2.2. Сутність та структура міжнародного менеджменту

Сутність міжнародного менеджменту виявляється в його функ­ціях. Управлінська діяльність — це поєднання різних функцій (видів діяльності), кожна з яких спрямована на вирішення специ­фічних, різноманітних і складних проблем взаємодії між окремими підрозділами компанії. Зміст кожної функції управління визна­чається специфікою завдань, які вирішуються в її рамках. Тому складність виробництва і його завдань визначає всю складність управління і його функцій.

В умовах міжнародної компанії функції управління розширю­ються, ускладнюються і диференціюються у зв'язку зі зростанням масштабів господарської діяльності, диверсифікацією та інтерна­ціоналізацією виробництва.

Функції міжнародного менеджменту:

1. Головною функцією міжнародного менеджменту є стра­тегічне планування, потреба в якому визначається масштабами усуспільнення виробництва. За своєю суттю процес стратегічного планування є основою функціонування всіх управлінських функ­цій, оскільки забезпечує чіткий спосіб оцінки мети корпорації та основу для управління нею. Мета стратегічного планування — за­безпечити нововведення і зміни в корпорації, використовуючи чо­тири основні види управлінської діяльності: розподіл ресурсів, адаптацію до зовнішнього середовища, внутрішню координацію та організаційне стратегічне передбачення.

Реалізація і контроль стратегічного плану здійснюється за допомогою функції організації. Успішна реалізація плану по­требує довгострокових і короткострокових програм, політики, про­цедур і правил. Вона також передбачає інтеграцію стратегічного плану до структури корпорації через бюджет і управління за ці­лями. Істотне значення має постійна оцінка реалізації плану для визначення його правильності і виявлення проблем.

Функція мотивації — це процес стимулювання кого-небудь до діяльності, спрямованої на досягнення мети організації. Продук­тивне виконання ухвалених рішень і отриманих робіт безпосеред­ньо пов'язане з реалізацією потенційних можливостей працівників, діяльність яких має бути мотивована. Внаслідок домінуючої ролі соціально-економічних умов різні методи мотивації можуть бути ефективними навіть тоді, коли ґрунтуються на некоректних допу­щеннях (наприклад, концепція «економічної людини» А. Сміта). Сучасні теорії мотивації ґрунтуються на результатах психологіч­них досліджень і роблять основний акцент на визначенні переліку і структури потреб. Потреби, як правило, задовольняються вина­городами. Причому відносна значущість різних потреб людей при роботі компанії на міжнародному рівні може змінюватися в різних країнах, особливо якщо вони знаходяться на різних рівнях розви­тку.

Функція контролю — це процес забезпечення досягнення організацією своїх цілей. Він необхідний для виявлення і вирішен­ня виникаючих проблем раніше, ніж вони стануть дуже серйозни­ми, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності. Контроль є ефективним, якщо він має стратегічний характер, спрямований на досягнення конкретних результатів. В умовах функціонування міжнародної компанії налагодження дієвої системи контролю є особливо складним через велику кіль­кість різних сфер діяльності і комунікаційних бар'єрів. Результа­тивність контролю можна поліпшити, якщо періодично проводити консультації провідних менеджерів в штаб-квартирі організації та за кордоном. Особливо важливо не покладати на іноземних ке­рівників відповідальність за вирішення тих проблем, які від них не залежать.

Проблема дослідження функцій міжнародного менеджменту в сучасних умовах є надзвичайно актуальною, суперечливою і тру­домісткою. Вона безпосередньо пов'язана з проблемою організації апарату управління міжнародною компанією, вдосконаленням всі­єї системи керівництва науково-технічною і виробничо-збутовою ді­яльністю. Функції міжнародного менеджменту виявляються більш повно в умовах комплексного підходу до організації діяльності міжнародної компанії, застосування цільового управління і ство­рення дієвої системи міжнародного менеджменту, всі складові якої тісно пов'язані та оптимально узгоджені між собою для виконання поставлених перед компанією завдань.

