13.2. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИЯВЛЕННЯ ОЗНАК НЕПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Для забезпечення однозначності підходів при оцінці фінан­сово-господарського стану підприємств, а також своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу Міністер­ством економіки України виданий наказ №10 від 17.01.2001 р. «Про методичні рекомендації з виявлення ознак неплатоспро­можності підприємства і ознак дій з приховання банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства». Мето­дичні рекомендації розроблені з метою забезпечення однознач­ності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств.

Джерелами інформації для проведення розрахунків є показ­ники фінансової звітності підприємства (табл. 13.1).

Методичні рекомендації визначають три стадії неплатосп­роможності: поточну, критичну і надкритичну.

Поточна неплатоспроможність характеризує такий фінан­совий стан підприємства, при якому на певний конкретний пе­ріод часу через випадковий збіг обставин недостатньо суми коштів, що є у нього, і високоліквідних активів для погашення поточно-

 

Показники діяльності підприємства

 

:= зЕгзесг.їіі.у;

/                   3 '

0*. ї),: "3. '), к:х::а б£;.г::.:су

 

:..:одаз::::::оку б

 

й:г:/.::у ::<£..:

03?, Г// ч

 

 

 

 

050

:; 7::;

' /{)

 

 

 

 

 

 

 


 

 

Подпись:


 

 

 

Подпись:


:..:ое;.:у:.':х

'ж. ії.ух/.жеу ■■ < ■■

ъ \ ууіуїууууїУуууу:ууууу: уууулШУуу

її/ці


 

го о

 

■о о

Ы


 

 

Подпись:


го боргу, відповідного законодавчому визначенню. Такий стан характеризується як нездатність суб'єкта підприємницької діяль­ності виконувати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого терміну їх сплати, зокрема із заробітної плати, а також виконувати зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше, як шляхом відновлення пла­тоспроможності.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (ПП) за наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою грошових коштів, що є у підприємства, їх еквівалентів і інших високоліквідних активів та його поточних зобов'язань, яка визначається за формулою:

ПП = 4,40 + 4,45 + ^20 + А230 + ^40 + П6^ (13.3)

де А040, А045, А220, А230, А240 — відповідні рядки активу балансу; П620 — підсумок IV розділу пасиву балансу.

Якщо отримано від'ємний результат, це свідчить про поточ­ну неплатоспроможність підприємства.

Наявність на початок і кінець звітного періоду ознак поточ­ної неплатоспроможності свідчить про несприятливий фінансо­вий стан підприємства, що відповідає законодавчому визначен­ню боржника, нездатного виконувати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, зокрема зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого терміну їх сплати.

Критична неплатоспроможність підприємства характеризує відповідний фінансовий стан потенційного банкрутства, якщо на початок і кінець звітного кварталу, що передує подачі заяви про порушення справи про банкрутство, є ознаки поточної не­платоспроможності. При цьому коефіцієнт покриття (кП) і ко­ефіцієнт забезпечення власними коштами (кзж) у кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень — 1,5 і 0,1 відповідно.

Коефіцієнт покриття визначається відношенням суми обо­ротних коштів до загальної суми поточних зобов'язань перед кредиторами банків, інших позовних засобів і розрахунків з кре­диторами і характеризує достатність оборотних коштів підприєм­ства для погашення своїх боргів. Цей коефіцієнт розраховується за такою формулою:

к        =    А     :     П (13.4)

ЛП      ^260- -'-'620'

де А260 — підсумок розділу II активу балансу.

Коефіцієнт забезпечення власними коштами характеризує на­явність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стабільності. Цей коефіцієнт розраховуєть­ся як відношення різниці між обсягами джерел власних і при­рівняних до них коштів і фактичною вартістю оборотних активів, що є у підприємства, — виробничих запасів, незавершеного ви­робництва, готової продукції, дебіторської заборгованості і інших оборотних активів:

кЗВК =  (П380 — 4)8()) : ^бІГ (13.5)

де П380 — підсумок розділу I пасиву балансу;

А080, А2б0 — підсумки розділів I і II активу балансу.

Перевага повинна віддаватися позасудовим заходам віднов­лення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство за умови, що в кінці звітного кварталу хоча б один з указаних коефіцієнтів перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостері­гається їх збільшення.

Платоспроможність боржника може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства), якщо протягом тер­міну, встановленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (кп > 1,5) за наяв­ності тенденції збільшення рентабельності.

