11.2. Методи оперативного фінансового контролінгу

До основних методів оперативного фінансового контролінгу відносять: система директ-костинг, АВС-аналіз, ХYZ-аналіз, ана- ліз беззбитковості, функціонально-вартісний аналіз, оптимізація роз- мірів партій продукції, аналіз знижок тощо.

11.2.1. Система директ-костинг

Директ-костинг – це система управлінського обліку, яка ба- зується на класифікації витрат на змінні та постійні і включає в себе облік витрат за їх видами, місцями виникнення й носіями, облік результатів виробничої діяльності, а також аналіз витрат і результатів для прийняття управлінських рішень.

Основні  ідеї  директ-костингу  були  розроблені  у  1936 р.  у США, а його фактичне впровадження відбулося у 1953 р. У Ве- ликобританії цей метод дістав назву «marginal costing» – облік маржинальних витрат, а у Франції – «la comptabilite» – маржина- льний облік. У США під час характеристики цього методу часто зустрічається термін «veriable costing» – облік змінних витрат.

Усі ці терміни характеризують сутність директ-костингу, що полягає у поділі витрат на змінні та постійні і, відповідно, у ви-

значенні собівартості продукції через калькулювання лише змін-

них витрат.

Що  ж  стосується  поняття  директ-костинг  як  обліку  прямих

витрат, то воно виникло не випадково. На ранніх стадіях практи-

чного застосування цього методу у собівартість продукції вклю-

чалися лише прямі виробничі витрати, а всі види непрямих ви-

трат  списувалися  безпосередньо  на  фінансовий  результат.  Як

наслідок, загальна сума змінних витрат збігалася із сумою прямих

витрат, що й знайшло відображення у назві методу.

Оскільки на пізніших стадіях розвитку директ-костинг почав

передбачати облік собівартості не тільки в частині прямих змін-

них витрат, то спостерігається деяка умовність цієї назви.

Метод (система) директ-костинг має два варіанти:

–  простий директ-костинг, заснований на використанні в об-

ліку даних тільки про змінні витрати;

–  розвинутий директ-костинг, при застосуванні якого до со-

бівартості разом із змінними витратами включаються також пря-

мі постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції.

Виникнення простого директ-костингу було пов’язано з нега-

тивними  наслідками  розподілу  постійних  витрат  між  виробами


(не завжди можна було правильно обрати базу розподілу). Нова кон- цепція управлінського обліку дозволила розподілити витрати на постійні та змінні, що дало можливість подолати дві проблеми:

– усунути  вплив  зміни  обсягу  виробництва  на  собівартість продукції;

– вибір  продукту  до  виробництва  визначається  не  різницею між ціною та повною собівартістю, а тією частиною постійних

витрат, яку він відшкодовує.

Простий директ-костинг базується на таких принципах:

– витрати розподіляються на постійні та змінні;

– собівартість продукції обчислюється лише за змінними ви-

тратами;

– визначається маржа зі змінної собівартості (маржинальний

дохід) як різниця ціни реалізації та змінної собівартості.

Використання методу (системи) директ-костинг усуває необ-

хідність розподілу накладних витрат, розширює аналітичні мож-

ливості обліку, спостерігається процес тісної інтеграції обліку й

аналізу. Недаремно систему директ-костинг називають ще «си-

стемою  управління  собівартістю»  або  «системою  управління

підприємством»,  чим  підкреслюється  єдність  обліку,  аналізу  і

прийняття управлінських рішень.

Отже, основними рисами простого директ-костингу є:

По-перше, класифікація витрат на змінні та постійні, що зумо-

влює облік та планування собівартості продукції тільки у частині

змінних витрат. Постійні ж витрати списують  безпосередньо на

«Фінансові результати». За змінною собівартістю оцінюються також

залишки готової продукції та незавершене виробництво.

По-друге,  використання  показника  маржинального   доходу.

Маржинальний  дохід – це різниця між доходом від реалізації

продукції та змінними витратами. Він покриває загальні постійні

витрати, тобто Маржинальний дохід = Обсяг продажу – Змінні

витрати, і відображає внесок сегмента (продукту, підрозділу) у

покриття постійних витрат та формування прибутку підприємства.

Звіти про фінансові результати, що складаються на основі ма-

ржинального  доходу,  багатоступеневі.  Вони  мають  не  менше

двох розділів: верхній показує маржинальний дохід, а нижній –

чистий дохід (французька модель). Якщо змінні витрати поділяються

на виробничі та невиробничі, тоді звіт буде трирівневим. У цьому

разі на першому  етапі визначається  виробничий  маржинальний

дохід як різниця між обсягом реалізованої продукції та змінними

виробничими витратами. На другому етапі як різниця між вироб-

ничим маржинальним доходом та невиробничими змінними ви-


тратами визначається маржинальний дохід у цілому по підприєм- ству. На третьому етапі шляхом віднімання від загальної суми маржинального  доходу суми постійних витрат визначають чис- тий прибуток (американська модель).

