1.6. Розвиток фінансової діяльності суб’єктів підприємництва в Україні

Оцінювати розвиток фінансової діяльності суб’єктів підприє- мництва в Україні в економіко-історичному аспекті необхідно за такими критеріями: організаційно-правова форма підприємницт- ва, власний капітал підприємства, позичковий капітал суб’єктів підприємницької     діяльності,     зовнішньоекономічна     діяльність


суб’єктів підприємництва. На основі цих критеріїв можна прослі- дкувати тенденції розвитку фінансової діяльності та зробити нау- ково обґрунтовані висновки щодо цього.

Організаційно-правові форми підприємницької діяльності та форми власності змінювались під впливом історичних подій. Значний вплив на них мала економічна політика держав-сусідів, а саме: Росія (східна та центральна Україна) і Австро-Угорщина (західноукраїнські  землі).  Характеристика  організаційно- правових форм господарювання та форм власності згрупована у таблиці 1.4.

В Україні мануфактурне виробництво пройшло дві стадії – ни- жчу, яка характеризувалася розвитком початкових форм мануфак- тур, і вищу, коли почали панувати великі централізовані мануфак- тури (з 20-х років ХVІІІ ст.). Початкові форми мануфактури – це переважно дрібні підприємства, в яких поділ в процесі виробницт- ва відігравав уже значну роль, панувала ручна ремісницька техні- ка, а в деяких галузях почалася механізація виробничих процесів. Такі мануфактури були попередниками розвинених мануфактур, перехідною формою від дрібного товарного виробництва до ма- нуфактурного, їх поява в найважливіших галузях промисловості свідчила про початок мануфактурного періоду.

Акціонерні компанії в Україні виникли в 70-х роках та набули поширення в 90-х роках ХІХ ст. У цей період з’являються перші іноземні компанії (з 1988 по 1894 роки створено 22 компанії). Кооперативи як організаційно-правова форма організації бізнесу почали розвиватися в 60–70-х роках ХІХ ст. Для них характерни- ми були високі як на ті часи внески (25–50 крб), які не давали змоги вступати у кооперативи менш заможному населенню укра- їнських міст та існування членів з повним і неповним паєм.

Перші згадки про власний капітал підприємства в сучасному розумінні були зафіксовані з появою акціонерних товариств у ХVІІІ ст. У XIX ст. – поч ХХ ст. показовими є дані про частку великих компаній в акціонерному капіталі найважливіших галу- зей промисловості. У 1870–1890 pp. кількість найбільших това- риств, основний капітал яких становив від 1 млн крб і більше, зросла в 11 разів, а їхній капітал – у 8 разів.


Подпись: 39


Подпись: 40


При цьому загальний основний капітал товариств з капіталом менше ніж 1 млн крб збільшився тільки у 6 разів порівняно з їх- ньою кількістю. До того частка акціонерних товариств з капіта- лом менше ніж 1 млн крб зменшилася в 1,6, а з основного капіта- лу – в 1,33 раза.

Правом вирішального голосу в акціонерних товариствах кори- стувалися тільки великі та найбільші підприємці. В статутах цих товариств зазначалося, що кожен акціонер має право бути прису- тнім на загальних зборах і брати участь в обговоренні питань, але право вирішального голосу надавалось акціонеру, який мав не менше ніж 12 акцій. Власник 24 акцій мав два голоси, 48 – три.

Ощадно-позикове товариство у ХІХ ст. власний капітал фор- мувало за рахунок членського паю, який на той час був дуже ви- сокий, але його можна було вносити частинами. Крім того, члени товариства платили вступні внески по 1 крб. Власний пайовий капітал цих товариств зріс до 43 тис. крб.

Основний капітал кредитних товариств, які виникли у 1895 р., складався з позичених чи пожертвуваних сум. Ці товариства зде- більшого отримували на основний капітал позику з державного банку під солідну відповідальність їх членів (ощадно-позикові товариства не мали права на таку позику).

Акціонерна промисловість України характеризувалася вели- кою прибутковістю. У другій половині 90-х років норма прибут- ку в ній коливалася між 11,5 % і 15,6 % на капітал, що становило в середньому 13 %, майже вдвоє перевищуючи прибутковість за- хідноєвропейських підприємств. Гірничопромислові південноукра- їнські фірми, використовуючи систему державних замовлень і забороненого митного протекціонізму, досягали небачених над- прибутків. Це, зокрема, стосувалося металургійних заводів, при- буток яких у 1897 p. досягав у середньому  50 % на капітал, а Юзівського заводу – 100 %. Понад 25 % усіх іноземних капіталів, вкладених у промисловість Російської імперії на початку XX ст., припадало на Україну. Так, у вугільній промисловості іноземцям належало 63 % основного капіталу, в металургії – 90 %. Іноземні інвестори вкладали свій капітал в Україну через високі прибутки, які потім майже повністю йшли за кордон.

Дивіденди Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства і Товариства Брянського рейкопрокатного залізороб- ного і рейкового виробництва становили 30–40 % на капітал. У

1897–1898 роках товариство Дніпровського заводу отримало близько 4 млн крб, тобто 80 % чистого прибутку на капітал, ви- давши з цієї суми 2 млн крб, або 40 % дивідендів.


Дивіденди акціонерних товариств коксового виробництва до-

сягали 30–35 %, а вугільних – 9–12 % на капітал.

Позичковий капітал суб’єкти підприємницької діяльності по-

чали формувати ще у XV ст., коли продавали товари у кредит, під

заставу, з’явилися векселі, почали укладатися торгові контракти,

зародилася іпотечна система (земля приймалася в заставу).  Окремі

купці  вели  торгівлю  через  своїх  агентів.  Розвиток  лихварства

привів до появи перших «банківсько-торгових домів». Відсоткові

ставки  були  високими  (50–100 %).  У  1347  p.  було  заборонено

брати більше одного гроша з гривні на тиждень.

Одночасно із зростанням торгівлі та грошового обігу на укра-

їнських землях у XVI–XVIII ст. ст. поширилися кредитні операції

й лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також відсу-

тністю у купців вільних коштів. Оперування кредитами підвищу-

вало дієвість торгових операцій, спрощувало розрахунки. Найма-

совішими       були    короткостроковий    споживчий     кредит            і

комерційний кредит на великі суми, за рахунок чого формували

суб’єкти підприємництва позичковий капітал. Комерційний кре-

дит брали для купівлі великих партій товару.

