17.2. Акредитивна форма міжнародних розрахунків

Документарний акредитив  — це угода, згідно з якою банк зобов’язується на про- хання  клієнта-імпортера (заявника акредитиву) здійснити  оплату  документів,  які відповідають  умовам  акредитиву,  експортеру  (бенефіціару), на користь  якого  від- крито акредитив.


 

Акредитивна  форма  розрахунків передбачає  виконання низки  умов  та вимог, які мають бути виконані  контрагентами та банками. Комерційні  банки стають заці- кавленними учасниками розрахункової операції  поряд  із зовнішньоторговельними партнерами. Це є специфікою акредитивної форми розрахунків.

Поряд  з функцією  забезпечення платежів,  акредитив  може виконувати кредит- ну функцію.  Зобов’язання банку імпортера  здійснити  платіж  допомагає  експортеру одержати  від свого банку  кредит  (наприклад, на виробництво товару).  Акредитив може слугувати банку імпортера також як основа для кредиту (у випадках, якщо банк при здійсненні акредитивної операції може сподіватися, що буде розпоряджатися до- кументами, які уособлюють власність на товар, бо товаросупроводжувальні докумен- ти засвідчують  вимогу  на видачу  відправленого вантажу.  Із передачею  документів передається право на володіння  товаром).

У світовій  торгівлі  за допомогою акредитиву  здійснюється до 80% платежів.  Це пов’язано з тим, що документарний акредитив  є найменш ризикованим та найбільш дійовим  інструментом  забезпечення платежів. У країнах, де контролюється зовніш- ня торгівля, застосування акредитиву  часто є необхідною умовою для здійснення експортно-імпортних операцій.

Сутність  акредитиву  полягає  в одержуванні  продавцем  твердих  гарантій  пла- тежу, а покупцем  — повноцінних прав на відвантажений товар. Це можливо,  коли гроші перераховуються платником лише при виконанні його контрагентом  визна- чених умов, що і створює переваги, які має продавець, який домовився  з покупцем щодо акредитивної форми  оплати. Тому акредитив  часто розглядається не тільки як форма розрахунків, а й як своєрідне забезпечення платежу за товари (роботи, послуги).

Відносини за акредитивом, які виникають між банком та клієнтом-платником (імпортером), а також між банком та одержувачем коштів (експортером), не пов’язані із договором купівлі-продажу, який укладається між експортером  та імпортером. Відокремлений характер  цих відносин відбивається у тому, що банки не зобов’язані перевіряти відповідність  умов акредитиву  (вказівок про зміну умов, достроковому закритті тощо) договору між платником та одержувачем.

При розрахунках акредитивом банк, який його виставляє, діє від свого імені, але за рахунок  коштів клієнта.  Таким  чином, відносини  за акредитивом розглядаються як різновид договору комісії.

Бенефіціар за акредитивом не може скористатися на свою користь договірними відносинами, що існують між банками або між стороною, яка дала наказ відкрити акредитив,  і банком емітентом. Під час операцій  з акредитивом зацікавлені сторони мають справу тільки з документами,  а не з товарами, послугами і/або іншими видами виконання зобов’язань, до яких можуть належати  документи.

Акредитиви виставляються банками на підставі доручення  або заяви клієнта (імпортера), які фактично  повторюють  усі умови розділу  контракту,  що стосується платежів.

Учасниками розрахункової операції за акредитивом є:

— покупець-імпортер (акредитиводавець), який  звертається до банку з прохан- ням про відкриття акредитиву;

— продавець-експортер (бенефіціар), якому  адресовано  акредитив  і на користь якого буде здійснено платіж;


 

— банк-емітент  (банк  імпортера) — банк, який  відкриває  акредитив  за доручен- ням клієнта  або звертається з проханням  до іншого банку відкрити  акредитив за його дорученням і за його рахунок;

— авізуючий  банк (банк експортера) — банк, який сповіщає експортера  про від- криття на його користь акредитиву  та передає його текст.

Процедура  здійснення акредитивної операції поділяється на три фази.

