9.2. Міжнародний валютний фонд — МВФ (International Monetary Fund — IMF)

МВФ засновано в 1945 р. згідно з рішенням Бреттон-Вудської конференції. Членами Фонду є 186 держав, у тому числі й Україна. Штаб-квартира МВФ міститься у Вашингтоні.

Основні цілі МВФ:

зміцнення міжнародного співробітництва в галузі валютної політики;

забезпечення життєздатності міжнародної системи платежів і стабілізація ринку іноземної валюти;

надання кредитів країнам-членам.

Із самого свого заснування МВФ мав на меті сприяти подоланню проблем неконвертованості валют, торговельних і платіжних обмежень, нестабільності валютного ринку, які панували в 30-ті й 40-ві роки. Найскладнішою є проблема стабілізації валютного ринку. Суттєва зміна позицій ключових валют (долар США, євро, фунт стерлінгів) може дестабілізувати світові фінансові ринки. Для зниження валютного ризику центральні банки країни можуть скоротити операції з іноземною валютою, і це також зменшує ефективність функціонування міжнародного валютного ринку. Щоб запобігти такій ситуації, МВФ вдається до цілого комплексу заходів, які будуть розглянуто нижче.

Процедура голосування є суттєвим інструментом діяльності МВФ. Залежно від важливості питання, що обговорюється, рішення приймається простою або кваліфікованою більшістю. Звичайно рішення приймається простою більшістю, але з найважливіших питань необхідна «спеціальна більшість» — 70 або 85% голосів. Країни-члени мають неоднакову кількість голосів; вона залежить від частки кожної країни (квоти) в капіталі Фонду. Кожна держава має 250 базових (вихідних) голосів плюс ще по одному голосу за кожні 100 тисяч одиниць СДР, які вона має у Фонді. Тому розподіл голосів дуже нерівномірний.

Найбільшу кількість голосів в МВФ (станом на 2006 р.) мають: США — 17,8%; Японія — 6,13; Німеччина — 5,99; Велика Британія — 4,95; Франція — 4,95; Італія — 4,18; Саудівська Аравія — 3,22; Росія — 2,74%. Частка України — 0,6%. Країни ОЕСР мають 60% голосів, решта країн — 40%.

9.2.1. Функції Міжнародного валютного фонду

МВФ виконує такі групи функцій: нагляд за валютною політи­кою країн-членів; кредитно-фінансова діяльність, технічна допомога; емісія СДР.

Нагляд являє собою спостереження за політикою країн-членів у галузі встановлення валютних курсів. Кожна країна зобов'язана надати МВФ за його запитом інформацію, необхідну для здійснен­ня нагляду. Це — інформація про реальний грошовий, бюджетний і зовнішній сектори економіки, про структурну політику уряду (при­ватизація, ринок праці, навколишнє середовище). У процесі нагляду виявляються потенційні дисбаланси, які можуть дестабілізувати ва­лютні курси. За підсумками нагляду МВФ надає урядам відповідні рекомендації.

Нагляд здійснюється в трьох основних формах: консультації, ба­гатосторонній нагляд, поглиблений нагляд.

Консультації являють собою підсумкову діяльність місій МВФ, які щороку навідують країну-члена й ведуть переговори з керівника­ми основних економічних інститутів, з міністрами фінансів, еконо­міки, директорами центральних банків. За результатами переговорів місія складає свою думку про стан економіки країни й розробляє від­повідні рекомендації. Ці документи доповідаються на засіданні Ви­конавчої ради, яка приймає остаточне рішення.

Багатосторонній нагляд здійснюється у формі аналізу Виконав­чою радою міжнародної економіки в цілому. Аналіз міститься в спе­ціальній доповіді «Світовий економічний огляд» («World Economic Outlook»), на основі якої складається прогноз розвитку світової економіки на найближчі 2—3 роки. Прогноз включає визначення темпів зростання реального ВВП, інфляції, стану платіжних балансів, розмірів зовнішнього боргу, умов торгівлі, обсягів міжнародних резервів. У процесі аналізу виявляється місце кожної країни-члена в міжнародній економіці й специфіка її проблем.

Поглиблений нагляд здійснюється на прохання уряду країни з метою виправлення мікроекономічних дисбалансів. Звичайно він проводиться тоді, коли країна опиняється у тяжкому фінансовому становищі, має велику зовнішню заборгованість і просить перенести строки платежів по зовнішньому боргу. У такому разі МВФ здійснює поквартальний аналіз економіки країни. За наслідками аналізу розробляються рекомендації щодо коригування економічної політики; цим рекомендаціям уряд повинен неухильно слідувати.

