1.1. Сутність міжнародного бізнесу та його характеристика

Міжнародний бізнес історично і логічно виникає внаслідок розвитку й поглиблення міжнародного поділу праці та формування світового ринку.

Міжнародний бізнес можна визначити як ділову взаємодію фірм різних форм власності або їх підрозділів, які знаходяться в різних країнах, головною метою яких є одержання прибутку за рахунок вигод і переваг ділових міжнародних операцій.

«Міжнародний бізнес — це підприємницька діяльність, пов'язана з використанням капіталу в різноманітних формах і пе­реваг підвищеної ділової активності; здійснюється з метою отри­мання прибутку і поширюється на міжнародну економічну сферу».

Міжнародний бізнес включає будь-які господарські операції, що здійснюються двома і більше країнами. Такі ділові взаємовід­носини можуть виникати на рівні як приватних, так і державних організацій. У разі участі приватних компаній у міжнародному бізнесі господарські операції, як правило, здійснюються з метою одержання прибутку. Діяльність фірм, які мають державну форму власності, не завжди орієнтовані на прибуток.

Економічна сутність міжнародного бізнесу має визначати­ся у площині його як явища і процесу міжнародних економічних відносин.

Як явище міжнародних економічних відносин міжнародний бізнес — це форма взаємодії суб'єктів міжнародної економічної діяльності, спрямована на одержання вигод від трансграничного співробітництва.

Як процес міжнародний бізнес є проявом специфічного виду взаємодії суб'єктів, який характеризується певною структурою, технікою, умовами й правилами ведення, а також наслідками та результатами, що досягаються у процесі даного виду взаємодії і тільки через цей вид.

Суб'єкти міжнародного бізнесу — це реальні учасники його як процесу взаємодії (окремі особи, контактні групи або складні соціальні структури), яким притаманні внутрішні мотиви, інтер­еси, цілі та здатність до їх реалізації у певній сфері міжнародної економічної діяльності.

Головними ознаками суб'єкта міжнародного бізнесу є наяв­ність у нього внутрішніх мотивів, цілеспрямованості, волі та зді­бностей діяти для досягнення власних стратегічних цілей.

Згідно з такими критеріями визначення суб'єктами міжна­родного бізнесу можуть виступати окремі особи, підприємства, транснаціональні структурні утворення, міжнародні організації й асоціації, інтеграційні (регіональні) угрупування та держави.

Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну ді­яльність», до суб'єктів міжнародного бізнесу в нашій державі на­лежать:

• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають громадянську дієздат­ність і правоздатність);

юридичні особи (які зареєстровані в Україні та мають на її території постійне місцезнаходження);

об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридич­них осіб (які не є юридичними особами згідно із зако­нами України, але мають постійне місцезнаходження на території України);

структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, пред­ставництва);

спільні підприємства (які мають постійне місцезнаходження в Україні).

Міжнародний бізнес має суттєві особливості у порівнянні з на­ціональним.

Основні риси міжнародного бізнесу:

Отримання прибутку в міжнародному бізнесі досягається за рахунок використання для економічно ефективного ведення ділових операцій переваг виходу за межі національних кордонів.

Підприємці прагнуть використовувати додаткові економічні можливості, що випливають із: ресурсних особливостей зарубіжних ринків, місткості, правових особливостей зарубіжних країн, спе­цифіки міждержавних політичних і економічних взаємовідносин, що регулюються відповідними формами міждержавної взаємодії.

Міжнародний бізнес суттєво варіаційний залежно від рів­ня інтернаціоналізації. Вісь розвитку «національний бізнес — мультинаціональний бізнес» включає етапи росту цього рівня: від разових поставок на зарубіжний ринок до розвинутої структури транснаціональних компаній (ТНК), для якої НІОКР, виробництво і дистриб'юція є сферами, що покривають всю земну кулю і охо­плюють десятки країн і сотні ринків.

Внаслідок інтернаціоналізації для будь-якого бізнесу стає максимально доступним глобальний бізнес-сервіс, тобто абсолют­но не залежний від національної належності і орієнтований лише на економічну ефективність пакет різноманітних послуг: від на­укових до фінансових і від транспортних до підбору інтернаціональ­них колективів, який дозволяє сьогодні максимально реалізувати можливості в бізнесі.

Урахування в бізнесі культурного фактору, тобто сукупності вимог і обмежень, що накладаються культурою даної країни на тих, хто веде в ній (або з нею) бізнес. Ця проблема є гострою настільки, наскільки відрізняються культури країни базування цієї фірми і країни її перебування.

Глобальний характер міжнародного бізнесу є його найважливішою рисою: він охоплює світову систему інформаційного ділового обміну, світовий фінансовий ринок, глобальну структуру технологічних нововведень і т. д. Внаслідок просування від рівня до рівня інтернаціоналізації зростає значення того, як ця риса проявляється у даному бізнесі, тобто як ефективність цього бізнесу визначається використанням глобалізації.

Міжнародний бізнес — це система професійних знань прин­ципово вищого рівня, ніж наявна в будь-якому національному (внутрішньому) бізнесі.

Міжнародний бізнес вбирає в себе найкращі національні зразки, все найкраще у світовій практиці.

Інформація — головний стратегічний ресурс, а адаптація — головна стратегічна зброя міжнародного бізнесу.

 

Принципова відмінність міжнародного бізнесу від національного полягає в оберненій оцінці внутрішньодержавної ситуації: негативні тенденції в економіці країни (або окремої її галузі) можуть бути оцінені міжнародною фірмою по-іншому, оскільки саме вони здатні відкрити фірмі додаткові можливості бізнесу.

На відміну від внутрішньодержавної конкуренції, міжнародний бізнес може відчувати підтримку своєї держави у боротьбі з конкурентами у багатьох прихованих формах.

Найважливішою особливістю міжнародного бізнесу є його економічне, законодавче й політичне поле конкуренції, а також соціокультурний фон, що суттєво відрізняє його від внутрішніх ринків країн. Сучасний світовий ринок, незважаючи на насиченість нормами і правилами поведінки на ньому економічних суб'єктів, формування міжнародних регулятивних механізмів та інституцій, якісно і кількісно відрізняється від внутрішніх національних ринків, правове функціонування яких має законодавчий характер.

Складність міжнародного бізнесу як процесу зумовлюється передусім тим, що реалізація конкурентних переваг навіть найви­щого рингу в міжнародному середовищі здійснюється не за прин­ципами та постулатами класичних теорій міжнародної торгівлі, а на основі більш складної стратегічної поведінки суб'єктів світового ринку. Колізія інтересів та цілей окремих підприємств у міжнародному економічному обміні доповнюється також колізією загальнодержавних інтересів, пов'язаних із забезпечен­ням суверенітету й економічної безпеки та захистом економічного простору країн. Дія цих чинників викривляє ринкові принципи взаємодії суб'єктів міжнародного економічного обміну і здат­на навіть перетворювати останній у предмет протистояння між країнами.

Міжнародний бізнес стає всеохоплюючим і всепроникаючим феноменом сучасної цивілізації. Незважаючи на те, що є чима­ло прикладів міжнародного бізнесу, в яких партнерами є, з од­ного боку, приватна фірма, а з іншого — урядова установа іншої країни, все ж більш характерним слід вважати або міжфірмові операції такого виду, або внутрішньофірмові — у разі, якщо різні підрозділи фірми розміщені в різних країнах і ці підрозділи взаємодіють між собою (найтиповіші у цьому випадку — так звані мультинаціональні корпорації).

Розглядаючи причини формування і розвитку міжнародного бізнесу, доцільно поділити їх на дві групи:

Причини, що визначають необхідність (неминучість) виник­нення такої категорії бізнесу;

Причини, що обумовлюють можливість здійснення міжнародного бізнесу.

Перша група містить такі причини:

загострення конкуренції на внутрішніх ринках, пов'язане зі збільшенням кількості підприємців, обмеженістю пла­тоспроможного попиту;

відносна обмеженість внутрішніх ринків (з урахуванням чисельності населення, масштабів території і т. д.);

обмеженість економічних ресурсів, у тому числі природ­них, матеріальних, трудових, технологічних, фінансових, у національному господарстві;

недосконалість національної законодавчої системи, що регулює приватне підприємництво;

•          нерівномірність соціально-економічного розвитку країн. До другої групи належать такі причини:

постійний розвиток продуктивних сил, науково-технічний розвиток (НТР), у тому числі в комунікаційній системі (транспорт, зв'язок, інформація і т. д.);

формування великих корпорацій, банків, які володіють величезними виробничими, комерційними, науково-тех­нічними, фінансовими ресурсами;

лібералізація зовнішньоекономічної політики країн світо­вого співтовариства, формування «відкритої економіки» в більшості країн світу.

Міжнародний бізнес базується на можливості отримання вигод саме із переваг міждержавних (міжкраїнових) ділових операцій, тобто з того факту, що продаж даного товару в іншій країні, або налагодження фірмою однієї країни виробництва в іншій країні, або надання послуг спільно фірмами двох країн — третій і т. д. за­безпечують залученим у бізнес сторонам більше переваг, ніж вони б мали, якби вели справу у своїх країнах. Це — ключовий момент не лише в розумінні природи і специфіки власне міжнародного біз­несу, а й у поясненні виникнення і розвитку міжнародного менедж­менту як такого. Таким чином, мова йде про мотивацію підприємця (менеджера), а вона розвивалась в контексті історичного розвитку цивілізації у цілому та її економічного ядра — перш за все.

Основними аспектами мотивації, що спонукають міжнарод­ну компанію здійснювати міжнародний бізнес, є:

розширення збуту (прибуток на одиницю продукції може зростати із збільшенням продажів, що проводяться за кор­доном);

придбання ресурсів (використання компаніями-виробни-ками необхідних видів виробів і послуг, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та кінцевої продукції в інших кра­їнах);

диверсифікація джерел постачання і збуту (збільшення об'ємів продажу і прибутків за рахунок відповідних зару­біжних ринків, а також неспівпадіння економічних циклів в різних країнах світу).

Американським економістом Р. Робінсоном запропонована пе­ріодизацію історичного розвитку міжнародного бізнесу, що вклю­чає в себе такі етапи (ери):

1. Комерційна ера (1500—1850 рр.) — починається з часів ве­ликих географічних відкриттів і закінчується серединою ХІХ ст. Пошук величезних особистих вигод, пов'язаних з торгівлею коло­ніальними товарами в Європі, був потужною рушійною силою, яка визначала розвиток базової форми міжнародної торгівлі. Ризики цього бізнесу були також надзвичайно великими (пов'язані з да­лекими морськими подорожами), але сама можливість отримання прибутків, що набагато перевищували затрати, уможливлювала залучення в цей самий перший міжнародний бізнес все нові й нові покоління підприємців. Паралельно з ним розвивалась досить ши­рока сфера, яку сучасною мовою можна було б назвати бізнес-серві-сом власне міжнародного бізнесу — від інвестиційного і страхового (фінансування торгових експедицій та їх страхування) до інфра­структур (розвиток складського і транспортного господарства). Значний імпульс отримала промисловість європейських країн: від суднобудування і металообробки до переробки заморської сировини (передовими країнами в розвитку міжнародного бізнесу були Ан­глія, Голландія, Іспанія, Німеччина, Франція).

Принципова відмінність міжнародного бізнесу від національ­ного полягає в двох обставинах:

а)         жорсткий вплив взаємовідносин країн на можливість і ефек-
тивність ведення бізнесу між фірмами;

б)         підтримка, яку уряд країни надає власним підприємцям в їх
зарубіжній діяльності.

Ера комерції вперше поставила перед підприємцями розви­нутих європейських держав такі ключові питання міжнародного менеджменту (як системи управління міжнародним бізнесом): чи є економічний сенс переносити підприємницьку активність і ри­зики із національного середовища за межі держави і чи можуть бути оцінені раніше відповідні прибутки і (або) збитки; від яких основних факторів реально залежить прийняття таких рішень; на­скільки вільним є бізнес у своїх рішеннях і діях від політики своєї держави, чи може він розраховувати на її підтримку (враховувати протидію); що потрібно враховувати, передбачати і здійснювати під час ділових операцій на «чужій території» в інтересах забезпечення довготривалої прибутковості цих операції та безпеки їх ведення.

2. Ера експансії (1850—1914 рр.) — здійснюється остаточне оформлення і структуризація колоніальних імперій на фоні бурх­ливого розвитку європейських країн, а пізніше США, викликаного промисловою революцією початку ХІХ ст. і наступними досягнен­нями технологічного розвитку. Перехід від вивозу екзотичних за­морських товарів до видобутку сировини і систематичного планта­ційного господарства в колоніальних регіонах як більш вигідних і економічно перспективних сфер зарубіжного бізнесу.

Конкурентні переваги розвинутих європейських держав ґрун­тувались на дешевій сировині, що вироблялась в колоніях. Це ви­кликало необхідність залучення інвестицій у розвиток колоні­альної сировинної індустрії. Одночасно зростала роль державного колоніального управління: захисту колоній від зовнішньої загрози і збереження самого колоніального режиму вимагали від метрополій узгоджених дій влади і національного бізнесу на території колонії. Оскільки до нього почали залучатися маси робітників-туземців, а вивезення в колонії кваліфікованої робочої сили із метрополій було економічно невигідним, то гостро постали питання урахуван­ня місцевих культурних особливостей, освіти і соціальних проблем місцевого населення.

Також відбувається інтенсивний розвиток внутрішньоєвропей-ського міжнародного бізнесу. Різні темпи розвитку європейських держав у цей період, різниця в забезпеченості природними ресур­сами, різний рівень освіти населення та інші фактори дозволили виділити, з одного боку, країни-виробники промислової продукції, з іншого — країни-ринки для цієї продукції (останні виробляли переважно дешеву сільськогосподарську продукцію).

Це епоха безперервних торговельних війн. Наслідком цього став розвиток виробничих підприємств і філій за кордоном. Розви­вався і міжнародний фінансовий сервіс, і міжнародний транспорт. У цей період досить точно визначилися головні мотиви міжнарод­ного бізнесу, що збереглися до наших днів: використання більш ефективних ресурсів (сировинних, природних, енергетичних); розширення ринків збуту; нові сфери застосування (використан­ня) вільних фінансових ресурсів; використання сприятливих умов місцевого законодавства (податкового, митного і т. д.).

3. Ера концесій (1914—1945 рр.) — якісно змінилася роль най­більших компаній, які оперували на колоніальних ринках. Неза­лежно від того, йдеться про відому «United Fruit», бельгійців у Кон­го чи перші нафтові концесії на Середньому Сході, скрізь відповідні компанії-концесіонери перетворюються в автономні економічні держави, які здійснюють виробничі, торгові, освітні, медичні, транспортні, поліцейські функції не лише для своїх робітників, а часто і для всіх жителів районів, що належать до концесій.

Відбувається формування на концесійних підприємствах зна­чного прошарку туземних менеджерів середньої ланки, яких спеці­ально навчали, нерідко — на підприємствах і в навчальних закла­дах самої метрополії. Одночасно зростала і національна свідомість колоніальних народів.

Щодо міжнародного бізнесу в неоколоніальній сфері слід від­значити декілька найбільш характерних моментів. Перший — по­разка Німеччини у Першій світовій війні і, відповідно, перерозподіл світових ринків, другий — Велика депресія 1929-1932 років, яка з усією гостротою поставила питання про ефективність міжнародного бізнесу у порівнянні із внутрішньодержавним. Інтернаціоналізація використання людських ресурсів (характерна для ери глобалізації) вперше заявила про себе саме в ці роки. Відзначені перші масові міграції робітників із Азії, Африки і Латинської Америки на під­приємствах країн Заходу. Виникнення двох сильних тоталітарних режимів (в СРСР та Німеччині) показало значні можливості дер­жавного управління зовнішньоекономічною діяльністю, але одно­часно і всі слабкі сторони держави як «міжнародного підприємця».

Концесійна ера підготувала ґрунт для самовизначення колоні­альних і напівколоніальних країн в економічному аспекті, а Друга світова війна надала значний політичний імпульс цим процесам. З іншого боку, такі явища, як інтернаціоналізація світового ринку робочої сили і загострення суперництва на світових ринках сиро­вини, напівфабрикатів та готових виробів, головні учасники якого прагнуть придбати конкурентні переваги, використовуючи можли­вості все більш складної структури міжнародного бізнесу, означали наближення не лише до наступної ери національних держав, а й до глобалізації бізнесу в цілому.

4. Ера національних держав (1945—1970 рр.) — два головних напрями розвитку міжнародного бізнесу. По-перше, становлення і бурхливий розвиток нових національних держав, які отримали внаслідок концесійної ери у певному розумінні розвинутий еконо­мічний базис і деяку кадрово-технологічну структуру, по друге, всі недоліки колоніального господарського розвитку — від моно-продуктових економік до важких фінансових проблем. Це стало поштовхом до розвитку міжнародного бізнесу: незалежні держави здійснювали активний пошук ринків збуту традиційних продуктів свого експорту і були активними реципієнтами для будь-яких інвес­тицій, що сприяло розвитку міжнародних ринків капіталу, появі нових фінансових інструментів, зростанню сфери міжнародного аудиту та консалтингу.

З іншого боку, наймогутніші американські корпорації, вико­ристовуючи переваги домінуючого положення США у післявоєнний період, вперше практично здійснили прорив до мультинаціональ­ного бізнесу, тобто до якісно нового ступеня розвитку міжнародного бізнесу фірми, коли весь світ стає, по суті, ареною її конкурентної боротьби і сферою фірмових інтересів. У 1960-1970 роках їх наздо­гнали і перегнали європейські та японські суперники. Завоювання ринків товарів та послуг завжди опосередковується, що в свою чер­гу призводить до ще більш жорсткої боротьби тих же суперників на міжнародних, регіональних та національних ринках капіталів, технологій, робочої сили, інформації і т. д.

Реальне просування національної економіки до ефективного виробництва і сфери послуг потребує певного комплексу, який на­зивається «пакетом розвитку», і включає: технології, капітал, ін­формації, кваліфікацію і компетентність персоналу, консалтингову підтримку та ін. Але отримати це «відразу і разом», у 70-х роках було складно, тому країни, що розвивалися, та їх фірми брали різні елементи пакету в різних країнах і в різних фірмах, роблячи його «оптимальним для себе». Оскільки для реального мультинаціо­нального бізнесу весь світ — поле його ділової гри, то формування такого пакету для власних цілей або в інтересах партнерів тут мож­на здійснювати найбільш ефективно.

Подальший розвиток мультинаціональності в міжнародному бізнесі, з зовнішньої точки зору, йшов шляхом зростання кількості багатонаціональних компаній (БНК), хоча в 1970 і 1980-х роках спостерігається якісний прорив: до найбільших БНК входять фірми країн, що розвиваються і знаходяться на різних ступенях розвитку (Південна Корея, Філіппіни, Індія, Тайвань і т. д.). Але внутрішній зміст цього процесу саме й підготував перехід міжнародного бізнесу до найвищої точки його розвитку — глобалізації.

Якщо в минулому БНК вирішували відносно прості завдання виробництва і дистриб'юції товарів, то за останні десятиліття — набагато складніші і глобальніші. С. Ронен визначає їх як ство­рення і використання сітки мультинаціонального обслуговуван­ня, що включає банки, рекламні агентства, консалтингові фірми, університети, заклади охорони здоров'я і т. ін., які спираються на глобальну комп'ютеризацію. У даному випадку немає зна­чення, до якої країни належить той чи інший елемент сервісу — мультинаціональність не тому космополітична, що у неї «немає вітчизни» (в кінці кінців «Intel» все-таки американська фірма, як «Sony» — японська, а «Siemens» — німецька), а тому, що вона не може дозволити замінити ефективність патріотизмом.

Формуючи власну мережу мультинаціонального обслугову­вання, кожна БНК розглядає її як власну гарантію ефективності бізнесу, а те, що в кінцевому підсумку ці мережі зливаються в гло­бальну, просто збільшує ефективність системи в цілому.

Фірмовий бізнес потребує різних рівнів міжнародності залеж­но від двох головних факторів. Якщо розглядати бізнес фірми із країни А в країні Б, то факторна структура буде наступною. По-перше, рівень міжнародності бізнесу фірми залежить від глибини її залучення до бізнесу у країні Б. Якщо йдеться про разові продажі товару через експортно-імпортну фірму самої країни А, то це най­нижчий рівень залучення, який практично не відображає жод­ної потреби і міжнародної складової бізнесу — адже такі опера­ції не відрізняються від продаж і розрахунків з іншими фірмами, а вся міжнародна складова має місце в офісі експортно-імпортної фірми і прихована від виробника. Інша справа якщо фірма розпо­чала виробництво у країні Б, найняла місцевий персонал, розвер­нула дистриб'ютерську мережу (або вступила в співпрацю) і т. д. Тут максимально виявляється міжнародність: від мовних питань до місцевого податкового законодавства і від репатріації валютного прибутку до участі у місцевих соціальних акціях. Зрозуміло, що між цими двома полюсами лежить ціла низка послідовних ступенів розвитку міжнародності.

По-друге, міжнародність залежить від рівня культурної поді­бності країн А і Б. Якщо А — це Франція, а Б — Італія, то належ­ність їх обох не просто до Європи, а до одного кластеру європей­ських романських (латинських) країн дозволяє визнати високий рівень взаєморозуміння, і міжнародна адаптація відповідного менеджменту в культурному (найбільш складному) аспекті буде досить простою. Але якщо А — це Франція, а Б — Україна, то тут справа є суттєво складнішою. І найвищий рівень міжнародності неохідний у парі «Франція — Японія», якщо брати до уваги куль­турні відмінності.

Ера національних держав дала поштовх розвитку міжнарод­ного бізнесу і зробила його сферою весь світ, в якому припинили існування закриті системи типу «метрополія — колонія». Одно­часно міжнародний бізнес вийшов на якісно новий рівень розвитку і тому потребував нової системи управління. Широта оперування бізнесу в усьому світі робить неадекватною вимогам глобальної ефективності фірмового бізнесу попередню формулу «управлін­ня зарубіжними операціями», або «управління ЗЕД». Необхідна заміна формулою «міжнародний менеджмент». А той факт, що найпершими це зрозуміли БНК, обумовлений їх природою — вони першими вийшли на найбільш високий рівень міжнародності і за глибиною залучення, і за культурним фактором, оскільки гло­бальна ефективність фірми (а вона і є головною метою) вимагає абсолютної свободи вибору форми діяльності в будь-якій країні і абсолютну свободу вибору самої країни.

5. Ера глобалізації (починаючи з 1970 р. ХХ ст. до наших днів)

Глобалізація — це посилення взаємозалежності національних економік, переплетення соціально-економічних процесів, що від­буваються у різних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності.

Цей період розвитку цивілізації взагалі і міжнародного біз­несу зокрема проходить під знаком революційних технологічних змін, за якими йдуть економічні, соціальні та політичні зміни. Комп'ютерна революція і значний розвиток телекомунікацій практично змінили обличчя всіх традиційних технологій шляхом виведення їх на якісно новий рівень. Сьогодні на планеті прак­тично не залишилося закритих для міжнародного бізнесу зон і тем. Реальна глобалізація характеризується тим, що міжнарод­ні економічні зв'язки охопили практично всі країни, і кожна з них залежить від міжнародного бізнесу. Наслідки цього двоякі: з одного боку, країна може користуватися всіма благами, не від­чуваючи негативних наслідків відсутності у неї тих чи інших ре­сурсів, можливостей і т. д. З іншого боку, природною платою за це є суттєва залежність країни від стану світових ринків в цілому: не можна користуватися лише благами інтеграції в світову еконо­міку, доводиться одночасно нести ризики цього процесу (світова фінансова криза 1998 р.).

В сучасних умовах глобалізація є об'єктивним процесом, на темпи розвитку якого впливає низка рушійних та гальмівних факторів.

Рушійні фактори глобалізації:

подолання нерівномірного розміщення сировинних і енер­гетичних ресурсів на планеті;

природно-кліматичні та економіко-географічні відмін­ності, що зумовлюють територіальний поділ праці, спе­ціалізацію країн і викликають розвиток та поглиблення взаємозв'язків між ними;

досягнення транспорту і комунікацій;

наростання відкритості ринків і міжнародних відносин;

прискорення темпів технологічних нововведень і виведен­ня винаходів на ринок;

 

кооперація зусиль багатьох держав в екологічній сфері. Гальмуючі фактори глобалізації:

відмінності соціально-економічних систем;

втручання держав в економіку і політика протекціонізму;

коливання обмінних курсів;

традиційні конфлікти;

ідеологічні розбіжності;

релігійні обмеження.

В умовах глобалізації міжнародний бізнес набуває принципово нових рис, які визначаються характером і специфікою нової епо­хи. Важливий інструмент економічної інтеграції країни в світову економіку, а відповідно — інструмент глобалізації як такої, між­народний бізнес у сучасних умовах визначається такими рисами:

а)         доступність і всеосяжність. Хоча міжнародний бізнес і
регулюється відповідними законодавствами країн, він поступово
перетворюється у невід'ємну можливість практично для будь-якої
фірми майже кожної країни, принципово змінюючи стратегічні
й тактичні перспективи фірм і відкриваючи перед ними нові по-
тенційні поля ділової активності. У той же час тут, звичайно, є й
певні обмеження;

б)         ступеневістьрозвитку. Входження фірми в міжнародний
бізнес, як правило, починається з простих форм звичайної зарубіж-
ної торгівлі і в міру розвитку досягає вищої форми — БНК. Сутність
цієї особливості не зводиться до природної вимоги накопичення
досвіду та нарощення потенціалу — і входження в міжнародний
бізнес, і подальші досягнення в ньому будуть пов'язані з подолан-
ням певних порогів: якщо на початковому етапі — поріг, напри-
клад, якісного рівня товарів фірми і раціональності її витрат, що
дозволяє продавати товари за кордоном, то потім це питання вда­лого розміщення дистриб'юції, ефективного використання між­народних ринків капіталів і робочої сили, роботи з міжнародними транспортними мережами і т. ін.

в)         технологічна глобалізація. Можливості комп'ютеризації,
інформатизації та телекомунікацій принципово змінили характер
міжнародного бізнесу, який в сучасних умовах набув трьох принци-
пово нових рис: він може ефективно здійснюватись «не виходячи з
офісу»; він може здійснюватися в режимі реального часу; він може
за допомогою телекомунікацій охоплювати всі цікаві для бізнесу
ринки товарів, капіталів, робочої сили, інформації і т.ін.

г)         «фінансіаризація». Цей термін ввів Ж. П. Серван-Шрайбер,
і він досить точно відображає найважливішу рису «глобалізовано-
го» міжнародного бізнесу: фінансовий зміст міжнародних ділових
операцій, починаючи від їх ідеї і закінчуючи реальним результа-
том, стає серцевиною міжнародного бізнесу, тим своєрідним цен-
тром, навколо якого обертаються всі інтереси, рішення, стратегії.
Пошук і використання міжнародних конкурентних переваг стали
жорстко спиратися на досягнення фінансового менеджменту, новіт-
ні і численні фінансові інструменти, що виростають з гігантських
можливостей світового фінансового ринку. У поєднанні з унікаль-
ними можливостями комп'ютеризації і телекомунікацій «фінансі-
аризація» стала мірилом досконалості міжнародного бізнесу;

д)         складний взаємозв'язок національного й інтернаціональ-
ного. Складний вплив на ділове життя планети здійснюють кон-
вергентні та дивергентні процеси у сфері національних культур.
З одного боку, глобалізація приводить до виключно конвергентних
процесів: починаючи з джинсів, телевізорів і гамбургерів до фор-
мування мультинаціональної ділової культури, певні принципи
і правила якої поділяє практично більшість бізнесменів світу.
З іншого боку, зростає національна і культурна диференціація, яка
в крайніх формах націоналізму і релігійної нетерпимості проявля-
ється в складних конфліктних формах; очевидно, цілком природ-
ним є прагнення народів та етнічних общин зберегти свої культурні
та національні цінності, стереотипи поведінки, захистити їх від
розмивання «усередненою» масовою культурою;

е)         в умовах глобалізованої економіки основною господар-
ською одиницею стають крупні міжнародні компанії, які во-
лодіють філіями і дочірніми організаціями в багатьох країнах, зі

співробітниками різних національностей. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми закордонними партнерами і стають головним джерелом та генера­тором глобалізації.