1.5.   Оподаткування підприємств

Основні питання:

Сутність оподаткування підприємств і податкова система.

Пряме оподаткування підприємств.

Непряме оподаткування підприємств.

Збори і цільові відрахування.

 

Основні поняття і терміни:

Носій податку, податкова ставка, податкова квота, податкова пільга, відрахування, бюджетне відшкодування, податковий кредит.

 

1.5.1.   Сутність оподаткування підприємств і податкова система

Податки — це обов'язкові платежі, що встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, що забезпечують фінансування державних витрат

Обов'язкові платежі (сплачені в бюджет держави й інші цільові дер­жавні фонди) можуть бути представлені у формах:

податків;

плати за ресурси;

цільових відрахувань.

Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили.

Основними характерними особливостями податку є те, що він:

стягується на умовах безповоротності. Повернення, податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

має односторонній характер встановлення. Оскільки і податок стя­гується з метою покриття суспільних потреб, які в основному від­окремлено від індивідуальних потреб конкретного платника по­датку, то він є індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового плате­жу відбувається перехід частини коштів із власності окремих плат­ників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов'язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом.

Функції податків:

фіскальна функція полягає у формуванні грошових доходів дер­жави (мобілізація коштів у розпорядження держави і формування централізованих фінансових ресурсів);

регулююча функція податків проявляється через вплив їх на різ­ні сторони діяльності суб'єктів господарювання (держава регулює розвиток економіки і соціально-економічні процеси в суспільстві).

Функції податків взаємозалежні. Реалізація фіскальної функції створює матеріальну основу для здійснення регулюючої функції. У той же час економічне регулювання дозволяє одержати більше коштів за ра­хунок податків, а виходить сприяє їх фіскальній функції.

 

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування. Вона має фізичний (гектар, квадратний метр) і вартісний виміри

(в гривнях)

 

Податкова квота — це частина податку в доході платника. Виражається вона як в абсолютному, так і у відносному підрахунку. її значення полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. В той же час включення податкових квот до доходу платника значно знижує можливість використання податків як фінансових важелів. Виходячи з цього в практиці оподаткування податкові квоти законодавче не встановлюються

 

Існуюча система податків і податкових платежів має свою класифі­кацію, в основу якої покладені такі ознаки: форма оподаткування; еко­номічний зміст об' єкта оподаткування; рівень державних структур, які встановлюють податки; напрямок використання.

Податки і збори включають:

Загальнодержавні податки і збори:

 

прямі податки — стягуються державою безпосередньо з дохо­дів і майна платників податків. Об'єктом виступає доход і вар­тість майна;

непрямі податки — встановлюються у формі надбавок до ціни товарів або тарифів на послуги;

збори (податок із власників транспортних засобів і інших са­мохідних машин і механізмів; плата за спеціальне використан­ня прісних водних ресурсів і надр при видобутку корисних ко­палин; плата за використання лісових ресурсів).

Місцеві податки і збори.

Основні принципи побудови системи оподатковування:

обов'язковість;

стимулювання підприємницької діяльності, інвестиційної актив­ності НТП;

рівнозначність і пропорційність;

соціальна справедливість;

стабільність;

економічне обґрунтування;

недопущення проявів податкової дискримінації.

 

1.5.2.  Пряме оподаткування підприємств

Прямі податки включають:

податок на прибуток;

податок на доходи з фізичних осіб;

плата за землю;

податок на майно підприємств;

податок із власників транспортних засобів і інших самохідних ма­шин і механізмів.

 

Оподаткування прибутку підприємств

Податковий прибуток — це сума прибутку підприємства, визначена за податковим законодавством (згідно зі ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»), який є об'єктом оподатковування за звітний період

 

Податковий прибуток (об' єкт оподаткування податку на прибуток) розраховується за формулою:

 

Оо = Дв - (Вв + А), (1.5.1)

 

де Оо — об'єкт оподаткування податку на прибуток; Дв — скориговані валові доходи підприємства за звітний період; Вв — скориговані валові витрати підприємства за звітний період; А — сума нарахованої за звітний період амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших оборотних активів.

 

Валовий дохід — це загальна сума доходу підприємства від усіх видів діяльності, протягом звітного періоду, у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах

 

Валовий дохід включає:

загальні доходи від реалізації продукції, доходи від реалізації цін­них паперів, доходи від банківських і інших операцій;

доходи від операцій особливих видів (бартер, страхування, розра­хунки в іноземній валюті);

доходи від спільної діяльності, у вигляді дивідендів, відсотків, роялті, від операцій лізингу, володіння борговими зобов'язання­ми, та ін.

