10.4. Співдружність Незалежних Держав — СНД (Commonwealth of Independent States — CIS)

10.4.1. Цілі, принципи і структура СНД

СНД утворилася в 1991 р. на просторі колишнього СРСР. До її складу входило 12 країн: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменія, Україна та Узбекистан. У 2008 р. Грузія вийшла зі складу СНД, і в організації залишилося 11 членів.

У 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі і прин­ципи діяльності Співдружності.

Головною метою СНД є співробітництво в політичній, економіч­ній, гуманітарній, екологічній та культурній сферах для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво, як задекларовано, має перетворитися на Еко­номічний союз; угоду про його створення підписано в 1993 р.

Принципами СНД задекларовано:

держави-члени суверенні й рівні;

держави-члени є самостійними й рівноправними суб'єктами міжнародного права.

Останній принцип означає, що Співдружність не буде рухатися до утворення єдиної держави. Проте Статут передбачає широкий діапазон функцій СНД; серед них не тільки співробітництво в сфері економіки, а й колективна безпека, військово-політичне співробітни­цтво, запобігання конфліктів і т. ін. Практично ж не всі країни пого­дилися співробітничати в усіх сферах. Так, Україна не бере участі у військових структурах СНД.

Організаційна структура СНД досить громіздка. Вона включає 12 основних органів:

Рада голів держав.

Рада голів урядів.

Рада міністрів закордонних справ.

Координаційно-консультативний комітет.

Рада міністрів оборони.

Штаб по координації воєнного співробітництва.

Рада командуючих прикордонними військами.

Економічний суд.

Міждержавний банк.

Комісія з прав людини.

Міжпарламентська асамблея.

Виконавчий секретаріат СНД.

Рада голів держав — вищий орган СНД. Вона складається з президентів країн-членів і приймає рішення з найважливіших питань діяльності Співдружності. На свої засідання Рада збирається двічі на рік під головуванням чергового президента (в порядку літер російського алфавіту).

Рада голів урядів складається з прем'єр-міністрів і розглядає питання економічної і соціальної сфер. Вона збирається по чотири рази на рік.

Рада міністрів закордонних справ відає питаннями зовнішньої політики країн-членів з метою її координації.

Координаційно-консультативний комітет є виконавчим органом СНД. Він складається з постійних представників (по двоє з кожної країни). Комітет розробляє пропозиції з питань співробітництва в усіх сферах, передбачених Статутом, і надає їх для обговорення до відповідних рад. Значна частина діяльності Комітету зосереджена на економічних питаннях (торговельна, бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, митна сфери).

Економічний суд розв'язує спори економічного змісту, забезпечує виконання економічних зобов'язань країнами-членами.

Міжпарламентська асамблея складається з парламентарів країн-членів. Вона обговорює рішення, що пропонуються радами і координаційно-консультативним комітетом, розробляє спільні пропозиції щодо політики СНД.

Виконавчий секретаріат виконує організаційно-адміністративні функції. Він готує засідання рад, а також здійснює правову експертизу проектів документів, що готуються іншими органами СНД [51, с. 273].

Координаційно-консультативний комітет базується в Мінську, Міжпарламентська асамблея — в Санкт-Петербурзі.

10.4.2. Проблеми економічної інтеграції в СНД

Для успішної економічної інтеграції на просторі СНД є чимало об'єктивних умов. На початку 90-х років ще збереглися виробничі зв'язки між підприємствами колишніх республік СРСР. Тривалий процес територіального розподілу праці в межах Союзу утворив ме­ханізм доповнення, кооперації між економіками союзних республік. Необхідно було пристосувати цей механізм до нових умов, пов'язаних з переходом до ринкової економіки. До того ж відсутність мовного бар'єру, культурні, навіть сімейні зв'язки сприяли, здавалось, успіш­ному розвитку інтеграції. Проте насправді цей процес іде з великими труднощами.

Метою урядів СНД було утворення Економічного союзу. Його функціонування означало б вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Передбачається здійснення узгодженої політики в сфе­рах грошово-кредитних відносин, бюджету, цін і оподаткування, ва­лютних відносин, митних тарифів.

Цілями Економічного союзу є стабільний розвиток економіки країн-членів, утворення спільного економічного простору, спіль­не здійснення економічних проектів, що являють сумісний інтерес, розв'язання екологічних проблем [7, с. 255]. Договір про утворення Економічного союзу передбачає сприяння взаємним інвестиціям; утворення платіжного союзу із взаємним визнанням внутрішніх ва­лют, взаємну конвертованість валют, що є необхідним для переходу до валютного союзу. Ще в Статуті було відзначено про необхідність правової охорони інтелектуальної власності, сприяння стандартизації й сертифікації промислової продукції й товарів. Зверталась увага на важливість розвитку спільного інформаційного простору, здійснення спільних проектів і програм в галузі науки й техніки, освіти, охорони здоров'я, культури, спорту.