Лихварство було поширене серед представників різних верств

населення (купці, орендарі, корчмарі, старости, війти). Найбіль-

ше ним займалися вірменські та єврейські купці, які часто спеці-

алізувалися в цій галузі. У Галичині своєрідними банківськими

організаціями були єврейські міські громади (кагали). Позиковий

процент був високим – від 8 % до 20 % на рік, а на короткостро-

кові  періоди  –  50–100 %,  часто  виступав  у  натуральній  формі

(передача користування землею та ін.). Нерідко у ролі кредитних

контор виступали католицькі костьоли й монастирі, православні

братства. Великі позики надавалися магнатам, шляхті, купцям і

козакам, навіть королям. В Українській козацькій державі існував

обопільний  кредит  у  зовнішньоторгових  операціях.  Українські

купці отримували  його у Польщі, Німеччині,  західноукраїнські

купці брали українські товари в кредит. Оскільки не було інших

умов  для  розвитку  ринкових  відносин,  лихварство  негативно

впливало на розвиток економіки краю, виснажувало її.

У Російській  державі  на відміну  від  західних  країн  важливе

значення мав державний кредит. Роль банку виконувала Мануфак-

тур-колегія, яка видавала грошові позики промисловцям і купцям,

безплатно  передавала  приватним  особам казенні підприємства  з

наданням грошової позики з державної скарбниці. У 1754 p. ство-

рені Дворянський і Купецький банки. Дворянський банк, що мав

контори у Москві та Петербурзі, видавав кредити з розрахунку 8 %


річних під нерухоме майно і дорогоцінності в сумі від 500 крб до

10 тис. крб на одну особу. Він проіснував до 1786 р. Після цього

його капітал було передано Державному позиковому банку. Неве-

ликі капітали Петербурзького купецького банку, видача кредитів

під товар на строк до одного року, обмеженість сфери дії лише ку-

пцями Петербурзького порту призвели до його закриття у 1782 p. і

передачі вкладів до Дворянського банку.

Державний позиковий банк давав кредити під поміщицькі ма-

єтки (40 крб з кріпака чоловічої статі), заводи, кам’яні будинки у

розмірі 3/4 їх ціни. Кредити видавали дворянству строком до 20

років зі сплатою 5 % річних, містам і – на 22 роки і 4 % річних.

Вклади приймали з виплатою 4,5 % річних.

Комерційні операції здійснювали з 1772 p. облікові та страхові

контори у провінціях при Державному асигнаційному банку. Од-

ночасно  розвивався  комерційний  кредит  у  формі  векселів.  У

1729 p. було створено вексельний статут, а у 1740 p. – банкрутсь-

кий статут. Зберігав своє значення лихварський кредит, в основ-

ному в розмірі 12–20 % річних. У Російській імперії мали право

користуватися позиками лише великоросійське дворянство, інозем-

ці, які перебували у постійному підданстві Росії та мали тут не-

рухоме майно. Українське дворянство було порівняно з ними у

правах на отримання позик лише в 1783 p.

На початку українського кооперативного руху виникли креди-

тні товариства, які надавали позичковий капітал у користування

суб’єктам підприємницької діяльності. У 1869 p. виникло ощад-

но-позикове  товариство  у м. Гадячі  на Полтавщині,  до  складу

якого входило 28 міщан-ремісників та купців. Товариство вида-

вало позики за порукою, проте кожен його член мав змогу пору-

читися лише за 10 крб. Середній обсяг позики за перші роки дія-

льності товариства становив 27 крб.

Найактивнішу діяльність розгорнуло ощадно-позикове товари-

ство в Сокиринцях Прилуцького повіту на Полтавщині, засноване

в 1871 p. Позики видавали на підставі особистої довіри в сумі до

25 крб кожному під 9–10 % річних, а більші – за борговим зо-

бов’язанням і чиєюсь порукою або під заставу рухомого і нерухо-

мого майна і то не більше як 100 крб. Переваги в отриманні позик

мали ті, що потребували меншої суми і хто раніше став членом

товариства. Лише за 1873 p. було видано позики 108 членам стро-

ком від 3 до 9 міс. на суму 9810 крб. Лише у 1895 p. царський уряд

видав Положення про установи малого кредиту. Цей документ пе-

редбачав запровадження поруч з існуючими ощадно-позиковими

товариствами організацій малого кредиту – кредитних кооперати-


вів типу Райфайзена, їх засновували не на паях, як це мало місце в ощадно-позикових товариствах. Тому кредитні товариства конт- ролювали державний банк. Позики у кредитних товариствах були довгострокові, їх видавали лише на виробничі потреби. Ці товари- ства могли також вести посередницькі операції.

Зростання чисельності кредитних спілок зумовило створення у 1898 p. Крайового союзу кредитного (КСК) першого західноук- раїнського кооперативного союзу, який об’єднав і підпорядкував собі значну частину українських кредитних кооперативів. У 1913 p. КСК вже налічував 906 членів, у тому числі 427 кооперативів,

1 110 000  крон  власного   майна,   1 706 119  крон  на  вкладах,

4 264 406 крон виданих позик, а загальний оборот досяг майже

106 млн крон.

З усіх видів виробничої кооперації в Галичині найбільше роз-

винулася молочарська.

Значна роль в економіці Західної України у XIX ст. – поч. XX

ст. почала належати українським кредитним установам, у тому

числі Українському акціонерному земельному іпотечному банку,

заснованому в 1909 p., з капіталом у 1 млн крон. Акціонерами

банку стало багато українських землевласників, торговців і про-

мисловців. Банк широко проводив кредитні операції під заставу зем-

лі та нерухомого майна. Він випускав векселі, організував інвес-

тиції у різні торгово-промислові кооперативні підприємства. Цей

банк став основним джерелом кредиту для західноукраїнських тор-

гових і виробничих сфер, кооперативних установ.

