2.3. Фінансова діяльність промислово-фінансових груп, венчурних і рієлтерських підприємств

Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової  групи, як- що до складу групи входять українські та іноземні юридичні осо- би). Розрізняють фінансово-промислові та промислово-фінансові групи.

Відповідно   до   вітчизняного   законодавства,   промислово-

фінансова група (ПФГ) – об’єднання, до якого можуть входити

промислові   підприємства,   сільськогосподарські   підприємства,

банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації

всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та

яке створюється за рішенням уряду України на певний термін з

метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних га-

лузей виробництва і структурної перебудови економіки України,

включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а та-

кож виробництва кінцевої продукції15. У російському законодав-

15 Про промислово-фінансові групи: Закон України вiд 21.11.1995 р. № 437/95-ВР. –

Чинний з 21.05. 96 // Голос України. – 1996. – 21 трав.


стві  дається  таке  визначення  фінансово-промислової  групи: ФПГ – це сукупність юридичних осіб, що діють як основні і до- чірні товариства, що цілком або частково об’єднали свої матеріа- льні і нематеріальні активи (система участі) на основі договору про створення ФПГ із метою технологічної чи економічної інтег- рації для реалізації інвестиційних та інших проектів і програм, спрямованих на підвищення конкурентоздатності і розширення ринків збуту товарів і послуг, підвищення ефективності виробни- цтва, створення нових робочих місць. Розбіжність у термінології пояснюється статусом таких об’єднань. ПФГ – створюються з допомогою держави, ФПГ – без її втручання.

У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають  статус юри- дичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, гос- подарської і фінансової діяльності ПФГ не має статусу юридичної особи. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підпри- ємство ПФГ. Підприємство, установа, організація можуть бути головним підприємством чи учасником тільки однієї ПФГ. У скла- ді ПФГ  може  бути  тільки  один  банк.  Головним  підприємством ПФГ не можуть бути торговельне підприємство, транспортне під- приємство, підприємство у сфері громадського харчування, побу- тового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банк, фінансово-кредитна установа. Створення ПФГ забороняється у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслугову- вання населення, матеріально-технічного постачання, транспорт- них послуг. Кабінет Міністрів України приймає до розгляду прое- кти створення ПФГ за умови, що розрахунковий обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ буде еквівалентним сумі 100 млн дол. за рік починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжено окремою постановою Кабінету Міністрів України у разі створення ПФГ для виробництва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва.

Учасниками ФПГ визнаються юридичні особи, що підписали договір про створення фінансово-промислової групи, і заснована ними центральна компанія фінансово-промислової групи, або ос- новне і дочірнє товариства, що утворять фінансово-промислову групу. До складу ФПГ можуть входити комерційні і некомерційні організації, у тому числі й іноземні, за винятком суспільних і ре- лігійних організацій (об’єднань). Участь більш ніж у одній ФПГ не допускається. Серед учасників ФПГ обов’язкова наявність ор- ганізацій, що діють у сфері виробництва товарів і послуг, а також банків чи інших кредитних організацій.


Учасник ПФГ – підприємство, банк або інша наукова чи прое- ктна установа, організація, створені згідно з законодавством України,  або  іноземна  юридична  особа,  що  входить  до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку. Кінцева продукція ПФГ – продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об’єкти пра- ва інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створю- ється ПФГ. Проміжна продукція ПФГ – продукція, включаючи нау- ково-технічну  документацію  та  інші  об’єкти  права інтелектуальної власності, яка виробляється учасником ПФГ, ви- користовується для виробництва кінцевої продукції ПФГ і реалі- зується виключно іншому учаснику або головному підприємству ПФГ. При реалізації такої продукції за межами ПФГ ця продук- ція проміжною не вважається.

Розрізняють ПФГ трьох типів: вертикально інтегровані, гори-

зонтально інтегровані і конгломератний тип.

Сьогодні ПФГ в Україні формуються за двома напрямами: то-

варним і галузевим. Під першим розуміють об’єднання з метою

виробництва переважно одного визначеного товару, під другим –

формування за типом диверсифікованої галузі. Перше об’єднання

має незаперечну ваду – його успіх залежить від попиту на даний

товар чи однорідну групу товарів. Друга організація більш стійка

у довготерміновій перспективі, однак виникають додаткові труд-

нощі з оптимізацією розміщення ресурсів.

