14.3. ОЦІНКА РИЗИКУ І ДИВЕРСИФІКАЦІЯ


Диверсифікація являє собою один з найбільш ефективних шляхів нейтралізації фінансових ризиків. Диверсифікація дозво­ляє знижувати окремі види фінансових ризиків: кредитний, де­позитний, інвестиційний, валютний. На рис. 14.4 подано такі форми диверсифікації:

диверсифікація фінансової діяльності підприємства, яка передбачає використання альтернативних можливостей одержан­ня доходу від різноманітних фінансових операцій, безпосеред­ньо не пов'язаних одна з одною. Якщо в результаті непередбачу-ваних подій одна з фінансових операцій виявиться збитковою, інші операції будуть приносити прибуток;

диверсифікація портфеля цінних паперів, яка дозволяє знижувати інвестиційні ризики, не зменшуючи при цьому рівень доходності інвестиційного портфеля;

диверсифікація програми реального інвестування. У частині формування реального інвестиційного портфеля підприємствам рекомендується віддавати перевагу програмам реалізації декількох проектів відносно невеликої капіталомісткості перед програмами, які складаються з єдиного великого інвестиційного проекту;

диверсифікація покупців продукції (робіт, послуг) підприєм­ства спрямована на зниження кредитного ризику, що виникає при комерційному кредитуванні;

диверсифікація депозитних вкладів підприємства, яка передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошо­вих коштів з метою отримання прибутку в декількох банках. Заз­вичай умови розміщення грошових активів у різних банках істотно не відрізняються, тому при диверсифікації депозитних вкладів знижується рівень депозитного ризику, але рівень доходності депозитного портфеля при цьому не знижується;

диверсифікація валютної корзини підприємства, яка пе­редбачає вибір кількох видів валют у процесі здійснення підприєм­ством зовнішньоекономічних операцій, що дає можливість мінімізувати валютні ризики;

диверсифікація фінансового ринку, яка передбачає орга­нізацію роботи одночасно у декількох сегментах фінансового рин­ку. Невдача в одному з них може бути компенсована успіхами на інших.

Залежно від джерел ризики можна класифікувати як діло­вий і фінансовий. Знання джерел ризиків допомагає менедже­рам та акціонерам підприємства визначати його ринкову вартість.

Діловий, або операційний ризик (operating risk) пов'язаний з розмахом коливань чистого доходу і руху коштів що супроводжу­ють різні стратегії комерційної діяльності підприємства. Саме коливання доходу і становлять сутність ділового ризику. Причи­нами ділового ризику для акціонерів виступають невизначеність товарних і сировинних ринків, виробнича або комерційна діяль­ність підприємства.

Якщо єдиним джерелом фінансування підприємства висту­пає акціонерний капітал, то коливання доходів на інвестиції, прибутку на акцію (earnings per share — EPS) і норми доходності власного капіталу (return on equity — ROE) можуть бути викори­стані для визначення ділового ризику.

При вивченні моделі оцінки доходності основних активів (capital asset pricing model — CAMP) необхідно враховувати ос­новні параметри інвесторів і фондового ринку:

Інвестори намагаються уникати ризику.

Модель розрахована на конкретний період, оскільки пе­редбачається, що інвестори намагаються максимізувати прибу­ток на кінець кожного періоду.

Поле ефективності для всіх інвесторів одне, у них одна­кове уявлення про доходність і ризикованість активів.

Портфелі та цінні папери мають середню доходність і од­накове середньоквадратичне відхилення доходності.

Існують безризикові активи з доходністю R. За цією став­кою вони доступні кожному інвесторові.

Усі активи продаються на ринку. Обсяг кожного активу обмежений.

Модель оцінки доходності з урахуванням названих параметрів

така:

E (R) = Rf +/3i[E(Rm) - Rf ]\ (14.2)

де E(Ri) — очікувана доходність активу /; R — доходність безризикового активу;

р. — показник систематичного ризику («бета») для активу /; E(RJ — очікувана доходність ринкового портфеля.