Значне місце у банківській системі західноукраїнських земель

займав Промисловий банк у Львові. Його створення вимагали як

польські, так і українські промисловці ще у 1901 p. Група галиць-

ких промисловців у 1909 p. почала переговори з австрійським ба-

нком «Нідеростеррайхіше Ескомпте – Гезельшафт» про спільну ор-

ганізацію    кредитної    установи    для    фінансування    галицької

промисловості.  Після тривалих переговорів  контрагенти  погодили

організацію Промислового банку з акціонерним капіталом 10 млн

крон. 20 % акцій зобов’язалися викупити Крайовий сейм і місцеві

підприємці, а 80 % капіталу мав оплатити Австрійський банк. От-

же, з самого початку Промисловий банк був під контролем австрій-

ської фінансової установи.

Наприкінці XIX ст. у зв’язку з акцією, спрямованою на обме-

ження приватного лихварства, на Закарпатті виникло кілька деся-

тків кредитних кас і установ, які працювали на зібраному капіталі

за допомогою угорських банків. Вони належали також угорським

та іноземним, в основному німецьким банкірам.


На західноукраїнських землях у 20–30-х роках ХХ ст. керів-

ним   органом   кредитних   кооперативів   Західної   України   був

«Центробанк»  –  кредитний  кооператив  другого  ступеня.  Його

членами були в основному кооперативи. Саме у ньому отримува-

ли суб’єкти господарювання кредитні ресурси. «Центробанк» посту-

пово перетворювався на центральну касу української кооперації. Він

фінансував як кредитну, так і закупівельно-збутову (збутові опе-

рації – «Центросоюз»), молочарську, виробничу кооперацію.

В 1939-1990  р. ХХ ст. суб’єкти  підприємницької  діяльності

формували позичковий капітал за рахунок асигнувань з бюджету

та кредитних ресурсів державних банків. Основна частина дер-

жавних фінансових ресурсів, призначених для народного госпо-

дарства, асигнувалася на розвиток промисловості та будівництва.

Так, в 1961–1965 pp. їхня частка становила 55 %, вкладення у

сільське господарство – 14,2 %, на транспорт і зв’язок – 3,9 %,

житлово-комунальне господарство – 16,6 %.

Кредитні відносини в Україні повністю контролювалися сою-

зним урядом. У 1955 p. було створено Українську контору Дер-

жавного  банку  СРСР  та  республіканські  контори  Промбанку,

Сільгоспбанку і Торгбанку. В 1957–1959 рр. проведено реоргані-

зацію банківської системи. Ліквідовано Торгбанк, Сільгоспбанк,

їхні функції передано Держбанку і Промбанку. До кредитної сис-

теми  належали  Зовнішторгбанк  СРСР  і  державні  ощадні  каси

(14,8 тис. у 1990 p.). Зросло значення банківського кредиту в роз-

витку господарства.  Збільшились  обсяги кредитів усіх видів: у

1951–1960 pp. – у 3 рази, у 1961–1985 pp. – у 10 разів. З другої

половини  80-х  років  почалося  зменшення  надання  позик,  у

1990 p. їх кількість становила 70 % рівня 1985 p. Переважали до-

вгострокові позики, їх надавали для освоєння нових підприємств

і технологічних процесів, на будівництво і механізацію тваринни-

цьких ферм, придбання сільськогосподарської  техніки, водогоспо-

дарське  будівництво.  Важливим  джерелом  платіжних  кредитів

були грошові вклади населення, що становили у 1986 p. 220 млрд

крб.  У  1987  p.  розпочалася  перебудова  банківської  системи

СРСР. Утворилося п’ять спеціалізованих банків: Зовнішеконом-

банк,  Промбудбанк,  Агропромбанк,  Житлосоцбанк,  Ощадбанк.

Однак монополія центру в банківській системі залишалася.

Зовнішньоекономічна   діяльність  суб’єктів  підприємницької

діяльності мала місце ще у княжий період. Тут була досить роз-

винена система обміну. Є відомості, що трипільці отримували в

обмін на хліб і худобу від остготських племен коней, запозичили

деякі  технологічні  способи  керамічного  виробництва.  Найчис-


леннішою групою були дрібні торговці, які розносили вироби київських, галицьких, чернігівських та інших ремісників. Великі купці – «гості» – вели закордонну торгівлю. Вони реалізовували значні партії товарів, об’єднувались у торгові корпорації – гіль- дії, мали вплив на політику держави. Купці й «гості» були під охороною князя.

XVI ст. – перша половина XVII ст. характеризувалися також подальшим посиленням торгових зв’язків України з Молдавією, Росією, Кримським ханством і країнами Азії – Персією, Індією та Аравією. Українські купці часто отримували від молдавських го- сподарств грамоти-привілеї на пільгову торгівлю. До Молдавії надходили свинець, мідь, залізо, золото, срібло, металеві вироби, тканини, головні убори, скло; з Молдавії та Волощини – вина, риба-білуга, мед, віск, воли, шкіри, горіхи. Розширювався асор- тимент товарів зовнішньої торгівлі з Туреччиною. Королівська комісія, яка встановила в 1633 p. у Львові «таксу» східних това- рів, називала серед імпортованих з Туреччини шовк, атлас, пер- ські килими, тигрові та борсукові шкіри, дорогу сірійську зброю, індиго для фарбування, арабських коней, прикраси, вина, рис, родзинки, прянощі. Зі Львова до Туреччини везли зброю і сви- нець, кушнірські вироби, сукно, ножі. У Снятині знаходилася го- ловна митна «комора» для турецьких і молдавських товарів.

В імпорті з Угорщини чільне місце займали вина, залізні ви- роби, мідь, срібло, золото, селітра, сукно, а в експорті – сіль, гон- чарні вироби. Угорські купці приїжджали за товаром до Старого Самбора – головного центру торгівлі поблизу кордону.

Розвивались українсько-російські торгові зв’язки. Після Визво- льної війни у середині XVII ст. були відновлені традиційні зв’язки з Західною Європою через Гданськ, Кенінгсберг, Ригу, Сілезію. Гетьман  І. Мазепа  офіційно  затвердив  головні  торгові  шляхи  з Стародуба та Чернігова через Мінськ і Гродно до Кенінгсберга. Основним центром зовнішньої торгівлі для західноукраїнських земель залишався Гданськ. Пожвавилася торгівля сухопутним шляхом через Вроцлав і Оломоуц. Українські купці збували свої товари (продукцію сільського господарства і промислів) у Франції та Голландії. Серед імпортованих товарів найбільше значення ма- ли англійські, угорські, вроцлавські сукна, китайка, англійська і шлезька байка, золота, срібна і шовкова парча, гризет, тафта, вене- ціанський і флорентійський оксамит, золоті й срібні ґудзики, ба- тист, чоловічі та жіночі панчохи, скрипки, саксонський фарфор, косметика, зброя, медикаменти, книги, мідь, географічні карти, сільськогосподарські знаряддя, вино, овочі та фрукти.


