ТЕМА 13 ФІНАНСОВА НЕСПРОМОЖНІСТЬ. БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВА

 13.1. ВИЗНАЧЕННЯ НЕЗАДОВІЛЬНОЇ СТРУКТУРИ

БАЛАНСУ ПІДПРИЄМСТВА

Успіх діяльності підприємств визначається двома групами факторів:

зовнішніми — частина з них пов' язана з ефективністю ство­рюваних державою умов і стимулів діяльності підприємств і усу­ненням кризових явищ в економіці; інша частина пов'язана з ризиками, що виникають в державі, перед непередбачуваністю яких підприємство безсиле;

внутрішніми — ступенем професіоналізму керівників і праців­ників підприємства; ефективністю ухвалюваних на підприємстві рішень щодо впровадження і використання ринкових механізмів господарювання; зовнішніми умовами.

Система управління фінансами підприємства пов' язана із стратегічними цілями і тактичними завданнями його діяльності. Основою цієї системи повинен бути фінансовий аналіз, за підсум­ками якого підприємство має можливість робити регулярну оцінку свого фінансового стану.

У даний час більшість підприємств України перебувають у складному фінансовому стані. Взаємні неплатежі між господа­рюючими суб' єктами, високі податкові і банківські процентні ставки приводять підприємство до неплатоспроможності. Зовніш­ньою ознакою неспроможності (банкрутства) підприємства є припинення його поточних неплатежів і нездатність задоволь­нити вимоги кредиторів протягом трьох місяців з дня настання їх виконання.

Під неспроможністю (банкрутством) розуміється визнана ар­бітражним судом або оголошена боржником нездатність борж­ника в повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за гро­шовими зобов'язаннями і (або) виконати обов'язок зі сплати обов'язкових платежів.

Грошове зобов'язання — обов'язок боржника сплатити кре­диторові певну грошову суму з цивільно-правової операції і на інших підставах, передбаченим законом. До складу грошових зо­бов'язань включаються:

заборгованість за передані товари, виконані роботи, на­дані послуги;

суми позики з урахуванням відсотків, що підлягають сплаті боржником.

Обов'язкові платежі — податки, збори та інші обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня і державні позабюджетні фонди в законодавчо встановленому порядку.

Для порушення справи про банкрутство до уваги беруть ви­моги:

за грошовими зобов'язаннями, підтверджені рішенням суду, що вступило в законну силу;

за обов'язковими платежами — підтверджені рішенням податкового або митного органу документи про стягнення за­боргованості за рахунок майна боржника.

Рішення про проведення санації приймається, як правило, в таких випадках:

за ініціативою суб'єкта господарювання, що потрапив в кризові умови, якщо існує реальна загроза неплатоспроможності і оголошення його банкротом в недалекому майбутньому;

після звернення боржника за власною ініціативою до ар­бітражного суду із заявою про відкриття справи про своє банк­рутство. При цьому право вибору способів санації (організації) залишається за боржником. Одночасно із заявою боржник по­винен подати до арбітражного суду такі дані: список дебіторів і кредиторів; бухгалтерський баланс підприємства; іншу необхід­ну інформацію, що характеризує фінансово-економічний стан підприємства, а також обрані ним варіанти санації. Після закін­чення місячного терміну від дня публікації в офіційному дру­кованому органі Верховної Ради або Кабінету Міністрів Украї­ни оголошення про відкриття справи про визнання банкрут­ства даного підприємства у випадку, якщо надійшли пропозиції від фізичних або юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника, і ті пропозиції щодо санації ( реорганізації) неплатоспроможного підприємства, що акцеп­туються комітетом кредиторів і арбітражним судом, арбітражний суд приймає рішення про припинення процедури оголошення банкрутства і про проведення фінансової санації юридичної особи;

за ініціативою фінансово-кредитної установи. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківсь­ка установа має право до клієнта, оголошеного неплатоспромож­ним, вжити комплекс таких санаційних процедур: передати опе­ративне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок пла­тежів; направити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції;

