4.2. Характеристика внутрішніх джерел фінансування за використання касового підходу

Основним внутрішнім джерелом у цьому разі є самофінансу- вання, яке пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті. У світовій економічній літера-


турі залежно від способу відображення прибутку у звітності, зок-

рема в балансі, виділяють:

а) приховане  самофінансування  (пов’язане  із  використанням

прихованого  прибутку),  який  виникає  внаслідок  формування

прихованих резервів;

б) відкрите самофінансування (тезаврація офіційного прибутку).

Приховані резерви – це частина власного капіталу підприємст-

ва, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг

власного капіталу в результаті формування прихованих резервів

буде меншим, ніж це є насправді. Вони формуються шляхом не-

дооцінки активів або переоцінки зобов’язань. До суттєвого недолі-

ку прихованого самофінансування слід віднести порушення прин-

ципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня

асиметрії в інформаційному забезпеченні її зовнішніх користува-

чів.

Тезаврація прибутку – це спрямування його на формування

власного капіталу підприємства  з метою фінансування  інвести-

ційної та операційної діяльності. Величина тезаврації відповідає

обсягу чистого прибутку, який залишився у розпорядженні підп-

риємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів.

До основних переваг самофінансування слід віднести такі:

–          залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати ви-

нагороду за користування ними;

–          відсутність затрат при мобілізації коштів;

–          не потрібно надавати кредитне забезпечення;

–          підвищується  фінансова  незалежність  та  кредитоспромож-

ність підприємства.

Недоліки   відкритого   самофінансування   (тезаврації)   стисло

можна охарактеризувати так:

–          оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток,

попередньо він підлягає оподаткуванню,  у результаті чого вар-

тість цього джерела фінансування збільшується;

–          обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням

знижують вимоги до ефективного використання коштів;

–          помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінве-

стицій може бути нижчою середньоринкової процентної ставки,

це може призвести до зниження ефективності ринку капіталів у

цілому).

Звертаємо увагу на те, що амортизаційні відрахування не на-

лежать до джерел самофінансування (як це досить часто можна

зустріти  у вітчизняній  економічній  літературі).  Ефект  фінансу-

вання завдяки амортизації виникає у результаті специфічного ви-


ду реструктуризації активів: заморожені в необоротних активах фінансові ресурси вивільняються і залишаються на поточному рахунку підприємства у вигляді відповідної частини виручки від реалізації.  У результаті  спрямування амортизаційних  відрахувань на  фінансування  реальних  інвестицій  проявляється  так  званий ефект розширення потужностей, або ефект Ломана–Ружді. Згада- ний ефект є наслідком незбігу періоду вивільнення капіталу, ава- нсованого в необоротні активи, що амортизуються, з періодом вибуття зношених активів із виробничого процесу. Здебільшого авансований капітал повертається на підприємство швидше, ніж виникає потреба в оновленні засобів.

Під терміном «амортизація»  основних фондів і нематеріаль- них активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх при- дбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригова- ного прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань29. Амортизації підлягають витрати на:

       придбання основних фондів та нематеріальних  активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощу- вання багаторічних насаджень до початку плодоношення;

      самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких осно- вних фондів;

      проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модерні-

зації та інших видів поліпшення основних фондів;

      капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівницт-

вом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капі-

тальні поліпшення землі.

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та пере-

давальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (ква-

ртири  і  місця  загального  користування),  вартість  капітального

поліпшення землі;

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини)

до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні

прилади та інструменти,  інше конторське  (офісне)  обладнання,

устаткування та приладдя до них;

29  Про оподаткування  прибутку  підприємств:  Закон України  вiд 28.12.1994  р. №

334/94-ВР. – Чинний з 01.01.1995 // Голос України. – 1995. – 14 лют.


група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,

2 і 4;

група  4  –  електронно-обчислювальні  машини,  інші  машини

для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними за-

соби зчитування або друку інформації, інші інформаційні систе-

ми, комп’ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові),

мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних

товарів (предметів).