1 фаза. Угода про відкриття акредитиву. Розглядається пропозиція щодо умов поставки товару. Експортер надає потенційному  покупцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем обговорює умови акредитиву.

2 фаза. Доручення на відкриття акредитиву. Ця  фаза  пов’язана  з підписанням умов поставки товару та його оплати. Імпортер дає експортеру замовлення на постав- ку товару, відповідно підписавши договір з купівлі-продажу. Водночас він дає своєму банку доручення  на відкриття акредитиву.

3 фаза. Використання акредитиву. Експортер  поставляє  замовлений товар і на- дає банку документи  на оплату.

Розрахунки акредитивами здійснюються  за схемою, яка наведена на рис. 17.2.


1

Імпортер

(акре дит иводавець)            2


Експор тер

(бенефіціа р)


 

6          5          8


3          11        12


Пункт

пр изначення

6


Пункт

відвант аження

6


 

Перевізник     7


 

Банк імпортера

(банкљеміт ент)


4          Б анк експор тера

9          (авізуючий банк, підт верджуючий

10        ба нк)


 

Рис. 17.2. Розрахунки за документарним акредитивом

Схема містить такі кроки:

1-й крок — експортер та імпортер укладають між собою угоду, в якій указують, що розрахунки  буде здійснено у формі документарного акредитива.

2-й крок — експортер готує товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера.

3-й крок — одержавши  повідомлення експортера,  імпортер  подає своєму  банку доручення  (заяву) на відкриття акредитива.


 

У заяві банку доручається відкрити  акредитив  на умовах, які перелічені в ньому та відповідають укладеному контракту.  В заяві вказуються:

— акредитиводавець і бенефіціар;

— дата та місце закінчення акредитива;

— вид акредитива;

— авізуючий банк і банк, який підтверджує акредитив;

— спосіб відвантаження товару та виконання акредитива;

— опис товару та умов поставки;

— перелік документів, проти яких виконується акредитив;

— дата першого відвантаження;

— термін, протягом якого повинні бути надані документи;

— номер рахунка, з якого банк списує кошти на оплату товару і комісійні банків.

4-й крок — банк-емітент після оформлення відкриття акредитива направляє акре- дитив іноземному банку, що обслуговує експортера (авізуючий банк), який перевіряє його достовірність  і сповіщає  експортерові  про відкриття та умови акредитива. На цьому етапі можуть виникнути два моменти щодо гарантії акредитива:

1. Отриманий від емітента акредитив може бути авізований банком без зобов’язань з його боку. У цьому випадку авізуючий  банк тільки перевіряє  наявність  документів за зовнішніми  ознаками. Він не бере на себе жодних зобов’язань щодо гарантії плате- жу експортеру.

2. Банк-емітент може звернутися до авізуючого  банку, дати підтвердження від- критому акредитиву, тобто додати власну гарантію платежу. У цьому разі такий банк виступає  в ролі банку, що підтверджує цей акредитив.  Тоді акредитив  має гарантії двох банків, один з яких перебуває в країні експортера, а другий — у країні покупця.

5-й крок — передавання відкритого  акредитива  експортеру  (бенефіціару), який перевіряє  відповідність  його умовам контракту.

6-й крок — експортер  відвантажує товар імпортеру, якщо згоден з умовами від- критого на його користь акредитива.

7-й крок — експортер отримує від перевізника транспортні документи.

8-й крок — передача експортером  транспортних та інших документів, передбаче- них умовами акредитива, у свій банк (авізуючий).

9-й крок — банк експортера  перевіряє  всі документи  щодо їх відповідності  умо- вам акредитива та надсилає їх банку-емітенту для оплати або акцепту. У супроводжу- вальному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунок експортера.

10-й крок — банк-емітент  перевіряє  документи  та здійснює платіж банку експор- тера. На суму платежу  дебетується рахунок  імпортера, а банк експортера  зараховує відповідні кошти на рахунок експортера.

11-й крок — імпортер одержує від банку емітента всі комерційні  документи.