Французька модель визначення чистого результату:

1. Дохід від реалізації


2. (–) Змінна собівартість продукції

3. (=) Маржинальний дохід

4. (–) Постійні витрати періоду

5. (=) Результат (прибуток / збиток)


І етап

ІІ етап


Американська модель визначення чистого результату:


1. Обсяг реалізації

2. (–) Змінна виробнича собівартість проданих виробів

3. Виробнича маржа

4. (–) Змінні витрати на реалізацію

5. Торговельна маржа

6. (–) Постійні витрати

7. Результат-нетто


 

І етап

ІІ етап

ІІІ етап


По-третє,  облік  і  звітність  організуються  так,  що  виникає можливість регулярного контролю даних за такою схемою: Ви-

трати Обсяг виробництва Прибуток (рис. 11.2). Незважаючи

на простоту застосування простого директ-костингу та його аналі-

тичні можливості, він має і певні недоліки, зокрема:

– в  оцінці  залишків  незавершеного  виробництва  та  готових

виробів беруть участь лише змінні витрати, у зв’язку з цим зали-

шки оцінюються не повністю, що суперечить бухгалтерським та по-

датковим правилам більшості країн;

– у  разі  зниження  цін  з метою  досягнення  привілейованого

положення на ринку за окремими виробами виникає загроза, що

маса неподільних постійних витрат не може бути покритою мар-

жою, бо підприємство потрапить в зону збитків;

– серед постійних витрат є такі, що можуть бути прямо відне-

сені на окремі вироби. Наприклад, якщо для виробництва різних

виробів  використовується  обладнання  різних  видів,  то при ди-

рект-костингу  вся  амортизація  вважається  постійною,  тоді  як

амортизаційні  витрати можуть бути віднесені на певні вироби.

Отже, з’являється категорія прямих постійних витрат.


Витрати,

тис. грн

30

Прибутковість

K

20

Збитковість

Подпись: Постійні витратиПодпись: Змінні витратиПодпись: Виручка від реалізації10


0          10


 

20        30        40        50        60


70        Обсяг вироб-

ництва, тис. шт.


K – точка критичного обсягу виробництва

Рис. 11.2. Взаємозв’язок обсягу виробництва, собівартості та прибутку

Спроба подолання цих недоліків спричинила появу методу розвинутого директ-костингу, в основу якого покладено такий підхід до калькулювання собівартості продукції, за якого частина постійних витрат (специфічні постійні витрати) може бути відне- сена прямо без умовного розподілу на відповідні вироби, їх гру- пи, центри відповідальності, сегменти діяльності.

І якщо простий директ-костинг не давав можливості визначати результат діяльності підприємства за виробами, центрами відпо- відальності, а обмежувався тільки визначенням маржі за ними, то розвинутий директ-костинг дає змогу все більшу частину постій- них витрат прямо відносити на собівартість цих центрів. Це зу- мовило появу системи напівмарж (маржинальних доходів різного рівня), а метод розвинутого директ-костингу дістав назву методу багатоступеневого покриття постійних витрат.

Відповідно змінилася і методика визначення чистого доходу підприємства, незмінним же залишається основний принцип ди-

рект-костингу: взаємозв’язок «витрати обсяг результати» в

межах єдиної системи обліку.

Ознайомитися з етапами розрахунку чистого доходу підпри-

ємства за методом розвинутого директ-костингу можна за такою

схемою:


І етап. Виручка від реалізації виробу – Змінна собівартість виробу = Напівмаржа за виробом (маржинальний дохід І).

ІІ етап. (–) Постійні витрати на виріб = Напівмаржа групи ви-

робів (маржинальний дохід ІІ).

ІІІ етап. (–) Постійні витрати групи товарів = Напівмаржа мі-

сця виникнення витрат (маржинальний дохід ІІІ).

ІV етап. (–) Постійні витрати місця виникнення витрат = На-

півмаржа по підрозділу (маржинальний дохід ІV).

V етап. (–) Постійні витрати підрозділу = Напівмаржа по під-

приємству (маржинальний дохід V).

VІ етап. (–) Постійні витрати підприємства = Чистий результат.

Така методика визначення чистого доходу значно розширює

аналітичні  можливості  методу  директ-костинг,  дає  змогу  чітко

визначити, який «внесок» робить кожен сегмент діяльності в по-

криття постійних витрат підприємства та отримання прибутку, а

також надає вичерпну інформацію щодо прийняття управлінських

рішень стосовно формування та вибору асортименту продукції,

що виготовляється.

Особливістю розвинутого директ-костингу, який дістав поши-

рення в сучасних умовах, є його тісна інтеграція з елементами

методу стандарт-кост, коли в управлінському обліку головною

стає система нормативів, причому визначається не тільки норма-

тивна собівартість, а й нормативна виручка, оскільки це єдиний спо-

сіб порівняти витрати та доходи і визначити нормативну маржу,

тобто забезпечити модель: Витрати Випуск Прибуток.

