РОЗДІЛ 8 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН 8.1. Методи прямого державного регулювання цін

Державна цінова політика  — це сукупність принципів та методів діяльності органів державної влади спрямованих на забезпечення:

•           рівних економічних умов  для  функціонування  суб’єктів гос- подарювання;

•           збалансованості ринку товарів і послуг;

•           протидії виникненню монополізма;

•           справедливого співідношення цін  на  промислові та  сільсько- господарські товари;

•           підвищення якості товарів;

•           соціальних гарантій.

Державне регулювання ціноутворення може здійснюватися мето- дами  прямого і непрямого регулювання.

Методи прямого  регулювання цін — це адміністративне втручан- ня держави в діяльність суб’єктів господарювання.

Як показано в табл. 8.1, продавці використовують вільні, держав- ні фіксовані, державні регульовані ціни. Видно, що до основних форм державного прямого регулювання відносять:

•           тотальне заморожування цін;

•           заморожування цін на окремі товари;

•           встановлення фіксованих цін;

•           встановлення меж  росту цін;

•           встановлення граничної норми рентабельності;


 

•           встановлення граничних розмірів торговельних надбавок;

•           декларування цін;

•           встановлення рекомендованих цін;

•           встановлення паритетних цін.

 

 

Форми державного регулювання цін


Таблиця 8.1

 

 

Види цін

Роль держави

Форми державного регулювання

Вільні (договорні) ціни

Встановлює мето- дологію ціноутво- рення та контр- олює виконання нормативних ви- мог

Заборона на цінову дискримінацію

Заборона на демпінг

Заборона на  горизонтальне фіксу- вання цін

Заборона на вертикальне фіксуван- ня цін

Державні фіксовані ціни

Встановлює ціни

Державні прейскуранти цін

«Заморожування»  ринкових  віль- них цін.

Фіксування монопольних цін

Державні регульова- ні ціни

Встановлює   об- межувачі для цін

Обмеження рівня цін

Обмеження надбавок чи коефіцієн- тів до прейскуранту цін Встановлення  граничних  значень елементів ціни

Встановлення            граничного            рівня підвищення цін

Державний контроль за цінами мо- нополістів

 

Вільні ціни встановлюються на всі види товарів, крім тих, за яки- ми здійснюється державне регулювання.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на:

•           товари, які суттєво впливають на загальний рівень та динамі- ку цін;

•           товари і послуги, що мають соціальне значення;

•           товари, що виробляються монополістами.

Найбільш розповсюдженим методом державного цінового регу- лювання є метод  встановлення граничної норми рентабельності. Він використовується при регулюванні цін на товари монополістів та дер-


 

жавних підприємств. Регулювання природніх монополій здійснюєть- ся в наступних сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів по магістральним  трубопроводам; транспортування газу   по  трубопро- водам; послуги з передачі електричної і теплової енергії; залізничні перевезення;  послуги  транспортних  терминалів,  портів,  аеропор- тів;  послуги загальнооступного електричного та  поштового зв’язку тощо.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюють- ся  органами державної влади. Вони  розробляють перелік товарів і послуг щодо   яких  здійснюється регулювання надбавок (знижок). Держава може обмежувати рівень торгових надбавок на  соціально значимі види  товарів, продовольчі товари першої необхідності. Гра- ничні торгівельні надбавки встановлюються на основі рішень Кабіне- ту Міністрів України на товари, які входять в продовольчу корзину. На інші види  товарів діють  вільні торгівельні надбавки, розмір яких визначають продавці. Крім регулювання максимальних цін, держава регулює і гранично мінімальні ціни (наприклад, на горілку, лікерого- рілчану та іншу алкогольну продукцію).

Державне регулювання цін  в Україні здійснюють Центральні ор- гани  виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні і місцеві державні адміністрації. Координація і контроль за дотриманням дисципліни встановлення цін  покладені на  Державну комісію з контролю за  цінами, Державну податкову адміністрацію, відділи контролю за цінами при обласних державних адміністраціях та  ін.  Ці  органи контролюють процеси ціноутворення у взаємодії з профспілками, Антимонопольним комітетом, управліннями у спра- вах захисту прав  споживачів, об’єднаннями споживачів.

Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства встановлю- ють ціни і тарифи, обов’язкові на території України. Так, Кабінет Мі- ністрів України:

•           забезпечує здійснення державної політики цін;

•           визначає перелік продукції, товарів і послуг, щодо яких діють державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи;

•           визначає  повноваження  органів  державного  управління  в сфері встановлення і використання цін і тарифів, а також кон- троль за цінами і тарифами.

Органи  обласних  і  місцевих  державних  адміністрацій  мають

право  регулювати тарифи і надбавки на продукцію, що реалізується підприємствами громадського харчування при загальноосвітніх шко- лах, дитячих садах, торгівельні надбавки до цін на продукти дитячо-


 

го харчування, перевезення пасажирів і багажу автомобільним транс- портом пільговими категоріями осіб,  за умови погашення витрат за рахунок коштів державного бюджету.

Державне регулювання цін  в Україні може включати також за- ходи  судового характеру.  В разі  виникнення протиріч з питань вста- новлення цін, вони можуть вирішуватися в судовому (арбітражному) порядку.

Одним з найважливіших завдань прямого державного регулюван- ня  цін  є забезпечення такого співвідношення монополії і конкурен- ції, яке не приводить до руйнівних наслідків в економіці.

У відповідності до Закону України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції», монопольним визнаєть- ся положення суб’єкта господарювання, частка якого на ринку пев- ного товару перевищує 35%. Зловживання монопольним становищем на ринку розглядається як правопорушення.

Антимонопольне законодавство називає три види  порушень:

•           зловживання монопольним положенням на ринку;

•           антиконкурентні погоджені дії;

•           дискримінація суб’єктів господарювання.

До зловживань монопольним становищем на ринку відносять:

•           обмеження або припинення виробництва, а також вилучення із обігу товарів, які привели або можуть привести до дефіциту на ринку або встановлення монопольної ціни.

•           дії,  які привели або можуть привести до створення перешкод доступу на ринок інших суб’єктів господарювання;

•           встановлення дискримінаційних цін  на свої товари, які обме- жують права окремих споживачів;

•           встановлення монопольно високих цін  на свої товари, які мо- жуть привести до порушення прав  споживачів;

•           встановлення монопольно низьких цін на свої товари, які при- вели  або можуть привести до обмеження конкуренції;

Антиконкурентними погодженими діями визнаються дії, які при- вели  або можуть привести до:

•           встановленню монопольних цін, знижок, надбавок, націнок;

•           розділу ринків за  територіальним принципом, асортиментом товарів, об’єму  їх реалізації або закупівель по колу  спожива- чів або по інших ознаках, що привело або може привести до їх монополізації;

•           усуненню з ринку або обмеженню доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.


 

Дискримінація суб’єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоуправління і  адміністративно-господарського управління та контролю є порушенням антимонопольного законодав- ства і включає наступне:

•           заборона створення нових підприємств в якій-небудь сфері  ді- яльності, які привели або можуть привести до обмеження кон- куренції;

•           примус суб’єктів господарювання до вступу до асоціацій, кон- цернів, міжгалузевих, регіональних і інші об’єднання підпри- ємств;

•           ухвалення рішень про  централізований розподіл товарів, що привело або може привести до монопольного положення на ринку;

•           встановлення заборони на реалізацію товарів з одного  регіону в іншій;

•           надання  окремим суб’єктам податкових і  інших пільг, які ставлять їх  в  привілейоване положення відносно інших суб’єктів господарювання, що може привести до монополізації ринку певного товару;

•           обмеження прав суб’єктів господарювання на придбання і реа- лізацію товарів;

•           встановлення   або    заборона  обмежень  відносно  окремих суб’єктів господарювання або груп суб’єктів господарювання. Законом  регламентується  використання  економічних  санкцій відносно суб’єктів господарської діяльності, які  порушують анти- монопольне законодавство. Крім того,  закон передбачає антимоно- польний контроль за  економічною концентрацією  суб’єктів госпо-

дарювання.