21.2. Транс’європейська міжбанківська система TARGET

У ЄС для обслуговування операцій між Європейським центральним банком і національними центральними банками  створено  Транс’європейську автоматизова- ну систему валових розрахунків у режимі реального часу TARGET (Trans-European Automated Real-Time  Gross Settlement Express  Transfer  System),  яка почала  діяти  4 січня 1999 р.

Вона була організована  з метою полегшення запровадження єдиної валютної по- літики,  скорочення  часу проходження транскордонних платежів,  створення надій- ного та безпечного механізму для здійснення транскордонних платежів, підвищення


 

ефективності платежів між країнами ЄС. Її основою є система SWIFT. Система TARGET — це децентралізована система,  тобто транскордонні платежі  проходять через національні центральні  банки, оминаючи Європейський центральний банк (ЄЦБ). Вона складається з національних систем валових  розрахунків у режимі  ре- ального часу (ВРРЧ), системи взаємозв’язку між ними та Європейським централь- ним банком (ЄЦБ). Система TARGET виконує такі три основних завдання:

— обслуговує потреби грошово-кредитної політики  Євросистеми;

— збільшує ефективність внутрішньоєвропейських трансграничних платежів;

— забезпечує  надійний  і безпечний  механізм для врегулювання трансграничних платежів.

В TARGET оброблюються такі види розрахункових операцій:

— платежі,  безпосередньо  пов’язані з операціями  центральних банків, де хоча б однією із сторін (отримувачем чи відправником) виступає Євросистема;

— розрахункові операції  неттінгових  систем великих  переказів,  що працюють  в євро;

— платежі в євро між кліринговими банками;

— міжбанківські та клієнтські платежі в євро.

За  використання TARGET ЄЦБ  стягує  комісію, яка не залежить  від маршруту платежу чи його суми. Вона стягується з банків-відправників коштів і не стягується із банків-отримувачів. Перекази,  які здійснюються  за допомогою TARGET,  вважа- ються банками, які отримали  такі перекази, як міжнародні.

На систему TARGET припадає близько 70% загального обсягу валових європей- ських розрахунків.  Через неї щоденно здійснюється понад 200 тис. платежів на суму близько 1500 млн євро. Середній розмір одного клієнтського транскордонного плате- жу — 1 млн євро, а міжбанківського — близько 18 млн євро.

У жовтня 2002 р. керівна рада ЄЦБ починає роботу над новою версією системи — TARGET 2, завданням якої є поліпшення забезпечення потреб користувачів шляхом гармонізації послуг, що надаються, і підвищення ефективності системи (віддача вит- рат),  а також  здатності  системи  адаптуватися до майбутніх  розробок,  зберігаючи  в той же час децентрализовані відносини  між національними центральними банками і комерційними банками.

Із січня 2007 р. розпочато впровадження системи TARGET 2.

Основа  розвитку  TARGET 2 визначається завданням створення єдиного  євро- пейського  платіжного  простору,  що допускає  гармонізацію  інфраструктури, інтер- фейсів і функціональності, однаковість  системи менеджменту,  загальну  систему ке- рування  ліквідністю,  а також єдині ціни. Крім цього, на розвиток  системи  впливає розширення ЄС, що допускає  використання загальної  платформи платіжних  опера- цій для країн — нових членів ЄС замість децентралізованої структури,  що включає національні платіжні системи.

Принципи формування TARGET 2:

— контакти  з клієнтами  децентралізовані (між кредитною  організацією  та її рід- ним центральним банком);

— бухгалтерський облік, керування резервами  й операції, пов’язані з грошовою політикою, здійснюються  на рівні національного центрального  банку.

Модульна  побудова  TARGET 2 допускає  наявність  обов’язкових  і додаткових модулів (систем). Обов’язкові  модулі надають повний спектр послуг щодо здійснен-


 

ня розрахунків та інформаційного забезпечення платіжних  операцій.  Додаткові  мо- дулі дають змогу проводити  операції з розрахунком у національному центральному банку,  здійснювати  керування базою  даних  клієнтів,  використовувати банк  даних (warehouse), а також надають можливість  керувати мінімальними резервами.

Нова система включає механізми оптимізації.  Вони упроваджені  з метою поліп- шення роботи системи порівняно з традиційним функціонуванням систем ВРРЧ тільки по «валовій» моделі, тобто від транзакції до транзакції, що дозволяє скоротити

«споживання» учасниками системи  ліквідних  засобів, при цьому підвищуючи  про- цесинг грошових потоків. Механізми оптимізації можна розділити на дві категорії: офсетна  і фактична  оптимізація. Ці механізми  можуть  функціонувати паралельно або асинхронно.  Офсетні  процеси  приводяться в дію з надходженням транзакції в систему. Їх мета полягає в забезпеченні  негайного розрахунку  по транзакції в комбі- нації з іншими  транзакціями, які вже стоять у черзі. Тому платіжний документ  про кредитовий трансфер,  виданий  учасником  A учасникові  B, ініціює пошук в черзі B тієї транзакції,  яка здійснюється в протилежному напрямі  (наприклад, від B до A) в той же самий час, що й кредитний трансфер.  Це дає змогу скоротити  потребу в лік- відних засобах як для A, так і для B. Коли ж розрахунки по транзакції не можуть бути проведені  негайно, то вона поміщається в чергу, а потім виконується за допомогою процесу оптимізації.  Існують  п’ять типів оптимізації.  Перші три застосовуються до платежів, які поставлені в чергу і активуються послідовно протягом дня. Останні два пов’язані з конкретними методам розрахунків.

1. «Все або нічого». Ця оптимізація полягає  в накопиченні черг усіх учасників, щоб побачити, що може трапитися,  якщо всі транзакції будуть проведені відразу.

2. «Часткова» оптимізація полягає  в ідентифікації відкладених транзакцій,  які можна було б прибрати або поставити в чергу.

3. Множинна оптимізація означає звірку всіх двосторонніх  позицій  банку зі всі- ма його контрагентами, щоб ідентифікувати транзакції,  які дають змогу прискорити процесинг.

4. Оптимізація розрахунків додаткових  систем припускає використання проце- дури № 5 інтерфейсу розрахунків. Цей процес оптимізації  забезпечує розрахунки  од- нією або декількох  додаткових  систем за допомогою проведення  одночасного розра- хунку, тобто паралельно із звичайними транзакціями, поміщеними в черги учасників.

5. Оптимізація розрахунків додаткових  систем  допускає  використання проце- дури № 6 інтерфейсу  розрахунків.  Фактично вона представляє еквівалент  1-го виду оптимізації, яка застосовується для субрахунків.  Взаємодія системи TARGET 2 з до- датковими  системами  допускає, що під додатковими системами  розуміють  такі сис- теми, які  функціонують поза  системами  ВРРЧ, але розрахунки  яких  врешті-решт знаходяться у ВРРЧ: системи роздрібних платежів, системи розрахунків за цінними паперами,  клірингові  центри.  Для  посилення ролі TARGET 2 як структуротворної системи інфраструктури ринку єврозони  дуже важливо, щоб система TARGET 2 за- безпечувала  ефективну взаємодію з додатковими системами.  Враховуючи  велику кількість  додаткових  систем,  які  будуть  пов’язані  розрахунками з TARGET 2, не- можливо розробити стільки ж інтерфейсів для кожної додаткової системи. Ухвалене рішення полягає в розробленні шести загальних процедур розрахунків,  призначених для охоплення всіх вимог додаткових систем, особливо систем для розрахунків за цін- ними паперами, незалежно  від того, функціонують вони відповідно  до інтерфейсної


 

чи неінтерфейсної моделі. У інтерфейсній моделі дві сторони  транзакції (постачан- ня  цінних  паперів  і грошові  розрахунки) обробляються на двох різних  технічних платформах. У інтегрованій  моделі  обидві  сторони  обробляються на одній техніч- ній платформі.  Процедура  розрахунків № 1: трансферт ліквідних  засобів у реально- му часі (для  систем розрахунків за цінними  паперами,  які функціонують відповід- но до інтегрованої  моделі).  Процедура  розрахунків № 2: відособлений  розрахунок у реальному  часі (для  систем розрахунків за цінними  паперами,  які функціонують відповідно до інтерфейсної моделі (моделі «валової»)). Процедура  розрахунків № 3: двосторонній  розрахунок  (для розрахунків по пакетах, що містять незалежні  позиції в грошових  коштах).  Процедура  розрахунків № 4: стандартний багатобічний  розра- хунок (для  розрахунків за пакетами,  що містять  залежні  грошові позиції,  — розра- хунків, що мають місце відповідно  до ліквідних  засобів, доступних  у даний період). Процедура  розрахунків № 5: синхронні  (паралельні) багатобічні  системи  (для  роз- рахунків за пакетами, що містять залежні  грошові позиції, — розрахунків,  що мають місце в окремий  період). Процедура  розрахунків № 6: розрахунки  за призначеними субрахунками (резервування ліквідних  засобів).  Ці шість видів процедур розрахун- ку можуть  комбінуватися з багатоваріантними механізмами  (періодом  інформації, періодом  розрахунків,  використанням гарантійного  фонду).  Процедура  розрахунку

№ 6 може бути адаптована до розрахунків у нічний час, завдяки чому можна здійсню- вати розрахунки  за всіма додатковими системами.