9.2.2. Кредитно-фінансова діяльність

Ця діяльність є однією з найважливіших функцій МВФ. Вона по­лягає у використанні фінансових ресурсів МВФ країнами-членами й кредитуванні за допомогою залучених ресурсів.

Формування ресурсів МВФ. Структура ресурсів фонду склада­ється з двох блоків:

внесок кожної країни в уставний капітал МВФ відповідно з її квотою;

запозичені кошти: кредитні лінії від урядів і центральних бан­ків його членів.

Станом на 2008 р. уставний капітал МВФ становив 217 млрд СДР (1 СДР = 1,5 дол. США).

Квоти. Внесок кожної країни в капітал Фонду здійснюється на 25% в іноземній твердій валюті (раніше — золотом), а решта — в на­ціональній валюті. Розміри квот установлюються на підставі частки країни в світовій економіці. При цьому враховуються розмір ВВП країни, пересічномісячні резерви; пересічнорічні поточні платежі й надходження.

Квоти періодично переглядаються, звичайно через кожні п'ять ро­ків, у зв'язку з тим, що змінюється місце країни в світовій економіці.

Фонд також використовує запозичені кошти. За узгодженням з «Групою Десяти» (Г-10), МВФ користується кредитом країн Г-10 в межах ліміту до 17 млрд СДР. Крім того, Фонд одержує позики у центральних банках і казначейств Саудівської Аравії і деяких інших держав. Загальна величина запозичених коштів не повинна переви­щувати 60% загального обсягу квот.

Кредитно-фінансова діяльність МВФ здійснюється в двох моди­фікаціях:

угода або трансакція (transaction), яка полягає в наданні краї­нам коштів із власних ресурсів Фонду;

операція (operation), яка полягає в наданні посередницьких фі­нансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів.

Кредитні операції здійснюються тільки з центральними банками і стабілізаційними фондами.

Угода або трансакція не є кредитуванням у повному розумінні цього слова. Це фінансова допомога. Вона являє собою обмін наці­ональної валюти на відповідну суму іноземної валюти. Коли країна бере кредит МВФ, вона здійснює купівлю іноземної валюти за влас-ну;коли сплачує борг — здійснює зворотну операцію: викуповує власну валюту за іноземну.

Країни-члени можуть використати ресурси МВФ відповідно до їхніх квот. Квота поділяється на 4 частини, які називаються транша­ми. Перший кредитний транш — до 25% квоти. Ця частина квоти на­зивається першою часткою квоти; вона може бути використана авто­матично за першою вимогою. Перша частка квоти називається також резервною часткою. Сума позик, що надається Фондом понад резерв­ну частку країни, називається її кредитною позицією. Резервна част­ка і кредитна позиція разом утворюють резервну позицію країни.

Якщо ж країна бажає одержати кошти, що перевищують її резерв­ну позицію, то МВФ виставляє більш жорсткі вимоги для її отри­мання. Особливо вони зростають при наданні третього і четвертого траншів. Умови, які при цьому висуває МВФ, стосуються проведен­ня урядом країни певної економічної політики. Вона повинна бути спрямована на зниження дефіциту національного бюджету до визна­ченого відсотка від ВВП, поліпшення торговельного балансу, обме­ження номінальної заробітної плати до певного рівня. Стабілізаційні програми Фонду включають також скорочення державних витрат на освіту здоров'я, пенсійне забезпечення. Вони містять часто вимоги збільшення податків, особливо непрямих, скасування субсидій на продовольчі товари. Іноді однією з вимог є девальвація національної валюти. У зв'язку з цим виконання жорстких програм МВФ в країнах з дефіцитом платіжного балансу часто призводить (принаймні, на де­який час) до обмеження життєвого рівня населення.

Механізм фінансування. Фінансові ресурси МВФ надаються у формі трьох модифікацій, які називаються фінансовими можливос­тями: регулярні, концесійні і спеціальні.

1. Регулярне фінансування поділяється на короткострокове й по­довжене.

Короткострокове, або «стенд-бай» (stand-by) здійснюється в межах резервних угод строком на 12—18 місяців. Це фінансування для виправлення короткострокових макроекономічних дисбалансів.

Надається траншами в 25% від квоти. Купівля валюти здійснюється на умовах 2—7% щорічних. Крім того, надаючи кредит, МВФ стягує одноразовий комісійний збір у розмірі 0,5% від суми угоди. Викуп валюти має відбутися через 5 років.

