2. Ефективність і суспільні блага

У тих випадках, коли інтереси споживачів суспільного блага однорідні і рішення приймається одноголосно, колективне на­дання суспільного блага збільшує надлишок споживача.

Розглядаючи суспільні блага, ми маємо відповісти на запитан­ня, як оцінює кожна людина додаткову одиницю продукції. Гра­нична вигода отримується додаванням таких оцінок, зроблених всіма споживачами цього блага. Ефективний обсяг виробництва суспільного блага досягається в тому випадку, якщо сума цих гра­ничних вигод дорівнює граничним витратам на виробництво.

На рисунку 13.1 показано ефективний обсяг виробництва суспільного товару. Б1 відображає попит на суспільне благо пер­шого споживача, Б2 — попит другого споживача. Кожна крива по­питу характеризує граничну вигоду, яку отримує споживач для кожного обсягу виробництва продукції. Наприклад, коли є 2 оди­ниці суспільного товару, перший споживач готовий платити 1,50 грош. од. за товар, і 1,50 є граничною вигодою. Аналогічно для другого споживача гранична вигода дорівнює 4,00 грош. од.

Щоб обчислити суму граничних вигод обох споживачів, потрібно додати обидві криві попиту по вертикалі. Наприклад, якщо обсяг виробництва продукції становить 2 одиниці, то щоб отримати граничну суспільну вигоду 5,50 грош. од., потрібно до­дати граничну вигоду 1,50 грош. од. до граничної вигоди 4,00 грош. од. При розрахунку кожного обсягу виробництва суспільного товару отримуємо сукупну криву попиту на суспіль­ний товар Б. Ефективним обсягом виробництва є такий, за якого

виробництва, од.

 

гранична суспільна вигода дорівнює граничним витратам: на пе­ретині кривих попиту і граничних витрат. В даному прикладі гра­ничні витрати дорівнюють 5,50 грош. од. і 2 одиниці — це ефек­тивний рівень виробництва.

Лише тоді, коли гранична суспільна вигода дорівнює гранич­ним витратам, суспільне благо ефективне.

Прикладом невиняткового блага є чисте повітря. Важко забо­ронити будь-кому користуватись ним. Чисте повітря, крім того, неконкурентне — те, що цим благом користується один спожи­вач, не заважає користуватись ним іншим.

Виходячи з того, що чисте повітря — суспільне благо, то для нього не існує ринку, а таким чином немає і реальних цін, які мог­ли б бути ставкою для обміну чистого повітря на інші блага. Та, на щастя, можна виконати оцінку непрямим шляхом. Один з підходів стосується бажання людей платити за чисте повітря на ринку нерухомості, оскільки сім'я платитиме більше за будинок, розміщений у місцевості з чистим повітрям, ніж за такий самий будинок у забрудненій місцевості.

Що чистішим є повітря, то люди менш охоче платять за збільшення цього блага. Ці відмінності в бажанні платити за чис­те повітря істотно відрізняються. В Бостоні, наприклад, рівень оксиду азоту коливається від 3 до 9 ЧНСМ. Сім'я з середнім до­ходом готова платити 800 дол. за зменшення вмісту оксидів азо­ту на 1 ЧНСМ, але ця цифра зросте до 2200 дол. при рівні 9 ЧНСМ. Сім'я з вищим доходом платитиме більше за незначне поліпшення якості повітря, ніж сім'я з низьким доходом.

За низьких рівнів вмісту оксиду азоту, різниця між сім'ями з низьким і середнім рівнями доходу незначна, але за високих рівнів ця різниця зростає. Дослідження Національної академії наук щодо інтенсивності автомобільної емісії дали результат, що контроль за автомобільною емісією знизив би рівень такої шкідливої речовини, як оксид азоту, приблизно на 10%. Вигода для всього населення Сполучених Штатів від цього десятипро­центного поліпшення якості повітря була оцінена в 2 млрд. дол. Таким чином, дослідженнями було підтверджено, що вигода від регулятивних заходів переважає витрати на них.

В умовах ринку виникають ситуації, коли приватна пропо­зиція суспільних благ неможлива або небажана. Надання таких благ має визначатись і фінансуватися спільно. Коли такі рішення стосуються невеликої групи осіб, можливі різні форми доб­ровільної кооперації. Якщо при цьому зачіпаються інтереси знач­ної кількості людей, то, як правило, пропозиція суспільних благ фінансується через бюджет держави, а обсяги їх надання визна­чаються політичним процесом прийняття рішень.