17.1. Ставлення приймаючої країни до діяльності МК

Найважливішим аспектом розуміння проблеми відносин міжнародних компаній (МК) і національних економік є усвідомлення того, що для ефективного виконання своєї ролі міжнародного перерозподільчого агента міжнародна корпорація повинна вільно переміщувати капітал, технологію, підприємницькі навики, товари та цінні папери по всьому світі відповідно до ринкових можливостей, затрат і конкуренції. Тому їх внесок в ефективність та розвиток світової економіки залежить від політики національних урядів, що сприяє оптимізації міжнародного виробництва і торгівлі. Проте уряди мало цікавляться зростанням рівня світової економічної ефективності та відповідним розвитком. Їхня функція полягає більше в захисті та розширенні національних інтересів на міжнародній арені, тому вони ставляться до міжнародних корпорацій з позиції політичної та економічної вигоди для нації, а не світу в цілому.


Великої уваги потребує вивчення безпосереднього впливу МК на платіжний баланс, виробництво, торгівлю, зайнятість, розвиток і міжнародне конкурентне становище як приймаючої, так і вітчиз­няної економіки (рис. 17.1). Нині надзвичайної ваги набувають політичні питання щодо зовнішнього контролю над національною економікою, екстериторіальної та національної незалежності. Тому національні уряди намагаються впливати, регулювати або якимось чином контролювати діяльність транснаціональних корпорацій з метою дотримання національних інтересів, це звертаючи особливої уваги на можливі наслідки своєї політики для світової економіки.

Володіючи величезними ресурсами, МК мають таку ринкову владу, яка робить їх незалежними дійовими особами міжнародної економічної системи, зумовлюючи зміни в національних еконо­міках та політичні дії з боку урядів. Отже, щоб зрозуміти сучасну світову систему, необхідно поєднувати традиційну макроеконо-

 

 

мічну позицію з мікроекономічною перспективою міжнародної корпорації.

Розглядають такі концептуальні моменти щодо проблеми вза­ємовідносин МК і приймаючих країн:

Міжнародна корпорація розглядається політиками приймаю­чих країн як економічна ситуація, від якої для країни є вигоди або збитки, а також як квазіполітична інституція, яка загрожує владі і навіть суверенітету нації.

Основним економічним ефектом іноземних прямих інвес­тицій (як сумарний результат багатьох індивідуальних ефектів) є їхній внесок в національний дохід (чистий на­ціональний продукт) приймаючої країни за певний період. Дуже близьким до цього ефекту, але вартим окремого роз­гляду є вплив іноземних прямих інвестицій на платіжний баланс приймаючої країни за певний проміжок часу.

Існує як теоретичне, так і емпіричне доведення того, що іноземні прямі інвестиції в цілому забезпечують чисті до­ходи приймаючій економіці.

Оптимальним є варіант, коли приймаюча країна підтри­мує рівновагу платіжного балансу, вдаючись до монетар­ної, фіскальної валютної політики паралельно із заходами щодо прискорення перерозподілу ресурсів.

Іноземним прямим інвестиціям, як і іншим формам спів­робітництва, характерна «гра з позитивним результатом», вигідна обом «гравцям» - як МК, так і приймаючій країні. Проте в межах гармонізації основних інтересів можливий тривалий конфлікт між ними, оскільки вони намагаються збільшити належну їм частку чистої економічної вигоди від іноземних прямих інвестицій.

Хоча в цілому існує узгодженість основних економічних інтересів між приймаючими країнами та МК, проте при­сутній і конфлікт політичних поглядів, оскільки МК кидає виклик національному суверенітету приймаючих країн. Такий конфлікт може визначатися трьома проблемами: національними інтересами, територіальністю та націона­лізмом.

Співіснування економічних вигод та політичних втрат, пов'язаних із закордонними прямими інвестиціями, зу­мовлює цілком протилежне ставлення і, відповідно, по­літику приймаючих країн щодо міжнародних корпорацій та породжує тенденції, характерні для відносин типу «лю-бов-ненависть».

Конкретні політичні та практичні дії приймаючих урядів щодо мінімізації політичних втрат від іноземних прямих інвестицій є, по суті, спробами перешкодити, зменшити або обмежити іноземну власність. Це передбачає недопу­щення іноземців до ключових галузей, вимоги щодо участі у власності локальних представників, заборону на погли­нання місцевих компаній іноземними.

Приймаючі країни, як правило, пропонують пільги для залучення іноземних інвестицій і водночас накладають на них певні обмеження.

За допомогою двосторонніх угод повного розв'язання по­літичного конфлікту між МК і приймаючими націями не досягається. Ступінь узгодження був би набагато вищий за умови укладення багатосторонніх угод та створення інституцій, які б передбачали визначення як прав, так і обов'язків МК безпосередньо національними урядами.

Вибудовуючи міжнародний «поверх» своєї господар­ської системи, Україна створює певні економічні умови та законодавчу базу для залучення іноземних інвестицій у різноманітних формах, участі в міжнародному бізнесі українських підприємців за кордоном.

Іноземний капітал, глибоко проникаючи в економіку багатьох країн світу, став складовою їхнього відтворювального процесу. Частка підприємств, які контролюються іноземним капіталом, у загальному обсязі виробництва обробної промисловості Австралії, Бельгії, Ірландії, Канади перевищує 33 %, у провідних західноєв­ропейських країнах становить 21—28%. У США такі підприємства виробляють понад 10 % промислової продукції.

Більш істотну роль іноземний капітал відіграє в економіці країн, що розвиваються. Там на компанії з участю іноземного ка­піталу припадає до 40 % промислового виробництва, а в окремих країнах вони переважають. Важливим у вивченні цих питань є розуміння того, що неможливо однозначно оцінити наслідки ді­яльності МК для різних країн. Найбільш поширеною помилкою є припущення, що від міжнародних операцій цих корпорацій одна країна обов'язково виграє, інша — несе збитки. У реальному житті такі ситуації можливі, проте нерідко трапляється й так, що обидві сторони можуть або виграти, або програти.

Діяльність МК по-різному оцінюється в країнах їх базування. Проте всі вони визнають незаперечність широких можливостей і неухильного розширення їхньої діяльності за національними кордонами, а також істотну роль МК в інвестуванні в національну економіку. Найбільш проблематичними для країн базування є взаємовідносини МК і національних урядів та реалізація корпо­ративних інтересів компаній.

Проблема взаємовідносин МК з приймаючими країнами базу­ється на трьох основних підходах: ліберальний (ортодоксальний), марксистський (радикальний), націоналістичний (неомарксист-ський). Кожен з них по-своєму інтерпретує дане питання. За остан­ні 30 років ці відносини істотно змінилися — від конфліктів до співпраці. Якщо раніше національні уряди намагалися обмежити діяльність МК, то тепер розглядають їх як засіб зміцнення націо­нальних позицій та створення національних переваг.

Стратегічна єдність інтересів МК та приймаючих країн виявля­ється в тому, що державна політика не може існувати без фінансово-технічної підтримки МК. Суто політичні витрати перетворилися на постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії МК. Цільовою формою зв'язку великого бізнесу з органа­ми державної влади є система лобіювання, спрямована на відсто­ювання інтересів МК. Сучасна лобістська мережа охоплює відділи корпорацій та їх об'єднань, неформальні контактні організації, фонди, бюро тощо. Їхня мета - впливати на прийняття відповід­них законодавчих актів, діяльність партій, результати виборів та рішення судових органів.

Відомо, що МК за своїм характером є міжнароднооперуючими структурами, тому вони виконують дипломатичну функцію у сфері зовнішніх відносин, в якій виступають як політичні агенти, маючи потужний потенціал, а саме:

наявність широкої мережі філій, дочірніх компаній, пред­ставництв, зв'язків, яких не має жодне дипломатичне ві­домство;

участь МК в економіці приймаючих країн, в їх інфраструк­турі, зовнішній торгівлі, на відміну від офіційної дипло­матії, яка діє на міждержавному рівні;


поширення контролю МК на засоби масової інформації та зв'язку, тобто володіння потужною зброєю для формуван­ня громадської думки у приймаючих країнах;

створення в залежних країнах слухняної сили в особі пред­ставників місцевих політичних та суспільних кіл.

Отже, МК мають величезні можливості. Існує певна неодноз­начність впливу іноземних інвестицій на економіку приймаючої країни, яка в цілому виграє від надходження вкладень. Обслуго­вуючи нові підприємства і працівники та постачальники, і місцева влада, яка отримує податкові надходження, виграють більше, ніж втрачають конкуруючі локальні інвестори. Широке залучення іно­земного капіталу сприяє зменшенню рівня безробіття та розвитку людських ресурсів у країні-реципієнті.

Обсяг і структура споживання

Формування наукових кадрів


Схема, наведена на рис. 17.2, відображає позитивний вплив МК на розвиток людських ресурсів.

Формування управлінських здібностей

 

Рис. 17.2. Вплив інвестицій МК на розвиток людських ресурсів у приймаючих країнах

 

Приплив іноземного капіталу сприяє зміцненню зовнішньотор­говельних позицій країни, розвитку внутрішньорегіональної тор­гівлі, оскільки значну частину своїх потреб щодо комплектуючих виробів та обладнання філії іноземних компаній задовольняють за рахунок імпорту із країни-інвестора.

Світовий досвід свідчить: МК підривають позиції місцевих монополій і, незважаючи на великі розміри, нерідко підвищують конкурентоспроможність національних ринків. Із загостренням міжнародної конкуренції вони почали формування змішаних ком­паній за участю місцевого капіталу. Це створює можливості для урахування їхніх інтересів, хоча найважливіші рішення, як і ра­ніше, приймаються штаб-квартирою.

Здійснюючи прямі іноземні інвестиції, МК переміщують через національні кордони значні виробничі ресурси. Це сприяє ефектив­ному розміщенню факторів виробництва і, як наслідок, зростанню світового виробництва. Міжнародна спільнота отримує істотну ви­году від ефективного розподілу ресурсів, переміщуючи з країни в країну кваліфіковану робочу силу, капітал, технології тощо.

Міжнародні компанії діють через свої дочірні підприємства і філії в багатьох країнах світу за єдиною науково-виробничою та фі­нансовою стратегією, яка формується в «мозкових трестах». Вони мають потужний науково-виробничий і ринковий потенціал, що за­безпечує високу динаміку розвитку. Крім того, іноземні інвестиції передбачають впровадження передових технологій, випуск нових видів продукції, інший стиль менеджменту, використання всього кращого з практики зарубіжного бізнесу.

Крім позитивних сторін функціонування МК в системі світо­вого господарства і міжнародних економічних відносин, спостері­гається їх негативний вплив на економіку приймаючих країн, який виявляється в наступному:

іноземні фірми захоплюють найбільш розвинуті й пер­спективні сегменти промислового виробництва та науко­во-дослідних структур приймаючої країни. Міжнародні компанії, які навіть у періоди економічних потрясінь ма­ють значні фінансові ресурси, активно використовують слабку кон'юнктуру для заволодіння іншими фірмами, мають можливості нав'язувати національним компані­ям неперспективні напрями у системі розподілу праці в рамках самих же корпорацій, несуть з собою небезпеку перетворення приймаючої країни на звалище застарілих та екологічно небезпечних технологій;

у своїй стратегічній політиці МК орієнтуються переважно на поглинання місцевих компаній і таким чином спри­чинюють посилення нестійкості інвестиційного процесу.

Великі інвестиційні проекти, пов'язані з реальними капі­таловкладеннями, характеризуються стабільністю - вони не можуть розпочатися без тривалої підготовки і раптово завершитися без значних втрат. Політика захоплення, на­впаки, передбачає фінансову рухливість, яка негативно позначається на стабілізації економічного розвитку при­ймаючих країн;

стійке становище МК дає їм можливість вживати більш рішучих заходів у разі кризи — закривати підприємства, скорочувати виробництва, що призводить до безробіття та інших негативних явищ. Цим пояснюються деінвестиції (масове вилучення капіталу з країни). Схильність МК пе­ребільшувати реакцію на зміну кон'юнктури дає безліч приводів для зменшення випуску продукції, якщо конку­рентоспроможність певної країни з тих чи інших причин знижується;

МК створили специфічну форму переказу капіталів за до­помогою трансфертних цін (у т. ч. спеціально занижених або завищених), які вони самі ж і встановлюють під час постачання товарів і надання послуг своїм дочірнім ком­паніям та філіям у рамках корпорацій (тобто операції між філіями тієї самої МК здійснюються за цінами, які вста­новлюються самою корпорацією). Тому трансфертні ціни на продукцію МК є однією із найбільш гострих проблем для приймаючих країн;

значна кількість великих МК мають монопольну владу. Деякі з них за обсягом обороту перевершують окремі кра­їни, а керівники таких фірм нерідко ведуть справи без­посередньо з главами держав. Приймаючим країнам слід усвідомити можливі ускладнення взаємовідносин інвесто­ра з місцевим політичним оточенням.

Міжнародні корпорації можуть здійснювати тиск на уряд при­ймальної країни і втягнути її в конфронтацію. Вони можуть також підкупити місцевих політиків і фінансувати змову проти представ­ників офіційної влади. Діючи в багатьох країнах, МК мають мож­ливість впливати на всі сфери суспільного життя, а найбільші й наймогутніші — ухилятися від економічного та політичного контр­олю з боку приймаючих країн.

Та загалом у приймаючих країн не так багато причин обмеж­увати потік прямих інвестицій порівняно з країною базування: економічні вигоди перекривають політичні небезпеки.

Іноземні прямі інвестиції справляють різний вплив на пла­тіжний баланс приймаючої країни, який суттєво змінюється в часі. Початковий рух капіталу до країни-реципієнта для за­снування, скажімо, виробничої філії поліпшує платіжний ба­ланс раз і назавжди. А як тільки підрозділ розпочинає свою ді­яльність, він може забезпечити тривалі надходження на баланс платежів, використовуючи весь обсяг свого виробництва чи його частину для експорту або заміщення імпорту. Крім того, філія може імпортувати сировину чи інші матеріали для своїх потреб за постійних для платіжного балансу видатків. Репатріація нею прибутків та платежі за іноземні фактори виробництва також впливають на іноземну валюту в країні-реципієнті. До того ж, більший дохід, отриманий філією, може викликати збільшення обсягів імпорту для країни внаслідок граничної схильності до імпортування.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що протягом менш тривалого періоду іноземні прямі інвестиції можуть викликати дефіцит платіжного балансу, оскільки виробничі фактори в при­ймаючій країні недостатньо мобільні. Відтак, економіка не зможе швидко переорієнтуватися з виробництва внутрішніх товарів на виготовлення експортних або імпортозаміщуючих для отримання чистого експортного сальдо (переважання експорту над імпортом), необхідного для відшкодування будь-яких витрат іноземної валю­ти, пов'язаних з філією.

Зіткнувшись з валютними обмеженнями та тягарем обслуго­вування боргу, правлячі кола в слаборозвинених країнах-реци-пієнтах дуже чутливі до впливу іноземних прямих вкладень на платіжний баланс. Вони прихильно ставляться до тих інвести­ційних проектів, які швидко замінять імпорт або започаткують експорт для отримання валюти з метою фінансування зовнішніх надходжень і платежів за фактори виробництва. Навпаки, про­екти іноземних інвестицій, які не є імпортозаощаджувальними та експортоутворювальними, не підтримуються урядовцями, навіть якщо вони сприяють значному економічному зростанню (рис. 17.3).

1

 

Підтримання

 

так

інвестиційним

ні

 

урядом приймаючої

 

 

країни

 

Проблема невідкладного попиту на іноземну валюту

 

Рис. 17.3. Політика приймаючих слаборозвинених країн щодо інвестиційних проектів МК

 

Тому політика залучення іноземних капіталовкладень багатьох країн, що розвиваються, переслідує максимізацію короткочасних надходжень платіжного балансу, жертвуючи довготривалими ви­годами зростання національного доходу та економіки в цілому.

Отже, в ідеалі країна-реципієнт повинна підтримувати рівно­вагу шляхом проведення відповідної монетарної, фіскальної та валютної політики поряд із заходами стимулювання прямих іно­земних інвестицій.