ТЕМА 12 МЕТОДОЛОГІЧНІ основи ВНУТРІШНЬОФІРМОВОГО ПЛАНУВАННЯ і ПРОГНОЗУВАННЯ 12.1. МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ

Системний підхід до фінансового планування підприємства полягає в розгляді кожного його підрозділу як елемента внутріш-ньокомплексної підсистеми і в обґрунтуванні плану його діяль­ності, виходячи з вимог, що висуваються до розвитку цієї під­системи. У свою чергу, кожна така підсистема уявляється як елемент підсистеми більш високого порядку, і так до тих пір, поки як єдина система буде розглядатися все підприємство. Цим досягається повнота відображення економічних вимог до фінан­сового планування діяльності підприємств, а ієрархічна структу­ра таких вимог обумовлює необхідність багаторівневої органі­зації системи планування.

На нижчому рівні об'єктами фінансового планування є внут­рішньовиробничі підрозділи підприємства. На верхньому рівні розглядається підприємство, що включає в себе всі підрозділи в цілому. На проміжних рівнях як об'єкти фінансового плануван­ня розглядаються сукупності взаємопов'язаних виробництв і видів діяльності, виокремлюваних за різними ознаками, суттєвими для того або іншого аспекта їх планового розвитку. Мета планування на цьому рівні полягає в конкретизації і забезпеченні виконання господарських вимог, що пред'являються до фінансових планів розвитку підсистем нижчих рівнів.

Поглиблення процесів спеціалізації та інтеграції в умовах переходу до ринкової економіки невідворотно пов'язано зі зміною і ускладненням організаційної структури підприємства. У резуль­таті значна більшість його підрозділів зараз являє собою ієрар­хічно організовані системи тієї чи іншої міри складності. Дифе­ренціація підрозділів і видів діяльності підприємства підсилює їх взаємну залежність, сприяє ускладненню і подовженню лан­


цюжків господарських зв'язків. До аналогічних наслідків при­зводить і територіальна диференціація та інтеграція підприємств. Вплив темпів розвитку одних підгалузей та їхніх виробництв на інші починає набувати постійного, стійкого характеру, утворю­ються комплекси функціонально взаємопов'язаних підрозділів виробництва — підгалузеві системи.

За цих умов при формуванні у цілому фінансових планів підприємства, з одного боку, виникає необхідність урахування специфічних законів розвитку і функціонування вже сформова­них функціональних та організаційних систем, з іншого — їх цілес­прямованої планомірної інтеграції.

Мету функціонування підприємства можна визначити як задоволення суспільних потреб в його кінцевій продукції з мінімальними затратами на її виробництво і при ефективному використанні як проміжних продуктів підприємства, так і госпо­дарських ресурсів багатоцільового призначення, що йому виді­ляються.

Характеристика кінцевих народногосподарських результатів функціонування підприємства включає в себе, принаймні, три різних аспекти. По-перше, у кінцевих результатах має бути відоб­ражений ступінь задоволення суспільних потреб у виробництві тієї чи іншої продукції. У зв'язку з цим всередині підприємства виділяють підрозділи, що виробляють в найбільшій кількості ту чи іншу продукцію, що є його кінцевою продукцією з позиції народного господарства. Вони утворюють основу виробництва. По-друге, необхідно забезпечувати можливість зіставлення одер­жуваних результатів з виробничими витратами. По-третє, необ­хідно вести облік ефективності використання підприємством ре­сурсів багатоцільового призначення. Кінцеві результати, з одно­го боку, можуть стимулювати підвищення ефективності вироб­ництва шляхом економії цих ресурсів в середині підприємства, з іншого — обумовлювати економію витрат праці у народному гос­подарстві, що також є кінцевим ефектом для підприємства.

При конструюванні оптимізаційних моделей фінансового планування підприємства необхідно враховувати певні обстави­ни. Аналіз взаємозв'язків даного виробничого підприємства в системі суспільного виробництва показує, що різні сфери еко­номіки та її підрозділів, з одного боку, неоднаково реагують на зміну внутрішньої структури й динаміки розвитку підприємства в цілому, з іншого — роблять різний вплив на показники його розвитку та ефективність. Адекватне відображення зовнішніх зв' язків потребує виділення виробництв, що мають найбільш тісні зв'язки з кінцевими результатами господарювання. Наприклад, в ситуації, коли відоме завдання на виробництво продукції, до спряжених видів діяльності логічно віднести лише виробництва, пов'язані з поставками засобів виробництва. У цьому випадку взаємозв'язок внутрішньої структури виробництва і умов спожи­вання продукції, що випускається ним, буде відсутня, а вибір варіантів розвитку виробництва може здійснюватися на основі порівняння їхніх затратних характеристик. Народногосподарські витрати ресурсів уявляються як певне «навантаження» на еконо­міку, а ефективними є варіанти, що мають його найменше зна­чення.

