15.4. Планування та організація міжнародних НДДКР

За сучасних умов справді передовими є компанії, які спромож­ні уважно відслідковувати всі ринкові і технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості і загрози, які ці тенденції несуть у собі, постійно генерувати нові ідеї і продукти та швидко й ефек­тивно використовувати їх з урахуванням глобального масштабу. Технологічна політика служить двоєдиній глобальній цілі фірми: по-перше, знизити ризики і вижити, по-друге, підвищити ефектив­ність власної діяльності, стати прибутковішою.

Інтернаціоналізація НДДКР також спрямована на досягнення цієї цілі шляхом створення низки ряду переваг:

Полегшення доступу до дефіцитних ресурсів.

Наближення компанії до споживачів її продукції (послуг);

Полегшення доступу до ринку (необхідність дотримання місцевих стандартів, дотримання принципів національної еконо­мічної і науково-технічної політики тощо).

Зниження витрат і ризиків.

5.         Обхід законодавчих обмежень.
Централізація НДДКР обумовлена:

Необхідністю контролю з боку менеджменту МНК за техно­логією, що розглядається як довгострокова конкурентна перевага.

Необхідністю тісної взаємодії між розробкою документації та обладнанням, а пізніше — між функціями виробництва і розви-ткуом технологій;

За умов швидко змінюваної конкурентної обстановки цен­тралізація скорочує час на проведення НДДКР.

Основний ризик централізованого проведення технологічної політики полягає в тому, що результат інновацій не може точно відображати локальні ринкові потреби; можливі також труднощі із впровадженням нової технології через опір з боку дочірніх фірм прийняттю централізованих рішень.

Незважаючи на те, що тенденція глобалізації в багатьох га­лузях поглиблюється, необхідність урахування особливостей міс­цевого попиту і країнових відмінностей не зникає, а часто навіть зростає.

Але в такого типу інноваційному процесі є й негативні сторони:

не завжди обґрунтоване прагнення національних відділень до автономії;

дублювання розробок, уже проведених в інших дочірніх компаніях, у разі, якщо кожне національне відділення шукає власне вирішення загальної проблеми;

•          виникнення додаткових витрат на проведення НДДКР. Під час проведення технологічної політики менеджери МНК

повинні одночасно підвищувати ефективність централізованих і локальних інновацій, а також створювати умови для пошуку нових форм здійснення транснаціональних інновацій. Таким чи­ном, крім писаних вищео типів інноваційного процесу, останніми роками дедалі більшого поширення набувають нові методи здій­снення технологічних змін. Їх можна поділити на дві категорії: «locally-leveraged» (розподілена система технологічного розвитку) і «globally-linked» (інтегрована система технологічного розвитку).

Розподільча система технологічного розвитку дозволяє ме­неджменту МНК об'єднати інноваційні ресурси всіх дочірніх фірм і використовувати їх для всієї корпорації. МНК отримує можливість реагувати на ринкові зміни, які проявляються в одній країні, і застосовувати їх для виявлення подібних тенденцій в інших кра­їнах. Цей спосіб проведення технологічної політики потребує від менеджменту розвивати і контролювати процес навчання кадрів дочірніх фірм корпорації, координувати їхню діяльність у сфері НДДКР, що уможливлює підвищення ефективності використання інноваційних ресурсів.

Однак локальні нововведення, розроблені одним внутрішньо­державним відділенням, не завжди легко передати в інші. Про­блема полягає у спробах трансферту продуктів або процесів, що не задовольняють потреби іншої країни, у недостатній координації трансфертних механізмів, у бар'єрах, що визначаються синдромом «зроблено не у нас», який проявляється у боротьбі національних відділень за проведення своїх власних автономних НДДКР.

Інтегрована система технологічного розвитку означає, що кожна одиниця своїми власними унікальними ресурсами сприяє розробці спільних інновацій. Цей тип технологічної політики більше придатний за умов, коли потреба в інноваціях не відпо­відає дослідницьким можливостям даного внутрішньодержавно­го відділення або коли об'єднані ресурси і можливості кількох організаційних одиниць можуть сприяти ефективнішій розроб­ці потрібної технології. Створення гнучких зв'язків дозволяє об'єднати зусилля багатьох одиниць для отримання корпорацією ефекту синергії.

Але такий процес створення інновацій також має свої обме­ження. Він потребує значної міжнародної координації, яка може стати надто дорогою і неефективною. Численні міжнародні зв'язки між різними організаційними одиницями МНК, які необхідні для обслуговування цього процесу, також можуть перевантажити ком­панію через невизначеність і надмірне розпорошення влади.

Завдання менеджера полягає не в сприянні поширенню того чи іншого типу інноваційного процесу, а в пошуку і впроваджен­ні таких організаційних систем, які б сприяли ефективності всіх процесів. Іншими словами, він повинен одиночасно підвищувати ефективність кожного типу інноваційного процесу, і створювати умови, що дозволяють впроваджувати технологічні зміни всіма способами. Зусилля щодо зміцнення одного шляху здійснення тех­нологічних змін не повинні витісняти інші.

При плануванні міжнародних НДДКР вирішують такі за­вдання:

розміщення науково-дослідницьких підрозділів;

рішення про те, розробляти самим продукт чи купувати його;

вибір майбутнього напряму досліджень;

розміщення людських і фінансових ресурсів в різних кра­їнах.

Вибір місця є дуже важливим і має стратегічний характер, оскільки враховує необхідність максимального використання пере­ваг спеціалізації та місцевих умов.

При виборі місця враховується:

наближеність до підрозділів, що виконують функції по­стачання, виробництва та збуту;

наближеність до потенційного клієнта;

наявність місцевих ресурсів (капіталу та персоналу);

необхідні мінімальні розміри дослідницького підрозділу, щоб постійні видатки не були надто високими.

Для вибору місця розташування НДДКР існують різні моделі: технологічна крива, матриця технологічного портфелю, модифіко­вана модель конкуренції М. Портера і ін.

Регіональна економічна інтеграція, зближення стандартів та споживацькі переваги створюють умови в деяких галузях для ефек­тивного стратегічного управління багатонаціональними компані­ями (БНК) на основі централізованого контролю та власних філій. Також існує багато фірм, які використовують стратегію співпраці. Відповідно передача технології може здійснюватися як в результаті разового придбання технології, що належить іншій фірмі, так і в рамках науково-технічної співпраці декількох фірм. Останнім ча­сом стратегія співпраці перетворилася на важливу складову корпо­ративної стратегії, одним із напрямів конкурентної стратегії фірм, яка потіснила такі традиційні напрями, як стратегія диверсифіка­ції, прямих іноземних інвестицій та поглинання.

Міжнародне науково-технічне співробітництво — це форма відносин, яка передбачає взаємодію фірм двох або більше країн при проведенні науково-технічної діяльності.

Глобалізація бізнесу, скорочення життєвого циклу продукту і водночас час збільшення тривалості його розробки, а також ви­трати на НДДКР змусили фірми гнучко підходити до використання різних форм співпраці і в науково-технічній сфері. Ситуація іноді вимагає не тільки торгувати, й започатковувати спільні проекти з конкурентами на міжнародному ринку.

Мотиви співпраці наступні: використання потенціалу партне­ра для виходу на зарубіжні ринки, нарощування неформалізовано-го обсягу знань та вмінь, оптимізація процесу виконання НДДКР за рахунок координації діяльності постачальників та споживачів, посилення ринкових позицій учасників.

 

Фінансування міжнародних проектів

Спосіб фінансування міжнародних проектів визначається ви­бором методу бюджетування НДДКР. Способи складання бюджету:

проектно-незалежний, полягає у зведенні всіх грошових потоків від всіх проектів для досягнення їх глобальної зба­лансованості та оптимального бюджету НДДКР;

проектно-залежний, полягає у виділенні коштів під кон­кретні проекти.

При проведенні міжнародних НДДКР використовують такі структури, як міжнародні комітети і проекти, міжнародна лінійна та штабна організація.

Міжнародні комітети (створені поза рамками ієрархії) скла­даються з менеджерів центрального та національних підрозділів, які орієнтовані на управління певними проектами та створені на обмежений термін.

Завдання:

Співвідношення прийнятих до виконання проектів з сучас­ною політикою в області НДДКР.

Вирішення стратегічних завдань з координації робіт, осо­бливо в межах великих проектів.

Координація і контроль реалізації прийнятих проектів.

Консультування керівництва фірми.

У міжнародному проекті проектний менеджер виконує тільки інформаційні і консультативні функції.

При проектно-матричній організації управління він дає вка­зівки, кому, коли та що робити, інші ж функції (адміністративні, дисциплінарні, управління ресурсами) виконує менеджер, який входить до складу ієрархічної структури.

Лінійна організація передбачає створення лінії функціональ­ного підпорядкування між центральними та місцевими НДДКР підрозділами для забезпечення єдиної науково-технічної політики.

Виконання НДДКР в різних місцях потребує узгодження як змісту, так і обсягу робіт, тому використовують централізоване, децентралізоване управління та інтеграцію.

При централізованому управлінні місцеві НДДКР розгля­дають як простих виконавців, а рішення приймаються в штаб-квартирах БНК.

При децентралізованому управлінні повноваження з прийнят­тя рішень делегуються місцевим підрозділам.

Гнучка інтеграція базується на наступному принципі: дочірнім підрозділам, наділеним певною самостійністю, так задаються об­меження діяльності, що забезпечується узгодження та координація робіт у міжнародному масштабі.

 

Питання для самоперевірки

Що таке інтернаціоналізація технологічної політики?

Якими є цілі технологічної політики ТНК?

Якими є складові міжнародного ринку технологій?

Які особливості притаманні розвитку сучасних технологій?

В який спосіб організований сучасний міжнародний ринок технологій?

Які фактори впливають на форми співробітництва у сфері новітніх технологій?

Як саме фінансуються науково-технічні розробки?

Які типи міжнародних організацій діють у сфері науково-технічного прогресу?

Як пов'язана національна науково-технічна політика з роз­витком новітніх технологій на світових ринках?

 

Тести

Завдання технологічної політики фірми:

а)         стимулювання підвищення рівня освіти та кваліфікації пер-
соналу;

б)         визначення факторів, що сприяють інноваціям;

в)         полегшення доступу до ринку;

г)         зниження ризиків та видатки;

д)         обхід законодавчих обмежень.

Планування міжнародних науково-дослідних і дослідниць­ко-конструкторських робіт транснаціональними корпораціями включає:

а)         розміщення науково-дослідних підрозділів;

б)         прийняття рішення щодо розробки продукту (технології);

в)         вибір майбутніх напрямів досліджень;

г)         розподіл людських і фінансових ресурсів між відповідними
відділеннями корпорації;

д)         все наведене.

Основні ризики венчурних інвестицій пов'язані:

а)         з виводом продукції на ринок;

б)         технологічно досконалий продукт може не відповідати рин-
ковому попиту;

в)         управлінська команда може не мати кваліфікації або досвіду;

г)         із завоюванням ринку.

При виборі партнерів в Україні міжнародні корпорації вра­ховують рівень використання тотальних систем управління якістю:

а)         низький;

б)         середній;

в)         задовільний;

г)         достатній;

д)         високий.

Економічна доцільність придбання технології залежить від досягнення наступних цілей:

а)         забезпечення доступу до вже запатентованого нововведення
вищого технічного рівня;

б)         використання товарного знаку, реклами і т. ін.;

в)         розширення експорту продукції;

г)         всі відповіді правильні.

 

Література

Пивоваров С. З., Тарасевич Л. С., Майзель А. И. Международный менеджмент. - СПб.: Питер, 2001.

Джеймс А. Ф., Стонер Едвін Г. Долан. Вступ у бізнес. - К.,

2000.

Енциклопедія: бізнесмена, економіста, менеджера / За ред. Р. Дяківа. - К.: Міжнародна економічна фундація, 2000.