за ініціативою заставодержателя цілісного майнового ком­плексу підприємства. У разі невиконання зобов'язань, забезпе­чених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи для оздоровлення фінансового стану боржника, включа­ючи призначення своїх представників в керівні органи підприєм­ства, обмеження права цього суб'єкта господарювання розпо­ряджатися випущеною продукцією та іншим майном. Якщо са­наційні заходи не привели до відновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбіт­ражного суду із заявою про вилучення заставленого майна;

за ініціативою Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після вне­сення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств Агент­ство уповноважено здійснювати управління його власністю і роз­робляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

Рішення про неспроможність підприємства приймаються після визнання незадовільної структури балансу, у зв'язку з цим особливої актуальності набуває питання оцінки структури балансу. Основними джерелами аналізу є ф. №1 «Баланс підприємства», ф. №2 «Звіт про фінансові результати».

Аналіз і оцінка структури балансу підприємства проводять­ся на підставі показників: коефіцієнта покриття (коефіцієнта поточної ліквідності); коефіцієнта забезпеченості власними за­собами. Підставою для визнання структури балансу незадовіль­ною, а підприємства — неплатоспроможним є одна з таких умов:

коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періо­ду має значення менше 2;

коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення менше 0,1.

Коефіцієнт поточної ліквідності (13.1) характеризує загаль­ну забезпеченість підприємства оборотними коштами для веден­ня господарської діяльності і своєчасного погашення термінових зобов'язання підприємства і розраховується за формулою: = А + А2 + Аз, (1з.1)

де кП — коефіцієнт поточної ліквідності;

А1 — найбільш ліквідні активи (грошові кошти підприємства і короткострокові фінансові вкладення (цінні папери), суми яких за всіма статтями грошових коштів можуть бути використані не­гайно для виконання поточних розрахунків);

А2 — активи, що швидко реалізовуються (дебіторська забор­гованість і інші активи, суми яких для перетворення в готівку потребують певного часу);

А3 — активи, що повільно реалізовуються (запаси; дебіторсь­ка заборгованість, платежі з якої очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати; податок на додану вартість з придба­них цінностей). Слід виключити з розрахунків статтю «Витрати майбутніх періодів»;

П1 — найбільш термінові зобов'язання (кредиторська забор­гованість, розрахунки за дивідендами, інші короткострокові зо­бов'язання, а також позики, не погашені в строк (за даними до­датків до бухгалтерського балансу);

П2 — поточні зобов'язання (короткострокові кредити і пози­кові кошти).

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (13.2) харак­теризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стійкості і розраховується за формулою:

ЕТ    ВК + КТ -ОЗ /л„^
Ьзвк = — =     З          , (13.2)

де кзвк — коефіцієнт забезпеченості власними коштами; ЕТ — наявність власних оборотних коштів; З — запаси;

ВК — джерела власних коштів;

КТ — довгострокові кредити і позикові кошти;

ОЗ — основні засоби і вкладення.

Нормальне значення цього показника: кВ№ > 0,6 — 0,8. Цей коефіцієнт показує забезпеченість запасів і витрат власними обо­ротними коштами. При цьому слід враховувати, що власними джерелами повинні бути покриті нормативні розміри запасів і витрат. Частину, що залишилася, можна покривати короткост­роковими позиковими коштами.

Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від страте­гічної спрямованості, на 20% — від ефективності оперативного управління і на 10% — від якості виконання поточних завдань. Отже, загальний успіх забезпечують: якість стратегічного аналі­зу; реальність стратегічного планування; рівень реалізації стра­тегічних завдань.

 

Питання для самоконтролю

Які групи факторів визначають успішну діяльність підприєм­ства ?

Що включається до складу грошових зобов'язань підприєм­ства?

Наведіть вимоги, що беруть до уваги для порушення справи про банкрутство підприємства?

В яких випадках приймається рішення про проведення са­нації підприємства ?

Які умови є підставою для визнання структури балансу не­задовільною, а підприємства — неплатоспроможним?