Для Запоріжжя велике значення мала зовнішня торгівля. На Січ  завозили  предмети  найпершої  необхідності  в  козацькому житті: хліб, горілку, тютюн, порох, інші бойові припаси, а також тканини і готовий одяг, смушки, дорогу зброю і кінську збрую. Вивозили сіль, рибу, худобу, хутра. На територію Запоріжжя не допускався «царев кабак», тобто російська державно-монопольна торгівля горілкою. Головним торговим партнером та імпортером з території запорозьких Вольностей була Росія. На Січі здійсню- валися досить значні кредитні операції й продаж цінностей з від- строчкою платежів. При ліквідації Січі в інвентарних описах конфіскованого майна старшини разом з готівкою зазначені вексе- лі й боргові розписки на тисячі карбованців.

У 1939–1990-р ХХ ст. роблячи вагомий внесок у економіку колишнього СРСР, Україна брала участь у зовнішньоекономічних відносинах. В останні роки існування СРСР її частка становила

20 % загальносоюзних експортних поставок, які йшли у 123 краї- ни світу. Суб’єктами міжнародних господарських зв’язків були понад 1400 українських підприємств.

Найтісніші економічні зв’язки Україна підтримувала з країна-

ми Східної Європи, зокрема з Угорщиною і Польщею. У струк-

турі вивозу в ці країни переважала продукція галузей важкої ін-

дустрії, електроенергія,  природний  газ, кокс, руда, сірка, чорні

метали, устаткування для гірничодобувної та металургійної про-

мисловості,  екскаватори,  бульдозери,  телевізори,  трансформатори,

сільськогосподарські машини.

Підсумовую вище викладене можна виділити такі етапи роз-

витку фінансової діяльності суб’єктів підприємництва в Україні

за критерієм організаційно-правової форми господарювання:

1)         ремісничо-общинний період (кін ІХ – сер. ХІІ ст. ст.) –

характеризується розвитком общинного ремесла, прядіння, ткац-

тва, ювелірного виробництва на основі приватної, монастирської

і державної форм власності;

2)         мануфактурний  період (ХVІ–ХVІІ ст. ст.). Особливого

розвитку  набула  спеціалізація  ремесел,  дрібне  виробництво  та

великі централізовані мануфактури на основі приватної та дер-

жавної власності;

3)         фабрично-заводський період (поч. ХІХ ст. – 90-ті роки

ХХ    ст.).    Починають    з’являтись    підприємства    фабрично-

заводського типу, монополістичні об’єднання, акціонерні товари-

ства, підприємства з іноземним капіталом, кооперативи, підпри-

ємництво на сонові приватної, колективної, державної форм вла-

сності.


За критерієм власний і позичковий капітал фінансова діяль- ність суб’єктів підприємництва в Україні розвивалась за такими етапами:

1)      етап становлення. Власний капітал вперше у його кла- сичному розумінні з’явився в 1870-х роках ХІХ ст. з появою ак- ціонерних товариств. Позичковий капітал суб’єкти підприємни- цької діяльності почали формувати ще у XV ст., коли продавали товари у кредит, під заставу, з’явилися векселі, почали укладати- ся торгові контракти, зародилася іпотечна система. Кредитні операції та лихварство як джерела позичкового капіталу суб’єктів підприємництва  почали використовуватись  на українських  зем- лях у ХVІ – ХVІІІ ст. ст. Ними переважно займалися купці, міські громади, католицькі костьоли, монастирі, православні братства;

2)      етап розвитку характеризується появою спеціалізованих кредитних установ, які надавали іноземний капітал у тимчасове користування суб’єктам підприємницької діяльності (банки, кре- дитні товариства, ощадно-позикові товариства). У цей період (54т роки ХVІІІ ст. – 90-ті роки ХІХ ст.) починає з’являтись державний кредит, зростає власний капітал суб’єктів підприємництва, випла-

чуються дивіденди (їх розмір становив до 40 % на капітал).

Періодизувати розвиток фінансової діяльності суб’єктів підп-

риємництва в Україні за критерієм зовнішньоекономічна  діяль-

ність підприємств можна таким чином:

1)         етап зародження, який був характерний для княжого пе-

ріоду,  коли  була  досить  розвинена  система  обміну,  а  купці

об’єднувались у торгові гільдії для здійснення зовнішньоеконо-

мічної діяльності;

2)         етап розквіту припадає на ХVІ – 90-ті роки ХХ ст. Він

характеризується       подальшим     посиленням   торгових        зв’язків

України не лише з близькими сусідами, але і дальніми. Зовніш-

ньоторговельні  відносини набувають подальшого розвитку. Ос-

новними товарами,  які експортувалися  з України були корисні

копалини і напівфабрикати з них, тканини, сільськогосподарські

продукти, а імпортувались – готові вироби.

Кожний із цих етапів характеризується низкою ознак. Більшо-

сті з них притаманні свої часові рамки, причому всередині етапу

розвиток фінансової діяльності суб’єктів підприємництва в Укра-

їні має більш детальну періодизацію. В історичному аспекті кож-

ний з наступних етапів змінювався на основі вдосконалення про-

цесів у попередніх та передбачав поступове відмирання ознак, які

були характерні для суб’єктів господарювання у більш ранні пе-

ріоди.


Питання та завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань

Питання для самоперевірки та контролю засвоєння знань

1.         Що таке підприємництво та підприємницька діяльність?

2.         Назвіть основні функції та принципи підприємницької ді-

яльності.

3.         Охарактеризуйте моделі підприємницької діяльності.

4.         Які види господарської та підприємницької діяльності Ви

знаєте?

5.         Що таке підприємництво фінансових інституцій?

6.         Назвіть види підприємницької діяльності на рівні суб’єкта

господарювання згідно П(С)БО.

7.         Що таке інвестиційна діяльність. Які операції можна від-

нести до неї?