Зараз економічна інтеграція в СНД, по суті, знаходиться на ста­дії зони преференційної торгівлі. Тому шлях до Економічного союзу пролягає через проміжні стадії: зона вільної торгівлі — митний союз — спільний ринок товарів, послуг, капіталів і робочої сили — валют­ний союз. У 1994 р. було підписано Договір про утворення зони віль­ної торгівлі. Він передбачає поступове скорочення митних зборів і утворення в майбутньому міждержавної економічної ради. У тому ж 1994 р. утворено Міждержавний економічний комітет Економічного союзу СНД. Він є наднаціональним органом, який має втілювати в життя економічні програми й рішення, розроблені в структурах СНД. Було підписано важливі документи, які конкретизували цілі Еконо­мічного союзу й розробляли механізм його дії в різних сферах. Серед них: Меморандум Ради держав СНД «Основні напрями інтеграцій­ного розвитку Співдружності Незалежних Держав», Угода про спів­робітництво в галузі інвестиційної діяльності, Угода про утворення зони вільної торгівлі та ін.

Проте багато з цих важливих рішень залишаються тільки на па­пері і не втілюються в життя. Є дві основні причини такого явища. З одного боку, це наслідок глибокого падіння економік усіх країн СНД, розрив економічних зв'язків між суб'єктами економіки колишнього СРСР і труднощі переходу до ринкової економіки. З іншого боку, така ситуація утворюється через політичні амбіції лідерів, партій і деяких соціальних верств країн, що входять до СНД. Незважаю­чи на багаторазову задекларованість необхідності знижувати митні бар'єри, країни СНД діють у зворотному напрямі — утворюють митні пости, вводять квоти, ліцензування взаємної торгівлі [27, с. 295]. Нео­дноразові зустрічі голів держав і урядів не надають інтеграційному процесові належного імпульсу через неоднакове трактування націо­нальних інтересів кожного члена СНД. В 1998 р. СНД було на грані саморозпуску.

З'явилася тенденція до ослаблення взаємних економічних відно­син. Якщо в 1990 р. частка взаємних поставок 12 держав СНД пере­вищувала 70% загальної вартості їхнього експорту, то в 1995 р. вона становила тільки 55, а в 2003 р. — менше 40%. При цьому насамперед зменшується частка товарів з високим ступенем оброблення. За оцін­ками, близько половини спаду виробництва в країнах СНД в 1991­1995 рр. зумовлено саме скороченням їх взаємного товарообігу [1, с. 95—96].

Однією з головних перешкод у процесі поглиблення інтеграції в межах СНД є небажання передати частку суверенності до наднаціо­нальних структур, як це зроблено, наприклад, в ЄС. Причина в тому, що уряди деяких країн СНД побоюються гегемонії Росії в економіч­ному союзі, що планується. Росія має безсумнівну перевагу майже з усіх економічних показників.

У цій ситуації здійснюються заходи щодо утворення в межах СНД локальних угруповань країн, розбіжності серед яких у поглядах на цілі й способи інтеграції мінімальні. Найбільше зближення пози­цій відбувається між Росією й Білоруссю. В 1998 р. було підписано Декларацію про тісну економічну й політичну інтеграцію обох країн. Утворено Союз Росії й Білорусі. Прийнято рішення (2000) про утво­рення між ними валютного союзу і запровадження єдиної валюти.

Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і Узбекис­тан утворили митний союз, а з 2000 р. — Євразійське економічне співтовариство, яке є самостійною організацією зі своїми органами, цілями й принципами, механізмом прийняття рішень. Метою ЄврА-зЕС є утворення митного союзу та єдиного економічного простору. Головними органами є: Міждержавна рада; Інтеграційний комітет; Міжпарламентська асамблея; Суд співтовариства. Міждержавна рада є вищим органом, вона складається з голів держав і голів урядів. Фі­нансування Співтовариства здійснюється за рахунок внесків держав-членів. Однак фактично митний союз тоді не запрацював.

Україна не входить до цього об'єднання, вважаючи, що сполучен­ня такого типу можуть утискувати національні інтереси. До речі, на­віть в Економічному союзі наша країна має статус асоційованого чле­на. Натомість уряд України виступає за утворення на теренах СНД зони вільного економічного простору без наднаціональних структур.

У 1999 р. між Росією, Білоруссю, Казахстаном і Киргизстаном було підписано договір про Єдиний економічний простір (ЄЕП). Країни ЕврАзЕС займають територію 20789,5 тис. кв. км (це 94% території СНД), сукупна чисельність населення перевищує 208 млн чол. (73% населення СНД). Частка ВВП становить 88% від об­сягу СНД.

