8.5. Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків

Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків мають за мету нормалізацію ситуації на ринках товарів, в основному ринків сировини й сільськогосподарської продукції. Основні цілі та­ких організацій:

регулювання цін на товари з тим, щоб уникнути їх різких ко­ливань;

запобігання затворюванню на ринках відповідних товарів;

установлення справедливого співвідношення між цінами на сировинні та промислові товари;

усунення надмірної конкуренції між товаровиробниками за рахунок розподілу ринків учасниками організації;

забезпечення стабільних поставок товару на світові ринки.

Форми міжнародного регулювання товарних ринків досить різ­номанітні. Це міжурядові угоди, що діють під егідою ЮНКТАД; між­урядові угоди, що об'єднують країни-експортери та країни-імпортери товару; організації країн-експортерів. Міжурядові угоди, розроблені в системі ЮНКТАД, реалізуються на підставі Міжнародних товар­них угод (МТУ) і діяльності Міжнародних дослідних груп (МДГ).

Міжнародні товарні угоди спрямовані на стабілізацію цін на сві­тових товарних ринках шляхом установлення раціонального співвід­ношення між попитом і пропозицією. Для цього ЮНКТАД прийняла Інтеграційну програму для сировинних товарів (1976) і заснувала Спільний фонд для сировинних товарів. МТУ — це угоди в системі ЮНКТАД, і вони, по суті, не є організаціями. Щодо міжнародних ор­ганізацій, то вони поділяються на такі групи:

багатосторонні товарні організації;

міждержавні організації виробників та експортерів сировини.

Багатосторонні організації складаються як з експортерів сиро­винних і сільськогосподарських товарів, так і з їхніх найважливіших імпортерів. Вони також поділяються на окремі групи: міжнародні організації; міжнародні ради; міжнародні консультативні комітети; міжнародні дослідні групи. Багатосторонні організації діють у систе­мі ООН.

Міжнародні організації головною метою вважають запобігання різних коливань цін на товар — як у бік підвищення, так і в бік па­діння. Вони регулюють такі ринки: какао, кава, натуральний каучук, цукор, зерно, тропічна деревина, джут.

Міжнародні ради складаються в рамках міжнародних товарних угод. Їхньою метою є урегулювання відносин між учасниками угод шляхом надання інформації про стан і розвиток певних товарних ринків і узгодження світових цін. Міжнародні ради контролюють ринки маслинової олії, олова й зерна.

Міжнародні консультативні комітети також надають учасникам угод інформацію про кон'юнктуру ринку, обговорюють проблеми співвідношення виробництва й експорту товарів, сприяють врегу­люванню цін. Відомі два комітети: Міжнародний комітет з бавовни й Комітет ЮНКТАД з вольфраму.

Міжнародні дослідні групи з сировинних товарів працюють під егідою ЮНКТАД. Вони здійснюють аналіз тенденцій на сировинних ринках і надають відповідні рекомендації країнам-учасникам. Комі­тети аналізують ринки: натурального каучуку, свинцю й цинку, ніке­лю, міді.

Міждержавні організації країн — виробників і експортерів сиро­вини складаються тільки з виробників та експортерів і не включають нетто-споживачів сировини. Вони представлені об'єднаннями країн, що розвиваються (за незначними винятками). Утворення організацій цього типу стало спробою протистояти диктату споживачів, якими є переважно високорозвинуті країни. Значною мірою цієї мети вдало­ся досягти. Частка товарних асоціацій в поставках на світовий ринок сировини й продовольства сягає 55%, а за деякими товарами — на­віть 80—90% [7, с. 191]. Так, організація ОПЕК постачає 80% нафти, Асоціація країн—виробників олова — 90% цього металу, Асоціація країн—виробників натурального каучуку — 95% каучуку від усього обсягу відповідного ринку.

Міжнародні організації експортерів сировини нараховують май­же три десятки. Найвпливовішою й дієвішою з цих організацій є

ОПЕК.

8.5.1. Організація країн-експортерів нафти — ОПЕК (Organization of the Petroleum Exporting Countries — OPEC)

ОПЕК утворена в 1960 р. Її заснували країни, що належать пере­важно до регіону Перської затоки, який має найбільші розвідані по­клади нафти у світі. ОПЕК як постійно діюча організація була створе­на на конференції в Багдаді 10—14 вересня 1960 р. Спочатку до складу організації ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія і Венесуела (ініціатор створення). До цих п'яти країн, що заснували організацію, пізніше приєдналися ще дев'ять: Катар (1961), Індонезія (1962—2008, 1 листопада 2008 р. вийшла зі складу ОПЕК), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967), Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973—1992, 2007), Габон (1975—1994), Ангола (2007).