З історичної точки зору ініціатором створення ПФГ не завжди

виступають банки. Часто причиною їх створення є місцеве зако-

нодавство,  що  забороняє  небанківським  структурам  займатися

деякими банківськими операціями.

При формуванні ПФГ використовується  ще один метод. Він

полягає  у створенні  в структурі  групи  так званих  «фінансових

басейнів», до яких крім банків повинні входити страхові компа-

нії,  пенсійні  фонди,  інвестиційні  компанії  і  фонди,  брокерські

контори, фонди взаємного страхування й інші органи, що акуму-

люють кошти, частина яких також може бути спрямована на фі-

нансування проектів ПФГ.

Функціонування ПФГ вигідне і для держави. По-перше, вирі-

шується проблема скерування банківського капіталу в промисло-

вість;  по-друге,  збільшується  надійність  банківської  системи  в

цілому,  удосконалюється  її структура;  по-третє,  підсилюється

конкуренція між банками усередині ПФГ за обслуговування най-


більш вигідних учасників групи, між ПФГ – за залучення нових великих організацій.

Українське законодавство ще не досить чітко визначило меха- нізм і правила функціонування ПФГ. Великим недоліком даної нормативної ділянки є заборона банкам брати участь більш ніж в одній ПФГ. Дане питання спірне, але більшість економістів не бачать в участі банку в декількох ПФГ нічого особливого.

Укрупнення виробничих комплексів змушують консолідувати

виробничі і фінансові ресурси в руках єдиної організації. Втім не

можна  забувати  про  досвід  міжнародних  ФПГ,  що  протягом

останнього десятиліття були змушені відмовитися від подальшої

форсованої експансії і централізації. Їм довелося зайнятися пере-

будовою як загальної організаційної структури, так і звернути бі-

льшу увагу на фінансові і маркетингові аспекти менеджменту.

З розвитком підприємницької діяльності в Україні з’являється

багато нових понять і визначень. Одне з них – «рієлтер». Це по-

няття означає особу, що займається підприємницькою діяльніс-

тю, здійснюючи різні угоди з землею, будинками, будівлями, жи-

тловими і нежилими приміщеннями, тобто з нерухомим майном.

Рієлтерська діяльність  – це вид підприємницької  діяльності,

який здійснюється юридичними особами й індивідуальними під-

приємцями на основі угоди з зацікавленою особою (або за дору-

ченням) від її імені і за її рахунок або від свого імені, але за раху-

нок і в інтересах зацікавленої особи з метою цивільно-правових

угод щодо земельних ділянок, будинків, будівель, споруд, житло-

вих і нежилих приміщень і прав на них. Зазначається, що послуги

щодо оцінки нерухомості не є рієлтерською діяльністю.

Рієлтерська діяльність не підлягає ліцензуванню.  Рієлтерами

можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, що займаються

підприємницькою діяльністю в рамках чинного законодавства.

Відповідно до Цивільного кодексу, основною метою діяльнос-

ті комерційних організацій є отримання прибутку. Очевидно, що

організації,  які  займаються  рієлтерською  діяльністю,  можуть

створюватися тільки у формі господарських товариств (повних,

довірчих, ТОВ й АТ, виробничих кооперативів, державних і му-

ніципальних підприємств).

Оскільки рієлтерска діяльність – це комерційна діяльність, то

не може бути рієлтерською некомерційна організація.

Інвестором венчурних фондів можуть бути:

–          комерційні банки. Комерційні банки насамперед зацікав-

лені в зниженні своїх кредитних ризиків;


–    інвестиційні банки. Інвестиційні банки – це інвестиційні інститути, що займаються розміщенням нових випусків цінних паперів; правильніше вважати інвестиційний банк не інвестором, а фінансовим посередником;

–     торгові банки. Торговий банк схожий і на комерційний, і на інвестиційний. Торгові банки мають значний капітал, що дозволяє їм здобувати цінні папери не тільки для перепродажу, але і як об’єкт інвестицій. Крім того, торгові банки здійснюють характе- рні для комерційних банків розрахункові і кредитні послуги;

–   інститути  спільного  інвестування.  Прийняття  Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та кор- поративні інвестиційні фонди)» заклало підґрунтя нового виду діяльності та утворило умови для створення нових інститутів на фондовому ринку.

