1.3. Індивідуальна функція пропозиції капіталу

Капітал — сукупність факторів, що підвищують продуктив­ність праці, — це виробничі споруди і обладнання, мінімально не­обхідні запаси сировини та готової продукції, кваліфікація робітників, патенти і «ноу-хау».

Капітал утворюється за рахунок неспожитої частини доходу, тобто за рахунок збережень, тому обсяг пропозиції капіталу дорівнює обсягу збережень.

Збереження збільшують можливість споживання в майбутніх періодах, але скорочують нинішнє споживання.

Як розподіляється доход на споживану та збережену долі роз­глядається за допомогою багатоперіодної функції корисності. Для спрощення можна припустити, що існує тільки два періоди: поточний ґ = 0 і майбутній ґ = 1 (рисунок 11.6).

Кожна точка кривої

байдужості — комбіна­ція обсягів споживання індивіда в поточному С0 і майбутньому С1 періодах.

Випуклість кривих байдужості означає, що при скороченні поточ­ного споживання капі­талу індивід лише в то­му випадку вважатиме свій добробут незмін­ним, якщо кожна додаткова одиниця, віднята від поточного спо­живання буде компенсуватися збільшуючимся приростом спо­живання в майбутньому.

Тангенс кута нахилу дотичної до кривої байдужості ^ Р) дорівнює граничній нормі заміщення і показує, на скільки оди­ниць повинен збільшитись обсяг благ майбутнього періоду при зменшенні обсягу благ поточного періоду на одиницю, щоб при цьому добробут індивіда не змінився.

В економіці з розвинутою кредитно-грошовою системою заощадження можна віддати в позику під певний процент. По­значимо ставку процента і. Тоді:

(\У0 -С0) грошових одиниць — заощадження на початку пері­оду, які індивід віддає в позику до кінця поточного періоду;

(\У0 -С0) • (1 + і) грошових одиниць — одержує індивід в кін­ці першого періоду.

С1 = (\¥0 -С0) • (1 + і) = (1 + і) • \¥0 — (1 + і) • С0 — двохперіод-не бюджетне обмеження (рисунок 11.7).

 


При повній відмові від споживання в нульовому періоді споживання в першо­му періоді складе (1 + і)-\У0. Кожна одиниця споживання в поточному періоді знижує споживання майбутнього періоду на (1 + і) одиниць.

Суміщення двохперіод-ної бюджетної лінії і двох-періодної функції корис­ності дозволяє визначити, як за існуючої ставки про­центу індивід розподілить свій доход на споживану і заощаджену частини (рису­нок 11.8).

Точка дотику Е показує обсяг споживання поточно­го періоду, а отже і обсяг зберігання. Рисунок 11.8 демонструє, що можливість надавати частину доходу в позику (наявність ринку капіталу) підвищує добро­бут індивіда: за рахунок на-

 

дання позики індивід перейшов з и0 на и1.

Підвищення ставки проценту і збільшує кут нахилу бюджет­ної лінії, що виходить з \У0, і переводить індивіда на ще більш віддалену криву байдужості (рисунок 11.9).

Ставка проценту і є ціною капіталу; реакцію на її зміну можна розкласти на ефект заміни та ефект доходу.

|С01С03| — ефект заміни, за якого відбувається збільшення заощаджень, тому що збільшення ставки проценту збільшує ко­рисність заощаджень.

В майбутньому підвищення ставки проценту збільшує спожи­вання. В поточному періоді підвищити споживання можна лише за рахунок зниження обсягу заощаджень. Таким чином, ефект до­ходу при підвищенні ставки проценту полягає у скороченні заощаджень: |С03С02.


ct

 

С

Ъ  r \rl 0   C0 C0


Co

 

K

 

 


При низьких ставках відсотка ефект заміни перекриває ефект доходу, при високих — навпаки. Тому крива пропозиції капіталу (утворення заощаджень) схожа на криву пропозиції праці (рису­нок 11.10).