Нині в ОПЕК входить 12 членів, з урахуванням змін складу, що відбулися в 2007 р.: появи нового члена організації — Анголи й повер­нення до організації Еквадору. В 2008 р. Росія заявила про готовність стати постійним спостерігачем у картелі.

Штаб-квартира міститься у Відні.

ОПЕК з'явилась як відповідь на необмежене панування трансна­ціональних нафтових компаній (Брітіш пертолеум, Галф ойл, Стан­дарт ойл оф Каліфорнія та ін.) на світовому ринку нафти. Вони дик­тували ціни, обсяги видобутку й продаж нафти. Узгоджені дії країн ОПЕК лишили ці компанії їхнього монополістичного положення й самі почали встановлювати розміри видобутку нафти та її експорту, що істотно впливає на ціни. Фактично ОПЕК виступає колективним монополістом, що контролює значну частину нафтового ринку. Най-сильнішою акцією ОПЕК було різке підняття цін (майже в 10 разів) на початку 70-х років, що спричинило енергетичну кризу в світі.

Особливо постраждали країни, що не мають енергетичних ресурсів; відчули «нафтовий шок» також великі імпортери нафти серед розви­нутих країн (Японія, США, Італія, Франція). Високі ціни на нафту стимулювали розвиток енергозберігальних технологій. Згодом ціни впали, але все ж таки вони значно вищі, ніж до початку 70-х років.

Країни — члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запа­сів нафти. На їхню частку припадає 40 % всесвітнього видобутку, або половина світового експорту нафти.

Головна мета ОПЕК — стабілізувати світові ціни на нафту на рів­ні, який забезпечує інтереси країн-членів.

Цілі:

координація нафтової політики країн-членів;

забезпечення стійких прибутків;

регулярне постачання нафти споживачам;

охорона довкілля.

Головним механізмом регулювання нафтового ринку ОПЕК вважає визначення загального граничного обсягу видобутку нафти й розподіл у його межах між країнами-членами. Якщо ціни стоять занадто високі, то обсяг видобутку й продажу розширюється; коли ціни падають, то приймаються колективні заходи щодо скорочення видобутку. Ця процедура непроста, вона ускладнюється економічни­ми й політичними моментами. Кожна країна хоче мати більшу квоту (зараз найбільша квота у Саудівської Аравії); до того ж визначення компромісного рішення ускладнюється політичними суперечками.

Для підтримки країн, що розвиваються, ОПЕК утворила Фонд міжнародного розвитку ОПЕК (1979). Фонд надає цим країнам пільгові позики для здійснення проектів розвитку, програм і регулю­вання платіжного балансу. Ресурси Фонду складаються з добровіль­них внесків держав—членів ОПЕК, а також з прибутків, одержаних від інвестиційних і кредитних операцій.

Членами Фонду є ті самі держави, що й в ОПЕК, але управління Фондом й ОПЕК роздільне, оскільки їхні основні функції неоднако­ві: ОПЕК займається регулюванням нафтових ринків, а Фонд надає допомогу країнам, що розвиваються. Допомогу Фонду може отрима­ти будь-яка країна цієї групи, за винятком самих членів ОПЕК. Пози­ки можуть надаватися також міжнародним інститутам, які сприяють країнам, що розвиваються.

ОПЕК намагається встановити ділові стосунки з іншими орга­нізаціями — із системою ООН, Європейським Союзом. Проте між ОПЕК і розвинутими країнами, що є найбільшими імпортерами на­фти, напруження не зникає: їхні інтереси діаметрально протилежні.

8.5.2. Арабський Союз чавуну та сталі — АСЧС (Arabian Iron and Steel Union — AISU)

Заснований у 1971 р. Союз налічує понад 85 компаній з 14 араб­ських країн, які виробляють продукти чорної металургії й займаються активною маркетинговою політикою. До АСЧС входять Алжир, Бах­рейн, Єгипет, Ірак, Йорданія, Кувейт, Ліван, Марокко, Катар, Саудів­ська Аравія, Сирія, Туніс, Мавританія. Штаб-квартира Союзу містить­ся в Аль-Джазаїрі (Алжир), регіональні офіси є в Дамаску і Каїрі.

Компанії—члени АСЧС виробляють близько 90% усього вироб­ництва сталі в арабських країнах, яке в 2005 р. становило 19 млн т, і готової металопродукції — 19 млн т. Діяльність АСЧС орієнтована на широкий діапазон виробництва металу (залізо, сталь, феросплави, чавунні болванки, металева стружка та ін.).

