14.2. Основні напрями фінансового менеджменту

в ТНК

ТНК здійснює три основні види діяльності, які опосередкову­ються міжнародними валютними ринками: експортно-імпортна діяльність, зв'язки з дочірніми фірмами за кордоном, операції на міжнародних фінансових ринках.

Компанії, які займаються інвестуванням, не повинні ігнору­вати основні концепції міжнародних фінансів. Без знання законів міжнародних фінансів компанія не має достатніх можливостей для забезпечення ефективної конкуренції та отримання оптимальних показників. Початок або розширення діяльності ТНК пов'язане з проблемами, вирішення яких потребує розуміння основних прин­ципів міжнародного фінансування та методів, що використовують­ся при їх здійсненні.

Виділяють такі основні напрями фінансового менеджменту в

ТНК:

пряме зарубіжне інвестування;

фінансування зарубіжних філій;

контроль і регулювання грошових операцій у світовому масштабі;

управління відкритими валютними позиціями, що зна­ходяться під ризиком;

•          складання кошторисів капіталовкладень та їх окупності. І. Пряме зарубіжне інвестування - основне джерело коштів

для зарубіжних операцій ТНК та один із основних методів отри­мання прибутку на зарубіжних ринках. Для корпорації інвестиції, вкладені за кордоном, будуть зарубіжними інвестиціями, а для приймаючої країни — іноземними. Прямі інвестиції передбачають підприємницьку інвестиційну діяльність.

Прямі зарубіжні інвестиції — категорія міжнародних інвес­тицій, за допомогою яких резидент однієї країни придбає довго­строкові інтереси у підприємстві-резиденті іншої країни.

Під довгостроковими інтересами мається на увазі існування довгострокового зв'язку між прямим інвестором і підприємством, а також значний вплив, який інвестор здійснює на управління його роботою.

Встановлено такий критерій прямих інвестицій: інвестиції класифікуються як прямі у разі, якщо резидент однієї країни во­лодіє десятьма або більше процентами звичайних акцій чи голосів інкорпорованого підприємства або має еквівалентну участь в не-інкорпорованому підприємстві.

Мотиви здійснення таких інвестицій можна пояснити, по-перше, недосконалістю ринку та роллю уряду на ринку, по-друге, інтерналізацією та електричною теорією, по-третє, теорією порт­феля.

1. Теорія недосконалості ринків (Хаймер)

Недосконалість ринків продукції та факторів виробництва, фінансового ринку може виникнути: 1) природно; 2) внаслідок ді­яльності уряду країни.

Природно недосконалість ринків виникає, наприклад, вна­слідок обмеженого обсягу і певного місцезнаходження корисних копалин.

Недосконалість ринків «створюють» уряди країн шляхом введення тарифів і нетарифних бар'єрів для імпорту, податкових стимулів, субсидій та контролю за фінансовими угодами і таким чином ступінь монополістичного ціноутворення на ринках про­дукції і ресурсів може значно змінюватися залежно від країни. Створення Європейського Союзу — це також результат діяльності урядів на ринку, які сприяли виникненню певних конкурентних переваг для ряду фірм. Олігополістичні фірми отримують переваги в конкуренції через політику уряду і завдяки індивідуалізації своєї продукції, розширенню її номенклатури, отриманню патентів та авторських прав і т. п.

ТНК враховують недосконалість ринків при:

розподілі виробництва між філіями з метою мінімізації ви­трат;

отриманні позики на євроринках з низькою вартістю;

використанні за кордоном дешевої робочої сили;

розподілі прибутку між філіями з метою мінімізації по­датків;

розподілі відкритих валютних позицій між філіями з ме­тою мінімізації загального валютного ризику;

використанні виробничої інформації, яка є власністю фір­ми, для випуску кращої продукції;

використанні виробничої технології в декількох філіях по всій земній кулі виробником транспортного устаткування;

• нафтохімічна фірма використовує пріоритетну технологіч­ну базу для розроблення удосконалених методів виробни­цтва.

2. Еклектична теорія Дж. Даннінга

Інтерналізація й еклектична теорія. В еклектичній моделі ві­домого американського вченого Дж. Даннінга, яка отримала назву «правило OLI», враховані фактори, які впливають на можливості реалізації тієї або іншої форми виходу ТНК на зарубіжні ринки. Учений вважає, що при прийнятті інвестиційних рішень ТНК бе­руть до уваги наявність трьох основних умов: по-перше, специфічні конкурентні переваги (переваги власності) — ownership specific advantages (О); по-друге, переваги розміщення — location specific variables (L); по-третє, перевага інтерналізації — internalization incentive advantages (I). Перша умова пов'язана з можливістю отри­мання прибутку від створення власного виробництва за кордоном, друга — з існуванням тих позитивних рис у приймаючій країні, які мають приваблювати ТНК. Третя умова полягає в тому, що створення виробництва за кордоном має бути більш привабливим, ніж на місцевому ринку. У разі дотримання тільки першої умови фірми спиратимуться на експортну діяльність, ліцензування або продаж патентів для обслуговування зарубіжних ринків. Якщо до першої умови додати третю, то прямі зарубіжні інвестиції стають найкращим засобом обслуговування зарубіжних ринків, але лише за умови існування конкретних географічних переваг. Конкретні географічні переваги можуть бути пов'язані з економічними і полі­тичними факторами. Виділяють такі важливі економічні фактори: обсяги внутрішнього ринку; територіальне розміщення природних і матеріальних ресурсів; ціна факторів виробництва, якість і про­дуктивність праці; вартість міжнародних перевезень і зв'язку.

Таким чином, у цілому еклектична теорія передбачає існуван­ня позитивної кореляції між конкурентоспроможністю фірми і ступенем її інтерналізації, а також пов'язує міжнародний успіх не тільки з наявністю конкурентних переваг, а й з потенціалом їхньої глобальної мобілізації у межах створюваних внутрішньофірмових ринків.

Теорія портфеля. Ця теорія дає можливість зрозуміти причи­ни прямих зарубіжних інвестицій ТНК. Теорія портфеля полягає в тому, що диверсифікований портфель може забезпечувати кращі загальні результати діяльності, ніж недиверсифікований достат­ньою мірою — добре складений портфель інвестиційних проектів може забезпечити краще співвідношення ризику і прибутку. Також і корпорації, які диверсифікують свою діяльність та проникають на міжнародну арену, можуть досягти кращих співвідношень ризику і прибутку, ніж ті, які діють в межах однієї країни.

Отже, використання транснаціональними корпораціями пря­мих зарубіжних інвестицій обумовлено виробничо-економічними, маркетинговими, та пропагандистськими перевагами.

ІІ. Фінансування зарубіжних філій

Для здійснення успішної стратегії глобальних операцій ТНК створюють відповідну організаційну структуру, яка включає голо­вну компанію та національні і зарубіжні підконтрольні підрозділи.

Вибір тієї чи іншої форми організації залежить від мети ТНК у країні перебування, від діючих у цій країні законів та умов її діяльності. Вибір форми зарубіжного підрозділу визначається та­кож стратегічними, юридичними і податковими міркуваннями корпорації.

Фінансування транснаціональними корпораціями своїх зару­біжних підрозділів набуває багатьох форм, які можна класифіку­вати так:

за інструментами фінансування: нерозподілений прибуток; позики банку; випуск нових акцій;

за джерелами: внутрішні і зовнішні;

за строками: короткострокові і довгострокові;

за валютою: національна й іноземна.

До факторів, що впливають на вибір джерела фінансування ТНК, відносять такі:

потреба у збереженні чи посиленні адміністративного контролю за дочірньою компанією;

потреба в отриманні від дочірнього підрозділу регулярних і контрактних потоків коштів;

вибір об'єкта фінансування (основний капітал, чиста дебі­торська заборгованість тощо);

елементи інших комерційних стратегій, включаючи міні­мізацію суми всіх податків, виплачених у світовому масш­табі, і розвиток ділового співробітництва з національними та міжнародними фінансовими установами;

очікування змін процентних ставок, обмінних курсів на рин­ках;

•    намагання мінімізувати різні ризики (фінансові, валютні та політичні).

Вибір джерела фінансування є проблемою фінансів ТНК.

В усьому світі вважається, що основним джерелом фінансуван­ня ТНК є нерозподілений прибуток, а не зовнішнє фінансування. У зовнішньому фінансуванні переважають банківські кредити, а не інструменти ринку цінних паперів, хоча в окремих країнах (США і Великобританія) саме фондовий ринок розглядається як основне джерело фінансових ресурсів для корпорацій.

ІІІ. Контроль і регулювання грошових операцій у світовому масштабі

Перед ТНК стоять питання, вирішення яких торкається фі­нансових потоків як у межах систем окремих платежів певних країн, так і між країнами. Система ТНК накопичує значний обсяг грошових вимог у формі внутрішніх потоків коштів. Розподіл їх потоків або переказування кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу визначається як «управління грошовими переказа­ми» чи «міжнародна система управління готівкою» (international cash managment). Її сутність полягає в тому, що ТНК організовує грошові потоки всередині системи таким чином, щоб максималь­но знизити податки, втрати від незалежної кон'юнктури, значної інфляції, зниження курсу валюти. Основні канали переміщен­ня засобів усередині ТНК, що виділяються в межах міжнародної системи управління готівкою, це: пряме переказування капіталу; переказування дивідендів; плата за послуги (управлінські, науко­во-дослідницькі та ін.); плата за ліцензії; трансферні ціни; вну-трішньофірмові кредити; страхування.

Управління потоками готівки передбачає визначення потреб системи ТНК та її підрозділів у грошових коштах, вибір методів централізації грошових коштів та оптимальне їх використання. Глобальне управління готівкою ускладнюється державними обме­женнями на переміщення фінансових коштів, незбігом темпів ін­фляції та коливаннями валютних курсів. Зауважимо, що готівкою у даному разі вважаються не тільки готівкові кошти, що містяться у касі фірми, а всі оборотні активи, які утворюються внаслідок різ­ниці між поточними активами (кошти на рахунку, цінні папери, які можна реалізувати за першою вимогою ринку і які мають строк повернення протягом одного року) та поточними пасивами (корот­кострокові зобов'язання фірми, строк виконання до одного року).

Міжнародні компанії прагнуть досягнення і гармонізації бага­тьох цілей при контролі та регулюванні операцій з грішми. Мета контролю:

Оптимізація вкладень готівкових коштів.

Мінімізація фінансових витрат.

Уникнення валютних збитків.

Мінімізація податкового тягаря.

Уникнення витрат від політичних і економічних ризиків. Проблеми і ризики контролю:

 

Взаємодія двох або більше фінансових систем, в кожній з яких діють різні ставки прибутку на процентах і необхідні різні витрати грошових коштів.

Різні валютні системи, кожна з яких передбачає різні форми урядового контролю за специфічними операціями.

Постійні зміни валютних курсів і валютних процентних ста­вок, а також пов'язані з ними зміни прогнозів цих курсів і ставок.

Значні відмінності між національними податковими систе­мами.

Методи поліпшення контролю та регулювання грошових опе­рацій залежно від рівня, де вони приймаються, можна поділити на: а) загальносистемні та регіональні; б) індивідуальні (на рівні філії).

До методів поліпшення контролю та регулювання грошових операцій на загальносистемному та регіональному рівнях відно­сять:

1. Використання централізованих депозитаріїв і взаємна ком­пенсація вимог та зобов'язань на регіональному рівні.

Централізовані депозитарії дають можливість отримати додат­ковий прибуток. Відділення складають прогнози майбутніх рухів готівкових надходжень і платежів, а потім передають кошти, що перевищують обсяг, необхідний для здійснення основних операцій, у центральний депозитарій. Потім ці кошти переводяться у валюту чи в інші інвестиційні інструменти грошового ринку, необхідні для поліпшення результатів всієї системи.

Механізм взаємної компенсації зобов'язань на регіональному рівні використовується транснаціональними корпораціями для скорочення кількості валютних операцій; філії, які діють у межах однієї системи, здійснюють багато валютних операцій між собою (клірингові та розрахункові).

До методів поліпшення контролю та регулювання грошових операцій на індивідуальному рівні, тобто з урахуванням умов ді­яльності філії в окремій країні, відносять:

Прогнозування кошторисів майбутніх грошових надходжень і платежів.

Збирання грошових коштів та механізм внутрішніх кредитів.

Прискорення або затримка розрахунків за зовнішньоторго­вельними операціями, що має місце тоді, коли очікуються зміни валютних курсів.

До чинників, що ускладнюють здійснення контролю та регулю­вання грошових операцій як на системному, так й індивідуальному рівнях, можна віднести:

різницю у ставках прибутків за процентами, що потребує різних затрат грошових коштів;

відмінності валютних систем, що передбачають різні фор­ми урядового контролю за специфічними категоріями опе­рацій або заморожування фондів;

постійні зміни валютних курсів і валютних процентних ста­вок;

значні відмінності національних податкових систем;

інфляційний ризик;

політичний ризик.

Стратегії та механізми контролю грошових коштів:

Системний підхід до контролю та регулювання фінансових операцій.

При системному підході багатонаціональна корпорація роз­глядається як організаційна сукупність, усередині якої можуть існувати різні складові, які функціонують по-різному. Сукупність припускає, що материнська компанія багатонаціональної корпора­ції жадає від усіх своїх окремих підрозділів (філій) приношення в жертву своїх особистих прагнень заради одержання прибутку на благо загального цілого.

Потреби закордонних філій.

Окремі діючі філії багатонаціональних корпорацій можуть мати різні уявлення і точки зору з приводу того, як мають здій­снюватися контроль і регулювання грошових операцій. У даному випадку увага буде зосереджена переважно на діях і можливостях одержання асигнувань і на розробці плану по досягненню більш вузьких і конкретизованих цілей та завдань.

IV. Управління відкритими валютними позиціями, що пере­бувають під ризиком

Сутність фінансової стратегії ТНК полягає в управлінні гло­бальними потоками зворотних коштів, а також захисті інвестицій в інших країнах від ризиків. Щоб захистити інвестиції, необхідно визначити вид і характер фінансового ризику, тобто обставини, за яких він може мати місце; наслідки у разі матеріалізації ризику; варіанти стратегії захисту від ризику.

Міжнародний фінансовий менеджер у своїй роботі враховує значно більшу кількість ризиків, ніж менеджер фірми, який пра­цює на внутрішньому ринку. Він постійно аналізує валютно-кур­сові, регіональні і політичні ризики, пов'язані зі здійсненням зо­внішньоекономічної діяльності.

Валютний ризик — це різновид економічного ризику, виявлен­ня його пов'язане з коливаннями валютно-фінансового середовища,

де діють ТНК.

Валютний ризик — це ймовірність втрат чи недоотримання прибутку порівняно із запланованими значеннями внаслідок у ре­зультаті несприятливої зміни валютного курсу.

Схему складових валютного ринку можна подати так (рис. 14.1).

 


 

Ризик ва­лютного контр­олю

 

Рис. 14.1. Складові валютного ризику

 

Валютний ризик поділяється на регіональний і валютно-кур­совий. Складовими регіонального ризику є ризик валютного контр­олю і політичний ризик. Ризик валютного контролю пов'язаний з імовірністю заборони здійснення валютних переказів за кордон, тобто з уведенням валютного мораторію. Політичний ризик ха­рактеризується нестабільністю політичного середовища у країні, тобто частотою зміни уряду. Регіональні ризики також пов'язані з повною експропріацією активів нерезидентів у даній державі.

Коливання валютного курсу, звичні в умовах Ямайської валют­ної системи, відбиваються на бухгалтерській звітності ТНК, стані залишків її грошових коштів у банку, чистому потоці грошових ко­штів, а в ширшому значенні — на конкурентоспроможності фірми.

Бухгалтерський ризик (екаунтинговий) — ризик звітний, паперовий. Він виникає тому, що зміни валютного курсу негативно відображаються на вартості фірми у разі трансляції (перерахунку) фінансової звітності за зовнішньоекономічними операціями з іно­земної валюти у вітчизняну. Цей ризик ще має назву трансляцій­ний, або конверсійний, чи ризик перерахунку однієї валюти в іншу.

При трансляції фінансової звітності в зарубіжних підрозділах у валюту материнської компанії виникає небезпека зміни фінансо­вих показників компанії. Фірма може отримати на своєму балансі необґрунтовано завищений прибуток, за який вона має заплатити додаткові податки. Якщо курс іноземної валюти відносно вітчиз­няної падає, то прибуток фірми буде занижений, і хоча компанія не платитиме податків, їй важко буде взяти кредит, оскільки її фінансовий стан за балансом погіршився. Кредити надаватимуть­ся під вищий процент з урахуванням ризику. Менеджер мусить пам'ятати, що існують різні методи трансляції звітності, які за­стосовуються ТНК. Вони різні в різних країнах. Їх застосування залежить від того, для кого надається бухгалтерська інформація — для акціонерів, інвесторів чи держави в особі податкових органів. Крім того, ТНК має філії чи дочірні компанії в країнах, де існують різні системи обліку, тому для зіставлення показників і зведен­ня фінансової звітності до єдиної валюти використовують, крім прийнятих у країні норм обліку, Міжнародні стандарти обліку, які розробляються Комітетом за міжнародними бухгалтерськими стандартами.

Валютно-економічний ризик визначається як зміна вартості фірми, що обумовлена невизначеністю зміни валютного курсу. Він відбивається на реальних грошових потоках компанії. Валютно-економічний ризик має два види:

конкурентний (операційний) ризик;

транзакційний ризик.

Конкурентний ризик, або операційний валютний ризик потен­ційних збитків ТНК, пов'язаний з необхідністю здійснення плате­жів чи отримання коштів, деномінованих у національній валюті в майбутньому, тобто виражається в тому, що статті рахунків дебіто­рів та розрахунків з постачальниками і кредиторами змінюються в абсолютній величині зі зміною валютного курсу. Сутність цього ризику полягає в тому, що зміни в курсах валют можуть призвести до зміни вартості необхідних фірмі факторів виробництва, а також доходів від випуску продукції. Ступінь такого впливу залежить від цінової еластичності попиту і пропозиції, що лежить в основі цих операцій і існує на ринках факторів виробництва та товарів. Тобто операційний валютний ризик потенційних збитків визначає ступінь впливу коливання валютних курсів на вартість відомих майбутніх операцій з наявними коштами, що проводяться фірмою. Цей ризик є одним із двох показників ризиків, пов'язаних з рухом грошових коштів.

Одночасно зі зміною валютних курсів відбувається зміна від­носного конкурентного становища ТНК в усіх сегментах виробни­цтва і ринків, що пов'язано з виникненням транзакційного, або поточного, ризику потенційних збитків.

Транзакційний валютний ризик — це ймовірність збитків, які пов'язані зі змінами валютного курсу за вже укладеними контрак­тами, за якими платіж має відбутися через певний проміжок часу. Цей ризик ще має назву поточного ризику потенційних збитків. Транзакційний ризик впливає на майбутні потоки грошової готів­ки, джерела комплектуючих, розміщення інвестицій, конкуренто­спроможність ТНК на різних ринках. Цей ризик, на відміну від опе­раційного валютного ризику, стосується всього обсягу інвестицій, і його необхідно вивчати в довгостроковій перспективі. Основна відмінність між операційним валютним і поточним ризиком по­тенційних збитків полягає в тому, що поточний ризик визначається результатом зміни валютних курсів, що впливає на рух грошової готівки. Ці зміни можуть відбуватися внаслідок коригувань попиту і пропозиції, що лежать в основі цих потоків. Тобто поточні ризики виникають за будь-якому міжнародному русі грошової готівки, включаючи потоки продукції, факторів виробництва і компонен­тів, при необхідності здійснення компанією переказів грошових коштів, а також при фінансуванні.

Керівництво ТНК може змінити поточний ризик за допомогою зміни у поточній ситуації компанії, тобто через зміни у виборі про­дукції, ринків, джерел отримання факторів виробництва, а також фінансових коштів на основі довгострокового планування.

Для мінімізації транзакційного ризику ТНК вживають таких заходів:

здійснюють інвестиції у країни, в яких вартість потоків готівкових коштів, розрахована в доларах, може бути збережена. Наприклад, ті країни, валюти яких демонструють стійку тенденцію до підвищення вартості порівняно з основною валютою материн­ської компанії. Це так звані країни з «твердою» валютою;

знаходять джерела отримання комплектуючих у країнах, в яких очікувана вартість твердої валюти залишається низькою;

поширюють операції на ринках тих країн, де розраховані в доларах суми прибутків від продажу і переказ дивідендів будуть захищені;

фінансують потреби компанії, які допомагають обмежити валютні ризики потенційних збитків і можливості збитків від ком­панії.

V. Складання кошторисів капіталовкладень та їх окупнос­ті

Складання кошторисів капіталовкладень та їх окупності - це фінансове рішення стосовно капіталовкладень в основні фонди між­народних компаній мають значні розміри і капіталоємність.

Особливості складання кошторисів в міжнародних банках:

Залежність від коливань валютних ресурсів.

Вплив різних рівнів інфляції в різних країнах.

Відмінність показників ризику в різних країнах.

Необхідність узгодження з керівниками як у самій ТНК, так і з урядами різних країн.

Для економічного аналізу ефективності проекту капітало­вкладень необхідна інформація з численних джерел, розміщених в різних країнах, в різних частинах організаційної структури між­народних компаній.

Часто дочірні компанії висувають свої пропозиції стосовно про­екту, які необхідно узгоджувати.