАН входять як країни з динамічною економікою (НІК) — Таїланд, Сінгапур, Філіппіни, Індонезія, — так і країни, які тільки виходять з глибокої економічної кризи, — Камбоджа, Лаос, В'єтнам. Це призводить до певних труднощів у процесі інтеграції. Для його прискорення розроблено спеціальний механізм зони вільної тор­гівлі — АФТА (ASEAN Free Trade Association — AFTA). Згідно з цим передбачалося, що вже до 2000 р. товари (понад 90% обсягу взаємної торгівлі) мали обкладатися митом за ставками, які не перевищують 5%. Контроль за дотриманням цієї політики здійснює спеціальна рада на рівні міністрів.

Головним інструментом домовленостей по АФТА була угода про єдині існуючі пільгові тарифи країн АСЕАН. Згідно йому, щороку визначаються чотири списки:

товари, тарифи на які підлягають безумовному скороченню;

товари, тарифи на які офіційно затверджені до скорочення, але вступ у силу цієї угоди відкладається на певний строк;

тарифи на товари, що обговорюються, уводяться в дію на піз­ніші строки через неоднозначність інтересів країн-членів у цьому питанні;

тарифи, що повністю виключаються з процесу лібералізації (наприклад, на продукцію сільського господарства).

Список товарів затверджується на щорічних нарадах міністрів економіки країн АСЕАН, а поточною роботою по узгодженню товарних списків займається Рада АФТА. Проблемою є виключення з процесу лібералізації сільськогосподарської продукції, а також продукції автомобільної промисловості.

Країни АСЕАН докладають зусиль щодо залучення іноземних інвестицій до регіону. Розроблено план Асеановської інвестиційної зони, який передбачає усунення до 2010 р. внутрішніх перешкод для інвестицій. Інші країни будуть користуватися пільговим режимом з 2020 р. Головна мета — створення єдиного ринка капіталу в АСЕАН. Всі інвестори з країн організації одержують однаковий статус з національними компаніями.

Спільними зусиллями країн АСЕАН розроблено програму розвитку потенціалу басейну річки Меконг, що має надзвичайне значення для розвитку економіки Лаосу, Камбоджі і В'єтнаму.

Співробітництво країн АСЕАН не замикається лише на економіці й соціальний сфері. Воно поширюється на культуру, освіту, науку. Так, 11 університетів країн регіону утворили спеціальну університетську мережу АСЕАН.

Поки що політичне співробітництво країн АСЕАН розвивається більш успішно, ніж економічне. Преференційні пільги мало стиму­люють взаємну торгівлю; торгівля орієнтується переважно на країни, що лежать за межами АСЕАН (Японія, США, ЄС).

Азіатська фінансова криза 1997 р. дуже негативно відбилася на економіці країн АСЕАН. Знецінилися національні валюти (ма­лайзійський рингіт — на 40%, індонезійська рупія — на 80%). Доходи населення у душовому підрахунку скоротилися удвічі. Приток іно­земних інвестицій у 1997 р. скоротився на 40%.

У відповідь на цю кризу на саміті в Куала-Лумпурі в грудні 1997 р. було прийнято документ «Бачення АСЕАН 2020 року». В ньому зазначалося, що до 2020 р. АСЕАН перетвориться на відкритий для діалогу з усіма країнами світу, стабільний і процвітаючий союз, пов'язаний партнерством у динамічному розвитку і гуманними прин­ципами. Реалізації цього плану певною мірою перешкодила еконо­мічна криза 2008—2009 рр.

У політичних і економічних колах розглядається перспектива на базі АСЕАН утворення широкого Східно-Азіатського економічного співтовариства за рахунок залучення до АСЕАН Китаю, Японії та Республіки Корея.

11.1.3. «План Коломбо» зі спільного економічного і соціального розвитку в Азії й Тихому океані — «план Коломбо» (The Colombo Plan for Cooperative Economic and Social Development in Asia and Pacific «Colombo Plan»)

Ця організація була утворена в 1950 р. на основі британського плану допомоги колишнім колоніям. Угоду про її заснування було підписано в столиці Шрі-Ланки м. Коломбо, звідти й назва плану. До організації увійшли не тільки колишні колонії Британії, а й інші в ми­нулому залежні держави. Згодом організація поширилась і на деякі незалежні держави Південної Азії.

«План Коломбо» об'єднує дві групи держав: донори — США, Японія, Австралія, Нова Зеландія; одержувачі допомоги: Індія, Па­кистан, Шрі-Ланка, Афганістан, Іран, Непал, М'янма, Мальдівська Республіка, Бутан, Бангладеш, Лаос, Камбоджа, Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Папуа — Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Фіджі, Респу­бліка Корея. Всього організація налічує 26 членів.

Цілі «плану Коломбо»: сприяння економічній і соціальній допо­мозі країнам—членам Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва; координація надання технічної і фінансової допомоги цим країнам; обговорення проблем економічного розвитку країн регіону.

Функціональною особливістю «плану Коломбо» є специфічний механізм розподілу допомоги. Спільного фонду допомоги немає: кож­на країна-член з групи, що розвиваються, визначає свої потреби в до­помозі й веде переговори на двосторонній основі з країною-донором. Але ці переговори здійснюються в рамках основної політики «плану Коломбо» й координуються відповідними органами.

Допомога за «планом Коломбо» поділяється на такі види:

економічна допомога (продовольчі товари, сировина);

фінансова допомога (фінансування національних проектів);

технічна допомога (послуги, експертиза, добровольці);

консультації (семінари і практикуми для високопосадових ке­рівників, удосконалення систем національної освіти).

«План Коломбо» передбачає підтримку підприємництва, осо­бливо малих і середніх підприємців; підготовку національних кадрів; оптимізацію управління; екологічну допомогу. Особлива увага при­діляється боротьбі з наркотиками в регіоні.

11.1.4. Рада арабської економічної єдності — РАЕЄ (Council of Arab Economic Unity - CAEU)

Утворена в 1964 р. державами-членами Ліги арабських держав. Рада об'єднує 12 країн: Єгипет, Ірак, Іран, Йорданію, Ємен, Кувейт, Лівію, Мавританію, Об'єднані Арабські Емірати, Сирію, Сомалі, Су­дан. Найбагатша арабська країна — Саудівська Аравія — до РАЕЄ не увійшла.

Головна мета — досягнення арабської економічної єдності. Вона має бути реалізована через утворення спільного ринку, що передбачає вільний рух капіталу і людей, свободу торгівлі, ліквідацію перешкод економічній діяльності в територіальному просторі арабського світу. Угоду про арабський спільний ринок поки що підписали 7 країн: Єги­пет, Ірак, Йорданія, Ємен, Лівія, Мавританія та Сирія.

До функцій РАЕЄ належить координація політики країн-членів в галузях народного господарства (торгівлі, сільському господарстві, транспорті, промисловості). Здійснюється робота по уніфікації зако­нів і нормативних актів з економічних програм країн-членів.

Важливого значення на шляху інтеграції надається організації спільних арабських компаній, які вже діють в Йорданії, Сирії та Іра­ку [51, с. 345]. Для координації діяльності країн-членів на галузевому рівні утворено спеціалізовані федерації й союзи: Арабський союз тек­стильної промисловості; Арабський союз по цементу й будівельних матеріалах; Арабська федерація по цукру; Арабська федерація вироб­ників хімічних добрив; Арабська федерація машинобудування та ін.

11.1.5. Шанхайська організація співробітництва (ШОС)

Ця регіональна міжнародна організація, заснована в 2001 р. ліде­рами Китаю, Росії, Казахстану, Таджикистану, Киргизії й Узбекиста­ну. За винятком Узбекистану, інші країни були учасницями «Шан­хайської п'ятірки», заснованої в результаті підписання в 1996—1997 рр. між Казахстаном, Киргизією, Китаєм, Росією й Таджикистаном угод про зміцнення довіри у військовій галузі й про взаємне скоро­чення збройних сил у районі кордону. Після включення Узбекистану в 2001 р. учасники перейменували організацію.

Загальна територія країн що входять до ШОС, становить 30 млн км. кв, тобто 60% території Євразії. Її сукупний демографічний по­тенціал — 1/4 населення планети, а економічний потенціал включає найпотужнішу, після США, китайську економіку.

Одна з особливостей ШОС полягає в тому, що вона в статусному відношенні не є ні військовим блоком, як НАТО, ні відкритою регу­лярною нарадою з безпеки, як АСЕАН, займаючи проміжну позицію.

Головними завданнями організації є зміцнення стабільності й безпеки на широкому просторі, що поєднує держави-учасників, бо­ротьба з тероризмом, сепаратизмом, екстремізмом, наркотрафиком, розвиток економічного співробітництва, енергетичного партнерства, наукової й культурної взаємодії.

Для виконання цілей і завдань Хартії ШОС у рамках організації були засновані такі органи:

Рада глав держав (РГД).

Рада глав урядів (РГУ).

Рада міністрів іноземних справ (РМІС).

Наради керівників міністерств і відомств.

Рада національних координаторів (РНК).

Регіональна антитерористична структура (РАТС).

Секретаріат.

По завершенні саміту в Єкатеринбурзі, а також зустрічі глав дер­жав групи БРІК, що проходила на наступний день, 17 червня 2009 р. Росія й Китай уклали безпрецедентну угоду в енергетиці на 100 млрд дол. Перші особи держав домовилися розробити механізм взаємороз-рахунків у рублях і юанях. Поки всі угоди між Росією й Китаєм оці­нюються в доларах. Але якщо буде реалізована ініціатива КНР і РФ, то вона може вплинути не тільки на російсько-китайські відносини, а й на всю світову торгівлю. Москва й Пекін мають намір замінити долар юанем і рублем.