АСЧС поєднує в собі компанії із широким спектром діяльності:

постачальники залізної руди та металобрухту;

виробники металопродукції;

кінцеві споживачі;

постачальники допоміжних матеріалів;

дистриб'юторські компанії та металотрейдери. Арабський союз чавуну та сталі ставить перед собою такі цілі:

розширення виробництва продукції;

 

широка диверсифікація продуктів; якщо раніше більшість компаній виробляла лише один вид продукції (переважно ар­матурну сталь), то тепер асортимент виробництва розширю­ється;

залучення інвестицій; до початку 90-х років сталеливарна про­мисловість була підконтрольна державі, з переходом ж до при­ватної власності до галузі пішли іноземні інвестиції;

впровадження нових технологій;

експортна орієнтація;

перехід від стратегії захисту до стратегії конкуренції; компа­нії почали вести торгівлю на відкритих ринках, які підпадають під вплив попиту та пропозиції, а не субсидіарної та протекці­оністської політики.

АСЧС публікує журнал «Arab Steel» арабською та англійською мовами; це єдиний арабський журнал, який висвітлює проблеми в галузі чорної металургії. АСЧС проводить конференції з проблем в галузі чорної металургії та споріднених галузей, таких як виробни­цтво труб. Також АСЧС організує щорічні симпозіуми та виставки з різноманітних питань в галузі чорної металургії.

Україна активно розвиває співробітництво в галузі чорної мета­лургії з арабськими країнами, в тому числі із членами АСЧС. Серед найбільших імпортерів металевої продукції з України є Єгипет, Си-рія, Алжир, Йорданія, Саудівська Аравія, Туніс, Марокко, Ліван.

 

Семінар № 8. Міжнародне регулювання торговельних

відносин

Мета й завдання заняття: визначити роль міжнародних органі­зацій у регулюванні світової торгівлі. Визначити причини виникнен­ня ГАТТ та трансформацію її в СОТ. Визначити відмінності СОТ та ГАТТ. Визначити значення ЮНКТАД та ЮНСІТРАЛ у міжнарод­них відносинах. Розглянути основні цілі організації з урегулювання світових товарних ринків та діяльність найвпливовіших із цих орга­нізацій.

План

Світова організація торгівлі.

Конференція ООН з торгівлі й розвитку.

Міжнародні організації з регулювання світових товарних ринків.

 

Ключові поняття

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ); Світова організа­ція торгівлі (СОТ); протекціонізм і фритрейдерство; принцип най­більшого сприяння; принцип національного режиму в міжнародній торгівлі; принцип захисту національної промисловості; принцип сприяння справедливій конкуренції; Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД); Міжнародний торговельний центр (МТЦ); Ко­місія ООН з прав міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ); міжнародні ор­ганізації з урегулювання світових товарних ринків; організація країн— експортерів нафти (ОПЕК); Арабський союз чавуну та сталі (АСЧС).

Проблемно-пошукові запитання

Яка роль міжнародної торгівлі в міжнародних економічних відносинах?

З чого складається механізм регулювання світової торгівлі?

Як еволюціонувала структура Світової організації торгівлі?

У чому полягає різниця між ГАТТ і СОТ?

У чому полягають функції СОТ?

У чому суть принципу «найбільшого сприяння в торгівлі»?

Назвіть головні органи керівництва СОТ.

Що потрібно для вступу до СОТ?

У чому полягає головна мета ЮНКТАД?

 

Як розрізняються СОТ і ЮНКТАД за своїми цілями?

Для чого утворено Міжнародний торговельний центр?

Назвіть основні конвенції ЮНСІТРАЛ.

На які групи поділяються міжнародні організації з урегулю­вання світових товарних ринків?

За якими принципами визначаються обсяги видобутку на­фти і квоти в ОПЕК?

Які цілі визначив Арабський союз чавуну й сталі?

 

Теми доповідей і рефератів

Світова організація торгівлі як міжнародний регулятор світо­вої торгівлі.

ГАТТ/СОТ: історичні умови утворення й розвитку, принци­пи, функції.

Комісія ООН з торгівлі та розвитку: мета, принципи, функції.

Комісія ООН з права у міжнародної торгівлі: структура та основна діяльність.

Організація країн-експортерів нафти: загальні проблеми роз­витку всіх країн-членів.

 

Література: 7; 8; 16; 30; 32; 38; 41; 42; 43; 48; 49; 51.