РОЗДІЛ 9 ЦІНОУТВОРЕНН Я В ГАЛУЗЯХ МАТЕРІАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА 9.1. Ціни в промисловості

Промислова продукція відноситься до ринку факторів вироб- ництва і необхідна для  створення товарів або послуг. Тому  особли- вості   ринку промислових товарів, які  обумовлюють специфіку їх ціноутворення, проявляються в наступному:

•           попит   носить  виробничий  характер,   тобто    визначається кон’юнктурою на ринку споживчих товарів, для  виробництва яких використовується промислова продукція;

•           суб’єктами ринку  виступають підприємства-продавці і  під- приємства-покупці, які  отримують промислову продукцію для  виробництва товарів або  послуг, а також посередники і державні організації;

•           наявність монопсонії, тобто покупець товару тільки один;

•           частина промислової продукції розрахована на тривале вико- ристання, тому  підприємству-споживачеві важлива не тільки ціни покупки, а й ціна споживання;

•           корисність промислової продукції можна оцінити кількісно на основі  параметрів технічної документації (продуктивність, потужність і т.п.);


 

•           ціна залежить не тільки від властивостей товару, а й від інших чинників, наприклад організації післяпродажного обслугову- вання, іміджу підприємства.

Підходи до встановлення цін  на  промислову продукцію грунту-

ються на калькулюванні її собівартості. Калькулювання може здій- снюватися трьома методами.

Позамовний метод розповсюджено в одиничному або дрібносерій- ному  виробництві. Калькулюється окреме виробниче замовлення на один  або кілька виробів. До складу собівартості включаються всі ви- трати, пов’язані з виготовленням замовлення і частина витрат на об- слуговування виробництва та управління, які відносяться на замов- лення пропорційно вибраній базі  (заробітній платі,  трудомісткості робіт).

Нормативний метод  передбачає розробку нормативів витрат у розрахунку на  одиницю промислової продукції за  всіма  видами ви- трат   виробництва. Облік   відхилень від  нормативів,  передбачений цим  методом, дозволяє аналізувати чинники, що  впливають на  ви- трати виробництва. Метод можна використовувати з метою управлін- ня собівартістю.

Нормативний метод  калькулювання собівартості грунтується на наступних принципах:

—  розрахунок нормативної калькуляції на основі  норм витрат;

—  облік відхилень від норм  з визначенням величини відхилень, місця та причин їх виникнення;

—  розрахунок фактичної калькуляції  шляхом підсумовування собівартості, розрахованої за  поточними нормами, відхилень від норм і змін  цих  норм.

Попередільний метод  дозволяє систематизувати витрати по пере-

ділу (фазі, циклу) і визначати собівартість напівфабрикатів, що йдуть на подальшу обробку. Метод  використовується в чорній металургії, хімічній, текстильній, харчовій промисловості та  інш. Собівартість одиниці промислової продукції визначається виходячи з  величини матеріальних витрат і витрат на обробку по всіх переділах або склада- ється з вартості напівфабрикатів по кожному переділу окремо.

Різновидом попередільного методу є простий метод калькулюван- ня  собівартості, який застосовується у видобувних підгалузях  про- мисловості і електроенергетиці. Калькулювання здійснюється тільки по одному  переділу. Загальні витрати на випуск, включаючи витрати на  обслуговування виробництва і управління, відносять на  собівар- тість, розділивши на кількість добутої або виробленої продукції.


 

Розглянуті методи калькулювання собівартості можуть викорис- товуватися.

По-перше, для  розрахунку загальних середніх витрат або повної собівартості одиниці продукції.  Сутність даного   методу полягає  в підсумовуванні постійних і  змінних витрат та  надбавки в  розмірі нормативного прибутку. Калькуляція  повної собівартості розрахо- вується за наступними статтями: сировина та матеріали; зворотні відходи (віднімаються); покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру інших організацій; паливо і енергія на  тех- нологічні цілі; заробітна плата виробничих робітників, відрахування на соціальні потреби; втрати від браку; загальновиробничі витрати; загальногосподарські витрати; інші виробничі витрати; комерційні витрати. Перші сім статей є прямими витратами, тому що відносять- ся на собівартість одиниці продукції, а інші чотири - непрямими ви- тратами, оскільки розподіляються між усіма  видами продукції, що випускається пропорційно якій-небудь економічній базі, наприклад: трудомісткості робіт, заробітній платі робітників і т.д.

По-друге, для  розрахунку змінних середніх витрат або неповної собівартості. При  цьому розраховується націнка до змінних витрат для кожного виду продукції.

Величина націнки розраховується за наступною формулою:

П + FC

RV  =  ,

VC

Rv       ( ɉ + FC) / VC ,

 

де RV


— величина націнки;

 

П  — прибуток підприємства на одиницю продукції;

FC — постійні витрати на випуск одиниці продукції;

VC – змінні витрати на одиницю продукції.

Ціна промислової продукції розраховується за наступною форму- лою:

P = AVC × (1 + Rv) ,

де P — ціна одиниці продукції;

AVC — середні змінні витрати на одиницю продукції.

Методика неповної собівартості лежить в основі  системи обліку

«Директ-костинг», згідно якої ціна розраховується на  основі  змін- них  витрат, а постійні витрати списуються на фінансовий результат


 

і зменшують валовий прибуток підприємства. Різниця між валовим доходом і величиною змінних витрат називається маржинальним до- ходом (сумою покриття), за рахунок якого покриваються постійні ви- трати.