1.2. Індивідуальна функція пропозиції праці

Розглянемо особливості пропозиції факторів виробництва на прикладі пропозиції праці.

Пропозиція праці — це співвідношення між ставкою за­робітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (до-могосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.

В основі індивідуальної пропозиції праці лежить раціональ­ний вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього індивіда. Вільний час індивід роз­глядає в якості блага, яке є обмеженим. При цьому кожна година праці скорочує вільний час.

Розглянемо карту байдужості в просторі двох благ (рису­нок 11.1):

а)         вільний час (Р);

F

 

 


б)         гроші (М) — представляють всі інші блага.

Випуклість кривих байдужості до початку координат вказує на те, що скорочення вільного часу повинно супроводжуватися все більшою сумою грошей. Чим крива байдужості дальше від по­чатку координат, тим більший рівень добробуту вона складає.

Нехай задана ціна праці — ставка часової заробітної плати rL. Тоді можна узнати, скільки праці індивід захоче продати. Що­денний заробіток індивіда складає W = (24 - F) • rL = 24 • rL - F • rL. Якщо W = 0, то F = 24, якщо F = 0, то W = 24 • rL.

В графічному вигляді — це пряма заробітної плати, кожна точка якої — доступні індивіду за даної ставки заробітної плати сполучення вільного часу і грошей (рисунок 11.2).

З іншого боку, кожна точка кривої байдужості — бажане для індивіда сполучення цих же благ. Якщо поєднати обидва графіки, можна визначити, яку кількість праці запропонує індивід за даної ціни праці (рисунок 11.3).

Точка дотику Е прямої заробітної плати і кривої байдужості є рівноважною, рівновага є внутрішньою. В такій ситуації індивід



 

 

 

 

 


 

Для виділення ефекту заміни до вихідної кривої байдужості необхідно провести допоміжну лінію, паралельну новій лінії за­робітної плати. Ефект заміни складатиме різницю |Е^3|. Ефект заміни завжди проявляється однаково: із зростанням заробітної плати пропозиція праці збільшується, із зниженням ціни праці скорочується пропозиція праці.

Із зростанням ціни праці зростає добробут індивіда — це ви­ражається в переході на нову, більш віддалену, криву байдужості. При цьому цінність вільного часу зростає, і індивід частину робо­чого часу замінює дозвіллям — в цьому проявляється дія ефекту доходу, величина якого складає різницю |Е3Е2|.

Коли ефект доходу за абсолютною величиною перевищує ефект заміни, тоді підвищення заробітної плати призводить до зниження пропозиції праці. Це має місце за високих ставок заробітної плати.

Емпіричні дослідження свідчать, що за невисоких ставок за­робітної плати при зростанні ставки людина починає працювати більше, а за вищих ставок, коли обсяг пропозиції сягає значних величин, подальше підвищення ставки призводить до вибору на користь більшого відпочинку і скорочення обсягів пропозиції праці. Через це крива індивідуальної пропозиції праці має спе­цифічну форму кривої, що відхилена назад (рисунок 11.5).

2

           

ь

Рисунок 11.5. Крива індивідуальної пропозиції праці