Загальним критерієм оцінки діяльності підприємства є ступінь задоволення ним потреб народного господарства у відповідній продукції. Оптимальний за будь-яким розумним кри­терієм план є ефективним у математичному смислі. Поняття ефективності плану, сформульоване Л.В. Канторовичем, дуже плідне при математичному аналізі економічних моделей.

Нехай у — план (вектор) виробництва продукції підприєм­ства, а Ь — вектор затрат зовнішніх для підприємства ресурсів, необхідних для виробництва у. План (у, Ь) називається ефектив­ним, якщо не існує іншого реалізованого в рамках заданих мож­ливостей плану (у, Ь), такого, що (у, Ь) ф (у, Ь) і у > у, Ь > Ь. Зокрема, ефективність фінансового плану (у, Ь) означає, що не­можливо забезпечити виробництво у з меншими витратами хоча б одного ресурсу, не збільшуючи витрат інших ресурсів, і, відпо­відно, при цих витратах збільшити виробництво одного з видів продукції, не зменшуючи випуску інших. Аналізована процедура визначення фінансового плану, що відповідає заданому крите­рію, полягає в такому. Задаються фінансові ресурси Ь, а потім визначається за допомогою оптимізаційної моделі виробництво у. Якщо отримане значення у задовольняє фінансові можливості підприємства, то процес закінчується.

Зручність методу визначається, у першу чергу, тим, що він блочний, а блоки відповідають підрозділам і видам діяльності підприємства і відповідним органам управління ними. Підготов­ка інформації і розрахунки блоків фінансового плану можуть проводитися певною мірою ізольовано.

Нехай і — номер виду діяльності та Ь — заданий вектор зовнішніх для підприємства ресурсів. Підрозділи виробляють різну продукцію. Загальний фінансовий план підприємства (у, Ь) є сукупність планів

підрозділів {у(і), с(і)} такою, що ^= Ь, у = (у('\у{п)).

Очевидно, що загальний фінансовий план (у, Ь) буде ефек­тивним у наведеному вище сенсі тільки тоді, коли всі плани підрозділів (У0, с(0) також ефективні. Припустимо далі, що якщо підрозділу і виділено ресурси то план виробництва У0 досить швидко може бути вирахуваний за допомогою того чи іншого оптимізаційного алгоритму за будь-яким критерієм оптимальності. Це означає, що оптимізаційне завдання має не дуже велику розмірність. Тоді завдання визначення загальновиробничого фінан­сового плану зводиться до розподілу ресурсів Ь між підрозділами


підрозділ визначає ефективний фінансовий план (y(i), c(i)). Су­купність таких планів буде ефективним фінансовим планом підприємства (y, b). Проте він може не бути оптимальним, як заданий критерій, наприклад, максимізація прибутку, максимі-зація номенклатури продукції підприємства.

Уведемо поняття рівноефективних планів підрозділів підприємства стосовно загальновиробничого критерію максимі-зації номенклатури продукції d = (d(1),..., d(M)), де d(i) — номенкла­тура продукції (попит, народногосподарські потреби тощо) підприємства. Фінансові плани {y(i), c(i)} називаються рівноефек-тивними відносно заданої номенклатури d, якщо вони ефективні

і а1 = а2 =   = ап , де а1 = min(yd). Відношення y^г)/d^ можна

називати ступенем задоволення потреби у продукції виду k. Та­ким чином, рівноефективність планів підрозділів означає, що всі вони рівною мірою задовольняють народногосподарські по­треби. Це свідчить про те, що оптимальний у плані максимізації номенклатури продукції d виробничий фінансовий план (y, b) розпадається на сукупність рівноефективних фінансових планів підрозділів підприємства (y(i), c(i)). Виняток може бути лише тоді, коли у якому-небудь підрозділі ресурси c(i) не є лімітуючими.

Якщо є такий варіант присутній, то описуваний метод може полягати у такому перерозподілі загальновиробничих ресурсів між підрозділами підприємства, що призводить до рівноефективних фінансових планів. Якщо фінансовий план підрозділу i ефектив­ніше фінансового плану підрозділу j, то необхідно частину фінан­сових ресурсів перерозподілити з підрозділу i у підрозділ j. Ефек­тивність, як вона визначена, підлягає кількісному порівнянню: фінансовий план або ефективний, або ні, а ефективні плани рівноправні між собою у сенсі даного визначення.

Звідси поняття рівноефективності пов'язане з рівною мірою задоволення потреб у продукції підприємства. Його не слід змішу­вати з поняттям рівноефективності ресурсів. Централізовані фінансові ресурси необхідно розподіляти між підрозділами підприємства так, щоб їх ефективність у кожному виді вироб­ництва була однаковою, тобто треба добиватися рівної ефектив­ності фінансових ресурсів. Проте ефективність фінансових ре­сурсів суттєвим чином визначається, підраховується і розумієть­ся у випадку адитивного глобального критерію оптимальності. У нашому випадку адитивний критерій визначається функцією

