16.1. Форми і методи здійснення іноземних інвестицій

Для іноземних інвесторів на території України встановлений національний режим інвестиційної та іншої господарської діяль­ності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними домовленостями.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді іноземної валюти, валюти України (при реінвестиціях за умови сплати по­датку на прибуток); будь-якої нерухомості або рухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій та інших цінних паперів; корпоративних прав; грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, гарантованих першокласними банками; прав інтелектуальної власності, підтвердженої згідно із законами країни-інвестора; прав на здійснення господарської діяльності; будь-яких інших цінностей згідно із законодавством України.

Інвестиції можуть бути здійснені у формі:

часткової участі у підприємствах, які здійснюються спіль­но з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючого підприємства, або діючого підприємства повністю;

створення підприємств зі 100-відсотковим іноземним ка­піталом;

придбання рухомого та нерухомого майна шляхом прямого отримання майна та майнових прав або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно чи за участі українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та вико­ристання природних ресурсів на території України;

придбання будь-яких майнових прав.

Для залучення інвесторів, а разом з ними й інвестиційних ко­штів до України держава дає деякі гарантії іноземним інвесторам:

а)         у разі, якщо законодавство щодо іноземних інвестицій за-
знає змін і змінюються гарантії їх захисту, то протягом 10 років з
дня набрання цим законодавством чинності за вимогою іноземного
інвестора встановлюються державні гарантії захисту іноземних
інвестицій, визначені в Законі України від 19 березня 1996 року;

б)         оскільки іноземні інвестиції не підлягають націоналізації,
державні органи не мають права реквізувати їх, окрім випадків
форс-мажорних обставин і лише на основі рішення уповноважених
Кабінетом Міністрів органів;

в)         у разі незаконних дій державних органів всі понесені збитки
і втрати, включаючи втрачену вигоду та моральні збитки, повинні
швидко й ефективно компенсуватися. Компенсація визначається на
час фактичного здійснення рішення про компенсацію. З моменту
виникнення права на компенсацію й до моменту її виплати нара-
ховуються відсотки згідно із середньою процентною ставкою, за
якою лондонські банки дають кредити першокласним банкам на
ринку євровалют (ставка ЛІБОР);

г)         у разі припинення інвестиційної діяльності інвестор має
право не пізніше шести місяців з дня припинення інвестиційної
діяльності на повернення своїх інвестиції в натуральній формі або
у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням
можливого зменшення статутного фонду) без сплати митного по-
датку, а також доходів з цих інвестицій у грошовій або товарній
формі за реальною вартістю на момент припинення діяльності.
Таким чином, у разі продажу об'єкта будівництва спільного під-
приємства у недобудованому чи добудованому вигляді іноземний
інвестор отримає та вивезе за кордон без сплати податків суму вне-
сеної ним інвестиції;

д)         іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та всіх
інших обов'язкових платежів гарантується безумовний і термі-
новий переказ за кордон їх прибутку, доходів та інших коштів в
іноземній валюті, отриманих на законних основах у результаті
здійснення іноземних інвестицій.

Державна реєстрація здійснюється після фактичного внесення іноземної інвестиції шляхом присвоєння інформаційному повідо­мленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера.

Для реєстрації іноземних інвестицій інвестор або уповноваже­на ним особа повинні надати такі документи:

а)         інформаційне повідомлення у трьох примірниках за вста-
новленою формою з приміткою Державної податкової інспекції
про фактичне внесення інвестиції (фактом внесення інвестиції вва-
жається надходження валюти на рахунок підприємства - об'єкта
інвестування або постановка на баланс цього підприємства майна,
внесеного в якості інвестиції);

б)         документи, що підтверджують форму здійснення інозем-
ної інвестиції (статутні документи у разі внесення інвестицій до
статутного фонду, договори, контракти про спільну діяльність,
концесійні договори та ін.);

в)         документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції;

г)         документ, що підтверджує внесення подавачем плати за ре-
єстрацію.

Саме у разі державної реєстрації інвестиції набувають чинності умови державних гарантій її повернення, про які йшлося вище.

Незважаючи на зазначені вище фактори, повільний темп роз­витку ринкової економіки та невигідний режим іноземного інвес­тування, Україна з різних причин все одно привертає до себе увагу зарубіжних бізнесменів та політиків. Українські ж економісти та фінансисти дійшли висновків, що Україна не зможе обійтися без до­даткових фінансових ресурсів, оскільки власних у неї недостатньо.

Найбільша кількість іноземних інвестицій в Україні здійсню­ється шляхом створення спільних підприємств.

У західній літературі термін «джойнт-венчур» («joint venture») виник у Великобританії для визначення спілок «Мерчант Венчерс» або «Джентльмен Адвенчерс», які займалися заморською торгів­лею в XVI та XVII ст. Саме з таких форм домовленостей пізніше виникли так звані «joint stock companies» (об'єднані біржові ком­панії), що стали передумовою виникнення юридичних осіб з об­меженою відповідальністю.

Щодо визначення поняття «спільне підприємство», то в юри­дичній літературі відсутня термінологічна єдність: можна зустріти використання визначень «змішане товариство», «змішана компа­нія», «спільне виробництво» або «підприємство за участі інозем­ного капіталу».

Спільні підприємства розрізняються в залежності від того, де, з ким, з якою долею участі партнерів і з якою метою вони створені.

За долею участі партнерів розрізняють такі типи спільних під­приємств:

а)         участь на паритетних засадах;

б)         більша частка іноземного капіталу;

в)         менша частка іноземного капіталу.
За видом діяльності:

а)         науково-дослідницького характеру;

б)         виробничого характеру;

в)         ті, що мають на меті імпорт продукції;

г)         ті, що орієнтуються на експорт продукції;

д)         комплексні спільні підприємства.

Для визначення форми та змісту договору потрібні глибокі зна­ння міжнародного права, а також особливостей країн, які є засно­вниками спільного підприємства.

У разі промислової кооперації відбувається об'єднання еконо­мічно та юридично самостійних підприємств (або частин підпри­ємств) з метою:

спільного виконання великих і довгострокових замовлень за кордоном і

спільного виконання зовнішньоторгових функцій (для ви­користання переваг великих лотів в імпорті та експорті) або

створення колективного підприємства в одній із двох країн чи в третій країні.

Вітчизняне підприємство спільно з іноземним засновує дочірню фірму за кордоном, офіційним місцезнаходженням якої, як прави­ло, є країна одного із партнерів і керівництво якою здійснюється двома партнерами спільно. Такі спільні підприємства розвиваються дуже швидко як у країнах, що розвиваються, так і в східноєвропей­ських. Партнери по такій кооперації мають переваги, перш за все у:

дешевій робочій силі в одній із двох країн;

підвищенні продуктивності в одній з країн шляхом вико­ристання ноу-хау або капіталу із другої країни;

полегшенні доступу на зарубіжний ринок або освоєнні вну­трішнього ринку іноземним підприємством-партнером;

кооперації на ринках третіх країн;

зниженні політичного ризику шляхом залучення країн партнерів-учасників;

зниженні податків, митних та інших зборів, беручи до ува­ги наявність статусу вітчизняного підприємства.

В більшості країн розроблені спеціальні закони для спільних підприємств. У багатьох з них існують засоби фінансового сприян­ня створенню спільних підприємств, наприклад програма «Ісіпі;-Уеп1;иге-Рпаге-Ргс^гат ^УРР) Європейського Союзу.