3.1.   Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

Основні питання:

Сутність і основа організації оборотних коштів.

Нормування оборотних коштів.

Джерела формування оборотних коштів на підприємстві.

Показники стану і використання оборотних коштів.

 

Основні поняття і терміни:

Оборотні кошти, оборотні активи, оборотні фонди, фонди обігу.

 

3.1.1.  Сутність і основа організації оборотних коштів

Оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані на придбання або виготовлення оборотних активів підприємства, що необхідні для забезпечення на підприємстві безперервного процесу виробництва і реалізації продукції та отримання прибутку

Оборотні активи — це грошові кошти і їх еквіваленти, що не обмежені

у використанні, а також інші активи підприємства, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців із дати складання балансу

 

До виробничих фондів належать: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запчастини для ремонтів, ма­лоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напів­фабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

 

Фонди обігу — це залишки готової продукції на складах підприємства, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємства на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, вкладені в короткострокові цінні папери

 

Співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва і сфері обі­гу залежать від особливостей організації виробництва, постачань, збуту, системи розрахунків.

Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів обо­ротних виробничих фондів і фондів обігу, рис. 3.1.

 

Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі

оборотних коштів

 

Система організації оборотних коштів побудована на принципах:

Самостійність підприємства у використанні оборотних коштів.

Визначення планової потреби і розміщення оборотних коштів по окремим елементам і підрозділам.

Корегування розрахованих і діючих нормативів з урахуванням змін до вимог господарювання.

Раціональна система фінансування оборотних коштів.

Контроль за рухом оборотних коштів.



3.1.2.   Нормування оборотних коштів

У процесі роботи підприємства необхідно чітко визначити потребу в оборотних коштах. Надлишок оборотних коштів приводить до нагро­мадження надмірних запасів, послабленню режиму економії і їхньому використанню не за призначенням. Недолік оборотних коштів негативно впливає на обсяг виробництва, прибуток, приводить до перебоїв у ви­робничому процесі і виникненню заборгованості.

На практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямій і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на підприємстві з урахуванням впливу різних факто­рів, зв'язаних з особливостями організації постачань, виробництва і реа­лізації продукції.

Економічний метод допускає, що розраховані за допомогою пря­мого методу нормативи на поточний рік, поділяють на дві частини:

перша включає нормативи оборотних коштів по статтях, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво (сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, неза­вершене виробництво і готова продукція (виробничий норматив));

друга включає статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво (запчастини для ремонту устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив)). Нормування оборотних коштів:

дозволяє ефективно використовувати оборотні кошти на підприємстві;

забезпечує безперервний і безперебійний процес виробництва;

сприяє виконанню планів виробництва, реалізації продукції;

сприяє мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Нормування оборотних коштів для утворення виробничих запасів

Нормування оборотних коштів для утворення виробничих запасів здійснюється з метою забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції.

Норматив оборотних коштів для утворення виробничих запасів = = Одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (у грошовому вираженні) х Норма оборотних коштів (днів)

 

Одноденне використання сировини, матеріалів, напівфабрикатів ви­значається по кошторису витрат на виробництво IV кварталу планового року. Розмір одноденних витрат по номенклатурі сировини, матеріалів і напівфабрикатів розраховується розподілом суми їхніх витрат у IV квар­талі планового року на 90.

Даний норматив включає такі елементи:

транспортний запас — визначається як різниця між часом пе­ребування вантажу в дорозі від постачальника споживачеві і ча­сом поштового пересилання розрахункових документів, їхнього оформлення відправником вантажу й обробки банками за місцем перебування постачальника і споживача. При наявності декількох постачальників, транспортний запас розраховується як середньо­зважена величина і не встановлюється в тому випадку, якщо си­ровина і матеріали надходять до споживача раніш (або одночасно) чим розрахункові документи;

підготовчий запас — це час для прийняття, розвантаження, сор­тування, складування матеріалів;

технологічний запас — включає час на підготовчі операції, якщо вони є частиною виробничого циклу (наприклад, розкрій матеріалу, просушка деревини);

поточний запас — залежить від частоти і рівномірності постачань і споживання запасів у виробництві;

•           гарантійний (страховий запас) — утворюється з метою запо­бігання наслідків можливих перебоїв у постачаннях (порушення умов договору постачальником, затримка вантажу в дорозі). Аналогічно встановлюється норматив оборотних коштів на па­ливо для усіх видів палива (крім газу), що використовується для тех­нологічних та господарських цілей.

 

Норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали = Норма одноденного використання х Величина одноденного використання;

Норматив оборотних коштів на тару = Норма (у грошовому вираженні) х Обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році.

 

Норматив розраховується для різних видів тари: покупний, власно­го виробництва, разового використання (підлягаюча і не підлягаючому поверненню), тарних матеріалів. Норма оборотних коштів на тару визна­чається в гривнях на 1000 грн. товарної продукції (розподілом потреби в оборотних коштах на тару в плановому році на товарну продукцію в ці­нах реалізації).

 

Норматив оборотних коштів на запчастині для ремонту машин, устаткування і транспортних засобів = Норма (у грошовому вираженні) х Середньорічна вартість виробничого, силового устаткування і транспортних засобів.

 

На підприємствах, що мають незначні вкладення оборотних коштів на запчастини, норматив може бути розрахований за допомогою укруп­неного методу (на основі даних про залишки запчастин). Норма оборот­них коштів на тару може коректуватися з урахуванням збільшення тер­мінів міжремонтних періодів у плановому році і визначається в гривнях на 1000 грн. діючого устаткування (розподілом вартості середньорічних фактичних залишків запчастин на середню вартість виробничого, сило­вого устаткування і транспортних засобів).

 

Нормування оборотних коштів для незавершеного виробництва

Незавершеним виробництвом вважають незавершений процес

виготовлення продукції на усіх стадіях виробничого процесу з моменту першої операції до передачі готової продукції на склад.

Питома вага незавершеного виробництва в промисловості переви­щує 20 % загальної вартості оборотних коштів. Обсяг незавершеного ви­робництва залежить від типу виробництва, тривалості й особливостей виробничого циклу.

Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва = = Одноденні витрати (у грошовому вираженні) х Тривалість виробничого циклу (у днях) х Коефіцієнт збільшення витрат.

 

Норма оборотних коштів для незавершеного виробництва визна­чається як добуток тривалості виробничого циклу і коефіцієнта збіль­шення витрат. Одноденні витрати розраховують шляхом розподілу ви­трат на випуск валової продукції (по виробничій собівартості) у IV квар­талі планового року на 90 днів у кварталі. Тривалість виробничого циклу визначається на основі даних технологічних карт і планових нормативів виробництва. Якщо кількість деталей у незавершеному виробництві зна­чно і тривалість виробничого циклу для них істотно розрізняється, визна­чають середньозважений показник. Коефіцієнт збільшення витрат — це відношення витрат у незавершеному виробництві до всієї собівартості готової продукції.

 

Нормування оборотних коштів для утворення запасів готової продукції

Готова продукція включає зроблені вироби, що пройшли технічний контроль підприємства та надійшли до складу, або прийняті замовником.

Обсяг готової продукції на складі повинний бути оптимальним, тобто з урахуванням тривалості виробничого циклу, умов реалізації про­дукції і порядку оплати за неї.

 

Норматив оборотних коштів для утворення запасів готової продукції = = Одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року по виробничій собівартості х Норма запасу оборотних коштів для готової продукції (у днях).

 

Норма запасу в оборотних коштах включає елементи: час на комп­лектування виробів для постачання, пакування продукції, оформлення та передачу платіжних документів у банк. Підприємства, що випускають велику номенклатуру продукції, розраховують середньозважену норму запасів оборотних коштів для готової продукції.

3.1.3.  Джерела формування оборотних коштів

Визначення джерел фінансування оборотних коштів здійснюється на підприємстві з метою забезпечення необхідної потреби в них відпо­відними фінансовими коштами.

На підприємстві аналізується стан оборотних коштів у попередньо­му періоді, а потім формуються принципи, структура й обсяги фінансу­вання оборотних коштів.

При визначенні структури фінансування оборотних коштів виділя­ють основні джерела їхнього формування:

власні;

залучені.

Власні джерела формування оборотних коштів підприємства

До власних джерел фінансування оборотних коштів підприємства належать:

статутний фонд (капітал);

відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення;

цільове фінансування і цільові надходження (з бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів).

Підприємство, що починає свою діяльність, як правило, формує оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків засновника, засновників — членів, внесків іноземних учасників (для спільних під­приємств), надходжень від емісії цінних паперів. Усі ці кошти включа­ються в уставний капітал підприємства.