Подовжені угоди укладаються строком на три роки. Вони спря­мовані на підтримку економічних реформ у країнах-членах. Викуп валюти має відбутися не пізніше, ніж через 10 років.

Концесійне фінансування призначене для найменш розвину­тих країн, чий доход на душу населення не перевищує 825 доларів. Цей вид фінансування надається на пільгових умовах під 0,5% що­річних з виплатою боргу через 10 років.

Спеціальне фінансування надається у зв'язку з надзвичайни­ми обставинами. До них належать стихійне лихо, соціальні завору­шення, різке падіння цін на експортні товари або підвищення їх — на імпортні. Спеціальне фінансування здійснюється також з урахуван­ням труднощів перехідного періоду, що відноситься, зокрема до країн Центральної та Східної Європи.

Для такого виду фінансування створено спеціальні фонди:

Фонд компенсаційного й непередбаченого фінансування на­дає можливість давати допомогу державам-членам у разі збит­ків від стихійного лиха й інших зовнішніх причин;

Фонд фінансування буферних запасів призначено для віднов­лення запасів сировини або накопичення його резервів;

Фонд системної трансформації надає фінансову допомогу країнам, що відчувають труднощі в торговельній та платіжній системах у зв'язку з переходом до ринкової економіки;

Фонд структурної адаптації призначено для надання допомо­ги в проведенні структурних економічних реформ у країнах, що розвиваються, й мають низький доход, а також для реаліза­ції середньострокових макроекономічних програм. Цей фонд обслуговує також країни з перехідною економікою.

Кошти, одержані зі спеціальних фондів, є доповненням до кре­дитних часток країн-членів; вони дають змогу збільшити в МВФ за­пас їхньої національної валюти понад установлені межі.

Розміри фінансування. В рамках регулярного фінансування країна може одержати коштів до 300% своєї квоти; за концесійною угодою — до 50%; спеціальне фінансування здійснюється в розмірі до 30% квоти.

Кредитні операції МВФ. Крім фінансових операцій, Фонд здій­снює й чисто кредитні. До середини 70-х років кредити надавалися переважно розвинутим країнам; потім ситуація різко змінилася, і практично всі кредити йдуть до країн, що розвиваються, і країн з пе­рехідною економікою.

МВФ часто укладає угоду з країною-членом із зобов'язанням на­дати певну суму кредиту в момент її звернення до Фонду. В такому разі країна одержує не готівку, а домовляється про позику на означе­ну суму. Країна може використати цю суму на передбачених угодою умовах. Такі кредити можуть бути подовжені на строк, що перевищує започаткований.

Найменш розвинутим країнам кредити надаються на пільгових умовах.

Кредити МВФ, крім прямого призначення, відіграють роль га­ранта для одержання країною коштів від інших кредиторів. Якщо МВФ дав кредит, то це — вираження довіри до країни щодо її плато­спроможності.

9.2.3. Технічна допомога МВФ

Вона полягає в сприянні країнам-членам у здійсненні ними гро­шової, валютної політики, банківського нагляду, бюджетної і подат­кової політики, упорядкуванні статистики, в розробці фінансового й економічного законодавства.

Технічна допомога здійснюється шляхом направлення місій МВФ в центральні банки й міністерства фінансів країни. Така допо­мога надається на прохання країни. Експерти місії працюють у країні звичайно 2—3 роки.

Для підготовки кадрів у рамках технічної допомоги у Вашингто­ні утворено інститут МВФ. Він організовує курси і семінари з підви­щення кваліфікації державних службовців із країн—членів МВФ.

9.2.4. Випуск СДР

Це специфічна функція МВФ для поповнення міжнародних ва­лютних резервів.

СДР (СПЗ) — спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights — SDR) — це міжнародний валютний актив. Вони призначені для поповнення офіційних валютних резервів, погашення дефіциту платіжного балансу країни й розрахунків її з Фондом.

СДР поділяються між країнами-членами пропорційно їх квотам. Країни, що мають свій рахунок в СДР, можуть придбати в інших країнах-членах їхню валюту на відповідну суму. За зберігання СДР понад розподілених лімітів МВФ сплачує їхнім власникам відсоткові ставки, які коливаються в межах 1 — 14%.

Частка СДР у світових валютних резервах становить 2%. Курс СДР щодо долара розраховується на підставі «кошика» курсів провідних валют — долара США, фунта стерлінгів, євро, єни.

Міжнародний валютний фонд, незважаючи на певні суперечли­вості й труднощі функціонування, є головним органом регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин.