19.6. Конвенція про незалежні гарантії і резервні акредитиви

Наводяться витяги з Конвенції.

Розділ I. Сфера застосування

Стаття 1. Сфера застосування

1. Ця Конвенція застосовується до міжнародного зобов’язання, про яке говорить- ся в статті 2:

a) якщо комерційне підприємство гаранта/емітента, в якому видано зобов’язання, розміщене в державі, яка договорюється, або

b) якщо норми міжнародного приватного  права посилають до права держави, яка договорюється, якщо тільки зобов’язання  не виключає застосування Конвенції.

2. Ця  Конвенція застосовується також  до міжнародного акредитива,  що не охо- плюється статею 2, якщо в ньому прямо вказано, що він підпадає під дію цієї Конвенції.

3. Положення статей 21 і 22 застосовуються до міжнародних  зобов’язань, згада- них у статті 2 незалежно  від пункту 1 цієї статті.

Стаття 2. Зобов’язання

1. Для  цілей  цієї  Конвенції  зобов’язання  означає  незалежне  зобов’язання,  під яким  у міжнародній практиці  розуміється незалежна  гарантія  або резервний акре- дитив і яке видається  банком або іншою установою або особою («гарантом/емітен- том»), сплатити  бенефіціару певну або визначну  суму на просту вимогу або на ви- могу з представленням інших  документів  відповідно  до будь-яких  документарних умов зобов’язання, вказуючих або з яких виходить, що платіж належить внаслідок невиконання якого-небудь зобов’язання або настання іншої обставини, або на сплату за позикові чи авансовані грошові кошти, або як платіж у погашення будь-якої термі- нової заборгованості принципала/наказодавця або іншої особи.

2. Зобов’язання може бути видане:

a) на прохання  або інструкції  клієнта («принципала/наказодавця») гаранта/емі- тента;

b) за інструкцією іншого банку, установи  або особи («інструктуючої сторони»), що діє на прохання  клієнта  («принципала/наказодавця») цієї інструктуючої сторо- ни; або

с) за дорученням самого гаранта/емітента.

3. У зобов’язанні може передбачатися платіж у будь-якій  формі, включаючи:

a) платіж у вказаній валюті або розрахунковій одиниці;

b) акцепт переказного векселя (тратти);

c) платіж на відстроченій  основі;

d) передачу обмовленої одиниці вартості.

4. У зобов’язанні може обмовлятися, що бенефіціаром  є сам гарант/емітент, коли він діє на користь іншої особи.

Стаття 3. Незалежність зобов’язання

Для цілей цієї Конвенції зобов’язання є незалежним у випадках, коли зобов’язання гаранта/емітента перед бенефіціаром:

a) не залежить  від наявності  або дійсності основної операції або якого-небудь  ін- шого зобов’язання  (включаючи резервні акредитиви або незалежні  гарантії, зокрема підтвердження або контргарантії); або


 

b) не визначається якою-небудь  умовою, не вказаною  в зобов’язанні,  або якою- небудь майбутньою  невизначеною дією або подією, за винятком представлення до- кументів або іншої подібної дії чи події в рамках сфери діяльності гаранта/емітента.

Стаття 4. Міжнародний характер зобов’язання

1. Зобов’язання є міжнародним, якщо вказані  в зобов’язанні  комерційні  підпри- ємства будь-яких двох з наступних осіб розміщені в різних державах: гарант/емітент, бенефіціар, принципал/наказодавець, інструктуюча сторона, підтверджуюча сторона.

2. Для цілей попереднього пункту:

a) якщо  в зобов’язанні  вказано  більш  за одне комерційне  підприємство певної особи, відповідним  комерційним підприємством є те, яке має найтісніший зв’язок із зобов’язанням;

b) якщо в зобов’язанні не вказано комерційне підприємство певної особи, але вка- зано його постійне місцепроживання, це місцепроживання вважається достатнім для визначення міжнародного характеру зобов’язання.

Розділ II. Тлумачення

Стаття 5. Принципи  тлумачення

При тлумаченні  цієї Конвенції  повинні враховуватися її міжнародний характер і необхідність забезпечити одноманітність у її застосуванні  і дотримання сумлінності в міжнародній практиці незалежних гарантій і резервних акредитивів.

Стаття 6. Визначення

Для цілей цієї Конвенції і якщо інше не вказане в положеннях цієї Конвенції або не потрібне відповідно до контексту:

a) «зобов’язання» включає «контргарантію» і «підтвердження зобов’язання»;

b) «гарант/емітент» включає «контргаранта» і «підтверджуючу сторону»;

c) «контргарантія» означає зобов’язання,  що видається  гарантові/емітенту іншо- го зобов’язання  його інструктуючою  стороною і що передбачає платіж на просту ви- могу або на вимогу з представленням інших документів відповідно до будь-яких  до- кументарних умов зобов’язання, вказуючих або з яких виходить, що платіж по такому іншому зобов’язанню  був затребуваний від особи, що видала  це інше зобов’язання, або здійснений  ним;

d) «контргарант» означає особу, що видає контргарантію;

e) «підтвердження» зобов’язання  означає зобов’язання,  видане на додаток до зо- бов’язання гаранта/емітента за дорученням гаранта/емітента і що надає бенефіціару право за своїм вибором затребувати платіж у підтверджуючої  сторони замість гаран- та/емітента на просту вимогу або на вимогу з представленням інших документів від- повідно до будь-яких  документарних умов підтвердженого зобов’язання  без збитку для права бенефіціара затребувати платіж у гаранта/емітента;

f) «підтверджувальна сторона» означає особу, яка доповнює зобов’язання  під- твердженням;

g) «документ» означає повідомлення, зроблене у формі, що дає змогу забезпечити повну реєстрацію інформації, що міститься в ньому.

Розділ III. Форма і зміст зобов’язання

Стаття 7. Видача, форма і безвідкличність зобов’язання

1. Видача зобов’язання відбувається в той момент і в тому місці, коли й де зобов’я- зання залишає сферу контролю відповідного гаранта/емітента.


 

2. Зобов’язання може бути видане в будь-якій  формі, яка дозволяє забезпечити повну реєстрацію  тексту зобов’язання  і провести посвідчення достовірності  його джерела за допомогою загальновизнаних засобів або процедури,  узгодженої  між га- рантом/емітентом і бенефіціаром.

3. Вимога платежу може пред’являтися відповідно до умов зобов’язання з момен- ту його видачі, якщо в зобов’язанні не вказано іншого терміну.

4. Зобов’язання є безвідкличним з моменту видачі, якщо в ньому не вказано, що воно є відкличним.

Стаття 8. Зміна

1. Зобов’язання може бути змінене тільки у формі, вказаній у самому зобов’язанні, або, у відсутність такої вказівки,  у формі, вказаній у пункті 2 статті 7.

2. Якщо інше не обумовлене  в зобов’язанні  або іншим чином не узгоджене  між гарантом/емітентом і бенефіціаром, зобов’язання вважається зміненим з моменту ви- дачі зміни, якщо бенефіціар  наперед дав на нього дозвіл.

3. Якщо інше не обумовлене в зобов’язанні або іншим чином не узгоджене між га- рантом/емітентом і бенефіціаром,  тоді як бенефіціар  наперед не дав дозволу на яку- небудь зміну, зобов’язання  вважається зміненим,  тільки  коли гарант/емітент отри- має повідомлення про згоду бенефіціара на зміну у формі, вказаній у пункті 2 статті 7.

4. Зміна  зобов’язання  не зачіпає прав і обов’язків принципала/наказодавця (або інструктуючої сторони) або підтверджувальної сторони  зобов’язання,  якщо  тільки така особа не дає згоди на цю зміну.

Стаття 9. Передача права бенефіціара вимагати платежу

1. Право бенефіціара вимагати  платежу може бути передане, тільки  якщо це до- зволено в зобов’язанні, а також тільки в тому об’ємі і таким чином, як це дозволено в зобов’язанні.

2. Якщо зобов’язання визначене як дозволене до передавання і прямо не указуєть- ся, чи потрібна згода гаранта/емітента або іншої уповноваженої особи на фактичне передавання,  ні гарант/емітент, ні будь-яка  інша уповноважена особа не зобов’язані здійснювати  передавання,  інакше як у тому обсязі і таким чином, на які вони прямо дали свою згоду.

Стаття 10. Поступка надходжень

1. Якщо інше не обмовлене в зобов’язанні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром,  бенефіціар  може поступитися іншій особі будь- якими  надходженнями, на які він може мати або може отримати  право згідно із зобов’язанням.

2. Якщо гарант/емітент або інша особа, зобов’язана провести платіж, отримує по- відомлення, що йде від бенефіціара,  у формі, вказаній  у пункті 2 статті 7, про здій- снення  ним безвідкличної поступки,  платіж  цесіонарію  звільняє боржника  в обсязі його платежу від відповідальності за цим зобов’язанням.

Стаття 11. Припинення права вимагати платежу

1. Право бенефіціара вимагати платежу за зобов’язанням припиняється, коли:

a) гарант/емітент отримав заяву бенефіціара про звільнення від відповідальності у формі, вказаній у пункті 2 статті 7;

b) бенефіціар  і гарант/емітент висловили згоду на припинення зобов’язання  у формі, вказаній  у зобов’язанні, або, за відсутності такої вказівки,  у формі, вказаній  у пункті 2 статті 7;


 

с) сума зобов’язання  була сплачена, за винятком випадків, коли зобов’язання  пе- редбачає автоматичне  відновлення або автоматичне  збільшення цієї суми чи іншим чином передбачає продовження дії зобов’язання;

d) термін дії зобов’язання  закінчується відповідно до положень статті 12.

2. У зобов’язанні  може бути вказано  чи гарант/емітент і бенефіціар  можуть ін- шим чином домовитися про те, що повернення документа, який містить зобов’язання, гарантові/емітенту або дотримання процедури, функціонально еквівалентної повер- ненню документа  в разі, коли зобов’язання,  видане  в непаперовій формі, необхідне для припинення права вимоги платежу саме по собі або в поєднанні з однією з подій, указаних  у підпунктах  а і b пункту 1 цієї статті. Проте утримання будь-якого  такого документа бенефіціаром  після припинення права вимоги платежу відповідно до під- пункту  з або d пункту  1 цієї статті у жодному  випадку  не зберігає  за бенефіціаром яких-небудь прав за зобов’язанням.

Стаття 12. Закінчення терміну дії

Термін дії зобов’язання  закінчується:

a) після настання  дати закінчення терміну дії, яка може бути обумовлена  кален- дарною датою або останнім  днем фіксованого терміну, вказаного  в зобов’язанні,  за умови, що, якщо дата закінчення терміну дії є неробочим  днем у місці знаходження комерційного  підприємства гаранта/емітента, в якому  видано  зобов’язання,  або ін- шої особи або в іншому місці, вказаному  в зобов’язанні для цілей представлення ви- моги платежу, термін дії закінчується в перший наступний  робочий день;

b) якщо закінчення терміну дії залежить  згідно із зобов’язанням від здійснення якої-небудь дії або настання  події, що не входить  до сфери  діяльності  гаранта/емі- тента, — коли гаранта/емітента інформують про те, що дія або подія мала місце на підставі представлення документа, вказаного  для цієї мети в зобов’язанні, або, якщо такий документ не вказаний,  на підставі посвідчення бенефіціаром  того, що така дія або подія мала місце;

c) якщо в зобов’язанні не вказана дата закінчення терміну дії або якщо здійснення вказаної дії або настання  події, від яких залежить  закінчення терміну дії, ще не вста- новлено шляхом представлення необхідного документа і дата закінчення терміну дії не вказана додатково, — після шести років з дати видачі зобов’язання.

Розділ IV. Права, обов’язки і заперечення

Стаття 13. Визначення прав і обов’язків

1. Права і обов’язки гаранта/емітента і бенефіціара, що випливають із зобов’язання, визначаються умовами, встановленими в зобов’язанні, включаючи конкретно згадані в ньому правила, загальні умови або звичаї, а також положення цієї Конвенції.

2. При тлумаченні  умов зобов’язання  і врегулюванні  питань, не охоплених умовами зобов’язання або положеннями цієї Конвенції, враховуються  загально- визнані  міжнародні  правила  і звичаї  практики незалежних гарантій  і резервних акредитивів.

Стаття 14. Стандарт поведінки і відповідальність гаранта/емітента

1. При  виконанні своїх обов’язків  за зобов’язанням і цією Конвенцією гарант/ емітент діє сумлінно і проявляє розумну обачність, належним чином враховуючи за- гальновизнані стандарти  міжнародної  практики незалежних гарантій або резервних акредитивів.


 

2. Гарант/емітент не може бути звільнений від відповідальності за недобросовісні дії або за грубу недбалість.

Стаття 15. Вимога

1. Будь-яка вимога платежу за зобов’язанням пред’являється у формі, вказаній  у пункті 2 статті 7, і відповідно до умов зобов’язання.

2. Якщо  інше не обумовлене  в зобов’язанні,  вимога  і будь-яке  посвідчення або інший  документ,  потрібний   за  зобов’язанням, представляється гарантові/емітен- ту протягом  терміну, в який  може бути пред’явлена  вимога платежу,  в місці видачі зобов’язання.

3. Вважається, що при вимозі платежу бенефіціар  засвідчує, що його вимога не є недобросовісною  і що не присутній  жоден з елементів, згаданих у підпунктах  а, b і с пункту 1 статті 19.

Стаття 16. Розгляд вимоги і супроводжувальних документів

1. Гарант/емітент розглядає  вимогу і будь-які супроводжувальні документи  від- повідно до стандарту поведінки, вказаного  в пункті 1 статті 14. При визначенні  того, чи відповідають ці документи за зовнішніми  ознаками умовам зобов’язання і чи узго- джуються  вони один з одним, гарант/емітент належним чином враховує  міжнарод- ний стандарт практики незалежних гарантій і резервних акредитивів.

2. Якщо інше не обмовлене в зобов’язанні або іншим чином не узгоджене між га- рантом/емітентом і бенефіціаром,  гарантові/емітенту надається  розумний  термін, проте не більше семи робочих днів, що відлічуються з наступного дня після дня отри- мання вимоги і будь-яких супроводжувальних документів, для:

a) розгляду вимоги і будь-яких супроводжувальних документів;

b) ухвалення рішення про платіж;

c) напрями  відповідного  повідомлення бенефіціару,  якщо ухвалюється рішення не проводити  платіж.

Повідомлення, згадане в підпункті «с» вище, якщо інше не обумовлене  в зобов’я- занні або іншим чином не узгоджене між гарантом/емітентом і бенефіціаром, скерову- ється за допомогою електронних засобів зв’язку або, якщо це неможливо,  інших опе- ративних засобів, і в ньому вказується підстава для вирішення не проводити платежу.

Стаття 17. Платіж

1. З урахуванням статті 19 гарант/емітент проводить платіж на вимогу, представ- леному відповідно до положень статті 15. Після визначення відповідності вимоги пла- тежу умовам зобов’язання  платіж  проводиться негайно, якщо тільки  в зобов’язанні не обумовлено  відстрочення платежу,  і в цьому випадку  платіж  проводиться в об- мовлений  термін.

2. Будь-який платіж на вимогу, не відповідний положенням статті 15, не зачіпає прав принципала/наказодавця.

Стаття 18. Залік

Якщо інше не обумовлене  в зобов’язанні  або іншим чином не узгоджене  між га- рантом/емітентом і бенефіціаром,  гарант/емітент може провести  платіж  за зобов’я- занням шляхом використання права заліку вимог, за винятком будь-якої вимоги, що поступилася йому принципалом/наказодавцем або інструктуючою стороною.

Стаття 19. Виключення із зобов’язання проводити платіж

1. Якщо абсолютно очевидно, що:

a) який-небудь документ не є справжнім  або був підроблений;


 


 

або


b) платіж  не належить  на підставі, вказаній  у вимозі і допоміжних  документах;

c) з урахуванням вигляду  і мети зобов’язання  для вимоги не є достатніх підстав,


гарант/емітент, діючи сумлінно, має по відношенню до бенефіціара право припинити платіж.

2. Для  цілей підпункту  с пункту  1 цієї статті вимога не має достатніх підстав у таких випадках:

a) обставина або ризик, на випадок яких зобов’язання  повинне було забезпечити бенефіціар, безперечно, не виникли;

b)  основне  зобов’язання  принципала/наказодавця оголошене  недійсним  судом або арбітражем,  якщо  тільки  в зобов’язанні  не вказано,  що така обставина  охоплю- ється ризиком, на випадок якого видано зобов’язання;

c) основне зобов’язання,  безперечно, було виконане задовільним для бенефіціара чином;

d)  виконання основного  зобов’язання  явно  перешкодила умисна  неправомірна поведінка бенефіціара;

e) при пред’явленні вимоги по контргарантії бенефіціар  цієї контргарантії, діючи як гарант/емітент зобов’язання,  до якого належить ця контргарантія, недобросовісно проводить  платіж.

3. У обставинах, згаданих у підпунктах а, b і с пункту 1 цієї статті, принципал/на- казодавець  має право на тимчасові судові заходи згідно зі статею 20.

Розділ V. Тимчасові судові заходи

Стаття 20. Тимчасові судові заходи

1. У разі, коли на підставі заяви принципала/наказодавця або інструктуючої сто- рони можна  зробити  висновок,  що існує велика  вірогідність  того, що у вимозі, яка пред’явлена або імовірно буде пред’явлена бенефіціаром,  наявна одна з обставин, вказаних  у підпунктах  а, b і с пункту 1 статті 19, суд на підставі безпосередніх  наяв- них у його розпорядженні вагомих доказів може:

a) видати попередній наказ, що забороняє  бенефіціару приймати  платіж, включа- ючи наказ про затримання гарантом/емітентом засобів за зобов’язанням, або

b) видати попередній  наказ про блокування надходжень  за зобов’язанням, спла- чених бенефіціару,  з урахуванням того, що відсутність такого наказу могла б заподі- яти принципалу/наказодавцеві серйозний збиток.

2. При видачі попереднього  наказу, згаданого в пункті 1 цієї статті, суд може за- жадати від особи, що клопоче про такий наказ, представити такий вид забезпечення, який суд визнає необхідним.

3. Суд не може видати попередній наказ, про який мовиться  в пункті 1 цієї статті, на підставі якого-небудь  заперечення проти платежу, іншого, ніж заперечення,  вка- зані в підпунктах  а, b і с пункту 1 статті 19, або в разі використання зобов’язання  в злочинних цілях.

Розділ VI. Колізія норм права

Стаття 21. Вибір застосовного права

Зобов’язання регулюється правом, вибір якого:


 

a) обумовлений в зобов’язанні або випливає з умов зобов’язання; або b) іншим чином узгоджений між гарантом/емітентом і бенефіціаром. Стаття 22. Визначення застосовного права

У відсутність  вибору  права  відповідно  до статті  21 зобов’язання  регулюється правом  держави,  де розміщене  комерційне  підприємство гаранта/емітента, в якому зобов’язання  було видане.