Венчурні фонди Західної Європи інвестують в економіку регі- ону більше 6 млрд дол. на рік. Але, на відміну від американських, європейські фонди ризикового фінансування воліють вкладати кошти не в початковий, а у вже зрілий, що добре зарекомендував себе, бізнес. Це пояснюється тим, що на початку 80-х роках бага- то фондів, зокрема, британських «обпеклися» на фінансуванні привабливих і дуже модних тоді ідей у сфері інформаційних тех- нологій.

Головна відмінність венчурних фондів від інших інституцій- нальних інвесторів полягає у тому, що перші інвестують кошти шляхом придбання акцій підприємств, котрих вони інвестують. Більшість фондів створюється на період 7–10 років. По завер- шенні  цього  періоду  фонд  реалізує  всі  придбані  корпоративні цінні папери і ліквідується. Тому венчурні фонди зацікавлені у високому котируванні акцій підприємства-реципієнта. Для цього представники фонду активно беруть участь у керуванні підпри- ємствами і консультуванні вищого керівництва. Представник фо- нду входить у Раду директорів компанії.

У США практика венчурної організації інноваційної діяльнос- ті почалася із середини 70-х років. В даний час спостерігається друга хвиля «венчурного буму». Компанія General Electric, на- приклад, має 30 венчурних підприємств, що діють у різних стра- тегічних  зонах  господарювання,  загальний  фонд  яких  складає

100 млн дол. Фірма Xerox створила в 1989 р. венчурне відділення

Xerox Technology Ventures з фондом 30 млн дол., куди можуть

звертатися групи інженерів чи інших функціональних службовців

для      одержання      підтримки      своїх   незалежних    інноваційно-

технологічних проектів. Якщо проект є життєздатним, з венчур-


ного фонду виділяють кошти на його реалізацію. Багато компаній стимулюють створення на своїй базі фірм-новачків, надаючи їм необмежену самостійність. Материнська компанія виступає як основний власник акцій нової фірми, встановлюючи в такий спо- сіб повний фінансовий контроль, і дістає ексклюзивні права на впровадження  у  свою  діяльність  інноваційних  досягнень.  До

1992 р. у відомій американській корпорації АТТ було створено близько 50 фірм-новаторів, що функціонують у даній системі.

На відміну від великих підприємств малі фірми мають більш високі показники ефективності науково-дослідного процесу: від- ношення кількості нововведень до чисельності наукового персо- налу  –  у  4  рази,  кількість  нововведень  на  1  долар  витрат  на НДКР – у 24 рази.

Характерною ознакою малих наукомістких фірм США є вузька

спеціалізація.  Здійснюється,  як  правило,  виробництво  одного-

двох видів продукції. У діяльності таких фірм зайняте значне чи-

сло  вчених  і  інженерів,  вони  мають  високу  частку  витрат  на

НДКР, що складає більше 7 % від вартості готової продукції.

Основним інвестором у венчурні фонди, що діють в Україні є

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Існують Ре-

гіональні венчурні фонди і Фонди прямого інвестування малих

підприємств, де ЄБРР є майже 100-процентним інвестором, і де-

які інші фонди прямого фінансування, де ЄБРР діє як спів інвес-

тор. ЄБРР відіграє істотну роль у розвитку індустрії венчурного

капіталу в Україні: через ЄБРР і його регіональні відділення ке-

руючі компаніями  довідаються,  яким чином венчурний  капітал

може ефективно діяти в Україні. ЄБРР своєю діяльністю сприяє

приходу приватних інвесторів на Український ринок. Він сприяє

формуванню   Українських   професіоналів   венчурної   індустрії.

Другим  важливим  інвестором  венчурних  фондів  є  закордонні

державні структури. Більшість фондів, що одержала інвестиції з

цих  джерел,  щодо  яких  домовилися  Український  і  іноземний

уряди, орієнтовані на конверсію Української оборонної промис-

ловості. Український уряд намагається залучити і інших інвесто-

рів. Підводячи підсумок, можна сказати, що основними джерела-

ми для венчурного капіталу в Україні є інституційні інвестори і

закордонні   бюджетні   джерела.   Приватні   інвестори   незначно

представлені в Україні. Потенційні приватні інвестори дуже ува-

жно  спостерігають  за  результатами  діяльності  фондів,  що  вже

діють на ринку. Успіх ЄБРР буде вирішальним аргументом для

появи приватних інвесторів в Україні.