11.2.2. Аналіз беззбитковості виробництва

За певних умов метою суб’єкта підприємництва є досягнення точки беззбитковості, яку також часто називають критичним об- сягом діяльності, або порогом рентабельності. Точка беззбитко- вості являє собою такий обсяг діяльності підприємства, коли доходи дорівнюють витратам. Відповідно фінансовий результат дорівнює нулю. Тобто це обсяг реалізації, по досягненні якого підприємство починає отримувати прибуток.


Точка беззбитковості


Змінні витрати

=          на одиницю   ×


 

Кількість продажу     +


Постійні витрати  .(11.1)


Точку беззбитковості можна розглядати як беззбитковий обсяг продажу у натуральних одиницях або у грошовому вимірі, а та- кож  як  беззбиткову  виробничу  потужність.  Виробнича  потуж-


ність – це обсяг виробництва продукції, якого підприємство може досягти в даний період часу, маючи реальну кількість виробничих ресурсів. Таким чином, визначити критичний обсяг діяльності мож- на за допомогою формул, отриманих шляхом трансформування формули (11.1):

Точка


беззбитковості

=


Постійні  витрати


=          Постійні  витрати ; (11.2)


у натуральному вимірі


 

Ціна

реалізації


Змінні

витрати

на одиницю


Маржинальний дохід на одиницю


 


Точка беззбитковості


Постійні витрати

=          ;           (11.3)


у грошовому вимірі


   Ціна


Змінні витрати 


Ціна


 

або


        

 продажу


на одиницю  


 

продажу


Точка беззбитковості

у грошовому вимірі


Постійні витрати

=          ;           (11.4)

Коефіцієнт маржинального доходу


 


Точка беззбитковості

у відсотках

=

(беззбиткова


   Дохід


(11.5)

 
Постійні витрати      ;

Відсоток поточного

Загальні


виробнича

потужність)


      від

ç

 


  змінні     ×


завантаження

виробничих


 

або

Точка


 реалізації


витрати 


 

потужностей


беззбитковості    =


Постійні  витрати


. (11.6)


у відсотках


      Коефіцієнт


×   100 


Дохід


 маржинального доходу


      від реалізації


 

Як бачимо з наведених вище формул, досягнення точки без-

збитковості залежить від двох ключових чинників:

1) обсягу постійних витрат, тобто величини витрат, які не за-

лежать від обсягів діяльності, але мають бути покриті результа-

тами поточної діяльності;


2) коефіцієнта маржинального доходу, тобто відносної ефек- тивності поточної діяльності, що виявляється у швидкості зрос- тання маржинального доходу і відповідно прибутку підприємс- тва.

За умови досягнення підприємством беззбиткового стану дія- льності маржинальний дохід дорівнює постійним витратам підп- риємства. Отже, у разі перевищення критичного обсягу реалізації маржинальний дохід від кожної проданої одиниці продукції фор- муватиме прибуток підприємства. Інакше кажучи, сума маржи- нального доходу від кожної проданої одиниці продукції склада- тиме величину прибутку підприємства за заданого обсягу реалізації.

Визначення так званої зони безпеки підприємства пов’язано з розрахунком запасу міцності. Запас міцності являє собою мак- симально припустиме зменшення обсягу діяльності підприємства без ризику отримати збиток. Тобто запас міцності – це рівень по- точної діяльності суб’єкта підприємництва, що перевищує точку беззбитковості. Цей показник можна розраховувати як в грошо- вому, так і в натуральному вимірі, а також порівнюючи фактичне та беззбиткове завантаження виробничих потужностей:

Запас міцності = фактичний обсяг продажу


точку беззбитковості.


(11.7)


Відповідно коефіцієнт запасу міцності – це відносне падіння обсягів реалізації, яке може дозволити собі підприємство до до- сягнення точки беззбитковості:


=

 
Коефіцієнт запасу міцності


Запас міцності           .

Фактичний обсяг продажу


(11.8)


Запас міцності буде змінюватися відповідно до коливань обся- гу продажу, величини постійних витрат і значення коефіцієнта мар- жинального доходу, оскільки критичний обсяг діяльності визна- чається рівнем постійних витрат і коефіцієнтом маржинального доходу. Звідси збільшення запасу міцності за незмінних обсягів діяльності та коефіцієнта маржинального доходу можна досягти лише шляхом зменшення рівня постійних витрат.

Отже, основне призначення аналізу «витрати обсяг при-

буток» полягає у можливості визначити значення кожної зі скла-

дових цього аналізу за умови внесення змін у діяльність підпри-

ємства.

Другим шляхом для відображення взаємозв’язку між витрата-

ми, обсягом діяльності та прибутком є побудова графіків.


Графік беззбитковості демонструє рівень постійних та змін- них витрат і величину доходу від продажу за різних обсягів дія- льності підприємства (рис. 11.3).