Не враховуються:

суми акцизного збору, ПДВ у складі ціни;

суми коштів або вартість майна, отримані у виді компенсації або внаслідок задоволення претензій;

суми коштів або вартість майна, отриманих у виді прямих інвестицій;

суми емісійного доходу;

кошти, отримані у вигляді міжнародної технічної допомоги.

 

Валові витрати — сума будь-яких витрат у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, придбаних таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності

 

Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності визна­чається за даними бухгалтерського обліку. Оподатковуваний прибуток визначається за даними податкового обліку. Ці два показники не тотожні і не дорівнюють один одному, а існують самостійно і визначаються за­лежно від потреби.

Основна ставка податку на прибуток становить з 01.01.2004 р. в розмірі 25 % від об'єкта оподатковування.

 

Податок з доходів фізичних осіб

Податок з доходів фізичних осіб застосовується в Україні на під­ставі Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-ІУ від 22.05.2003 р.

Платниками податку з доходів фізичних осіб (суб' єктами оподат­кування) в Україні є: резиденти, що одержують доходи з джерелом по­ходження на території України, і нерезиденти, що одержують доходи з джерелом походження на території України.

Не є платниками нерезиденти, які одержують доходи з джерелом походження на території України і мають дипломатичні привілеї, вста­новлені міжнародними договорами.

Прибутковий податок з громадян утримується із сукупного оподат­ковуваного доходу, до якого зараховуються доходи, одержані як у натураль­ній формі, так і в грошовій (національній або іноземній валюті). Доходи, одержані в натуральній формі, оцінюються за справедливою вартістю.

Прибутковий податок із сукупного оподатковуваного доходу утри­мується кожного місяця за встановленими ставками, визначеними у За­коні України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-4, які змінюються від 13 % — у 2004 р. до 15 % — у 2007 р.

При цьому скасовано неоподатковуваний мінімум 17 грн., який ра­ніше виключався з доходів усіх громадян, а замість цього встановлено, що для окремих категорій податок не буде утримуватись від встановле­ного розміру мінімальної заробітної плати. Ці пільги вводяться поступо­во: від 30 % — у 2004 році, 2006 р. — 80 %, до 100 % — у 2007 році і, залежно від категорії осіб, їм буде надаватись одна, півтори чи дві таких соціальних пільг на рік.

Об'єктом оподаткування резидента є:

Загальний місячний оподатковуваний дохід.

Чистий річний оподатковуваний дохід, що визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту.

Подпись:
Доходи з джерелом походження в Україні, що підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Іноземні доходи.

Об' єктом оподаткування нерезидента є:

Загальний місячний оподатковуваний дохід із джерелом походжен­ня в Україні.

Загальний річний оподатковуваний дохід із джерелом походження в Україні.

Доходи з джерелом походження в Україні, що підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

При одержанні доходів в іноземній валюті здійснюється перераху­нок у гривні за курсом НБУ на дату одержання таких доходів.

При визначенні доходів у нематеріальній формі об'єкт оподатку­вання визначається за звичайними цінами, помноженими на коефіцієнт, що розраховується за формулою:

К =


100

(100 - Сп)


(1.5.2)

де Сп — ставка податку, встановлена для таких доходів на момент ви­значення.

Вартість об'єкта нематеріальної форми визначається виходячи зі звичайної ціни, збільшеної на суму ПДВ і акцизного збору. При нара­хуванні заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як сума за­робітної плати, зменшена на суму збору в пенсійний фонд і внесків у фонди загальнообов' язкового загальнодержавного.

 

Плата за землю

Плата за землю стягується з метою формування джерел засобів для фінансування заходів щодо раціонального використання, поліпшенню й охороні землі, проведення земельної реформи і розвитку інфраструктури населених пунктів.

Розмір плати за землю не залежить від результатів господарської діяльності її власників і користувачів.

Об'єктом плати за землю є ділянка землі у власності або користу­ванні, у тому числі і на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і користу­вач, у тому числі орендар.

Ставки земельного податку за землю у населених пунктах а також за 1 га сільськогосподарських угідь встановлюють у відсотках від їхньої грошової оцінки. Якщо грошова оцінка ділянки землі не встановлена, ви­користовуються середні ставки земельного податку в конкретних розмі­рах за 1 м2 у залежності від групи населених пунктів та чисельністю.

