8.4. Інші цінні папери, що найчастіше використовуються в корпоративному секторі України

Казначейське зобов’язання України — державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, по- свідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання гро- шового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України.


 

Обсяг емісії казначейських зобов’язань України у сукупності з емісією дер- жавних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищу- вати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов’язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Дер- жавний бюджет України на відповідний рік.

Емісія казначейських зобов’язань України є частиною бюджетного про- цесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фон- дового ринку.

Вексель — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку пла- тежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у докумен- тарній формі.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який розміщується інвес- тиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління акти- вами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку у відповідному фонді.

Емітентом інвестиційних сертифікатів виступає інвестиційний фонд, ін- вестиційна компанія або компанія з управління активами пайового інвести- ційного фонду.

Строк розміщення інвестиційних сертифікатів відкритого та інтервально- го пайових інвестиційних фондів не обмежується.

Інвестиційні сертифікати можуть надавати його власнику право на отри- мання доходу у вигляді дивідендів.

Сертифікат фонду операцій з нерухомістю — цінний папір, що за- свідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю.

Фонди операцій з нерухомістю створюється на строк, встановлений про- спектом емісії, і до його закінчення емітент сертифікатів не бере на себе зобов’язань щодо їх викупу. Після досягнення мети, з якою створювався відпо- відний фонд, управитель здійснює викуп сертифікатів ФОН, при якому влас- нику сертифікату сплачується частина коштів у грошовому виразі, пропорцій- но його частці в чистих активах цього фонду. Крім того, Правила ФОН можуть передбачати сплату доходу за сертифікатами.

Участь у фонді операцій з нерухомістю надає можливість дрібним інвес- торам об’єднувати кошти та вкладати їх в операції, пов’язані з нерухомістю — фінансувати будівництво об’єктів для їх подальшого використання, наприклад, передачі збудованої нерухомості в платне користування (оренду) іншим осо- бам або продажу відразу після завершення будівництва.


 

Ф’ючерс — це стандартний документ, що є контрактом за яким одна сторо- на зобов’язує іншу продати чи купити певну кількість цінних паперів за певною ціною в майбутньому. Оплата за поставку базового активу відбувається в момент підписання угоди. Але оскільки така угода є обов’язковою для виконання, то іс- нують механізми зменшення кредитного ризику невиконання зобов’язань.

При укладенні контракту продавець і покупець повинні внести на рахунок клірингової палати страховий депозит (початкову маржу). Клірингова палата як підрозділ біржі є посередником між покупцем та продавцем і гарантом як своєчасної поставки базового активу, так і повної його оплати. Варіацій- на маржа може становити 1–6% вартості контракту. Але в подальшому вона щоденно корегується залежно від того, на користь покупця чи продавця змі- нюється поточна ціна (тобто для кого виникає вірогідність відмови). На біль- шості ф’ючерсних ринків реальною поставкою базового активу завершується не більше 1% угод. Це пов’язано з правом у будь-який момент здійснити зво- ротну операцію. Таким чином, ф’ючерсний контракт — це інструмент хеджу- вання, який має на меті не продаж (придбання) реального активу, а зменшен- ня ризику чи спекулятивну гру на коливанні цін.

Форвардна угода — стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

На відміну від ф’ючерса, яким торгують на біржі, форвардна угода є ре- зультатом індивідуальних домовленостей.

Опціон — це цінний папір, який є результатом опціонного контракту, згідно з яким один з учасників отримує право продажу чи купівлі певної кіль- кості цінних паперів за обумовленою ціною в певний проміжок  часу, а ін- ший учасник за грошову премію приймає  зобов’язання купити чи продати обумовлений цінний папір. Опціон є стандартизованою угодою, де вказуєть- ся кількість активів, ціна виконання  контракту  і дата здійснення операції. Власник опціону має право на здійснення операції з цінним папером, але він не зобов’язаний виконувати цю операцію. При підписанні опціону продавець отримує на депозит «винагороду» як премію за ризик з боку власника опціону, який має право відмовитися від виконання угоди.

Існують опціони двох типів: європейський, який передбачає, що купити чи продати базові активи можна лише безпосередньо перед датою його завер- шення; американський, який дозволяє реалізувати угоду в будь-який момент протягом дії контракту.

Варант — це різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом з привілейованими акціями чи облігаціями і надає право на придбання простих акцій емітента за певною ціною. Термін дії варанта 3–5  років.


 

Зазвичай ціна обміну, що визначена у варанті, на 15–20%  перевищує по- точну ціну звичайної акції. Але придбання облігації з варантом може бути ви- гідним, якщо протягом терміну дії варанту ціна звичайної акції перевищить рівень, визначений у варанті. У цьому разі, зрозуміло, інвестор скористається варантом і обміняє його на звичайні акції.