До х о д и , ви тр а ти , гр н

500 0 0 0


То чка б е ззб и т -

ко в о с т і, гр н


 

Лі н і я д оход у ві д р е алі з ац і ї


Зо на

пр и б у т ку


 

Лі н і я

по в ни их

ви т р а т


 

200 0 0 0


Зо на зб и т к ів


Лі н і я

по с т і й н и х

вит р а т

То чка б е ззб и т к о -

во ст і , од .


0          50 0


 

Об с я г

дія л ь н о с т і, од .


Рис. 11.3. Графік беззбитковості

Значення цього методу аналізу полягає в тому, що він дає змо- гу виявити і наочно відобразити залежності між доходами та ви- тратами підприємства і відповідно динаміку зміни величини при- бутку. У ході його побудови лінія повних витрат формується шляхом додавання до величини постійних витрат змінної складо- вої. Лінія доходу від реалізації будується з точки з нульового значення. Обидві лінії (доходу та повних витрат) перетинаються в точці беззбитковості.

Інший спосіб графічного аналізу беззбитковості – побудова графіку маржинального доходу (рис. 11.4). Цей графік дає мо- жливість  виявити  динаміку  приросту  прибутку  підприємства, який тотожний приросту маржинального доходу. Для його побу- дови спочатку відображають лінію змінних витрат, а потім пос- тійних. Як бачимо, загальний маржинальний дохід збільшується прямо пропорційно обсягу продажу. На обох графіках величина прибутку характеризується відстанню між лінією доходу від про- дажу та лінією повних витрат.

Графік прибутку описує залежність прибутку від зростання обсягу діяльності. Як видно з рис. 11.5, різниця між обсягом про- дажу і змінними витратами (тобто маржинальний дохід) зрівню- ється з постійними витратами в точці беззбитковості.


Доходи, витрати, грн

500 000

200 000


Зона збитків


Лінія повних витрат


 

Лінія доходу від реалізації

Маржинальний дохід

Лінія змінних витрат


Зона прибутку


 


0          500


Обсяг діяльності, од.


Рис. 11.4. Графік маржинального доходу


Доходи, витрати, грн


 

Лінія прибутку


 


Прибуток


Точка беззбитковості


 

Збиток


 

500


 

Обсяг діяльності, од.


 

200 000

Рис. 11.5. Графік прибутку

Праворуч від точки беззбитковості маржинальний дохід пере- вищує постійні витрати і формує прибуток. Коефіцієнт маржи- нального доходу являє собою кут лінії прибутку. Чим більше цей коефіцієнт, тим ближче до початку координат розташована точка беззбитковості. Коефіцієнт маржинального доходу означає, яку величину маржинального доходу приносить кожна гривня дохо- ду від реалізації для покриття постійних витрат та отримання прибутку. Він характеризує величину, на яку змінюється прибу- ток за зміни обсягу реалізації:


 

Коефіцієнт маржинального    =


Маржинальний дохід


Ціна

=   реалізації


Змінні витрати

на одиницю


. (11.9)


доходу


Ціна

реалізації


Ціна реалізації


Використовуючи цей графік, можна визначити ступінь впливу зміни обсягу випуску на величину прибутку, якщо всі інші чин- ники залишаються незмінними.

11.2.3. Оптимізація розміру партії продукції

Мета оптимізації розміру партії полягає в мінімізації складсь- ких витрат, відсотків на капітал і витрат на переналагодження. Таким чином, йдеться про те, щоб розбити заданий річний обсяг виробництва продукції, відповідний попиту, на окремі партії і забезпечити при цьому якнайменший рівень витрат для підпри- ємства.

Продукти, які порівнюються по типу виробництва або виду використання сировини і матеріалів, можуть вироблятись серій-

но. Для виготовлення окремих продуктів застосовується одне і те ж устаткування. Через певні проміжки часу необхідно робити

переналагодження, щоб перейти від виробництва одного проду-

кту до виробництва іншого. Розміром партії називають ту кіль-

кість одиниць продукції, яка виготовляється одна за одною без-

перервно.

Переривання  виробничого  процесу для випуску нової партії

спричиняє за собою зупинку в роботі. Перш ніж може бути поча-

то виробництво нової серії, виникають витрати, які не залежать

від розміру партії (серії) деталей. Ці витрати називають постій-

ними  серійними  витратами.  До них  відносяться  перш  за все

витрати на налагодження і переналагодження виробничого уста-

ткування. Чим більший розмір партії деталей, тим на більшу кі-

лькість деталей розподіляються постійні серійні витрати. З роз-

рахунку  на  одиницю  ці  витрати  зменшуються  при  зростанні

розміру партії деталей, що виготовляються безперервно. Йдеться

у такому разі про дегресивну поведінку витрат. При серійному

виробництві необхідно враховувати, що повинен бути узгоджений

обсяг виробництва  серії і черговість  продуктів.  Попит на різні

продукти підприємство повинне задовольняти у будь-який момент.