Земельний податок нараховується з моменту виникнення прав влас­ності або прав користування землею. Розмір, умови і терміни внесення орендної плати встановлюються і відображаються в укладеному дого­ворі оренди. Підприємства сплачують земельний податок за рахунок со­бівартості, тобто включаються у валові витрати, що зменшує суму опо­датковуваного прибутку (а значить і податку на прибуток).

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів місцевих органів самоврядування.

Податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів.

Податок є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ре­монту і змісту автомобільних доріг загального користування і проведен­ня природоохоронних заходів на водоймах.

Платниками податку є:

підприємства (юридичні особи);

іноземні юридичні особи;

фізичні особи, що мають власні транспортні засоби, зареєстровані в Україні.

Об'єкти оподатковування:

трактори (колісні);

автомобілі, призначені для перевезення не менш 10 осіб;

автомобілі легкові, вантажні, спеціального призначення (напри­клад: машини швидкої допомоги, реанімаційні машини, пожежні машини);

мотоцикли (включаючи мопеди), велосипеди з установленим дви­гуном за винятком з обсягом двигуна до 50 см3;

•           яхти, вітрильні судна з допоміжним двигуном або без нього за ви­нятком спортивних;

•           моторні човни і катери за винятком човнів з підвісним двигуном. Ставки податку встановлені за видами транспортних засобів і ди­ференційовані в залежності від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення та використання. Податок сплачують по міс­цезнаходженню підприємства і зараховують до місцевих бюджетів.

Підприємства автомобільного транспорту загального користування звільняються від сплати податку. Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат платника, а значить зменшує опо­датковуваний прибуток.

 

1.5.3.  Непряме оподаткування підприємств

Непрямі податки включають:

податок на додану вартість;

акцизний збір;

мито.

 

Податок на додану вартість (ПДВ)

Податок на додану вартість застосовується в Україні на підставі За­кону України «Про ПДВ» № 168/97-ВР від 03.04.97 р. і ЗУ « Про вне­сення змін в ЗУ «Про ПДВ» № 1955 від 14.09.2000 р. На підставі ЗУ від 20.10.2003 р. «Про внесення змін у деякі закони України з питань опо­даткування у зв'язку з прийняттям ЗУ «Про державний бюджет Укра­їни на 2004 р.» — платниками податку на додану вартість стали тільки ті платники податків,у яких обсяг оподаткованих операцій з продажу то­варів, робіт,послуг протягом 12 місяців складає 300 тис. грн.

Об'єктом оподаткування по ПДВ є такі операції:

з продажу товарів на митній території України, у тому числі опе­рації з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди й операції за передачею права власності на об'єкти застави кредитору;

із ввезення товарів на митну територію України для їх використан­ня чи споживання на митній території;

із вивезення товарів за межі митної території України.

Податок на додану вартість виплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг (тобто при кожнім акті продажу, починаючи з ви­робничого циклу і закінчуючи реалізацією товарів, робіт, послуг спо­живачеві).

Не є об'єктом оподаткування операції із:

випуску, розміщенню та і продажу цінних паперів, випущених в обіг підприємствами, НБУ, Міністерством фінансів, Державним казначейством України, органами місцевого самоврядування;

наданням послуг по страхуванню та перестрахуванню, соціального і пенсійного страхування;

•           виплати пенсій, зарплати, стипендій, субсидій, дотацій, інших гро­шових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів, соціальних або страхових фондів, виплати дивідендів тощо. Платниками податку в бюджет є суб'єкти господарської діяль­ності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи).

База оподатковування для нарахування ПДВ залежить від сфери і виду діяльності.

Для розрахунку ПДВ встановлені ставки:

20 % від бази оподатковування, що включається в ціну продукції;

Нульова ставка, застосовується при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг. Застосування нульової ставки означає по­вне відшкодування суми ПДВ, сплаченої постачальником за про­дукцію, що використовується для вище обговорених постачань. Податкові зобов'язання — загальна сума податку, яку зобов'язаний

сплатити (нарахувати) платник податку у звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит складається із сум податків, сплачених під­приємством у звітному періоді за придбану продукцію, вартість якої від­носиться до валових витрат, основним фондам або нематеріальним ак­тивам, що підлягають амортизації.

Погашення податкового кредиту здійснюється за рахунок сум ПДВ від реалізації продукції підприємством.

 

Податковий кредит — це сума, на яку підприємство (платник податків) має право зменшити податкові зобов'язання звітного періоду

Сума ПДВ, що підлягає перерахуванню в бюджет, визначається як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли в зв' язку з продажем продукції протягом звітного періоду і сумою по­даткового кредиту, що сформувався протягом цього періоду.