8.         Що таке фінансова діяльність. Які операції можна віднес-

ти до неї?

9.         Що таке операційна діяльність. Які операції можна відне-

сти до неї?

10.  Охарактеризуйте фінансову роботу на підприємстві.

11.  Які основні завдання і функції фінансової служби?

12.  Визначіть типи організаційних моделей.

13.  Які типи структур створюються навколо моделей органі-

зацій? Вкажіть на їх позитивні та негативні сторони.

14.  Які вимоги висуваються до фінансових організацій?

15.  Назвіть особливості організації фінансових служб за орга-

нізаційними моделями і структурами.

16.  Охарактеризуйте класичну теорію фінансування.

17.  Охарактеризуйте неокласичну теорію фінансування.

18.  Охарактеризуйте інституційну теорію фінансування.

19.  Назвіть етапи розвитку фінансової діяльності суб’єктів пі-

дприємництва в Україні за критерієм організаційно-правова фор-

ма організації бізнесу.

20.  Назвіть етапи розвитку фінансової діяльності суб’єктів пі-

дприємництва в Україні за критерієм власний і позичковий капі-

тал.

21.  Назвіть етапи розвитку фінансової діяльності суб’єктів пі-

дприємництва в Україні за критерієм зовнішньоекономічна  дія-

льність.


 

 

 
Типові приклади розв’язування задач

Задача 1

Оцінити доцільність вкладання коштів у окремі акції, викори-

стовуючи правило прийняття рішень за САРМ, за таких даних:

Показник

Акції А

Акції Б

Акції В

Прогнозна рентабельність фі-

нансових активів, %

11

12

14

β-коефіцієнт

0,9

1,5

1,3

Середня дохідність диверси-

фікованого портфеля інвести-

цій (Rм), %

 

10

 

10

 

10

Безризикова процентна ставка на ринку капіталів (і), %

6

6

6

 

Розв’язання

А. САРМ Ra = 6 + (10 – 6) х 0,9 = 9,6 (11 – 9,6 = 1,4).

Б. САРМ Rб = 6 + (10 – 6) х 1,5 = 12,0 (12 – 12 = 0).

В. САРМ Rв = 6 + (10 – 6) х 1,3 = 11,2 (14 – 11,2 = 2,8).

Згідно з правилом прийняття інвестиційних рішень за САРМ,

найвигіднішим буде вкладення коштів у варіант В, оскільки очі-

кувана рентабельність найбільше відрізняється в сторону збіль-

шення від рівноважної рентабельності.

Задача 2

Дохідність цінних паперів з нульовим ризиком (Rf) 6 %, до-

хідність акцій ринкового  індексу (Rm) 11 %, коефіцієнт β = 1,2.

Визначити дохідність звичайних акцій компанії.

Розв’язання

Дохідність звичайних акцій компанії рівна

K e   = R f   + β (Rm   R f  ) = 6 + 1,2 (11–6) = 12 %.

Задача 3

Інвестор володіє акціями трьох видів. Поточна ринкова вар-

тість кожного активу рівна 50 000 грн. Ці акції мають такі очіку-

ванні доходи і ступені чуттєвості.

Акція

Очікувані доходи

Ступінь чутливості

1

16

0,8

2

20

2,9

3

11

1,7


За теорією арбітражного ціноутворення (АРТ) складіть арбіт-

ражний портфель.

Розв’язання

Визначимо множинність арбітражних портфелів:

n


ïå

 

і =1

 n


X i   = 0;


 

 X 1


 

+ X 2


 

+ X 3


 

= 0;


ï

 
 bi X i   = 0; 0,8 X 1  + 2,9 X 2   + 1,7 X 3   = 0;


ïå r X

 
 i =1

0

 
n

i

 

i

 
 =1    


16 X 1  + 20 X 2   + 11X 3 0.


i

Існує безкінечна кількість комбінацій значень Х1, Х2, Х3, які задовольняють ці обмеження.

Для  того,  щоб  знайти  одну  комбінацію,  припустимо,  що

Х1 = 0,1.

Тоді

0,1 + X 2   + X 3   = 0;

ï

 
0,8 × 0,1 + 2,9 X 2   + 1,7 X 3   = 0;

16 × 0,1 + 20 X 2   + 11X 3    0.

З  перших  двох  нерівностей  системи  знаходимо  Х2 = 0,075  і

Х3 = -0,175. Ці значення задовольняють нерівність системи.

Таким чином, Х1 = 0,1, Х2 = 0,075, Х3 = -0,175.

Ринкова вартість вихідного портфеля рівна

W0 = 5 000 + 5 000 + 5 000 = 15 000 грн.

Необхідно      купити            акції    першого         виду    на        суму

Х1W0 = 0,1 х 150 000 = 15 000 грн і акцій  другого  виду  на суму Х2W0 = 0,075 х 150 000 = 11 250 грн, продати акції третього виду на суму Х3W0 = 0,175 х 150 000 = 26 250 грн.

Задача 4

На ринку продається три види акцій з такими параметрами.

Цінний

папір

Поверненні потоки

Ціна, грн

Z1

Z2

Z3

А

15

2

6

14,55

В

9

20

10

22,25

С

3

7

?

9,6

Підприємство має намір сформувати еквівалентний портфель. Майно підприємства  складає 4 761,5 грн. Розрахуйте,  яку кіль- кість ринкових цінних паперів можна купити чи продати без пок-


риття для того, щоб отримати доходи, які залежать від ситуації в сумі 3 015, 2 105 і 3 535 грн. Яка величина поверненого потоку від цінного паперу С, якщо фактично має місце третя ситуація, а ринок є вільним від арбітражу? Розрахуйте ціни примітивних цінних паперів і проінтерпретуйте їх.

Розв’язання

З допомогою даних про ринок та значення майна побудуємо

систему рівнянь, звідки визначимо шукану величину повернених потоків для цінного паперу С – х


a

 
15n

b

 

c

 


+ 9n


+ 3n


= 3 015;


2na   + 20n b +7nc   = 2 105;

6na   + 10nb   + xnc    = 3 535;

14,55na    + 22,25nb    + 9,6nc    = 4 761,5.

Розв’язок системи дає змогу отримати такі значення: na = 150, nb = -20, nc = 315. Звідси х = 9 грн.

Визначимо ціни примітивних паперів:

15π 1  + 2π 2   + 6π 3   = 14,55;

ï

 
9π 1  + 20π 2   + 10π 3   = 22,25;

3π 1  + 7π 2   + 9π 3   = 9,6.

Звідси отримуємо π1 = 0,75; π2 = 0,6; π3 = 0,35.

За гарантований зворотний потік в 1 грн ми повинні заплатити

0,75 + 0,6 + 0,35 = 1,7 грн. Відповідно, на цьому ринку існує не-

гативна ставка відсотка. Якщо є можливим отримати готівку че-

рез касу, то створюються можливості арбітража, не дивлячись на

те, що ринок є повним. Якщо ми продамо кожну з трьох приміти-

вних паперів один раз, то отримаємо гарантований дохід у розмі-

рі 1,7 грн і одночасно зобов’язуємося заплатити 1 грн через рік.

Для того, щоб ми виконали це зобов’язання, нам потрібно сього-

дні покласти у касу всього 1 грн, і завдяки цьому вдасться досяг-

ти арбітражного прибутку в розмірі 0,7 грн.

Задача 5

Нехай на ринку капіталу існують два цінних папери. Перший

папір вартує 15 грн і гарантує 21 грн (17 грн) при настанні ситуа-

ції 1 (ситуації 2). Платежі за другим папером (вартує 25 грн) рівні

20 грн при настанні ситуації 1 і 40 грн при ситуації 2. В якому

співвідношенні необхідно придбати оба цінних папери для того,

щоб при будь-якій величині майна V0 могли отримати гарантова-


ні  повернені  потоки?  Визначіть  кількісне  і  вартісне  співвідно-

шення. Розрахуйте дохідність портфеля.

Розв’язання

Поверненні потоки портфеля є без ризиковими, коли вони в

кожній ситуації рівні одній і тій же величині. Ця умова приво-

дить до рівності:

21 n1 + 20 n2 = 17 n1 + 40 n2.

Якщо цю рівність виразити через n1, то це дозволить отримати

та рівність:

n1 = 5 n2.

Співвідношення по кількості цінних паперів складає 5:1. Таке

співвідношення забезпечить формування надійного портфеля.

Вартісне співвідношення визначимо за формулою:


W1   =


n p(X  )


=          5 ×15


= 3 .


1          1


n1 p(X 1 ) + n2  p(X 2 )


5 ×15 + 25       4


Для випадку, за якого діє перша ситуація, поверненні потоки портфеля складуть:

21 n1 + 20 n2 = 5 n2 x 15 + n2 x 25 = 125 n2.

Ми отримаємо тіж самі потоки, коли буде діяти друга ситуа-

ція. Необхідне вкладення капіталу складе:

15 n1 + 25 n2 = 5 n2 x 15+ n2 x 25 = 100 n2.

Дохідність буде рівна:

125n

f

 
r  =       2    1 = 0,25.

100n2

Задача 6

Дані по ринку капіталу і реальної інвестиції приведенні в таб-

Ситуація

s

1

2

3

Імовірність настання

qs

0,3

0,4

?

Ціни Ерроу-Дебре

πs

0,4

?

?

Дохідність     ринкового портфеля

rms

0,05

0,18

?

Грошовий потік за однією реальною інвестицією

Xs

7 000 000

60 00 000

5 000 000

 

 
лиці.

Очікувана  дохідність  ринкового  портфеля  складає E[rm]=0,147. Визначте без ризикову ставку процента, ринкову ці- ну ризику і ціну примітивного цінного паперу для третьої ситуа- ції. Розрахуйте коваріацію грошового потоку реальної інвестиції


з дохідністю ринкового портфеля і визначіть справедливу ціну цього проекта з допомогою рівняння ціни САРМ. Перевірте справедливу ціну реальної інвестиції з допомогою цін примітив- них цінних паперів.

Розв’язання

Визначимо імовірність настання третьої ситуації.

3


 qs   = 1;

s =1


q3   = 1 0,3 0,4 = 0,3 .


Дохідність ринкового портфеля в третій ситуації складе


3

 rms qs s =1


= 0,147;


 

rm 3


= 0,147 0,05 × 0,3 0,18 × 0,4 = 0,2 .

0,3


Визначимо дисперсію ринкової дохідності.

3


s

 
Var[rm


] =  (rms

s =1


E[rm


]) 2 q


= (0,05 0,147) 2  × 0,3 + (0,18 0,147)2  ×


× 0,4 + (0,2 0,147)2  × 0,3 = 0,004101.

Безризикову відсоткову ставку визначимо за формулою:

(π s   q s  )×Var[rm  ] + q s E[rm  ] × (rms   E[rm  ])


r f    =


π Var[r


] q


× (r


E[r  ])          =


s           m         s           ms        m

(0,4 0,3)× 0,004101 + 0,3 × 0,147 × (0,05 0,147)

=      =

0,4 × 0,004101 0,3 × (0,05 0,147)

= 0,1258

Таким чином, ринкова ціна ризику складе:


E[r  ] r

λ =     m         f

Var[r m ]


= 0,147 0,1258 = 5,1658.

0,004101


ms

 

m

 
Визначимо ціни чистих цінних паперів з допомогою формул:


π s   =


qs

1 + rr


× (1 λ × (r


E[r  ]));


π 2   =

π 3   =


0,4

1 + 0,1258

0,3

1 + 0,1258


× (1 5,1658 × (0,05 0,147)) = 0,29473;

× (1 5,1658 × (0,2 0,147)) = 0,19352.


З допомогою  рівняння ціни САРМ визначимо  ціну, яку мо- жуть максимально заплатити за очікуванні грошові потоки інвес- тицій.

E[ X ] λ × Cov[ X , r ]

0

 
P  =      m      .

1 + rf


Коваріацію  грошового  потоку з дохідністю  ринкового  порт-

феля отримаємо:

s

m                            s                                        ms                    m                  s

 
Cov[ X , r ] =  ( X  E[ X ]) × (r   E[r ]) × q  =

s =1

= ((7 6) × (0,05 0,147) × 0,3 + (6 6) × (0,18 0,147)×

× 0,4 + (5 6) × (0,2 0,147) × 0,3) ×1 000 000 = 45000.

E[ X ] = (7 × 0,3 + 6 × 0,4 + 5 × 0,3) ×1 000 000 = 6 000 000.

Е[X] – математичне очікування повернених потоків.

Негативний знак коваріації вказує на те, що ризик проекта по- трібно оцінити як вигідний, оскільки грошові потоки проекта зростають, якщо доходність ринкового портфеля знижується.

P

 
6 000 000 + 5,1658 × 450 00

=          = 5 535 957 грн.

0          1,1258

Результат буде аналогічний, якщо використаємо ціни Ерроу-

Дебре.

3

P0   =  X s π s   = (7 × 0,4 + 6 × 0,29473 + 5 × 0,19352) ×1000000 = 5535957  грн.

s =1

Задачі для самостійного розв’язування

Задача 1

Оцінити доцільність вкладання коштів у окремі акції, викори-

 

Показник

 

Акції

Chrysler

 

Акції

Ford

Акції Coca- Cola

Акції Walt Disney

Акції

Nestle

Акції

ABB

Акції Zschok- ke

Прогнозна рентабельність фінансових активів, %

 

14

 

15

 

10

 

12

 

14

 

11

 

13

Середня дохідність дивер- сифікованого портфеля інвестицій (Rм), %

 

12

 

12

 

12

 

12

 

12

 

12

 

12

Безризикова процентна ста-

вка на ринку капіталів (і), %

 

6,75

 

6,75

 

6,75

 

6,75

 

6,75

 

6,75

 

6,75

 

 
стовуючи правило прийняття рішень за САРМ, за таких даних:

У 80-х роках показник «бета» для корпорації Chrysler стано-

вив близько  1,28; для Ford – 1,25; для Coca-Cola  – 0,62; Walt


Disney – 0,9. Наприкінці 90-х років β-фактор для Nestle дорівню-

вав 1,03; ABB – 0,75; Zschokke – 1,219.

Задача 2

Інвестор володіє акціями трьох видів. Поточна ринкова вар-

тість кожного активу рівна 50 000 грн. Ці акції мають такі очіку-

Акція

Очікувані доходи

Ступінь чутливості

А

17

0,7

Б

19

2,8

В

12

1,6

 

 
ванні доходи і ступені чуттєвості.

За теорією арбітражного ціноутворення (АРТ) складіть арбіт- ражний портфель. Арбітражний портфель повинен задовольняти такі умови:

1.         Арбітражний  портфель не потребує додаткових ресурсів

n

інвестора:  X i   = 0 .

i =1

2.         Арбітражний  портфель  не  чутливий  ні до  якого  факто-

n

ра:  bi X i   = 0 . Арбітражна  теорія  ціноутворення  передбачає,  що

i =1

поза факторний ризик арбітражного портфеля настільки малий,

що ним можна знехтувати.

n

3.         Дохідність арбітражного портфеля позитивна:  ri X i    0 .

i =1

Задача 3

Дохідність цінних паперів з нульовим ризиком (Rf) 5 %, до-

хідність акцій ринкового індексу (Rm) 12 %, коефіцієнт β=0,8. Ви-

значити дохідність звичайних акцій компанії.

Задача 4

На ринку продається три види акцій з такими параметрами.

Цінний

папір

Поверненні потоки

Ціна, грн

Z1

Z2

Z3

1

8

3

2

4,55

2

2

6

5

3,8

3

4

0

?

1,6

 

9  Boemle Max. Unternehmensfinanzierung: Instrumente, Mäerkte, Formen, Anlaesse. – 12

Aufl. Verlag SKV Zürich, 1998. – S. 53.


Підприємство має намір сформувати еквівалентний портфель. Майно підприємства складає 3 350 грн. Розрахуйте, яку кількість ринкових цінних паперів можна купити чи продати без покриття для того, щоб отримати доходи, які залежать від ситуації в сумі

2 000, 2 500 і 1 800 грн. Яка величина поверненого  потоку  від цінного паперу С, якщо фактично має місце третя ситуація, а ри- нок є вільним від арбітражу? Розрахуйте ціни примітивних цін- них паперів і проінтерпретуйте їх.

Задача 5

Нехай на ринку капіталу існують два цінних папери. Перший

папір вартує 6 грн і гарантує 11 грн (7 грн) при настанні ситуації

1 (ситуації 2). Платежі за другим папером (вартує 15 грн) рівні 10

грн при настанні ситуації 1 і 20 грн при ситуації 2. В якому спів-

відношенні необхідно придбати оба цінних папери для того, щоб

при будь-якій величині майна V0 могли отримати гарантовані по- вернені потоки? Визначіть кількісне і вартісне співвідношення. Розрахуйте дохідність портфеля.

Задача 6

Дані по ринку капіталу і реальної інвестиції приведенні в таб-

лиці.

Ситуація

s

1

2

3

Імовірність настання

qs

0,4

0,5

?

Ціни Ерроу-Дебре

πs

0,3

?

?

Дохідність         ринкового портфеля

rms

0,02

0,19

?

Грошовий  потік  за  однією реальною інвестицією

Xs

4 000 000

5 000 000

3 000 000

 

 
Очікувана  дохідність  ринкового  портфеля  складає E[rm]=0,107. Визначте без ризикову ставку процента, ринкову ці- ну ризику і ціну примітивного цінного паперу для третьої ситуа- ції. Розрахуйте коваріацію грошового потоку реальної інвестиції з дохідністю ринкового портфеля і визначіть справедливу ціну цього проекта з допомогою рівняння ціни САРМ. Перевірте справедливу ціну реальної інвестиції з допомогою цін примітив- них цінних паперів.


Тести

1. Підприємницька діяльність – це:

а)    діяльність, яка здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи – підприємця або юридичної особи – підприємства (організації);

б)   діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію про- дукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного харак- теру, що мають цінову визначеність;

в)   діяльність, яка призводить до змін розміру і складу влас-

ного та позичкового капіталу підприємства.

2. До інвестиційної діяльності відносять операції, пов’язані з:

а)    надходженням власного капіталу від розміщення акцій та

інших операцій, що призводять до його збільшення; отриман-

ням та погашенням позик; сплатою дивідендів.

б)       реалізацією  та придбанням  фінансових  інвестицій,  не-

оборотних активів, майнових комплексів; отримані відсотків

(відсотки за позики, які надані іншим сторонам за фінансови-

ми  інвестиціями  у  боргові  цінні  папери)  та  дивідендів  (від

придбаних акцій або часток у капіталі інших підприємств крім

виплат за такими інструментами, які визнаються як еквівален-

ти грошових коштів або такими, що утримуються для дилер-

ських та торгових цілей); дезінвестиції;

в)       коригуванням  чистого  доходу  (виручки)  від  реалізації

продукції (товарів, робіт, послуг) на собівартість реалізованої

продукції, інші операційні доходи та витрати, адміністративні

витрати та витрати на збут.

3. Основна діяльність – це:

а)    придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною екві- валентів грошових коштів;

б)   діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного

виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію про- дукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного харак- теру, що мають цінову визначеність.

в)   операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією про- дукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створен- ня підприємства і забезпечують основну частку його доходу.


4. Про який тип організаційної структури управління йде мова:

«Ця структура характерна для промислових підприємств і фірм

будь-якого розміру і типу. Вона стимулює ділову і професійну

спеціалізацію, знижує дублювання зусиль і ресурсів у функціо-

нальних  підрозділах,  поліпшує  координацію  у  функціональних

підрозділах. Підрозділи можуть бути більше зацікавлені у досяг-

ненні своїх цілей, ніж загальних цілей організації. Якщо органі-

зація велика, ланцюг інстанцій є значним. Фінансова служба за

такого типу структури функціонує в умовах повної координації і

відсутності дублювання зусиль та ресурсів у підрозділах»:

а)   лінійна;

б)  лінійно-функціональна;

в)   функціональна;

г) дивізійна; д) матрична; е)   сіткова.

5. Про який підхід до визначення критеріїв прийняття фінансових рішень йде мова: «вартість фінансових інструментів визначається двома основними параметрами: ризиковістю та рентабельністю. Взаємозв’язки між цими параметрами оцінюються безпосередньо на ринку капіталів. Рішення щодо фінансування та інвестування приймаються автономно. Їх представники абстрагуються від реа- льного існування таких інституцій, як банківські установи, стра- хові організації, інші фінансові посередники, а також від інститу- ту банкрутства»:

а)   класичний;

б)  неокласичний;

в)   неоінституційний.


Література до теми

1.    Бригхем  Ю.  Финансовый  менеджмент:  в  2  т.  /  Ю. Бригхем, Л. Гапенски; пер. с англ. под ред. В. В. Ковалёва. – СПб.: Экономичес- кая школа. – 2005. – Т. 1. – 2005. – 497 с.

2.    Бригхем  Ю.  Финансовый  менеджмент:  в  2  т.  /  Ю. Бригхем, Л. Гапенски; пер. с англ. под ред. В. В. Ковалёва. – СПб.: Экономичес- кая школа. – 2005. – Т. 2. – 2005. – 668 с.

3.    Ван    Хорн    Дж. К.    Основы    финансового    менеджмента    / Дж. К. Ван Хорн, Дж. М. Вахович; пер. с англ. – [12-е изд.]. – М.: Виль- ямс. – 2006. – 1 232 с.

4.         Друкер            П. Ф.   Управление, нацеленное    на        результаты     /

П. Ф. Друкер; пер. с англ. – М.: Технолог. школа бизнеса, 1993. – 192 с.

5.         Економічна  історія  України  і світу: підручник  / [за ред. Б. Д.

Лановика]. – К.: Вікар, 1999. – 737 с.

6.         Кодацький В.П. Організація фінансової роботи на підприємст-

вах / В.П. Кодацький // Статистика України. – 2006. – № 2. – С. 95–97.

7.         Комаха О. Оцінка для фінансиста / О. Комаха // Бізнес-консуль-

тант. – 2004. – № 7(15) лип. – С. 21–23.

8.         Коропецький І.С. Українські економісти ХІХ століття та захід-

на наука / І.С. Коропецький. – К.: Либідь, 1993. – 192 с.

9.    Мескон  М. Х. Основы  менеджмента  / М. Х. Мескон,  М. Аль- берт, Ф. Хедоури; пер. с англ. О. И. Медведь. – [3-е изд.]. – М.: Виль- ямс, 2006. – 672 с.: ил. – Парал. тит. анг.

10.  Перар Ж. Управление финансами: с упражнениями / Ж. Перар;

пер. с фр. – М.: Финансы и статистика. – 1999. – 360 с.

11.  Петленко Ю. В. Організація служби фінансового менеджменту на підприємстві / Ю. В. Петленко // Фінанси України. – 2004. – № 5. – С. 94–98.

12.  Приходько   Е.  Оценка  финансовой   политики   организации   /

Е. Приходько // Банковский менеджмент. – 2006. – № 11. – С. 33–38.

13.  Росс С. Основы корпоративных финансов / С. Росс, Р. Вестер-

филд, Б. Джордан;  пер. с англ. – М.: Лаборатория  базовых знаний. –

2001. – 720 с.

14.  Терещенко О. О.  Фінансова   діяльність   суб’єктів   господарю-

вання: Навч. посіб. / О. О. Терещенко. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с.

15.   Туган-Барановський М. І. «Основи політичної економії». [наук. редактор, автор передмови і вступної статті С.М.Злупко]. – Львів: Ви- дав. Центр Львів. нац. ун-ту ім. І.Франка, 2003. – 628 с.

16.  Філіна  Г. І.  Фінансова  діяльність  суб’єктів  господарювання:

Навч. посіб. / Г. І. Філіна. – К.: ЦУЛ, 2007. – 320 с.


17.  Фінансова діяльність підприємств: Навч. посіб. / [В. І. Аранчій,

В. Д. Чумак,  О. Ю. Смоленська,  Л. В. Черненко].  –  К.:  Професіонал,

2004. – 240 с.

18.  Фінансова  діяльність  підприємства:   Підручник  /  [О. М. Бан- дурка, М. Я. Коробов, П. І. Орлов, К. Я. Петрова]. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 2002. – 384 с.

19.  Фінансова  діяльність  суб’єктів  господарювання:  Навч.-метод.

посіб. для самост. вивч. дисц. / [О. О. Терещенко, Я. І. Невмержицький,

А. П. Куліш та ін.]; за заг. ред. О. О. Терещенка.  – К.: КНЕУ, 2006. –

312 с.