10.3. Сучасні інтегровані структури у міжнародному бізнесі

Однією з основних тенденцій, що характеризує світову еконо­міку на сучасному етапі розвитку, є її глобалізація. При цьому, по-перше, зростає міждержавна і міжфірмова конкурентна бо­ротьба за економічні ресурси і ринки збуту, по-друге, відбувається поетапний розвиток міждержавних зв'язків, що створюються з метою досягнення глобальних переваг перед загальними конку­рентами на світовому ринку. Інтеграційні процеси на регіональ­ному, міждержавному рівнях поступово приводять до ослаблення значущості окремих національних економік, з одного боку, з ін­шого - глобалізація викликає нові стратегічні підходи в багатьох галузях.

Прагнення глибшої інтеграції проявилося в останнє десяти­ліття, зокрема, в потужному сплеску операцій по злиттю фірм і банків як в США, так і в Європі та Азії, причому з точки зору як кількості злиття, так і їх обсягу. До найбільш відомих прикладів можна віднести недавні об'єднання банківських груп Citibank і Travellers, телекомунікаційних компаній WorldCom і MCI та автогігантів Daimler і Chrysler. Важливою особливістю таких операцій і угод, особливо великомасштабних, є їх міжнародний, міжнаціональний характер, внаслідок чого виникає транснаціо­нальна кооперація.

10.3.1. Основні форми корпоративної інтеграції у міжнародному бізнесі

У практиці сучасного міжнародного бізнесу вироблені різно­манітні, зокрема, достатньо гнучкі форми міжнародної кооперації, до яких належать:

ліцензійний договір - використання авторського права, товарного знаку, патенту;

виготовлення комплексного виробу або його компонент одним із зарубіжних партнерів;

контракт-менеджмент - передача одним із партнерів ін­шому ноу-хау в області менеджменту;

франчайзинг - видача ліцензії на певну діяльність з на­данням додаткової управлінської, маркетингової і техно­логічної підтримки;

стратегічний альянс - формальний або неформальний союз, який створюється з метою об'єднання ресурсів для вирішення завдань реорганізації, підвищення ринкової ефективності чи досягнення «ефекту масштабу»;

спільне підприємство - одна із поширених форм страте­гічного альянсу, пов'язана зі створенням нової компанії юридично і економічно самостійними підприємствами;

багатонаціональна компанія - найбільш «жорстка» форма міжнародної співпраці, заснована на механізмі акціонер­ної участі чи інших способах корпоративного контролю.

Міжнародний стратегічний альянс (МСА) є відносно трива­лою у часі міжорганізаційною угодою зі співпраці, яка передбачає спільне використання ресурсів чи структур управління двох або більше самостійних організацій, розташованих у двох або більше країнах, для спільного виконання завдань, пов'язаних з корпора­тивною місією кожної з них.

У широкому сенсі до МСА відносяться функціоначьні угоди (наприклад, зі спільних науково-дослідних і дослідно конструк­торських робіт, розвитку виробництва, вдосконаленні продукції, консорціуми тощо), угоди про участь в активах як зі створенням нової організації (наприклад, спільні підприємства), так і без створення (взаємний обмін акціями придбання невеликої частки участі). Таким чином, МСА є функціональними структурами, заснованими на формальному або неформальному договорі.

Організації-засновники здійснюють спільне управління і контроль за спільною діяльністю.

Міжнародний стратегічний альянс вирізняє:

походження партнерів принаймні з двох різних країн;

стратегічна значущість для кожного партнера.

Історично міжнародні стратегічні альянси передували на­ціональним. На шляху до створення спільного ринку в країнах Європейського Союзу виникла гібридна форма міжнародних і на­ціональних альянсів. Останні привели національні фірми Європи в консорціуми, щоб спільно реагувати на виклики, кинуті кон­курентами США та Японії. Прикладом внутрішньоєвропейської міжфірмової співпраці є низка спільних науково-технічних про­грам, зокрема ESPRIT (інформаційних технології), BRITE (нові матеріали) тощо.

Згідно із дослідженнями, проведеними американським еконо­містом Дж. Мюрреєм на основі бази даних «Wall Street Journal», у 1989-1992 роках американськими фірмами були утворені 778 стратегічних альянсів, з яких 61% були міжнародними, тобто ство­рені між американськими та іноземними фірмами. Що є найнеспо­діванішим, за словами Дж. Мюрреля, так це те, що близько 10% усіх МСА, створені за участю російських партнерів.

Стратегічна значущість альянсу для учасників досягається за рахунок міжорганізаційних угод, які:

компенсують слабкі сторони або створюють конкурентні переваги учасників, відповідають довгостроковим страте­гічним планам партнерів;

мають цілеспрямовані раціональні цілі для зв'язків однієї фірми з іншою.

Починаючи з 80-х років минулого століття при створенні альянсів компанії все частіше ставлять перед собою більш далеко­глядні цілі, ніж ті, що ставилися на початку (як правило, це було нарощування об'ємів продаж певних товарів на окремих ринках). Через співпрацю фірма-учасник може проникати на нові ринки, отримувати доступ до нових технологій, забезпечувати економію за рахунок «ефекту масштабу», долати державні та інвестиційні бар'єри або швидше, ніж діючи самостійно і використовуючи рин­кові трансакції (операції), або дешевше, ніж шляхом придбання іншої фірми чи злиття з нею. MCA стали життєво важливим еле­ментом організаційної структури компаній, стійка перевага яких залежить не лише від здатності оптимально використовувати вну­трішні ресурси для реалізації стратегічних цілей, а й від характеру відносин з партнерами, діючими чи потенційними конкурентами.

Незалежно від форми і структури всім альянсам властива пев­на інтеграція між партнерами - у меншому ступені, ніж при по­глинанні або злитті, але в більшому, ніж при простих відносинах купівлі-продажу. Саме на цій особливості альянсів акцентує увагу М. Портер, визначаючи їх як довгострокові угоди між фірмами, які йдуть далі звичайних торгових операцій, але не доводять справи до злиття фірм.

Якими ж ознаками мають володіти міжнародні міжорганіза-ційні угоди, щоб їх можна було класифікувати як МСА? По-перше, комбінація ресурсів партнерів має бути спрямована на створення цінності, загальна величина якої перевищувала б цінність, ство­рену при роздільному використанні ресурсів. Такий тип синергії поширений в багатьох сучасних видах діяльності, особливо в га­лузях високих технологій. Другою особливістю є те, що дві або більше організацій, об'єднані для реалізації узгоджених цілей, залишаються незалежними після формування альянсу. По-третє, фірми-партнери спільно ділять вигоди від функціонування альянсу і здійснюють спільний контроль. Нарешті, організації-партнери надають постійну підтримку одному або декільком стратегічним напрямам діяльності альянсу, наприклад, розвитку технології, виробництву продукції і т.ін.

Відзначимо, що жоден з партнерів по альянсу не може контр­олювати процес прийняття стратегічних рішень по широкому колу проблем бізнесу іншим партнером (партнерами). Інакше альянс переростає в більш інтегровану форму кооперації - фінансово-про­мислову групу з домінуючою роллю головної компанії.

Міжнародні стратегічні альянси відіграють помітну роль в життєдіяльності ключових галузей світової економіки. Це наочно видно на прикладі розподілу по галузях МСА, що базуються в США:

виробництво комп'ютерів — 7,3%;

фармацевтика — 6,8%;

видобувна промисловість — 5,9%;

автомобілебудування — 5,4%;

продукти харчування і напої — 4,6%;

аерокосмічна промисловість — 4,1%;

металургія — 4,0%;

телекомунікації — 8,0%;

індустрія розваг — 6,2%;

фінанси — 5,3%;

виробництво програмних продуктів — 2,6%;

електроенергетика, газо- і водопостачання — 1,9%. Відносно висока концентрація МСА у виробництві комп'ютерів,

фармацевтиці, автомобілебудуванні, аерокосмічній галузі та сфері розваг пояснюється, зокрема, тим, що компанії шукають шляхи співпраці з метою зниження характерних для цих галузей високих витрат по входженню в галузь, високих тарифних і нетарифних бар'єрів, значних технологічних і операційних ризиків.

Багатонаціональна компанія (БНК) є однією з найбільш складних форм організації міжнародного бізнесу. Вона викорис­товує міжнародний підхід в пошуку закордонних ринків і при роз­міщенні виробництва, а також комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає господарську діяльність як усередині країни походження, так і поза її межами. Організація, форми і структур­ні особливості БНК можуть бути досить різноманітними. Проте можна виділити такі основні принципи, які лежать в їх основі і відрізняють цю форму організації міжнародного бізнесу від інших його форм, зокрема МСА:

корпоративна цілісність, заснована на принципі акціонер­ної участі;

орієнтація на досягнення єдиної для БНК стратегічної мети і вирішення загальних стратегічних завдань;

наявність єдиної управлінської вертикалі (з різним сту­пенем жорсткості) і єдиного центру контролю у вигляді холдингової компанії, банку або групи взаємопов'язаних компаній;

безстроковий характер існування БНК.

Разом з терміном «багатонаціональний» для визначення біз­несу, який здійснює міжнародні операції по всьому світу, часто використовують поняття «світовий» або «глобальний». При цьому передбачається, що менеджмент глобальної компанії:

застосовує глобальний, інтегрований підхід до бізнесу з метою пошуку нових ринкових можливостей, оцінки мож­ливих загроз для бізнесу з боку конкурентів, пошуку нових ресурсів для розширення діяльності (включаючи людські та фінансові ресурси);

прагне закріпити присутність компанії на ключових кра-їнних (регіональних) ринках;

орієнтований на пошук загальних рис, властивих різним географічним ринкам.

З цієї точки зору, багатонаціональна компанія - це різновид холдингової компанії, яка здійснює господарську діяльність на різних національних ринках і прагнучи через менеджерів дочірніх підрозділів адаптувати свої продукти та маркетингову стратегію до місцевих особливостей.

Поряд з термінами «багатонаціональна» і «глобальна» компа­нія в науковій, спеціальній і діловій літературі використовуються й інші подібні поняття. Так, за традицією, ООН та урядові організації розвинених країн упродовж десятиліть використовували стосовно фірм, які ведуть бізнес більш ніж у одній країні, термін «трансна­ціональна» (транснаціональна корпорація, ТНК). Останнім часом учені стали використовувати цей термін відносно компаній, які можна охарактеризувати і як глобальні, і як багатонаціональні, тобто відносно компаній, які прагнуть досягти ефекту масштабу за рахунок глобальної інтеграції і в той же час високоадаптивних до специфічного зовнішнього середовища (новий термін: «багато-культурна БНК»). Видно, що це визначення дуже схоже із введе­ним раніше поняттям глобальної компанії. Бізнесмени, зі свого боку, часто використовують термін «транснаціональна корпорація» щодо бізнесу, який утворився в результаті злиття (а не створення спільного підприємства чи стратегічного альянсу) двох компаній приблизно однакового розміру, які, проте, представляють різні країни. До найбільш відомих і вдалих об'єднань, які завоювали добру міжнародну репутацію, можна віднести англо-голландські компанії Unilever та Royal Dutch Shell, шведсько-швейцарські ком­панії ABB, германо-американську банківську групу Deutsche Bank — Bankers Trust.

На сьогодні БНК, перетворившись на транснаціональні групи компаній виробничого, торгового, фінансового і науково-дослідного профілю, не тільки залишаються основою економіки розвинених країн, й на одну із головних сил світового господарства. Так, якщо в 1976 році кількість БНК оцінювалася в 11 тис. (і більше ніж 86 тис. зарубіжних підрозділів), то на початку 1990-х років вона досягла 35 тис. (147 тис. зарубіжних філій). Сьогодні в світі діє близько 40 тис. БНК, які мають близько 200 тис. підрозділів у 150 країнах.

Багатонаціональні компанії лідирують в світовій економіці за різними показниками. У 1996 році загальний обсяг їхніх про­дажів склав 5,5 трлн дол. США, або 25% світового ВВП. На БНК припадає, за різними оцінками, від 1/4 до 1/3 світової торгівлі. В середині 1990-х років активи п'ятисот найбільших небанківських БНК перевищили 30 трлн дол., причому 40% активів було роз­міщено за межами країн, в яких установлені головні компанії. Загальна чисельність зайнятих в БНК перевищує 70 млн. чоловік. Аналогічна ситуація спостерігається і в банківській сфері: з трьох­сот найбільших банків світу близько ста є транснаціональними, при цьому близько 2/3 операцій вони здійснюють в своїх країнах і 1/3 — за кордоном.

По суті, саме БНК перетворили світову економіку на дійсно міжнародне виробництво, дали імпульс розвитку науково-тех­нічному прогресу в різних його проявах, забезпечили підвищен­ня технічного рівня і якості продукції, зростання ефективності виробництва. Особливо слід виділити значення БНК з позиції удосконалення форм менеджменту та організації підприємства, управління його комерційним, виробничо-технологічним і кадро­вим потенціалом.

 

10.3.2. Цілі міжнародної інтеграції

Чинники, що спричинили зростання і розвиток міжнародного бізнесу:

Досягнення в галузі комп'ютерних технологій і телекомуні-кацій привели до бурхливого зростання взаємообміну інформацією та ідеями через кордони держав, що дозволяє споживачам більше дізнатися про зарубіжні товари. Так, поширення супутникового і кабельного телебачення, а також Інтернету сприяє формуванню глобального попиту на певні товари чи послуги. Глобальні мережі телекомунікацій дозволяють менеджерам компаній координувати діяльність персоналу з розробки, впровадження, виробництва і продажу продукції на численних ринках світу.

Уряди багатьох країн послідовно знижують бар'єри для інвестицій і торгівлі, що відкриває нові ринки для міжнародних компаній. Так, більшість країн Східної Європи прийняли зако­нодавчі акти, які стимулюють зовнішньоторговельні операції та прямі інвестиції з-за кордону.

3. Існує тенденція до уніфікації і об'єднання в рамках світо­вого співтовариства. Наприклад, в європейських країнах, що під­писали Маастріхтську угоду про створення Європейського Союзу, з 1993 року створюється єдиний ринок товарів, послуг, капіталу і трудових ресурсів, а з 1999 року діє Європейський монетарний союз одинадцяти держав і відбувся перехід на єдину валюту євро. Реалізація цієї стратегії надає компаніям величезні ринкові мож­ливості та перспективи.

В той же час зберігаються відмінності багатьох національних ринків, а також властива їм недосконалість, що виражається, зо­крема, у відносній дешевизні окремих ресурсів (сировини, праці, технологій, капіталу). Використання таких відмінностей дозволяє учасникам міжнародної кооперації здійснювати, з одного боку, гло­бальне розширення свого бізнесу, зниження витрат виробництва, підвищення прибутків, а з іншого залучення для цього міжнарод­них ресурсів. Все це забезпечує фінансову стійкість міжнародних інтегрованих структур бізнесу щодо криз та різних потрясінь.

За рахунок міжнародної інтеграції компанії досягають таких цілей:

доступ до нових ринків, подолання державних торгових та інвестиційних бар'єрів;

доступ до нових джерел ресурсів — матеріальних, фінан­сових, трудових, технологічних, інформаційних та орга­нізаційних;

досягнення конкурентних переваг, усунення або пом'як­шення конкуренції на користь партнерів;

економія на розширенні масштабів виробництва, раціо­налізація виробництва, підвищення його ефективності, використання переваг вертикальної інтеграції;

зниження ризику.

 

Доступ до нових ринків

Ця мета досягається за рахунок подолання правових обмежень входження на зарубіжний ринок, відкриття сприятливих ринків з точки зору каналів збуту і надходження ресурсів, підвищення ефективності використання виробничих потужностей.

Однією із основних причин утворення міжнародної інтегрова­ної структури може бути встановлення довгострокових відносин з місцевими фірмами для проникнення на зарубіжні ринки. Орга­нізації приймаючих країн можуть належати до мереж місцевих постачальників, дистриб'ютерів, замовників, до яких іноземні партнери можуть приєднатися через альянс або шляхом включен­ня в БНК.

Важливим аспектом входження в новий ринок є торгові обме­ження з боку уряду приймаючої сторони. Зокрема, ці обмеження були першопричиною створення союзів БНК з фірмами і урядами країн, що розвиваються. Крім того, чинне (або очікуване) місце­ве законодавство, яке вимагає від іноземних компаній вступу до альянсів з місцевими партнерами або яке визначає їх мінімальний відсоток участі в місцевій організації, також приводить до створен­ня міжнародної інтегрованої структури. Проте слід зазначити, що вимоги закону і протекціоністські заходи уряду є меншими по зна­чущості чинниками порівняно з такими, наприклад, як отримання доступу до нових ресурсів або досягнення економії на витратах за рахунок «ефекту масштабу».

 

Доступ до нових джерел ресурсів

За допомогою міжнародної інтеграції компанії отримують мож­ливість доступу до додаткових, можливо, дешевших матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних та інших ресурсів зарубіж­них країн: МСА - через своїх іноземних партнерів, БНК - через свої закордонні підприємства.

На початковому етапі задовольняються потреби в сировині, ви­робничих потужностях, будівлях, спорудах, фінансових ресурсах, а також, за потреби, в персоналі (за рахунок доступу до дешевої і кваліфікованої робочої сили, забезпечення підприємств кадрами лінійних та функціональних менеджерів).

В сучасних умовах не менш важливого значення набуває доступ до інформаційних і технологічних ресурсів:

знання національної економіки, політики і культури, умов і особливостей національного ділового середовища (місцеве законодавство, державне регулювання);

знання сучасної ділової практики, традицій, методів робо­ти на ринку;

передача знань в області маркетингу і менеджменту;

• передача технічних ноу-хау, доступ до нових технологій, результатів наукових досліджень.

Чинник «знання ринку», що включає розуміння соціально-культурного і конкурентного середовища, має особливо важливе значення в тому випадку, якщо культурні відмінності між краї­ною базування фірми і країною передбачуваної діяльності великі. Часто (але як крайній захід - на початковому етапі входження в новий ринок) організації вважають за краще створити спільне під­приємство з місцевою фірмою, щоб одержати необхідні знання про ринок. Особливе значення при цьому має розвиток конкурентних переваг, що породжують потік інновацій на стадіях розробки про­дукції, виробництва і маркетингу.

Японська NEC створила МСА з компанією Honeywell і фірмою Bull, що базується у Франції, з базою в США, з метою використан­ня досвіду, навиків і технологій своїх партнерів. Здатність вчитися у інших - головний чинник, який обумовлює її положення як єди­ної глобальної компанії зі стійкою часткою ринку у виробництві телекомунікаційного устаткування, напівпровідникових чіпів і комп'ютерів.

 

Досягнення конкурентних переваг

Зростання компетенції, що є основою конкурентної переваги фірми, багато в чому залежить від її здатності сприймати нові на­вики і знання у сфері виробництва і менеджменту. Більш швидко «генеруючи» нову інформацію, компанії стають більш конкурен­тоспроможними. Адже, аналізуючи господарську діяльність у країнах Західної Європи і басейну Тихого океану, аналітики вва­жають, що, незважаючи на свій потенціал, поодинці жодна з цих компаній не змогла б створити серйозної конкуренції «AT&T» на глобальному ринку.

В більшості випадків співпраця з конкурентом є захисним за­ходом. Разом з тим, альянс може бути створений і шляхом насту­пальних дій.

Одним із мотивів угоди про виробництво і збут серії дешевих моделей автомобілів, укладеної між японською «Mitsubish Motors* і південнокорейською «Hyundai Motors», було запобігання можли­вій угоді між конкурентами. Так само, заходи запобіжного харак­теру, здійснені американською адміністрацією проти японської автомобільної експансії на ринок США, є однією з причин організа­ції спільного підприємства компаніями «General Motors і Toyota*.

 

Підвищення ефективності

Раціональність міжнародного співробітництва полягає в тому, що, наприклад, комплектуючі виробляються у тій країні, де затра­ти на них нижчі. Але й це ще не все. Оскільки обсяги виробництва в сприятливішому місці тепер вищі, подальше зниження серед­ньої вартості одиниці продукції може бути досягнуте і за рахунок «ефекту масштабу» - підвищення ефективності в міру розширення виробництва, яке виражається в зниженні середніх витрат при збільшенні обсягу випуску.

Зниженню витрат сприяють також відхід від дублювання інвес­тицій і витрат на НДДКР, розповсюдженні і обміні технологіями та ноу-хау, відкритті сприятливих сировинних ринків, міжнародному розподілі праці, можливостях фінансового податкового планування з урахуванням особливостей функціонування фінансових ринків та державної економічної політики в різних країнах.

Компанія «General Motors* через створені нею спільні підпри­ємства (СП) одержує з Японії коробку передач і задній міст для подальшого збирання автомобілів на підприємствах в Канаді, За­хідній Європі, Південній Африці і Австралії. На заводах компанії «Ford*, які належать БНК в Бразилії, виробляються двигуни малої потужності для американських і європейських ринків збуту.

Мінімальний масштаб обсягів ефективного виробництва в біль­шості галузей значно збільшився. Так, наприклад, виробник по­винен випускати декілька мільйонів штук кольорових телевізорів в рік, щоб досягти економії за рахунок «ефекту масштабу», що дозволяє витримати глобальну конкуренцію. Це більш ніж у 50 разів перевищує мінімальні обсяги ефективного виробництва, які існували в цьому секторі на початку 1960-х років.

Об'єднання ресурсів з конкурентами в рамках стратегії співп­раці є одним із засобів для досягнення фірмами необхідного масш­табу діяльності. Поширення набули альянси в області НДДКР у високотехнологічних галузях: будучи механізмом розподілу витрат між партнерами, вони дозволяють фірмам здійснювати необхідні інновації. Характерно, що для проведення масштабних НДДКР фірми вважають за краще створювати СП, а не укладати функці­ональні угоди. Спільному підприємству як організаційній формі віддається перевага, оскільки вона полегшує обмін інформацією і забезпечує повсякденну координацію.

Прикладом такої співпраці є альянс General Electric і Snecma - американського і французького виробників, які об'єднали свої ресурси, виробничий досвід і навики для виконання НДДКР з ме­тою розробки нового покоління двигунів для реактивних літаків.

Слід зазначити, що ця технологія неминуче диктує деяку опти­мальну величину випуску продукції. Значне відхилення від неї як в один, так і в інший бік може спричинити економічні збитки. У такому разі альтерною вертикально інтегрованої компанії може бути мережа МСА. Фірма, яка створює МСА з виробниками, що забезпечують комплектацію їхніх виробів, має ряд переваг:

вдається уникнути характерного для великого бізнесу орга­нізаційного розширення, немає необхідності перенавчати персонал і вносити зміни в процедури управління та орга­нізації впровадження нової технології;

скорочуються витрати адаптації до змін, викликаних на­уково-технічним прогресом.

Для сучасних високотехнологічних галузей характерні дорож­чання засобів виробництва, зростання витрат на НДДКР, розроб­ку торгової марки, розвитку збутової мережі продажів. Постійні високі витрати потребують розширення обсягів виробництва для того, щоб максимізувати прибутки і скоротити термін окупності інвестицій. При цьому можливе створення альянсів, особливість яких полягає в тому, що кожна з фірм-партнерів виконує взаємо­доповнюючі функции.

Прикладом служить СП німецької хімічної компанії «BASFH», американської «Dow Chemical».

 

Зниження ризиків

Зниження ризиків у процесі міжнародної інтеграції досягається шляхом країнової (регіональної) диверсифікації операцій, виходу на нові перспективні ринки, використання різноманітних каналів збуту. Разом з тим, можливе зниження ризику капіталовкладень при залученні в кооперацію партнерів з числа національних інвесторів.

Діючи в рамках альянсу, фірма може досягти домовленості з партнером про поділ ринку на сфери впливу. З іншого боку, альянс, порівняно з фірмою, яка діє самостійно, може зменшити ризик кожного з партнерів шляхом розподілу етапів великого проекту між кількома учасниками, диверсифікації номенклатури товарів, забезпечення швидкого входження в ринок і коротших термінів окупності, зниження витрат.