Тема 9. Міжнародні валютно-кредитні організації 9.1. Сучасна система міжнародних валютно-кредитних організацій

Інституціональну структуру міжнародного валютно-кредитного ринку становить сукупність міжнародних банків, валютних бірж, валютних фондів, державних установ і міжнародних організацій, че­рез які здійснюється рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародні фінансові інститути є елементами системи валютно-кредитних відносин.

Міжнародні валютні відносини як економічне явище стали утво­рюватися ще в античну й феодальну давнину, спочатку в формі обмі­ну іноземних монет, дисконту внесків, а потім — у формі розрахунків між банками різних країн. Проте цілісна система валютно-кредитних відносин складається лише з середини XIX ст., коли розвиток між­народного поділу праці стимулював процес формування світово­го господарства, міжнародної економіки, міжнародного валютно-кредитного ринку. До цього часу належить утворення міжнародних банків і формування міжнародних фінансових центрів.

З розвитком міжнародної економіки, диверсифікації міжнарод­них економічних відносин ускладнювались і валютно-кредитні відно­сини. Міжнародна роль найбільших банків зростала. Збільшувалась кількість їх клієнтів (приватні фірми, інші іноземні банки, уряди іно­земних держав тощо), а також обсяги валютних угод. Але цей процес гальмувався невпорядкованістю міжнародних валютно-кредитних відносин, практично некерованістю валютних ринків, неоднознач­ністю й суперечливістю валютної політики різних країн. Виникла на­гальна потреба в заходах міжнародного характеру, що перетворили б досить-таки стихійні валютно-кредитні відносини в упорядковану систему. Необхідні були наднаціональні органи, які встановлювали б «правила гри» на міжнародному валютному ринку. Такими тимчасо­вими органами стали міжнародні конференції, які юридично оформи­ли статус світової валютної системи на основних етапах її розвитку.

Міжнародні економічні (валютно-фінансові) конференції — це специфічне явище в інституціональній системі міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. За своєю суттю вони близькі (але не тотожні) міжнародним організаціям. Спільне в конференцій і ор­ганізацій полягає в їхньому призначенні — це регулятори світового валютно-кредитного ринку. Проте функції конференції ширші, ніж функції організації; часто організація утворюється як наслідок рішень конференції (наприклад, Міжнародний валютний фонд був заснова­ний за постановою Бреттон-Вудської конференції). Інша відмінність у термінах функціонування. Конференція — короткостроковий ор­ган; міжнародні ж організації можуть функціонувати десятки років. Конференція, таким чином, не є інститутом у повному розумінні цьо­го слова. Але вона відіграє важливу організаційну роль у формуванні інституціональної системи. Найважливішими конференціями світо­вого значення були: Паризька конференція (1867); Генуезька міжна­родна конференція (1922); Бреттон-Вудська валютно-фінансова кон­ференція (1944); Ямайська угода країн—членів МВФ (1976).

Поява міжнародних організацій (у повному розумінні цього слова), у валютно-кредитній сфері належить уже до першої полови­ни ХХ ст. В 1930 р. було утворено Банк міжнародних розрахунків (БМР), а в 1945 р. — Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Між­народний банк реконструкції й розвитку (МБРР).

Своєрідними інститутами в структурі міжнародних валютно-кредитних відносин є клуби кредиторів і консультативні групи країн.

Таким чином, наприкінці ХХ ст. утворилася розгалужена й до­сить складна інституціональна структура міжнародного валютно-

 

 

кредитного ринку. Основними структурними блоками є такі групи інститутів:

Державні органи й заклади, що контролюють міжнародну валютно-кредитну діяльність країни, — міністерства (фінан­сів, економіки),, національні банки й інші установи.

Багатонаціональні банки (БНБ).

Валютні біржі.

Міжнародні валютно-кредитні організації, які поділяються на групи й види:

 

Міжнародний валютний фонд (МВФ);

Група Всесвітнього банку (МБРР, МАР, МФК, БАГІ, МЦУ-

ІС);

Банк міжнародних розрахунків (БМР);

Група Європейських міжнародних банків, організаційно пов'язаних з ЄС (ЄІБ, ЄЦБ);

Регіональні банки розвитку;

Неспецифічні органи ООН (ЕКОСОР, ЮНКТАД);

Клуби кредиторів (Паризький, Лондонський);

4.8.      Консультативні групи (Г-5, Г-7, Г-10, Г-20, Г-24, Г-30, Г-77 та ін.).
Отже, можна тепер визначити призначення й основні цілі інсти-

туціональної системи валютно-кредитного ринку.

Головне призначення міжнародних фінансових інститутів — ре­гулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин з метою ефективного розвитку світогосподарських зв'язків.

Основні цілі міжнародних інститутів:

стійкий і поступальний розвиток економіки;

прискорення міжнародної валютної інтеграції як на регіональ­них рівнях, так і в глобальному вимірі;

нормалізація і стабілізація міжнародних валютно-кредитних відносин;

лібералізація й координація валютно-кредитної політики у відносинах між країнами;

надання економічної допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою шляхом надання кредитів і консультативної допомоги;

збирання й оброблення інформації, наукові дослідження з про­блем міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин.