2.1. Основні поняття кількісної теорії корисності

Кількісна (кардиналістська) функція корисності має місце в тому випадку, коли ми не тільки можемо визначити розташу­вання і послідовність класів байдужості, а і вказуємо, як ми оцінюємо різницю в рівнях добробуту, що відповідають кожному з таких класів.

Гіпотези кількісної теорії корисності:

Споживач витрачає свій бюджет таким чином, щоб одержа­ти максимальне задоволення від сукупного споживання благ.

Споживач може висловити своє бажання придбати деяку кількість блага за допомогою кількісної оцінки корисності цього блага. Одиниця, яка є масштабом виміру корисності — ютіль.

При цьому кожний вид блага має для споживача загальну ко­рисність і граничну.

Загальна корисність — це сума корисностей всіх наявних у споживача одиниць цього блага:

 

TU


п

£ Ui

i=1

(4.2)

 

де И — корисність і-тої одиниці блага в ютілях; п — кількість одиниць блага.

Гранична корисність — це зміна загальної корисності набору благ при зміні кількості даного блага на одиницю.

 

ми = £ Ui-£ Ui


(4.3)

 

При диференційованості функції споживання гранична ко­рисність блага даного і-го виду є першою частковою похідною функції корисності и, яка виражає загальний рівень добробуту даного споживача в даній ситуації (по змінній Хь що відповідає величині споживаного блага даного і-го виду) і позначається МИ(Х1) або МИ

 

MUi :


(4.4)

 

З.Перший закон Госсена: із збільшенням обсягу споживання певного блага загальна корисність індивіда зростає, а гранична — зменшується внаслідок насичення благом (рисунок 4.1).

MU

TU

 

L

0

X

 

 

4. Другий закон Госсена: споживач при заданих цінах та бюд­жеті максимізує свою функцію корисності, якщо виконується на­ступна умова рівноваги:

мих = миу (45)

Рх Ру

або

мИУ = V (4.6)

Згідно з цією умовою, споживач, який максимізує корисність, купує товари в таких обсягах, щоб їхні граничні корисності у роз­рахунку на одну грошову одиницю були рівними.