Надкритична неплатоспроможність характеризує таке фінан­сове становище, при якому за підсумками року коефіцієнт по­криття менше 1 і підприємство не отримало прибутку. У цьому випадку задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе через застосування ліквідаційної процедури.

Підприємство-боржник відповідно до закону зобов'язане звернутися в місячний термін до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто коли задоволення вимог одного або декількох кредиторів призведе до неможли­вості виконання його грошових зобов' язань в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Наявність ознак фіктивного банкрутства характеризується такими параметрами: якщо на початку звітного періоду, що пе­редує поданню заяви до арбітражного суду про порушення спра­ви про банкрутство, були відсутні ознаки надкритичної непла­тоспроможності, тобто фактичний коефіцієнт покриття переви­щує 1 при нульовій або позитивній рентабельності. Це робиться, як правило, з метою отримання від кредиторів відстрочення (роз­строчки) платежів або знижки з боргів. Боржник, що подав таку заяву, несе перед кредиторами відповідальність за збитки, запо­діяні поданням такої заяви.

Підтвердженням деяких елементів об'єктивної сторони до­ведення до банкрутства слугуватиме відсутність надкритичної неплатоспроможності перед укладенням угод або інші дії, що призвели до стійкої фінансової неспроможності.

Для встановлення окремих елементів об'єктивного боку при­ховання банкрутства необхідно встановити факт надання недо­стовірних відомостей про майно в бухгалтерському балансі або інших документах, якщо фінансовий і майновий стан характери­зується ознаками надкритичної неплатоспроможності.

Навмисне банкрутство виникає з вини засновників (учас­ників) боржника або інших осіб, зокрема керівника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки або мають мож­ливість іншим чином визначати його дії. Таке відбувається заз­вичай у тому випадку, коли керівник або власник в особистих або в чиїх-небудь інтересах умисно робить підприємство непла­тоспроможним.

Для виявлення ознак навмисного банкрутства проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності боржника у два етапи:

на першому — розраховуються показники, що характери­зують зміни в забезпеченості зобов'язань боржника перед його кредиторами;

на другому — аналізуються умови здійснення операцій борж­ника за період, що призвів до істотних змін в показниках забез­печеності зобов' язань перед його кредиторами.

Невигідними умовами операції для боржника є такі:

заниження або завищення цін на товари, що поставля­ються (одержуються), порівняно з ринковими цінами, що скла­лися;

невигідні для боржника терміни і способи оплати реалізо­ваного або придбаного майну;

будь-які форми відчуження або обтяження зобов'язання­ми майна боржника, якщо вони не супроводжуються еквівалент­ним скороченням заборгованості.

Для своєчасного виявлення тенденцій формування незадо­вільної структури балансу у прибутково працюючих суб'єктів гос­подарювання і вживання попередніх заходів щодо запобігання банкрутству проводиться експрес-аналіз фінансового стану під­приємства (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера розраховується як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгос­трокових і поточних зобов'язань за формулою: кБ =  (Ф220 — Ф260) :  (П480 + П620), (13.6)

де кБ — коефіцієнт Бівера;

Ф220, Ф260 — чистий прибуток і амортизація, наведені в рядках 220 і 260 форми №2 «Звіт про фінансові результати»;

П 0, П620 — підсумок розділу III і IV пасиву балансу. Фінансовий стан підприємства, в якого протягом тривалого часу (1,5—2 року) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відоб­ражає небажане скорочення частки прибутку, що направляється на розвиток виробництва, є ознакою формування незадовільної структури балансу. У цьому випадку підприємство починає пра­цювати в борг, а коефіцієнт забезпечення власними коштами стає менше 0,1.

 

Питання для самоконтролю

Охарактеризуйте стадії неплатоспроможності підприєм­ства (поточну, критичну і надкритичну).

Наведіть формулу поточної неплатоспроможності.

Опишіть умови критичної неплатоспроможності підприєм­ства.

Наведіть формулу коефіцієнта покриття.

Наведіть формулу коефіцієнта забезпечення власними кош­тами і умови її виконання.

Охарактеризуйте умови надкритичної неплатоспромож­ності.

Охарактеризуйте поняття «фіктивне банкрутство», «до­ведення до банкрутства», «приховування банкрутства», «навмисне банкрутство».

Наведіть формулу коефіцієнта Бівера і назвіть умови її ви­конання.