2. Поняття економічної моделі. Види економічних моделей

Економісти повинні виробити найкраще рішення в складній економічній ситуації, розрахувати можливий прибуток і збитки, знайти, які умови кредиту сьогодні найбільш вигідні.

Для отримання відповіді на складні, якісно різнорідні еконо­мічні питання, що цікавлять дослідників, розробляються моделі.

До моделей і моделювання (методу вивчення реальної дійсності за допомогою моделей) звертаються завжди, коли не­обхідно розібратися в якому-небудь складному явищі, вловити його приховані закономірності.

Модель — це описання реального явища, події, системи за до­помогою знаків, креслень, формул, зразків тощо. Наприклад, мо­деллю Землі може слугувати глобус, географічна карта, моделлю студента — залікова книжка.

Іншими словами, моделлю є опис взаємозалежності між екзо­генними та ендогенними змінними, де змінні — це конкретні ве­личини, що мають різні значення.

Ендогенні — це ті невідомі, які безпосередньо входять у модель (ціна, обсяг попиту тощо).

Екзогенні — невідомі, які впливають на ендогенні змінні, але самі визначаються факторами, що лежать поза розглянутої теоре­тичної концепції (доход, споживання тощо).

Моделі і моделювання — важливий інструмент економічної науки. Причому, кінцевою метою моделювання є вивчення не мо­делі як такої, а реального явища, що відтворюється моделлю.

Створення будь-якої моделі складається з етапів:

1. Завдання та чітке визначення невідомих, які будуть вико­ристані в моделі.

 

Визначення тих спрощень, які необхідно зробити, щоб не ускладнювати модель.

Висування гіпотез, що пояснюють взаємовідношення невідомих.

Вироблення висновків.

Економічна модель — розумова конструкція, яка виражає ок­ремі причинно-наслідкові зв'язки між, принаймні, двома еко­номічними факторами якогось економічного явища.

Простота економічної моделі порівняно з реальним об'єктом досягається тим, що в ній зберігається лише головне, найбільш важливе, а все другорядне, несуттєве відкидається.

Одним з класичних прикладів економічних моделей є крива виробничих можливостей економічної системи (рисунок 1.5), за допомогою якої описується процес прийняття рішення еконо­мічною системою щодо використання обмежених ресурсів в умо­вах зростаючих потреб. Для спрощення зробимо ряд припущень:

Економіка функціонує в умовах повної зайнятості і дося­гає потенційного обсягу виробництва.

Кількість наявних ресурсів постійна.

Технологія виробництва постійна.

Вся вироблена продукція поділяється на два види: спо­живчі товари і засоби виробництва.

засоби виробництва

А

 

Одержана крива АСВ характеризується максимально можли­вими обсягами виробництва засобів виробництва і споживчих благ за умови повного та ефективного використання всіх наяв-

14

них ресурсів і описує чотири фундаментальних принципи функціонування будь-якої економічної системи:

Всі ресурси, використовувані у виробництві, є обмеженими (точки А, В, С — максимальні можливості системи).

Існує необхідність вибору між альтернативними можливо­стями використання ресурсів (або А, або В, або С).

Вибір одного з варіантів виробництва призводить до втрати можливості використати ресурси будь-яким іншим чином, тобто пов'язаний з витратами втрачених можливостей (альтернатив­ною вартістю).

По мірі нарощування виробництва одного з товарів (напри­клад, споживчих товарів) і скорочення виробництва іншого (на­приклад, засобів виробництва) витрати втрачених можливостей (альтернативна вартість) зростають.

Ще одним прикладом економічної моделі є модель розрахун­ку оптимального розміру податку, де урядом визначається норма податку, яку необхідно сплачувати.

1.         Математичне викладення моделі має наступний вигляд:
Оптимальна норма податку — F(y) = y-p-y(y) — max, при цьому:
F(y) — державний доход від оподаткування;

у — норма податку на доход; p — розмір заробітної плати; У(у) — функція трудової активності.

2.         Графічне викладення моделі демонструє крива Лаффера
(рисунок 1.6).

F(y)|

Крива Лаффера

 

-і          1          »

утах        Ю0% у

Рисунок 1.6. Крива Лаффера

 

Розрізняють два основні типи моделей: статичні — це моделі, в яких не враховується елемент часу, та динамічні — моделі, в яких час враховується.

Прикладом статичної моделі може бути бюджетне обмеження споживача: І = рХ • Х + ру • Y, де рХ, ру — відповідно ціни товарів Х та Y; Х, Y — обсяги споживання товарів Х та Y; І — бюджет споживача.

Динамічні моделі поділяються на детерміновані та стохастичні.

Детерміновані моделі — аналітичне представлення зако­номірності, за якої для даної сукупності вхідних значень на ви­ході системи може бути отриманий єдиний результат.

Прикладом детермінованої моделі може бути модель макси-мізації прибутку за умови досконалої конкуренції: n(Q) = p • Q -- TC(Q) — max, де Q — обсяг виробництва; TC(Q) — витрати, які залежать від Q; p — ціна продукції; n(Q) — прибуток фірми.

Стохастичні (імовірнісні) моделі, на відміну від детерміно­ваних, мають випадкові елементи, тобто при заданому вході мо­делі деякої сукупності значень на її виході можуть бути отримані відмінні один від одного результати в залежності від дії випадко­вого фактора (рисунок 1.7). Імовірнісні моделі краще відобража­ють дійсні властивості економічних процесів та явищ, вони більш адекватні імовірнісній економічній системі.

1          ►

w

 

Алгебраїчно дану модель можна записати наступним чином: n(Q) = p • f(Q, W1) + p • f(Q, W2) - TC(Q) — max, х > 0, де Q — об­сяг виробництва; f (Q, w) — доход фірми, що залежить від обсягу виробництва (Q) і непередбаченого стану ринку (w). Непередба­чений стан ринку (W) приймає 2 значення:

— супутній; \¥2 — не супутній; ТС(£)) — витрати; П(£)) — очікуваний прибуток фірми.