 

Акцизний збір

Акцизний збір, також як і ПДВ, включається в ціну товару, що реа­лізується, у формі надбавки. Покупець при покупці підакцизного товару платить акцизний збір, включений у ціну товару. Платниками податку в бюджет є підприємства-виробники або імпортери підакцизних товарів.

Акцизний збір застосовується в Україні на підставі Декрету КМУ «Про акцизний збір» № 4393 від 30.04.1993 р., Закону України «Про внесення змін у Декрет України «Про акцизний збір»» № 3113-ІП від

07.03.2002 р.

Платниками акцизного збору є:

суб'єкти підприємницької діяльності, а також їхні філії, відді­лення (інші відокремлені підрозділи) — виробники підакцизних то­варів на митній території України, у тому числі з давальницької си­ровини по товарах (продукції), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах; а також замовники, з доручення яких ви­готовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, що сплачують акцизний збір виробнику;

нерезиденти, що здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України чи безпосередньо через їхні постійні представництва або осіб, прирівняних до них відповідно до законодавства;

будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їхні філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що ім­портують на митну територію України підакцизні товари, незалеж­но від наявності вкладених у них іноземних інвестицій;

фізичні особи — резиденти чи нерезиденти, що ввозять (пере­силають) підакцизні речі або предмети на митну територію Укра­їни у вигляді супроводжуваного багажу, а також фізичні особи, що одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (спрямовані) через митний кордон України у вигляді поштових чи інших від­правлень або несупроводжуваного багажу, в обсягах чи вартістю, що перевищує норми безмитного провозу (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством;

юридичні чи фізичні особи, що купують (одержують) в інші фор­ми володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари в податкових агентів.

Об'єктом оподаткування є:

а)         обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних това-
рів (продукції), у тому числі з давальницької сировини шляхом їх
продажу, обміну, безкоштовної передачі чи передачі з частковою
оплатою;

б)         обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для влас-
ного споживання, промислової переробки, а також для своїх пра-
цівників;

в)         митна вартість товарів (продукції), імпортованих на митну тери-
торію України, у тому числі в межах бартерних операцій без оплати
їх вартості або з частковою оплатою.

Акцизний збір обчислюється:

за ставками у відсотках до обороту з продажу:

• товарів, реалізованих за вільними цінами, виходячи з їхньої вар­тості за цими цінами, без урахування акцизного збору без ПДВ, товарів, реалізованих за державними фіксованими і регульо­ваними цінами, виходячи з їхньої вартості за цими цінами без урахування торгових знижок, а також сум ПДВ, імпортованих товарів, виходячи з митної вартості, збільшеної на суму ввізного мита, без урахування акцизного збору.

у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції). Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.

Якщо ставка встановлена в грошовому еквіваленті, акцизний збір визначається таким чином:

При застосуванні ставки акцизного збору в гривнях:

 

А = С • К, (1.5.3)

 

де С — ставка акцизного збору; К — кількість товару, визначена у фі­зичних одиницях вимірювання.

При застосуванні ставки акцизного збору в євро:

 

А = С • Є • К, (1.5.4)

 

де Є — курс гривні до євро за станом на перший день відповідного кварталу.

Якщо ставка встановлена у відсотках:

 

А = Са • В, (1.5.5)

 

де Са — ставка акцизного збору; В — вартість підакцизного товару.

Акцизний збір може бути виплачений шляхом придбання марок ак­цизного збору встановлених зразків (наприклад, на алкогольні напої, на тютюнові вироби). Терміни сплати акцизних зборів у бюджет залежать від виду підакцизних товарів, суми податку. Перелік підакцизних това­рів і ставки акцизного збору затверджуються законодавчо і є єдиними на всій території України для вітчизняних і імпортних товарів.

 

Мито

Мито — податок, стягнутий державою з товарів, транспортних засобів, інших предметів, що переміщаються через митний кордон по ставках

митного тарифу

 

Митний тариф — перелік товарів, з яких стягуються мита, із указівкою ставок митного податку на одиницю даного товару

Поряд з чисто фіскальними, мито виконує стимулюючу і захисну функції.