Підприємець  має  нагоду  задовольнити  річний  обсяг  попиту

двома способами:


1. Одна партія деталей, що задовольняє річний попит. Якщо річний попит на якийсь продукт задовольняється відразу при ви- робництві однієї партії, то зростають складські витрати і відсотки на капітал Проте витрати на переналагодження виникають у та- кому разі тільки один раз. Крім того, з’являється небезпека, що попит на інші продукти не буде задоволений. При зменшенні ча- стоти заміни серій до мінімуму або при збільшенні розміру партії постійні серійні витрати на одиницю продукції, що виготовляєть- ся, є низькими. Проте великі розміри партій спричиняють за со- бою високі складські запаси і, як наслідок, значні складські ви- трати і відсотки на капітал. Ці зростаючі витрати називають пропорційними серійними витратами.

2. Декілька партій деталей, що задовольняють річний попит. Розподіл річного обсягу виробництва, що задовольняє попит на декілька серій, веде до зростання витрат на переналагодження, оскільки   устаткування   потрібне   частіше   переналагоджувати. Проте складські витрати і відсотки на капітал зменшуються. Та- ким чином, проблема полягає у визначенні оптимального розміру партії, тобто такої кількості деталей, за якої серійні витрати і ви- трати на одиницю мінімальні.

Відповідно до цього складські витрати і витрати на перенала- годження необхідно досліджувати більш детальніше. Зберігання на складі сировини, основних і допоміжних матеріалів, а також напівфабрикатів і готових виробів обумовлює виникнення склад- ських витрат. Разом з ними з’являються калькуляційні відсотки. До складських витрат відносяться витрати на персонал, утриман- ня складських споруд і приміщень Зв’язаний на складі капітал обумовлює калькуляційні відсотки. Зростання розміру партій спричиняє за собою і збільшення відсотків. Обидва ці елементи витрат можуть бути зменшені шляхом цілеспрямованого зниження складських запасів. Нижньою межею повинен залишатися страхо- вий запас. Для організації серійного виробництва необхідно мати складські запаси. Їх величину потрібно визначити так, щоб в той час, коли, наприклад, продукт А не виробляється, попит на нього з боку клієнтів все одно задовольнявся. Якщо рівень денного вироб- ництва не зміняється, складський запас зростає безперервно. Ко- ли закінчується виготовлення серії продукту А, необхідно пере- налагодити устаткування для виробництва продукту В. Витрати на переналагодження залежать від тривалості цього процесу і включають витрати на відповідні інструмент і оснащення. Втрати на переналагодження у принципі не залежать від обсягу замов- лення. Вони виникають кожного разу з появою виробничого замо-


влення. Таким чином, витрати на переналагодження обумовлені дія- льністю з підготовки  виробництва  нового замовлення.  Витрати на переналагодження включають заробітну плату і вартість до- поміжних засобів, які необхідні для переналагодження устатку- вання, наприклад, від виробництва продукту А до виробництва продукту В. Необхідно також враховувати додаткові витрати, що виникають на початковій і кінцевій стадіях процесу виготовлен- ня,  коли  з’являються,  наприклад,  дослідні  зразки  деталей  або брак.

Економії складських витрат і калькуляційних відсотків проти- стоять зростаючі витрати на переналагодження. Крім того, вини- кає ризик невчасного задоволення попиту. Ці проблеми вирішу- вані за допомогою оптимізації розміру партій.

Протягом року продається певна кількість продукції ( M ), що задовольняє річний попит. Без переривання або перемикання ви-

робничого процесу може бути виготовлено певну кількість ( m ),

яка ми називаємо партією. Число партій ( n ) за рік розраховуєть-

ся таким чином:

n = M  ;           (11.10)

m


t

 
Постійні серійні витрати для однієї партії позначимо


K  , за-


f

 
гальні постійні витрати на заміну всіх серій –

розмір партії рівний:


K . Оптимальний


 

mopt  =


2 × M × K f

K t


 

.           (11.11)


Формула для розрахунку оптимального розміру партії (11.11)

одержана за таких припущень:

1)         швидкість виробничого процесу нескінченна (на практиці,

проте, заповнення складу відбувається послідовно відповідно до

виробництва);

2)         швидкість збуту постійна (проте на практиці звичайно ви-

никають коливання обсягів продажів);

3)         у моделі не враховані складські втрати (на деяких підпри-

ємствах необхідно регулярно розраховувати цю величину);

4)         постійні серійні витрати не змінюються у часі;

5)         інші виробничі витрати змінюються прямо пропорційно;

6)         не враховується обмеженість складських потужностей.

Ці припущення знижують точність розрахунків за цією прос-

тою моделлю. Проте деякі слабкі місця приведеної формули мо-

жна нівелювати за допомогою додаткових умов. Розрахунки при


цьому стануть складніші. На практиці достатньо використовува-

ти результати, одержані за допомогою простої формули.

11.2.4. Аналіз знижок

Знижки передбачають зменшення ціни товарів і послуг, коли єдину ціну пропозиції диференціюють для різних покупців. При цьому з фактичної ціни віднімається або абсолютна величина, або процентна ставка від ціни пропозиції. Знижки дозволяють прово- дити більш гнучку політику цін. Популярність знижок пояснюєть- ся частіше за все їх психологічним ефектом. Клієнти відчувають, що їм надають перевагу, у них виникає враження, що покупка пропонованих товарів і послуг із знижкою їм особливо вигідна.

Метою надання знижок є: збільшення обсягу продажів (зниж- ки за кількість); регулювання надходження замовлень в часі (тимчасові  знижки);  зміцнення  зв’язків  з клієнтами  (знижки  за

«вірність»); розширення переваг від раціоналізації виробництва і збуту; переважне обслуговування клієнтів; більш вигідна пропо-

зиція товарів; диференціація цін.

Підприємець може надати одну або одночасні декілька зни-

жок.  Солідні  клієнти  вимагають  від  деяких  підприємств  цілий

ряд знижок.

Існують такі види знижок:

1. Функціональні знижки. Ці знижки надаються тим продав-

цям, які виконують частину функцій реалізації продукції поста-

чальника. За допомогою такої винагороди повинні бути покриті

торгові витрати.

2. Знижки за кількість. Зниження ціни у цьому випадку про-

понується  покупцям  великих  кількостей  при  кожній  поставці.

Знижки за кількість повинні стимулювати покупку великих кіль-

костей у межах одного замовлення. Тим самим постачальник може

знизити витрати, що припадають на замовлення, і зменшити ви-

трати з оформлення замовлень. Ці знижки надаються у вартісному

або натуральному виразі (поставка додаткової кількості). Знижкою

за кількість є також бонус, який частіше за все надається один раз

на рік за певну кількість купленого товару. База для розрахунку

бонуса – досягнутий у кінці кожного року рівень продажу певному

покупцю в натуральному або вартісному виразі.

3. Тимчасові знижки. Вони надаються, якщо замовлення на-

дходять у певні моменти або в точно визначені періоди. Тим са-

мим  досягається  за  можливістю  рівномірний  розподіл  обсягу


збуту постачальника протягом року. Ці знижки надаються також, щоб продати певні старі моделі. Таке ж зниження ціни може бути запропоновано за передчасне придбання сезонних виробів.

4. Знижки за «вірність». Знижки за «вірність» надаються при довготривалому співробітництві. Якщо клієнт купує певні проду- кти протягом встановленого періоду у одного постачальника, він та- кож може одержати знижку за «вірність».

5. Знижки за оплату готівкою (сконто). Ці знижки пропону-

ються з метою прискорення процесу отримання платежів. Їх можна

надати за швидку оплату рахунків. Знижки за оплату готівкою

використовують так само, як і сконто.

6. Спеціальні знижки. Існує багато видів спеціальних знижок,

наприклад, знижка персоналу, що працює на підприємстві. Знижка

може бути встановлена також певним групам осіб, у тому числі

за професійною ознакою.

Обсяг збуту більшої кількості виробів, який повинен бути до-

сягнутий за рахунок зниження ціни, вимагає обґрунтовування з

погляду його впливу на загальний фінансовий результат діяльності

підприємства. Крім того, в цьому випадку слід визначити, чи мо-

жуть необхідні додаткові обсяги товару бути своєчасно вироб-

ленні. Тому важливо розрахувати  необхідне збільшення обсягу

продажів у натуральному виразі при зниженні ціни. Використо-

вують для цього таку формулу:


ΔQ =


S

100 V S


×100 , (11.12)


де ΔQ


– необхідне зростання кількості продаж, %;


S  – зниження ціни у відсотках від початкової ціни продажу;

V  – початкові змінні витрати у відсотках від нетто-виручки.

11.2.5. АВС-аналіз та XYZ-аналіз

АВС-аналіз полягає у виявленні та оцінці незначного числа кількісних величин, які є найціннішими та мають найбільшу пи- тому вагу у загальній сукупності вартісних показників. Згідно з цим методом досліджувана сукупність, наприклад, запаси сиро- вини та матеріалів, ділиться на три частини:

група А – запаси, які є найціннішими з погляду їх вартості,

однак можуть використовуватися підприємством у незначній кі-

лькості в натуральному виразі;


група В – середні за величиною запаси як у кількісному, так і в грошовому виразі;

група С – запаси з найбільшою часткою у натуральному ви-

разі, однак незначні з погляду їх вартості.

Основна  увага  в  процесі  управління  товарно-матеріальними

запасами приділяється запасам, віднесеним до групи А, меншою

мірою – групи В та С. Концентрація уваги на найпріоритетніших

напрямах управління запасами та дебіторською заборгованістю,

зниження собівартості продукції, найреальніших шляхах збільшення

обсягів  реалізації  дозволяє  підвищити  ефективність  управління

фінансами підприємства в цілому. Так, концентрація зусиль на

пошуку резервів зниження затрат, які займають найбільшу пито-

му вагу в структурі собівартості  продукції, принесе відчутніші

результати, ніж у разі пошуку резервів зниження тих затрат, які

займають  невелику  частку.  В  структурі  собівартості  продукції

більшості  вітчизняних  підприємств  значнішу  питому  вагу  за-

ймають  витрати  на  сировину  та  матеріали.  Це  означає,  що

суб’єктам підприємництва доцільно проводити АВС-аналіз дано-

го елемента затрат.

Аналіз можна здійснювати у розрізі окремих постачальників

або окремих видів сировини і матеріалів. В останньому випадку в

ході аналізу відбираються види сировини (матеріалів, комплек-

туючих), на які у вартісному виразі припадає найбільша питома

вага у структурі собівартості за даним елементом затрат. З метою

проведення ефективного АВС-аналізу сировини та матеріалів у

зарубіжній практиці рекомендується застосовувати таку класифі-

кацію окремих їх видів:

1) А-сировина – види сировини (матеріалів), на які припадає

понад 50 % затрат у загальній структурі;

2) В-сировина – види сировини (матеріалів), питома вага яких

у загальній структурі закупок перевищує 25 %;

3) С-сировина – інші, незначні види сировини (матеріалів).

Зрозуміло, що найбільші резерви зниження затрат за елемен-

том «сировина та матеріали» можуть бути виявлені при аналізі А-

сировини. Для встановлення цих резервів підбирається відповід-

ний каталог заходів:

детальніша  оцінка  втрат  сировини  (матеріалів)  на  кожній

стадії виробництва;

мінімізація втрати якості сировини (матеріалів);

обрахунок норм витрат за методом нуль-базис бюджетування;

підбір економічніших технологій;

оптимізація запасів;


переговори з постачальниками на предмет зниження закупі-

вельних цін;

пошук альтернативних постачальників;

більш жорсткий контроль за збереженням сировини (матері-

алів).

З метою оптимізації запасів на практиці досить часто АВС-

аналіз комбінують з іншим методом контролінгу – XYZ-аналізом,

який характеризує рівномірність запуску окремих видів сировини

(матеріалів) у виробництво. Цей метод широко використовується у

процесі нормування обігових коштів для створення виробничих

запасів. У ході XYZ-аналізу найвживаніші види сировини (мате-

ріалів) групуються залежно від рівня їх споживання у три класи:

1) Х-сировина  –  види  сировини  (матеріалів),  які  рівномірно

споживаються у виробництві без суттєвих коливань;

2) Y-сировина – види сировини (матеріалів), рівень споживан-

ня яких суттєво коливається, наприклад, залежно від виробничо-

го циклу чи сезонності виробництва;

3) Z-сировина – сировина та матеріали, які споживаються не-

регулярно і характеризуються високим рівнем коливання в їх по-

требі.

Залежно від класу, до якого віднесена сировина, визначається

точність прогнозування її потреби для виробництва, а отже, ве-

личина запасів. Зрозуміло, що потреба у Х-сировині характеризу-

ється найвищим рівнем точності прогнозування та нормування,

Y-сировині  –  середнім  рівнем  точності.  Потребу  в  Z-сировині

дуже важко спрогнозувати. Виходячи з цього, можна дійти ви-

сновків щодо рекомендованої величини запасів (обсягу обігових

коштів,  які заморожуються  в них): у першому  випадку  обсяги

запасів є мінімальними; у другому – в певні періоди запаси по-

винні бути високими; у третьому – постійні запаси створювати

взагалі недоцільно.

Результати  ABC-  і  XYZ-аналізу  можна  комбінувати.  Якщо

об’єднати  дані  про  співвідношення  кількості  і  вартості  ABC-

аналізу з даними про співвідношення кількості і структури спо-

живання XYZ-аналізу, то одержимо інструменти планування, ко-

нтролю  і  управління  для  системи  забезпечення  матеріальними

ресурсами.

Комбінація ABC- і XYZ-аналізу дозволяє одержувати додат-

кову інформацію про матеріали, що використовуються на підп-

риємстві (табл. 11.2).


 

Комбінація ABC- і XYZ-аналізу


Таблиця 11.2


Показник

А-сировина

В-сировина

С-сировина

 

Х-матеріал

Висока споживна

вартість

Середня спожив-

на вартість

Низька споживна

вартість

Високий ступінь на-

дійності прогнозу споживання

Високий ступінь

надійності про-

гнозу споживання

Високий ступінь

надійності прогно-

зу споживання

 

Y-матеріал

Висока споживна

вартість

Середня спожив-

на вартість

Низька споживна

вартість

Середній ступінь на-

дійності прогнозу споживання

Середній ступінь

надійності про-

гнозу споживання

Середній ступінь

надійності прогно-

зу споживання

 

Z-матеріал

Висока споживна вартість

Середня спожив-

на вартість

Низька споживна вартість

Низький ступінь на-

дійності прогнозу споживання

Низький ступінь

надійності про-

гнозу споживання

Низький ступінь

надійності прогно-

зу споживання

 

11.2.6. Функціонально-вартісний аналіз

Функціонально-вартісної аналіз (ФВА) проходить за певними правилами. Спочатку він застосовувався, як правило, для зни- ження витрат на товари. ФВА підходить також для виявлення можливостей раціоналізації і вдосконалення виробничої діяльно- сті підприємства. На відміну від інших методів зниження витрат, ФВА базується на вивченні функцій об’єкта дослідження.