Амортизація окремого об’єкта основних фондів групи 1 про-

вадиться до досягнення балансовою вартістю такого об’єкта 100

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вар-

тість такого об’єкта відноситься до складу валових витрат за ре-

зультатами відповідного податкового періоду, а вартість такого

об’єкта  прирівнюється  до  нуля.  Амортизація  основних  фондів

груп  2, 3  і 4 провадиться  до  досягнення  балансовою  вартістю

групи нульового значення.

Для  амортизації  нематеріальних  активів  застосовується  лі-

нійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального ак-

тиву амортизується рівними частками виходячи з його первісної

вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визна-

чається платником податку самостійно, виходячи із строку кори-

сного використання таких нематеріальних активів або строку ді-

яльності   суб’єкта   підприємництва,   але   не   більше   10   років

безперервної експлуатації.

Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення зали-

шковою  вартістю  нематеріального  активу  нульового  значення.

Норми амортизації встановлюються  у   відсотках до балансової

вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (по-

даткового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий

квартал): група 1 – 2 відсотки; група 2 – 10 відсотків; група 3 – 6

відсотків; група 4 – 15 відсотків.

Балансова вартість групи основних фондів (окремого об’єкта

основних фондів   групи 1 на початок розрахункового  кварталу

визначається за формулою:

Б а   = Б а 1   + П а 1   Ва 1   Аа 1  ,            (4.1)

а

 
де  Б    –  балансова  вартість  групи  (окремого  об’єкта  основних

фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу;


Б а 1


– балансова вартість групи (окремого об’єкта основних


фондів групи 1 на початок кварталу, що передував розрахунковому;


П а 1


– сума витрат, понесених на придбання основних фондів,


здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та


інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації,

протягом кварталу, що передував розрахунковому;


Ва 1


– сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого


об’єкта основних фондів групи 1 протягом кварталу, що переду-

вав розрахунковому;


Аа 1


– сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі,


що передував розрахунковому.

Суб’єкти підприємницької діяльності всіх форм власності ма-

ють  право  застосовувати  щорічну  індексацію  балансової  вартості

груп основних  фондів та нематеріальних  активів на коефіцієнт

індексації, який визначається за формулою:


K i   =


(I a 1   10)

100


 

,           (4.2)


a 1

 
де  I     – індекс інфляції року, за результатами якого провадиться

індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не прова-

диться.

До внутрішніх джерел фінансування відносять також створю-

вані з власної ініціативи підприємств забезпечення (резерви) для

відшкодування  майбутніх  витрат,  збитків,  зобов’язань,  величина

яких є невизначеною. У складі забезпечень наступних витрат і

платежів (розділ 2 пасиву балансу) відображаються нараховані

у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких

може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а та-

кож залишки коштів цільового фінансування і цільових надходь-

жень.

Ефект фінансування за рахунок забезпечень проявляється за-

вдяки  існуванню  часового  розриву  між  моментом  їх  формування

(нарахування) та використання (грошових виплат). Залежно від

цього визначають можливий строк використання їх як джерела

фінансування. Якщо забезпечення мають короткостроковий хара-

ктер, однак нарахування здійснюється регулярно (револьверно) і збе-

рігаються стабільні залишки на відповідних рахунках, то їх мож-

на  трактувати  як  довгостроковий  капітал.  Величина  забезпечень

визначається  на  основі  прогнозних  розрахунків  фінансових  та

бухгалтерських служб підприємства. Розмір забезпечень, які від-

носяться на валові витрати, лімітується податковим законодавством.

За своїми характеристиками  забезпечення можна трактува-

ти як позичковий капітал підприємства з невизначеними стро-

ками та сумами погашення. До основних видів забезпечень, які

можуть створюватися на підприємствах, відносять такі:


забезпечення виплат персоналу;

на додаткове пенсійне забезпечення;

на виконання гарантійних зобов’язань;

на реструктуризацію;

на виконання зобов’язань за ризиковими (обтяжливими) кон-

трактами тощо.

Забезпечення використовуються для відшкодування лише тих

витрат,  для  покриття  яких  вони  були  створені.  Забороняється

створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від дія-

льності підприємства.