Захисна функція мита передбачає формування бар'єрів, що пере­шкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конку­рентоспроможних. Стимулююча функція формує передумови зацікав­леності у збільшенні експорту. Економічно розвинуті країни орієнтовані насамперед на регулювання імпортних надходжень. Експорт товарів, ви­роблених у країні, не обмежується, оскільки такі процеси сприяють роз­витку економіки. Було би помилкою вважати, що це відносно нова ідея. Подібні позиції відстоювали кілька століть назад представники школи «меркантилістів», хоча й надто зміщали акценти у сфері торгівлі.

Мито має багато спільного з непрямими податками насамперед з акцизним збором:

як і акциз, сплачується в остаточному підсумку за рахунок спожи­вача;

збільшує ціну товару, включаючись в неї на стадії формування ціни реалізації;

контроль за правильністю сплати як акцизу, так і мита здійснюєть­ся податковими органами.

Ряд відмінностей, і насамперед умовний характер мита — перети­нання митного кордону — не дозволяє віднести його до податків.

За характером спрямованості переміщуваних товарів, об'єктів — мита поділяються на:

а)         ввізні;

б)         вивізні;

в)         транзитні.

Платником мита є особи, що ввозять чи переміщають товари через митний кордон держави. Специфікою платника в даній ситуації є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання тут можлива передача обов'язку зі сплати митних платежів іншій особі, що не має відношення до товару.

За характеристикою платника мито поділяється на:

а)         сплачуване юридичними особами;

б)         сплачуване фізичними особами.

Ставки розрізняються: для особистого користування (ставки неве­ликі), для виробничого (рівень ставок вищий).

Об'єкт мита являє собою митну вартість переміщуваних товарів, щодо яких має нараховуватися мито. Митна вартість перераховується в національну валюту за курсом НБУ, що діє на день подачі митної де­кларації. Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає різ­номаніття ставок:

Адвалерні — ставки, встановлюються у відсотках до митної вар­тості їх товарів, що підлягають оподаткуванню;

Специфічні — ставки, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю вимірювання ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Дана ставка припускає специфічну характеристику товару, тоді як попередня задовольняється знеособленим предметом обкладання.

Комбіновані (змішані) — ставки, що використовують поєднання адвалерних і специфічних зборів при нарахуванні мита.

Сезонні — ставки, за допомогою яких можливе оперативне реагу­вання на ввезення на територію держави і вивезення з неї сезонних товарів. Як правило, термін їхнього введення не може перевищува­ти 6 місяців.

Особливі — являють собою ставки, що реалізують захисні функ­ції мита.

Антидемпінгові — ставки, що являють собою певну надбавку до звичайного імпортного мита. Застосовуються при ввезенні на те­риторію держави товарів за цінами нижчими (демпінговими, непри­датними), ніж їхня ціна в країні, яка ввозить, що загрожує підірвати основи вітчизняного виробника. За допомогою антидемпінгового мита ціни імпортованих товарів піднімаються до рівня, на якому з ними можуть конкурувати вітчизняні. (В Австралії експорт вважаєть­ся демпінговим, якщо експортні ціни на 20 % нижчі за ціни товару на внутрішньому ринку і мінімум на 8 % менші від світової ціни).

Спеціальні — митні ставки, що захищають митну територію від ввезення товарів, що загрожують вітчизняним виробникам (анало­гічних чи безпосередньо конкуруючих). Іноді спеціальні мита ви­користовуються як відповідний захід стосовно дій інших держав.

8. Компенсаційні — митні ставки, застосовувані до ввезених товарів, щодо яких використовувався механізм субсидій, що відповідно за­низило їхню ціну і цим загрожує завдати шкоди вітчизняному ви­робництву.

Механізм застосування пільг при сплаті мита досить різнома­нітний і включає:

Звільнення від сплати мита певних категорій платників.

Зменшення митних ставок.

Повернення раніше сплачених сум мита.

Звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати і ставки мита визначаються єдиним митним тари­фом України. Митний тариф являє собою систему ставок митних зборів, застосовуваних до товарів, переміщуваних через митний кордон.

В Україні товари, що обкладаються митом, зафіксовані в товарній класифікаційній схемі, що базується на Гармонізованій системі опису і кодування товарів. Усі товари, що підлягають митному оформленню, зо­середжені в 21 розділі, 97 главах, 1241 товарній позиції, 5019 товарних позиціях. Кожен товар має чотиризначний цифровий код, де два перших знаки означають товарну групу, два інших — товарну позицію.

 

Митні платежі

Мито входить у систему митних платежів, що являють собою усі види зборів, відрахувань, платежів при перетинанні митного кордону держави.