Зниження  витрат  повинно  коливатись  у  межах  між  10 %  і

20 %. Успіх ФВА залежить від рівня сприйняття його керівницт-

вом  підприємства.  Якщо  воно  вірить  у  результативність  цього

методу, то може також зацікавити співробітників в його викорис-

товуванні. Хоча це передбачає готовність до групової роботи над

вирішенням проблем.

Кожне підприємство повинно прагнути запропонувати на ри-

нку нові продукти, які можна виробити з якнайменшими витра-

тами. Втілення вимог ринку здійснюється перш за все в констру-

кторському    і           дослідницькому        відділах.         Таким             чином,            на

виробничі витрати впливають рішення, які приймаються на етапі

розробок.


Витрати,  пов’язані  із зміною  продукту,  прогресивно  зроста- ють, якщо пройдені етапи генерації ідей і створення концепцій, конструювання, закупівлі матеріалів, випробування дослідних зразків, підготовки виробництва, виготовлення і ринкової адаптації. На  етапах  конструювання  і  закупівлі  матеріалів  використання ФВА дає найбільший ефект.

ФВА може також застосовуватися, коли продукт вже впрова- джений на ринок. Оскільки продукти конкурують, співвідношен- ня між витратами і прибутком стає очевидним. Якщо ФВА засто- совується для вже створених продуктів, то говорять про поліпшення їх вартісних характеристик.

Процес   оформлення   замовлень   аналізують   за   допомогою ФВА. При цьому уважно розглядають інформаційні потоки, роз- поділ прав і обов’язків, а також окремі етапи робіт.

До цілей використовування ФВА відносять: зниження витрат, підвищення продуктивності, збільшення ефективності, поліпшення якості, проведення реорганізацій, ефективне використовування робочої сили.

ФВА може використовуватись у різних областях. До них від-

носяться: конструювання нових продуктів; удосконалення про-

дуктів,  що  випускаються;  проектування  нових  робочих  місць;

розробка нових допоміжних засобів виробництва; вдосконален-

ня        технологічних           процесів;        реінжиніринг             нематеріальних

об’єктів.

Існують різні види ФВА. Класифікувати його можна за такими

ознаками:

1. За предметом дослідження.

1.1. ФВА продуктів.

1.2. ФВА процесів.

2. За моментом проведення дослідження на етапі життєвого

циклу спостережуваного об’єкта.

2.1. Формування  вартісних  характеристик  об’єкта.  Об’єкти

знаходяться на етапі розробки.

2.2. Поліпшення  вартісних  характеристик  об’єкта.  Продукти

або процеси вже створені або введені в дію.

3. За ступенем свободи у проведенні аналізу.

3.1. ФВА з метою зниження витрат. Мінімізація витрат за за-

даних функціях.

3.2. Вартісний аналіз з метою підвищення вартості (цінності).

Зміна витрат і функцій.

ФВА проводять силами робочих груп. Якщо підприємство ще

не має досвіду використання ФВА, то варто доручити керівництво


роботою групі консультантів із сторони. Надалі проводити аналіз зможе спеціально навчений співробітник.

Виробництво продукції з меншими витратами вимагає узго- дження інформаційних потоків між підрозділами. Групова робота сприяє такому інформаційному обміну і допомагає подолати бю- рократію мислення. Крім того, робота в групі спонукає до розви- тку творчої думки. До групи повинні входити фахівці з підрозді-

лів,   які   є   місцями   виникнення   витрат,   і   відділів,   що   їх

обслуговують: дослідницького, конструкторського, виробничого,

матеріально-технічного забезпечення, збуту, бухгалтерії, контро-

лінга. Разом з цим у групі повинен бути хоча б один співробіт-

ник,  який  добре  знає  економіку  всього  підприємства.  Разом  з

професійною придатністю необхідно враховувати особисті якості

учасників, оскільки робота у групі повинна бути гармонійною.

Керівник групи повинен бути визнаний всіма учасниками, воло-

діти високим авторитетом і добре знати підприємство. Головне

завдання групи – розробка альтернатив,  причому всі творчі рі-

шення повинні бути відповідним чином оформлені. У групі до-

зволений  вільний  виклад  ідей, формування  яких спирається  на

використання таких методів, як «мозковий штурм». У ній повин-

но бути від шести до восьми чоловік, інакше ефективність роботи

буде знижена.