Складові міжнародного менеджменту:

Організаційне управління, об'єктом якого є процеси ство­рення міжнародної компанії, формування структури і системи управління нею, механізм реалізації управлінських функцій і т.ін. З розширенням зарубіжних операцій перед міжнародною компані­єю постає завдання адаптації організаційного управління до мін­ливого зовнішнього середовища задля ефективного пристосування діяльності закордонних філій до цілей корпорації. Організацій­на структура, що виникає при цьому, буде результатом взаємодії низки чинників, зокрема місцеположення і типу зарубіжних під­приємств, їх впливу на загальну ефективність роботи корпорації, характеру активів, використовуваних для ведення бізнесу поза країною базування, і перспективами досягнення мети міжнародної діяльності та загальних цілей корпорації в часі. В результаті скла­даються необхідні умови нормального функціонування корпорації та успішного вирішення завдань, які стоять перед нею. Хоча самі ці рішення є вже об'єктом перспективного або поточного управління.

Управління виробництвом, яке спрямоване на вибір осно­вних параметрів технологічного процесу. У міжнародній практиці використовується системний підхід до управління виробництвом, який припускає всебічний облік специфічних характеристик від­повідного об'єкта, що визначають його структуру, а отже, і орга­нізацію.

Управління науково-технічною діяльністю та формуван­ня технологічної політики, яка відображає особливості процесу інтеграції науки і виробництва, орієнтацію досліджень і розробок на ринкові потреби, посилення впливу ринкових чинників на ви­значення стратегічних позицій корпорації.

Управління маркетингом, який містить альтернативні підходи до оцінки потенціалу ринку в різних країнах, а також до відбору товарної маси, ціноутворення і сприяння продажам, встановлення торгової марки і стратегій збуту, характерних для міжнародного маркетингу. Зміни, пов'язані із споживчими пе­ревагами і технологічними зрушеннями, вимагають постійного використання методів узагальненої оцінки зарубіжного попиту на продукцію: аналізу структури споживання; вивчення історич­них тенденцій еластичності попиту; регресійного аналізу, а також «аналізу розривів».

Управління вартістю, яке означає, що всі методи і при­йоми міжнародного менеджменту спрямовані на досягнення мети: допомогти міжнародним компаніям максимізувати свою вартість, будуючи процес прийняття управлінських рішень на ключових чинниках вартості. Іншими словами, таке управління — це безпе­рервна реорганізація, інтегруючий процес, спрямований на якісне поліпшення стратегічних і оперативних рішень на всіх рівнях ор­ганізації за рахунок концентрації на ключових чинниках вартості. Ключові чинники вартості вимірюються щомісяця і знаходяться під прямим контролем керівників виробничих відділень.

Управління інформацією, яка переважно використовується для контролю і не призначена для вільного розповсюдження всере­дині компанії та серед інших зацікавлених організацій. Метою збо­ру інформації є підготовка стратегічних рішень топ-менеджментом корпорації.

Управління змінами, яке передбачає використання між­народною компанією двох основних типів безперервних змін:

 

по-перше, безупинного процесу поліпшення, або, як гово­рять японці, «кайзен» (kaizen);

по-друге, спонтанної управлінської ініціативи, або «ін-трапренерства» (Entrepreneur (англ.) — підприємець. «Entrepreneurship» — штучно визначений термін, пока­зує, що це «підприємництво навпаки», підприємництво, що здійснюється нетрадиційними методами).

Управління персоналом (соціальне управління) — в сучас­них умовах є визначальним фактором успіху і основною конкурент­ною перевагою ефективних фірм на світовому ринку.

До основних складових міжнародного менеджменту також відносять: управління матеріально-технічним постачанням і збу­том готової продукції, управління еккаунтінгом (процес збору, обробки та аналізу даних про роботу організації) та ін.

 

Основні принципи функціонування міжнародного менеджменту

І. Загальні принципи:

Науковість (розвиток системи міжнародного менеджменту має відбивати об'єктивний процес функціонування міжнародних економічних відносин).

Системність (розвиток міжнародного менеджменту перед­бачає його формування як системного утворення).

Взаємовигідність (формування системи міжнародного ме­неджменту має здійснюватись з урахуванням економічної ефек­тивності функціонування міжнародних економічних відносин).

ІІ. Специфічні принципи.

У 1974 році на IV Генеральній асамблеї ООН прийнята Декла­рація про новий економічний порядок. У рамках цієї Декларації прийнята Хартія економічних прав і обов'язків Світового співто­вариства, в якій декларуються такі принципи:

Суверенітет (держава має виключне право на використання своїх природних ресурсів, вибір економічної системи).

Політична незалежність.

Суверенна рівність — рівність держав як партнерів у МЕВ.

Територіальна цілісність.

Невтручання у внутрішні справи один одного.

Взаємна і справедлива вигода.

Мирне співіснування держав з різним суспільним ладом.

Рівноправність і самовизначення народів.

Мирне врегулювання спорів.

 

Усунення несправедливості, що виникає в результаті за­стосування сили.

Сумлінне виконання міжнародних зобов'язань.

Визнання прав людини та основних свобод.

Відсутність прагнення до гегемонії.

Сприяння міжнародній соціальній справедливості.

Міжнародне співробітництво з метою співробітництва.

16. Вільний доступ до моря для країн, які не мають виходу на нього.

III. Національні принципи є специфічними для кожної країни. Принципи здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), які є базою міжнародного менеджменту для українських підприємців, відображені в Законі «Про зовнішньоекономічну діяльність»:

Суверенітет народу в здійсненні ЗЕД.

Свобода зовнішньоекономічного підприємництва.

Юридична рівність і відсутність дискримінації.

Верховенство закону.

Захист інтересів суб'єктів ЗЕД.

Еквівалентність обміну, неприпустимість демпінгу.

Зміст міжнародного менеджменту наочно виявляється в осно­вних концепціях управління міжнародними компаніями. Ці кон­цепції обумовлені співвідношенням (конфронтацією) двох про­тилежних вимог у загальній системі менеджменту корпорацій: з одного боку, необхідність пристосування до національних умов, з іншого — необхідність якомога ширшої інтеграції всіх видів ді­яльності в глобальному масштабі.

Перша вимога обумовлена різноманіттям національних потреб, ринкових і виробничих структур, нормативно-правовою базою, в рамках якої міжнародна компанія здійснює виробничу або збуто­ву діяльність, а також особливостями країн у зв'язку з відміннос­тями факторів виробництва та кваліфікації працівників.

Друга вимога — конвергентність потреб у багатьох країнах; існуючі в світовому масштабі попит і конкуренція; можливість використання синергетичних ефектів.

Таким чином, головне завдання підприємницької політики міжнародної компанії — збалансованість переваг, що є результатом пристосування до місцевих умов і використанням переваг світової інтеграції всіх видів діяльності у світовому масштабі.

В залежності від того, як фірма досягає цієї збалансованості, розрізняють чотири концепції міжнародного менеджменту:

етноцентрична концепція;

поліцентрична концепція;

регіоцентрична концепція;

геоцентрична концепція.

Зміст етноцентричної концепції управління полягає в орі­єнтації міжнародної корпорації на використання методів і прин­ципів управління в країні базування. А тому в рамках корпорації використовується єдиний стиль (єдина політика) управління в усіх державах, де є підрозділи цієї міжнародної компанії.

Поліцентрична концепція міжнародного менеджменту ви­ходить з того, що умови бізнесу в державах базування структурних підрозділів корпорації відмінні від умов у країні місцезнаходжен­ня штаб-квартири міжнародної компанії, і використання стилю управління, характерного для головної (материнської) компанії, можливо лише з великими втратами. Тому в закордонних під­розділах міжнародної компанії стиль управління пристосовують до місцевих умов.

Регіоцентрична концепція міжнародного менеджменту базу­ється на положенні про те, що не лише окремі економічні регіони (такі, наприклад, як ЄС Нафта, Меркосур тощо), але й увесь світ є однорідним ринком, і регіональна інтеграція супроводжується збереженням базових стилів менеджменту.

Геоцентрична концепція міжнародного менеджменту поля­гає в тому, що оптимальна підприємницька діяльність корпорацій у різних країнах можлива лише завдяки одночасному використан­ню переваг стандартизації і пристосування. Головна компанія та її закордонні підрозділи в цьому випадку не можуть більше роз­глядатися як незалежні підприємницькі структури, а мають бути пов'язані між собою як складові глобально орієнтованої мережі поділу праці. Тому незалежно від відповідних умов країни, в якій функціонують структурні підрозділи компанії, використовується така стратегія управління, яка максимізує глобальну ефективність міжнародної корпорації.

 

Призначення міжнародного менеджменту

1. Міжнародний менеджмент як особливий вид професійної ді­яльності, по-перше, здійснює міжнародну конфігурацію управлін­ської діяльності за рахунок використання конкурентних переваг компанії. Основний принцип — поєднання глобального централі­зованого управління з локальним підходом до розробки цільових управлінських структур місцевого рівня. Стратегічне планування і централізоване інформаційне забезпечення, професійний підбір кадрів, їх ротація і перепідготовка дають істотну економію на ви­тратах виробництва і до того ж слугують виробленню єдиного стилю управління та гнучкого реагування на зміни навколишнього серед­овища. Конфігуруюча роль міжнародного менеджменту знаходить свій альтернативний прояв в специфічній організації міжнародної управлінської коаліції. Підтвердженням цього процесу є практика централізації і децентралізації компаній, їх поглинання і злиття.

Друге призначення міжнародного менеджменту — міжна­родне управлінське координування шляхом, по-перше, посилен­ня взаємозв'язку і переплетення всіх сторін діяльності компаній на основі системного підходу до управління. Можливостям інтер­націоналізації всіх форм і методів менеджменту значною мірою сприяє сучасний розвиток систем комунікацій, якими всі країни охоплені на глобальному рівні. По-друге, шляхом передачі управ­лінського ноу-хау і досвіду між країнами. Поширення передових форм і методів управління відбувається відповідно до напрямів розповсюдження «просторових інноваційних хвиль», тобто від «тріади» країн, які мають високий професійний рівень управлін­ня, до країн найменш розвинутих, які прагнуть по можливості використовувати світовий досвід. З деякими варіаціями всі країни проходять схожі стадії розвитку, що дозволяє використовувати апробовані у минулому на «лідируючих» напрямах методи менедж­менту в менш розвинених країнах сьогодні.

Спільне використання управлінської інформації.

Послідовне впровадження управлінських програм, тобто планове переміщення управлінської діяльності з країни в країну. Враховується рівень соціально-економічного розвитку, підготовле­ність оргструктур цих країн до сприйняття як нових форм і методів управління, так і управлінських програм. Повною мірою виграш від цієї конкурентної переваги може отримати та міжнародна ком­панія, яка розробляє систему координуючих дій у всесвітньому масштабі, подолає консервативний опір менеджерів та їх схиль­ність до традиційних форм або методів управління.

Об'єднання зусиль різних управлінських груп компанії, які знаходяться в різних країнах. Конкурентна перевага виникає тут за рахунок уникнення дублювання в здійсненні управлінських дій на всі фази виробничого циклу і подальшої реалізації продукції, а також за рахунок «інтелектуальності» процесу управління, який дозволяє розглядати системно-практикуючу компанію як само­навчальну систему. В результаті підсумовується досвід окремих структурних підрозділів компанії або співучасників стратегічних альянсів, що приводить до нелінійного, близького до синергічного, ефекту.

Таким чином, глобалізація економіки змушує компанії по-новому оцінити сучасний стан та перспективи свого розвитку. Ці перспективи стає все важче ділити на внутрішні й зовнішні, на на­ціональні і міжнародні. Все більше кооперація і співпраця дають компаніям вагомі конкурентні переваги у взаємному проникненні в сферу управління методів міжнародного менеджменту і ефектив­ного його використання, в забезпеченні високої якості та науко­во-технічного рівня товарів і послуг, підвищенні гнучкості бізнесу, зниження витрат виробництва, підвищенні захисних бар'єрів своєї міжнародної підприємницької діяльності.

Узагальнюючи практику менеджменту провідних міжнарод­них корпорацій на рубежі третього тисячоліття, можна сформу­лювати такі його особливості:

Наявність надзвичайно різноманітних та комплексних ви­робничо-технологічних систем, які дають можливість викорис­товувати переваги так званого горизонтального поділу праці між окремими ланками корпорації, що являють собою продуктові від­ділення. Наприклад, найдорожча за ринковою вартістю активів корпорація «Дженерал електрик» має 12 таких одиниць бізнесу: базова продукція, турбогенератори, двигуни, транспортне устат­кування, великі електропобутові прилади, електроосвітлювальне устаткування, наукомістка продукція, засоби автоматизації, авіа­двигуни, авіакосмічна техніка, медичне устаткування, нові мате­ріали. В таких умовах менеджмент має забезпечити інтегрованість окремих виробництв, що дає можливість підвищити їх дохідність за рахунок зниження цін на комплектуючі деталі та матеріали від своїх компаній. Крім того, в умовах транснаціональних корпорацій використання механізмів трансферного ціноутворення дає змогу цілком легітимно уникати оподаткування у країнах з високими податковими ставками на прибуток, дохід, додану вартість, зарп­лату тощо.

Наявність розвинених підприємницьких функцій (складо­вих) організацій, які дають можливість корпорації будувати й під­тримувати надійні зв'язки із зовнішнім середовищем. Мова йде про такі складові, як виробництво, дослідження і розробки, людські ресурси, безпека, фінанси, маркетинг, стратегія. Корпорація не має потреби залучати до виконання цих функцій зовнішні організації.

Отже, самі ці функції стають дещо «дешевшими». Зникає загро­за втрати конфіденційності. З'являються можливості утворення ринкової, економічної, технологічної та управлінської синергії. Звичайно, ця особливість перетворюватиметься у перевагу за умо­ви тісної взаємодії всіх підприємницьких функцій, підрозділів служб між собою. Крім того, потрібна злагоджена праця трьох ви­щих ланок керівництва корпорацією: ради директорів на чолі з президентом, вищої ланки менеджменту на чолі з президентом і центрального апарату корпорації на чолі з головним управляючим. А оскільки уникнути суперечностей в цих відносинах складно, то сучасна практика корпоративного менеджменту з метою забез­печення персональної відповідальності вдається до надання всіх трьох посад одній вищій особі.

Використання менеджментом корпорацій значних коштів великої кількості індивідуальних акціонерів в інтересах певної їх групи, насамперед членів рад директорів та вищого менеджменту. Централізоване розпорядження коштами незалежних власників (акціонерів) розширює реальну владу менеджменту корпорацій, яка нерідко перевищує владу держави. Така система часто при­зводить до серйозних конфліктів між вищим менеджментом і ря­довими акціонерами. Цікаво, що подібні конфлікти трапляються навіть у таких провідних корпораціях, як IBM. У 2004 році внаслі­док помилок вищих менеджерів дивіденди по акціях зменшилися в п'ять разів порівняно з 1999 роком, а ціна акцій знизилась зі 175 до 49 доларів. Однак це не вплинуло на фінансовий стан вищо­го керівництва, яке було відправлене у відставку після тривалого багатомільйонного марнотратства.

Специфічне адміністрування найбагатших акціонерів у ви­гляді контролю над власністю. Відбувається розподіл влади на зако­нодавчу (рада директорів) і виконавчу (вищий менеджмент), межу між якими провести сьогодні практично неможливо. Це зумовлює певне поєднання функцій підприємництва і власне менеджменту в діяльності тих вищих керівників, що входять до складу ради директорів.

Існування великої кількості ланок організаційної структури управління, що висуває на перший план проблему децентралізації управлінської діяльності. Це питання загострюється у зв'язку з те­риторіальним розміщенням окремих частин корпорації у багатьох країнах різних частин світу. Це ускладнює і так званий вертикаль­ний поділ праці, який означає відокремлення управлінської діяль­ності від безпосереднього виробничого процесу, утворення певної організаційної ієрархії (майстер, начальник цеху, директор та ін.), а також спеціалізацію всередині апарату управління (планування, облік, контроль, регулювання тощо).

Деперсоналізація менеджменту, пов'язана з прийняттям ключових рішень не окремими менеджерами, а певними ланками організаційної структури, групою менеджерів. Ефективність ді­яльності корпорації залежить вже не від окремих лідерів, а від усієї команди менеджерів-професіоналів, які пов'язані між собою не лише формами співпраці та взаємозалежності, а й своєрідною бюрократичною корпоративністю. Це, звичайно, не означає при­ниження ролі особистості у менеджменті.

Професіоналізація менеджменту, яка полягає в тому, що серед керівників різних рівнів, а також фахівців систематично зростає прошарок співробітників, які, крім звичайної вищої освіти, мають додаткову освіту з менеджменту.

Формування специфічного феномена корпоративної куль­тури. Вона — своєрідний психологічний клімат організації, її дух. Корпоративна культура поряд із формальними вимогами є для пра­цівників орієнтиром, допомагає їм зрозуміти, які вимоги ставить перед ними компанія, яким має бути підхід до прийняття рішень, які рішення вважаються прийнятними. Корпоративна культура виявляється у внутрішньому мікрокліматі, що панує в корпорації, її цінностях, способах їх передавання тощо.

Подальші перспективи развитку міжнародного менеджменту пов'язані з наступними перспективами:

По-перше, з деяким поверненням до минулого — усвідомлен­ням значення матеріальної, технологічної бази сучасного вироб­ництва і надання послуг. Це викликано не тільки застосуванням інформаційних технологій в управлінні, а й взагалі посиленням впливу технічного прогресу на досягнення організації, підвищен­ням ролі продуктивності та якості для перемоги в конкурентній боротьбі. Управлінська думка знову вступає в період деякого по­силення в ній «технократизму» на новій основі.

Паралельно з цим спостерігається і друга тенденція, яка сто­сується вже соціальних, поведінкових аспектів. Це посилення уваги не тільки до організаційної культури, а й до різних форм демократизації управління, участі рядового персоналу в прибут­ках, в здійсненні управлінських функцій, у власності. Йдеться про виробниче самоврядування (селфменеджмент), в основі якого лежить самомотивація кожної конкретної особи, яка бере участь у виробництві незалежно від спеціалізації і кваліфікації, а також місця і виду діяльності.

Третя тенденція — розширення сфери дії «великого бізнесу» на всю сукупність міжнародних економічних відносин. Йдеться про ділові операції, здійснювані міжнародними компаніями, які реаль­но конкурують на світових ринках і перейшли до глобальних стра­тегій на основі міжнародного характеру управління. Міжнародна діяльність ТНК в сучасних умовах не обмежується традиційними формами — зовнішньою торгівлею та зарубіжними інвестиціями. Все більшого поширення набуває утворення спільних підприємств, ліцензування, укладення контрактів на управління і т.ін. Активно здійснюється процес децентралізації міжнародного підприємни­цтва на основі «підключення» бізнес-одиниць до прийняття широ­кого спектру управлінських рішень, особливо оперативного рівня.

 

Питання для самоперевірки

Що таке міжнародний менеджмент?

Назвіть основні риси міжнародного менеджменту.

Охарактеризуйте співвідношення понять менеджмент, світовий менеджмент та міжнародний менеджмент.

Визначте відмінні характеристики внутрішньодержавного та міжнародного бізнесу.

Розкрийте основні ключові фактори успіху міжнародних ком­паній.

Сформулюйте основні завдання міжнародного менеджменту та охарактеризуйте їх.

 

Тести

1. Міжнародний менеджмент це:

а)         процес застосування управлінських концепцій та інструмен-
тів у багатокультурному середовищі й отримання завдяки цьому
додаткових переваг і економії часу;

б)         особливий вид менеджменту, головними цілями якого є фор-
мування, розвиток і використання конкурентних переваг фірми
за рахунок можливостей ведення бізнесу в різнних країнах і від­повідного використання економічних, соціальних, демографіч­них, культурних та інших особливостей цих країн і міжкраїнної взаємодії;

в)         всі відповіді правильні;

г)         жодна з відповідей не правильна.

Теоретичну базу міжнародного менеджменту становлять такі положення:

а)         концепція абсолютних переваг;

б)         концепція відносних переваг;

в)         концепція міжнародного життєвого циклу товару;

г)         всі відповіді правильні; ї
г)жодна з відповідей не правильна.

Концепція прямих іноземних інвестицій була розроблена:

а)         А. Смітом;

б)         Д. Рікардо;

в)         К. Марксом;

г)         правильна відповідь відсутня.

Загальна мета міжнародного менеджменту полягає в:

а)         тому, щоб дати основоположне уявлення про формальні ор-
ганізації, що представляють крупний міжнародний бізнес, про їх
внутрішню будову і функціональні взаємозв'язки та ефективність
управління ними;

б)         тому, щоб комплексному вивченні, аналізі та оцінці зовніш-
нього середовища міжнародного бізнесу в інтересах пошуку і реа-
лізації джерел конкурентних переваг фірми;

в)         поглибленому аналізі та оцінці культурного фонду в кожній
країні перебування і використання його можливостей при виро-
блення рішень по функціонуванню і розвитку фірми;

г)         всі відповіді правильні.

5.         Основні завдання міжнародного менеджменту полягають в:
а) оцінці, виборі і практичному використанні організаційних

форм, в рамках яких здійснюються закордонні операції фірми, з тим щоб максимізувати ефект використання економічного потен­ціалу та правових можливостей країн перебування;

б)         формуванні і розвитку мультинаціонального колективу
фірми та її підрозділів у країні базування й у країнах перебуван-
ня в інтересах максимального використання власного потенціалу
працівників, можливостей окремих колективів і кроснаціональних
ефектів від їхньої взаємодії усередині фірми;

в)         пошуці, розвитку і ефективному використанні різноманіт-
них можливостей бізнес-сервісу, і насамперед у сферах фінансово-
го, технологічного й інформаційного обслуговування економічних
операцій;

г)         всі відповіді правильні.

Вкажіть основні вимоги до виконання завдань міжнародного менеджменту:

а)         дії і рішення, які є необхідними для досягнення однієї мети,
не повинні заважати досягненню інших цілей;

б)         у міжнародній діяльності не повинно бути зовнішньої супер-
ечливості;

в)         орієнтація на оцінку тенденцій розвитку ситуацій міжна-
родного бізнесу корпорації;

г)         всі відповіді правильні.

Вкажіть функції міжнародного менеджменту:

а)         стратегічне планування;

б)         мобілізація фінансових ресурсів;

в)         розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів;

г)         контрольна.

Поясніть призначення мотиваційної функції міжнародного менеджменту:

а)         забезпечити нововведення і зміни в корпорації;

б)         стимулювання кого-небудь до діяльності, направленої на до-
сягнення мети організації;

в)         всі відповіді правильні.

Вкажіть концепції міжнародного менеджменту:

а)         етноцентрична концепція;

б)         поліцентрична концепція;

в)         регіоцентрична концепція;

г)         всі відповіді правильні.

10. Вкажіть основні принципи функціонування міжнародного менеджменту:

а)         загальні;

б)         специфічні;

в)         національні принципи;

г)         всі відповіді правильні.

 

Література

Гриффин Р., Пастей М. Международный бизнес. 4-е изд./Пер. с англ. под ред. А. Г. Медведева. — СПб.: Питер, 2006. — 1088 с.: ил. — (Серия «Классика МВА»).

Дениелс Д., РадебаЛи Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. Пер. с англ. — М.: Дело Лтд, 2004.

Джеймс А. Ф., Стонер Едвін Г. Долан. Вступ у бізнес. — К.:

2000.

Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера./За ред. Р. Дяківа, К.: Міжнародна економічна фундація, 2000.

Мескон М,, Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М.:

2008.

Пивоваров С. З., Тарасевич Л. С., Майзель А И. Международный менеджмент. — СПб.: Питер, 2001.