2 а , тоді як номенклатурний критерій є функцією min«; . Цей

останній критерій забезпечує рівномірне задоволення потреб, пер­ший же — рівномірне тільки всередині підрозділів підприємства. Ефективність фінансових інструментів для окремого підрозділу вимірюється величиною приросту залежно від приросту ресурсу к, тобто оптимальною оцінкою ресурсу к у відповідному опти­мальному завданні для підрозділу /. Для забезпечення максималь­ного значення 2 а треба зрівняти оцінки розподілюваних фінан-

i

сових ресурсів у всіх задачах, тому що перерозподіл ресурсів з підрозділу чи виду діяльності з меншою ефективністю досягається збільшенням значення цільової функції. Якщо ж критерій опти­мальності визначається функцією min А, то завдання полягає в підтя­гуванні підрозділу, що відстає, вилученням фінансових ресурсів з підрозділу з більшими значеннями А. При цьому ефективність фінансових ресурсів у такому підрозділі може бути менше їх ефек­тивності у передовому підрозділі. У зв'язку з цим виникає така си­туація. Припустимо, що ресурси b якимось чином розподілені. Підрозділи підприємства визначили ефективні фінансові плани {(У0), (d0)} і тим самим величини {а.}. Якщо для деяких підрозділів

М' aj > miin а;, то в цих передових підрозділах можна вилучити фінан­сові ресурси у такій кількості, щоб за допомогою решти ресурсів, що залишилися, можна було забезпечити ступінь задоволення по­треб, що дорівнює пііпа;. Вилучені ресурси розподіляються між підрозділами таким чином, щоб вони забезпечили однаковий приріст, тобто їх слід розподіляти зворотно пропорційно до підга-лузевої ефективності. При цьому треба враховувати, що йдеться про розподіл попередньо вилучених або надлишкових ресурсів.

При розробці моделей оптимального фінансового планування підприємства, призначених для використання в господарській діяльності, виникає особливе завдання у сфері економіко-мате-матичного моделювання — створення разом з моделями госпо­дарських об'єктів моделей процесів планування та управління. З математичної точки зору ці моделі повинні являти собою алго­ритми розв'язку задач математичного програмування великої розмірності, що викликає певні труднощі.

В економічному сенсі моделі процесів побудови фінансових планів підприємства мають відображати найбільш суттєві зв'яз­ки внутрішньогосподарських об'єктів і орієнтувати на загально-системне оптимальне узгодження локальних фінансових планів. Відображення ієрархічної структури системи фінансового пла­нування і управління підприємством приводить до моделювання взаємодії рівнів управління із загальносистемних зв'язків:

розподіл загальносистемних фінансових ресурсів між внут­рішньогосподарськими об'єктами;

визначення рівнів внутрішньогосподарської кооперації підрозділів підприємства;

визначення рівнів спеціалізації підприємства, якщо ті самі послуги можуть надавати декілька підприємств;

узгодження локальних цільових функцій із загальносис-темним критерієм оптимальності.

Через те, що більшість модельованих економічних процесів, поєднаних в одній системі, у дійсності відбувається паралельно, реалізація моделей функціонування має здійснюватися на ма­шинних комплексах. У цьому випадку сам процес рахування кра­ще імітує реальні дії. Моделювання економічних процесів підприємства являє собою одне з найсуттєвіших найактуальні­ших завдань реалізації на машинних комплексах.

Теоретичні дослідження і досвід моделювання економічних процесів показують, що для адекватної формалізації задач фінан­сового планування підприємства потрібне застосування широ­кого набору різноманітних економіко-математичних моделей (ЕММ), що описуються у термінах мов різних математичних те­орій і відображають різноманітні змістовні аспекти розвитку та функціонування підприємства.

Найбільше розповсюдження у фінансовому плануванні одер­жали детерміновані лінійні статистичні моделі. Стохастичні мо­делі внаслідок об'єктивної невизначеності вихідних даних, що використовуються при формуванні фінансових планів, більш адекватні модельованій ситуації, проте їх застосування обмежу­ються складністю моделей і недостатньою опрацьованістю відпо­відного математичного апарату. На практиці невизначеність в ЕММ звичайно враховується шляхом використання спеціальних способів роботи з нею: багатоваріантних розрахунків; багаток-ритеріальної оптимізації; параметризації рішень; організації діа­логового режиму розрахунків. Вимога лінійності, як показує досвід, не вносить істотних похибок у відображення реальних відношень між факторами модельованої ситуації і є достатньо прийнятим. Ця обставина, а також наявність високоефективних методів і потужного програмно-математичного забезпечення роз-в' язання задач даного класу обумовлюють широке застосування лінійно-програмних моделей для розв'язання нелінійних задач. Разом з лінійними моделями у практиці розв'язання задач фінан­сового планування підприємства знайшли застосування сітьові і економіко-статистичні моделі, що також пояснюється їх достат­ньою адекватністю і наявністю розвинутого математичного апа­рату.

 

Питання для самоконтролю

Які фактори враховуються при формуванні фінансових планів підприємства ?

Наведіть загальносистемні зв'язки у моделюванні рівнів пла­нування.