Діюче підприємство фінансує оборотні кошти за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, надходжень від емісії цінних паперів, стійких пасивів.

Обсяг засобів для поповнення власних оборотних коштів залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального об­сягу прибутку, можливості одержання позикових засобів і інших факторів.

Стійкі пасиви відносять до засобів, прирівняних до власних. Це за­соби цільового призначення, що постійно знаходяться в господарському обороті підприємства, але йому не належать. До їхнього використання по призначенню мінімальний залишок цих засобів є джерелом фор­мування оборотних коштів підприємства. У бухгалтерському обліку не

виділяються стійкі пасиви, однак підприємства мають можливість їх планувати та використовувати.

 

Стійкі пасиви — мінімальна перехідна заборгованість по заробітній платі працівникам, по відрахуваннях на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, мінімальна заборгованість з резервів на покриття майбутніх витрат і платежів, авансування покупців (замовників)

Розмір мінімальної заборгованості по заробітній платі залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Чим більше розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона виплачується, тим більше засобів підприємство може використову­вати в господарському обороті.

Мінімальна заборгованість по резервах майбутніх платежів утво­рюється в основному за рахунок нарахувань на оплату відпусток, які списуються на витрати рівними частинами, а не на початку відпустки працівника.

Сума стійких пасивів визначається відповідно до програми вироб­ництва, умов здачі продукції і порядку здійснення розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів може бути ви­користана не вся сума стійких пасивів, а лише її приріст у плановому році, тому що базова сума враховувалася раніше.

Підприємство в процесі діяльності, як правило, має різні пробле­ми, зв'язані із зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачань і збуту, несвоєчасним надходженням засобів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, невиконання умов договорів. Такі проблеми породжують потребу в до­даткових засобах, у тому числі і для фінансування оборотних коштів. Власних джерел формування оборотних коштів недостатньо. Підприєм­ство може використовувати для задоволення потреби в додаткових ко­штах за рахунок залучення фінансових ресурсів, а саме:

короткострокових і інших кредитів банку;

комерційних кредитів;

кредиторської заборгованості.

Банківські кредити призначені для фінансування витрат, по­в'язаних із придбанням основних і поточних активів, сезонними по­требами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості й інших пла­тежів. Кредити банку дозволяють оптимізувати джерела фінансування оборотних коштів і активно впливають на раціональне формування за­пасів оборотних коштів.

Комерційний (товарний) кредит являє собою форму оптового продажу підприємством сировини, матеріалів або продукції у формі від­строчки платежу. Для підприємств він має ряд переваг у порівнянні з ін­шими джерелами позикового капіталу, а саме:

це найбільш маневрена форма фінансування за рахунок позикового капіталу виробничих запасів;

дозволяє автоматично згладжувати сезонну потребу в позикових за­собах, що обумовлена сезонним формуванням запасів сировини;

вигідний підприємству-позичальникові і підприємству-поста-чальникові;

вартість комерційного кредиту нижче чим фінансового;

характеризується простим механізмом його оформлення.

Однак, поряд з перевагами, комерційний кредит має і ряд недоліків:

вузький характер використання (дозволяє задовольнити потребу підприємства в позиковому капіталі тільки для фінансування обо­ротних коштів);

обмежений характер у часі;

характеризується підвищеним кредитним ризиком. Підприємство, що використовує комерційний кредит, повинно

обов'язково враховувати властиві йому переваги та недоліки.

Кредиторська заборгованість представляє найбільш коротко­строковий вид використовуваних підприємством позикових коштів. Формування кредиторської заборгованості обумовлено різними тер­мінами нарахування коштів на рахунки і погашення зобов' язань.

Іншими словами, кошти з моменту нарахування вже не є власністю підприємства, але використовуються ним до настання терміну пога­шення зобов'язань. Це джерело відносять до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. Допустима (нормальна) креди­торська заборгованість обумовлена діючим порядком розрахунків (на­приклад: заборгованість постачальникам по розрахункових докумен­тах, термін оплати по яких ще не настав).

Кредиторська заборгованість — це короткострокові зобов'язання підприємств, що виникають:

по розрахунках з бюджетом;

по розрахункових документах і векселям, термін оплати яких не наступив і не оплачені в термін;

по короткострокових кредитах.

 

3.1.4.  Показники стану і використання оборотних коштів підприємства

Стан оборотних коштів підприємства характеризується, насам­перед, їхньою наявністю на визначену дату (із суми розділу I пасиву ба­лансу «Власний капітал» (рядок 380) і суми рядка 430 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» віднімається сума показників розділу I ак­тиву «Необоротні активи» рядок 080).

Швидкість обороту оборотних коштів характеризується періо­дом, у плині якого оборотні кошти проходять усі стадії кругообігу на під­приємстві, тобто здійснюють один оберт. Період оборотності оборотних коштів розраховується за планом і фактично. Порівняння отриманих ре­зультатів дозволяє робити висновки про прискорення або уповільнення оборотності оборотних коштів.

 

Період обороту оборотних коштів (у днях) = Середні залишки нормованих оборотних коштів (грн.). Тривалість розрахункового періоду (у днях) х Обсяг реалізованої продукції (грн.).

Ефективність використання оборотних коштів характеризує кое­фіцієнт оборотності. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти, тим краще вони використовуються.

 

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів = Обсяг реалізованої продукції (грн.) х Середні залишки нормованих оборотних коштів (грн.).

 

Коефіцієнт забезпеченості характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його неза­лежність від позикових засобів. Значення коефіцієнта забезпеченості влас­ними засобами нижче 0,1 свідчить про неплатоспроможність підприємства, а підвищення значення в порівнянні з попереднім періодом — про зміцнен­ня фінансової незалежності і зниженні ризиків фінансових вкладень.

 

Коефіцієнт забезпеченості власними засобами =

= Власні засоби (грн.) х Загальна сума оборотних коштів (грн.).

 

Коефіцієнт покриття — узагальнений показник ліквідності балан­су. Коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Значення показника в грани­цях 2,0-2,5 вважається прийнятним, менше 1,0 вважається, що струк­тура балансу незадовільна, а підприємство неплатоспроможне.

 

Коефіцієнт покриття = Сума всіх поточних активів (грн.) х х Сума короткострокових зобов 'язань (грн.).

 

Коефіцієнт абсолютної ліквідності відбиває готовність підприєм­ства погасити свої борги. Значення коефіцієнта в границях 0,25-0,35 вва­жається достатнім, менше 0,2 — підприємство неплатоспроможне.

 

Коефіцієнт абсолютної ліквідності = Грошові кошти (грн.) + + Короткострокові вкладення (грн.) х Сума короткострокових зобов 'язань (грн.).

Практичний блок

Відповісти на питання, проставляючи у рядках відповідно (гра­фічно) відповіді:

Так — «+» Ні — «-»

 

Чи вірно, що:

Виходячи із критерію тривалості обороту, прийнято, що кош­ти з обертанням вище одного року відносять до основних за­собів, а з обертанням в межах року — до оборотних коштів.

За ступенем керованості оборотні кошти поділяють на нор­мовані і ненормовані.

Потреба підприємства в оборотних коштах залежать від та­ких факторів: виду бізнесу, масштабу діяльності, тривалості виробничого циклу, структури капіталу підприємства, видів сировини.

До методів розрахунку нормативів оборотних коштів відно­сять: аналітичний, метод прямого рахунку, коефіцієнтний розрахунок.

Заключний етап нормування — визначення норм по всім стат­тям оборотних коштів для підрозділів підприємства, де викорис­товується матеріальні цінності і виготовляється продукція.

Одноденна витрата визначається згідно кошторису витрат на виробництво IV кварталу планового року без відрахування поворотних відходів.

Норматив оборотних коштів на готову продукцію визнача­ється як добуток норми запасу оборотних коштів по готовій продукції в днях на одноденний випуск продукції IV кварталі планового року.

Вивільнення оборотних коштів, прискорення їх обертання може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів відбувається у разі, коли при наявності оборотних коштів в межах планової потреби забезпечене перевиконання плану виробництва.

10. Відносне вивільнення коштів відбувається у тих випадках, коли плановий обсяг виробництва виконується з метою наяв­ності оборотних коштів в зрівнянні з плановою потребою.

 

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств (№ 283/97— ВР) від 22 травня 1997р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 7 «Основ­ні засоби» Затверджено наказом № 92 Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 8 «Немате­ріальні активи»: Затверджено наказом № 242 Міністерства фінансів України 18 жовтня 1999 р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 «Об'єднан­ня підприємств»: Затверджено наказом № 163 Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 19 «Фінан­сові інвестиції» Затверджено наказом № 91 Міністерства фі­нансів України від 26 квітня 2000 р.