Основними цілями ЄЕП проголошено ефективне функціонуван­ня спільного ринку товарів, послуг, капіталу та праці, утворення умов для єдиної структурної перебудови економіки в інтересах суттєвого підвищення рівня життя населення; проведення узгодженої податко­вої, грошово-кредитної, валютно-фінансової, торговельної, митної і тарифної політики; формування єдиних транспортних, енергетичних та інформаційних систем; створення спільної системи заходів щодо державної підтримки пріоритетних галузей економіки, виробничої й науково-технологічної кооперації [1, с. 96].

У 2003 р. ідея створення Єдиного економічного простору одержа­ла нове наповнення. В м. Ялта було підписано угоду про його утво­рення між Білоруссю, Казахстаном, Росією й Україною. Зміст ідеї полягав у тому, що інтеграція буде просуватися скоріше й глибше в тому разі, якщо в інтеграційне об'єднання будуть залучені найроз­винутіші країни СНД; вони мали б стати своєрідним локомотивом, який активізує інтеграційний процес на всьому просторі СНД.

Угодою були визначені принципи ЄЕП — забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили через кордони держав-учасниць, а також узгоджена макроекономічна політика і спільна політика за окремими галузями. Принцип вільного руху товарів пе­редбачає усунення вилучень з режиму вільної торгівлі й усунення об­межень у взаємній торгівлі на основі уніфікації митних тарифів.

Проте реальне майбутнє ЄЕП досі не визначене. Хоч Верховна Рада України ратифікувала Угоду, уряд нашої країни підкреслює, що головний вектор наших інтеграційних устремлінь — Європейський Союз, а інші вектори є другорядними й не повинні заважати досяг­ненню головної мети. Мова повинна йти про максимальний захист інтересів України в будь-якому об'єднанні.

У 2005 р. на саміті голів держав — учасників Угоди по формуван­ню Єдиного економічного простору Президент України зауважив, що українське керівництво вважає за можливе підписати лише 15 доку­ментів, які регламентують створення зони вільної торгівлі. Решта до­кументів по ЄЕП, в яких йдеться про створення наднаціонального та­рифного органа й митного союзу, українську сторону не влаштовує.

Наприкінці 2009 р. керівники Росії, Білорусі й Казахстану під­писали угоду про реальне формування митного союзу, який почне функціонувати із середини 2010 р. Підписання документів відбулося на мінському саміті ЄврАзЕС. До цієї організації приєднаються зго­дом Киргизстан і Таджикистан, які мають статус спостерігачів.

На основі конкретних домовленостей буде створено єдину митну територію та єдиний митний тариф. Передбачається, що й інші члени ЄврАзЕС зможуть бути включені до митного союзу. З 1 липня 2010 р. починає функціонувати єдина митна територія в рамках Білорусі, Росії й Казахстану; єдиний митний тариф застосовується з 1 січня 2010 р.

Як зауважив президент Росії, сторони вперше домовилися про передачу частини суверенітету своїх країн у наднаціональні органи, крім кодексу прийняття рішення про створення спільного страхово­го ринку, про основні принципи, напрями й форми співробітництва по підтримці режими зовнішніх кордонів. Спільний ВВП трьох країн становить 2 трлн дол., спільний товарообіг — 900 дол. [58].

Ще одним угрупованням на терені СНД є ГУАМ. Це абревіатура, яка складається з початкових літер назв держав, які входять до цієї організації: Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова. Її було утворе­но в 1997 р. у Страсбурзі на зустрічі президентів чотирьох держав. В 1999 р. до цього форуму додався Узбекистан, але в 2005 р. вийшов з нього. Офіційна назва ГУАМ — Організація за демократію й еконо­мічний розвиток.

Основним завданням організації є вирішення проблем розбудови транскавказького коридору; нафта Азербайджану, як планувалося, має піти через Грузію, Чорне море до України, а далі нафтопрово­дом Одеса—Броди до Центральної і Західної Європи. Поки що цей проект повною мірою; не реалізовано у повній мірі; азербайджанська нафта пішла через Грузію до середземноморського порту Туреччини (Джейхан).

У листопаді 2002 р. Верховна Рада України ратифікувала Уго­ду про створення зони вільної торгівлі між державами—учасницями ГУАМ. Угодою передбачається відмова від сплати мита, податків та зборів, кількісних обмежень у торгівлі між країнами-учасницями; співробітництво в проведенні економічної політики в галузі промис­ловості, сільського господарства, транспорту, фінансів, інвестицій, соціальної сфери.

У 2006 р. на зустрічі президентів країн ГУАМ було ще раз підтвер­джено прагнення сприяти піднесенню ефективності функціонування

ГУАМ як інтеграційного угруповання; особливо проголошено, що го­ловною метою організації є сприяння демократичним перебудовам у регіоні.

Формування локальних інтеграційних угруповань у межах СНД може мати протилежні наслідки. З одного боку, такі процеси потен­ційно небезпечні для цілісності СНД і самого її існування. З іншого боку, якщо буде доведена ефективність цих угруповань чи якогось із них, то вони можуть стати осередком зміцнення інтеграційного про­цесу в СНД в цілому.