6.1. Теоретичні засади прийняття управлінських рішень

Процес прийняття управлінських рішень є основою менедж­менту. Сучасна концепція управлінського процесу як циклу по­слідовного виконання таких функцій управління, як планування, організація, мотивація, комунікація та контроль, визначає при­йняття рішень як системоутворюючу функцію, яка пов'язує цикли управління в єдиному процесі. Здебільшого в практиці управління йдеться про рішення з планування (розробка стратегії, програм та планів), організаційні, мотиваційні, комунікаційні та рішення з контролю.

Отже, необхідність прийняття будь-якого управлінського рішення, у тому числі в міжнародному менеджменті, пов'язане з виникненням проблемної ситуації. Якщо немає (або ж вона не ідентифікована) проблеми, то немає і потреби у прийнятті управ­лінського рішення.

Рішення — це вибір альтернативи, речове відображення власне управління (менеджменту), певною мірою його підсумок. Воно є результатом обміркування, дій та намірів, висновків, обговорень, постанов тощо, спрямованих на реалізацію цілей управління.

Управлінське рішення це результат аналізу суб'єктом управ­ління (особою чи групою осіб) інформації про стан системи та ви­значення сукупності дій, необхідних для ефективного розв'язання або уникнення проблем з конкретною метою.

Рішення вимагають відповідальності, систематизації дій, ор­ганізованості тощо. Їх можна класифікувати за певними ознаками:

За сферою охоплення:

загальні (стосуються всієї організації);

часткові (стосуються конкретних підрозділів, служб, про­блем тощо);

за тривалістю дії:

перспективні;

поточні;

за рівнем прийняття:

на вищому рівні управління;

на середньому рівні управління;

на нижчому рівні управління;

за характером розв'язуваних завдань:

організаційні запрограмовані. Це певний відомий перелік кроків, тут мало альтернатив;

організаційні не запрограмовані, викликані новими або невідомими факторами та ситуаціями. Це можуть бути рішення з реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо;

компромісні, які повинні врівноважувати протиріччя, що виникають (обґрунтував американський фахівець Р. Кац);

за способом обґрунтування:

інтуїтивні, тобто ті, що базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору. Зрозуміло, що обґрунтованість ви­значається особистими його якостями;

які базуються на судженнях (думках, міркуваннях, висно­вках). Це вибір, зумовлений знаннями, досвідом, стажем, кваліфікацією. Оскільки такі рішення безпосередньо при­ймає менеджер, то вони формуються швидко і без значних витрат. Але вони можуть призвести до несприйняття нової альтернативи;

раціональні, обґрунтовані об'єктивними аналітичними процесами;

за способом прийняття:

одноособові;

колегіальні (розробляє група фахівців, а приймає відпо­відна група менеджерів);

колективні (приймаються загальними зборами).

Єдиної класифікації управлінських рішень, які приймаються у сфері міжнародного бізнесу, не існує. Найбільш поширеною є класифікація І. Ансофа, згідно з якою вся сукупність управлінських рішень розподіляється за такими класифікаційними ознаками як сфера та час дії, ієрархічний рівень прийняття рішень. У відповідності з цим розрізняють стратегічні, тактичні та оперативні управлінські рішення.

Стратегічні рішення спрямовані на переведення організації з одного стану в інший. Вони можуть стосуватися як внутрішніх, так і зовнішніх процесів. Але найчастіше стратегічні рішення в міжнародних корпораціях пов>язані з її зовнішніми пробле­мами, зокрема, з рішенням про номенклатуру продукції, яка виробляється, та з вибором сегментів ринку, тобто з проблемою вибору сфери діяльності й пошуку нових напрямів розвитку. До стратегічних завдань належать такі питання, як цілі та завдання корпорації. Чи повинна корпорація диверсифікувати свою діяльність, і якщо так, то за якими напрямами і якою мірою? Як оптимізувати виробничий процес і зміцнити становище корпорації на ринку?

Стратегічні рішення є довгостроковими і передбачають досить тривалий період для їх виконання та дії.

Тактичні рішення пов'язані зі структуруванням ресурсів корпорації й спрямовані на збільшення потенціалу їх використання. Вони стосуються двох проблем: забезпечення ресурсами (пошук джерел сировини, підбір та навчання персоналу, залучення інвестицій, придбання обладнання); розподіл та використання ресурсів (побудова інформаційних та виробничих потоків, розміщення обладнання, розподіл повноважень та обов'язків персоналу).

Оперативні рішення - це тип (вид) управлінських рішень, спрямованих на забезпечення життєдіяльності підприємства у короткостроковому часі.

Тактичні та оперативні управлінські рішення, на відміну від стратегічних, пов'язані з окремою сферою діяльності підприємства (розширення каналів збуту продукції, регулювання тривалості робочого тижня тощо). За тривалістю вони є коротко-або (дуже рідко) середньостроковими, за критерієм зворотності -відносно легко й швидко переорієнтовані і носять однопрофільний характер.

При прийнятті тактичних та оперативних рішень, як правило, основною змінною є час, протягом якого топменеджменту підприємства слід проаналізувати ситуацію й прийняти правильне рішення.

У зв'язку з вищевикладеним виникає питання про критерії і віднесення того чи іншого рішення до числа стратегічних. Американські спеціалісти у сфері управління У. Кінг і Д. Кліланд вважають стратегічними такі рішення, які:

безпосередньо пов'язані з глобальними цілями корпорації;

орієнтовані на майбутнє міжнародної корпорації;

зазнають істотного впливу з боку багатьох неконтрольова-них зовнішніх чинників.

Стратегічні рішення характеризуються такими особливостями:

відображають точку зору керівництва на те, що являє со­бою організація і що належить до сфери її діяльності;

забезпечують взаємодію організації із зовнішнім серед­овищем;

беруть до уваги власні ресурси організації з метою забезпе­чення відповідності між внутрішніми ресурсами та діловою активністю організації;

враховують зміни в системі роботи організації;

є дуже складними й приймаються в умовах невизначеності, тобто базуються на недостатній кількості інформації;

потребують всебічного підходу до управління організацією;

враховують тривалу перспективу та мають довгострокове значення;

базуються на інтересах зацікавлених осіб всередині орга­нізації;

впливають на ресурсну базу організації та спричинюють організаційні рішення більш низького рівня.