Це рівняння дає можливість припустити, що систематичний ризик з активу (р.) є єдиним достовірним показником ризику як для окремих активів, так і для портфелів. На рис. 14.5 зображено взаємозв'язок ризику і доходності для моделі оцінки. Цей графік називають прямою ринку цінних паперів (security market line — SML).

Підприємства-інвестори, які прагнуть до максимізації при­бутку, будуть обирати такі можливості, які розташовані на прямій ринку капіталів, і тільки частину їх портфеля становитимуть ак­тиви із сукупного ринкового портфеля ризикованих активів.

Модель оцінки доходності активів (CAMP) передбачає, що сукупний ринковий портфель ризикованих активів не має аль­

 

 


0 [1]       [2]          ►

0          вт = 1 РИЗИК

(«бета»)

 

Рис. 14.5. Модель оцінки прибутковості основних активів (8МЬ)

тернативи. Тому для вимірювання ризику щодо будь-якого акти­ву використовується показник коваріації з ризиком сукупного ринкового портфеля. Спочатку для цього визначається коефіцієнт «бета» за такою формулою:

в = СОУ(Щ-, Ят ) = ЦтОіОт = гі,таі            (14 3)

'        Var(Яm) От '

де а — середньоквадратичне відхилення доходності активу /;

ат — середньоквадратичне відхилення ринкової ставки до-ходності;

г.т — коефіцієнт кореляції Я. і Ят.

Якщо г.т = 1, тоді рівняння (14.1) зводиться до такого виду:

Е(Я') = Яг +     [Е (Ят) - Яг ]. (14.4)

При цьому вважається, що маємо ефективний портфель, а якщо це окремий актив, то він має однакове співвідношення доходності і ризику, як і ринок в цілому.

Отже, модель прямої ринку капіталів можна відобразити та­кою формулою:

Е(Яр) = Яґ [Е(Ят) - Яґ ]а, (14.5)

де Ят — доходність ринкового портфеля Мр;

Яр — доходність портфеля, що включає безризикові активи та портфель Мр;

а і ат — середньоквадратичне відхилення портфеля і ринку; E — оператор, що означає очікування.

Безризикові активи дають доходність     ринковий портфель середню доходність Rm і ризик ат. Портфель Р — середню до­ходність Rp і ризик а. Різницю між Rm і Rf називають ринковою премією за 'ризик (market risk premium).

Фінансовим називається ризик можливого непогашення за­боргованості, внаслідок чого підприємство може виявитися бан­крутом. Фінансовий важіль (financial leverage) збільшує прибутки і збитки, що отримуються за допомогою кредитів. Отже, існує взаємозв'язок фінансового ризику і фінансового важеля. Сила фінансового важеля визначається часткою короткострокових і довгострокових боргів у структурі капіталу підприємства. Спів­відношення власних і позикових коштів є одним з показників фінансового ризику. На рис. 14.6 показано співвідношення су­купного ризику і фінансового важеля.

Ризик (мінливість доходу)

З графіка випливає, що лінія АВ, яка показує величину діло­вого ризику, не пов'язана з фінансовим важелем. Лінія АС, нав­паки, свідчить про наявність прямої залежності між фінансовим ризиком і фінансовим важелем. Сума ділового і фінансового ри­зику являє собою сукупний ризик підприємства.

У ринковій економіці необхідно враховувати і політичний ризик (political risk), пов'язаний з політичним кліматом та умо­вами господарювання. Особливо це стосується підприємств, за­


лучених до міжнародного бізнесу. Цей вид ризику входить до ділового ризику, який є компонентом сукупного ризику.

 

Питання для самоконтролю

Розкрийте поняття диверсифікації.

Охарактеризуйте основні форми диверсифікації.

Які основні параметри необхідно враховувати при вивченні моделі оцінки доходності основних активів (САМР)?

Опишіть формулу моделі прямої ринку капіталів.