12-й крок — імпортер за комерційними документами  одержує у власність товари від перевізника.

Зовнішньоторговельні банки несуть повну відповідальність за своєчасну оплату поданих бенефіціаром документів, якщо ці документи повністю відповідають умовам акредитива,  а також за своєчасне  регулювання й усунення  виявлених у документах розбіжностей  шляхом проведення  необхідної роботи зі своїми клієнтами  — бенефіці- аром для авізуючого банку і наказодавцем акредитива  для банку-емітента.

У практиці  міжнародних  розрахунків можуть застосовуватися різні види доку- ментарних  акредитивів:


 

— відкличні та безвідкличні;

— підтверджені  та непідтверджені;

— переказні (трансферабельні);

— револьверні (відновлювальні);

— компенсаційні;

— покриті та непокриті;

— резервні.

Акредитивна  форма розрахунків є найскладнішою та дорогою. За кожну опера- цію, за підвищені кредитні ризики банки беруть вищу комісію, ніж за інших форм роз- рахунків. Банки  використовують спеціально встановлені тарифні  ставки комісійних зборів та поштово-телеграфних витрат, витрат за користування системою SWIFT.

Витрати,  пов’язані з відкриттям акредитива,  як правило,  бере на себе покупець, але він може вимагати від експортера, щоб він узяв на себе усі витрати та комісії або їх частку.

Банки  можуть використовувати такі види комісійних:

— попереднє авізування (20–50 дол.);

— авізування документарного акредитива  (0,1–0,15%,  при цьому min — 40 дол., max — 500 дол.);


 

Переваги та недоліки акредитивної форми  розрахунків


 

Таблиця 17.2


 

Переваги

Недоліки

Для експортера

1. Мінімальний ризик неоплати  товару екс- портера. Банк  не може відмовитися від опла- ти за повністю відповідними документами, якщо взяв на себе безвідзивне зобов’язання виконати  це.

2. Оплата  банком проводиться швидше та зручніше, ніж інкасо від експортера.

3. Вексель,  акцептований банком, може бути дисконтований, якщо в країні існує ринок цих фінансових інструментів. Це забезпечує успіх у фінансуванні.

4. Гнучкість відносно умов платежу.

5. Міжнародна правова надійність.

6. Використання практично  в усіх країнах

1. Зниження конкурентоспроможності. Про- давець  може  обмежити  себе або  свій  ринок та може зазнавати труднощів з пошуком по- купців, бо імпортер несе великі витрати  і має значний обсяг роботи з документами

Для імпортера

1. Використання практично  в усіх країнах.

2. Гнучкість щодо умов платежу.

3. Безпека.  Оплата  відбувається лише після пред’явлення відповідних для акредитування документів,  які  підтверджують відвантажен- ня товару. Завдяки фінансовим термінам  га- рантується вчасне виконання відвантаження та терміну дії акредитива

1. Імпортер  несе великі витрати  за акредити- вом і має значний  обсяг роботи з документа- ми, що потребує багато часу на оформлення.

2. Покупець  здійснює оплату, не маючи мож- ливості попередньо перевірити  якість товару


 

— відкриття та підтвердження акредитива  (0,1–0,3%);

— переказ трансферабельного акредитива  (0,2%, при цьому min — 50 дол., max —

1000 дол.);

— платежі,  негоціація,  перевірка,  прийняття та відправлення документів  (0,1–

0,3%);

— зміна умов акредитива  (20–50 дол.);

— акцепт тратт (0,1–0,15%);

— поштово-телеграфні витрати;

— витрати на відправлення повідомлень  по системі SWIFT;

— отримання документів, які відрізняються від умов акредитива  (30–100 дол.);

— анулювання акредитива  (30–50 дол.);

— комісійні за акредитивом за платіж у розстрочку  (0,1–0,15%);

— платіж на користь бенефіціара (0,2–0,5%) тощо.

Основні переваги та недоліки документарних акредитивів (безвідзивних, як най- поширенішої  форми) наведені в табл. 17.2.