Систему митних платежів можна розділити на 2 групи:

Основні — обов'язкові платежі, стягувані в більшості випадків при перетинанні митного кордону і стягувані із суб'єктів, що не харак­теризуються специфічними особливостями:

а)         мито;

б)         митні збори за митне оформлення;

в)         непрямі податки (ПДВ, акцизний збір).

Додаткові — митні платежі, що стягуються з платників за додатко­во надані послуги, або характеризують платника, який відрізняється специфічними особливостями (збір за зберігання товарів, збори за митний супровід вантажів, збори за видачу ліцензій, плата за участь у митних аукціонах тощо).

Додаткові митні платежі становлять систему зборів, що регулю­ють сплату при різних митних режимах. Особливості їх нарахування ре­гулюються Державним митним комітетом.

 

Митний режим

Сплата мита передбачає перетинання митного кордону. Митний кордон передбачає обмеженість митної території — території держави (у тому числі й окремих островів, установок і споруд в економічних зо­нах), стосовно якої держава має виключні права в регулюванні митних платежів. Різні цілі, механізм і особливості переміщення товарів і тран­спортних засобів передбачають їх різний митний режим, що охоплює умови віднесення товарів до певного режиму; застосування чи звільнен­ня від сплати митних платежів; особливості митного контролю.

 

1.5.4.  Збори і цільові відрахування

Загальнодержавні збори включають:

плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів і надр землі при видобутку корисних копалин;

плату за використання лісових ресурсів.

Податкові збори впливають на фінансово-господарську діяльність підприємств. Нормативи відрахувань встановлені законодавчо й однако­ві для всіх суб'єктів господарювання.

 

Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів і надр землі при видобутку корисних копалин

Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів

встановлена з метою зацікавити підприємства раціонально використо­вувати водні ресурси.

Платники (повинні мати дозвіл на спеціальне використання води):

юридичні особи (користувачі) незалежно від форм власності, вклю­чаючи підприємства гідроенергетики, водного транспорту;

•           господарські виробничі підрозділи без статусу юридичної особи. Органи місцевого самоврядування встановлюють ліміт викорис­тання (для прісних вод місцевого значення) за винятком тих водних ре­сурсів, що не вилучаються з водних джерел (ГЕС, водний транспорт). Нормативи плати затверджує Кабінет Міністрів з узгодженням з Мініс­терством економіки і Міністерством фінансів.

Порядок нарахування й оплати за спеціальне використання прісних водних ресурсів:

платник здійснює це самостійно;

плата нараховується за квартал, виходячи з факту використання: лі­міту, пільг;

використання понад ліміт збільшує плату в 5 разів.

Плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин стягується із суб' єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності, що здійснюють видобуток корисних копалин.

Розмір плати нараховується самостійно на основі:

обсягів погашення балансових запасів;

обсягів видобутку (нафта, газ, торф);

ціни реалізації одиниці видобутку мінеральної сировини;

нормативу плати;

коригувального коефіцієнта (для підприємств вугільної проми­словості).

 

Плата за використання лісових ресурсів

 

Лісовий доход — грошові кошти за використання лісового фонду

 

Установлено єдину систему платежів, що включає:

відрахування на відтворення;

охорона і захист лісів;

податок — плата за використання лісового фонду.

Платниками відрахувань (зборів) на відтворення, охорону і за­хист лісів є всі лісокористувачі. Ставка відрахувань встановлюється в повному розмірі від вартості заготовленої деревини. Відрахування пе­релічуються щомісяця в дохід бюджету. Плата за використання лісовим фондом є платою за деревину, заготівлю другосортних і низькосортних лісових матеріалів, користування лісовим фондом у культурно-оздоров­чих і спортивних цілях. Розмір плати розраховують виходячи зі ставок на одиницю отриманої продукції або за одиницю використаної площі.

Лісовий доход включає надходження від продажу лісових друго­сортних матеріалів (ялинок, кори), відходів лісозаготівель, суми стяг­нень від збитків, пені, штрафи.

 

Місцеві податки і збори

Місцеві податки і збори:

установлюються для юридичних і фізичних осіб;

входять до складу валових витрат;

виключаються зі скорегованого валового доходу;

відносяться на собівартість продукції.

Органи місцевого самоврядування мають право:

застосовувати тільки ті податки і збори, що передбачені діючими законодавчими актами;

встановлювати ставки, що не перевищують граничні розміри, що передбачені діючими законодавчими актами;

встановлювати додаткові пільги для окремих платників податків (застосовувати ставку нижче, ніж мінімальна; звільняти від сплати податку).

Збір за паркування автотранспорту

Платники — юридичні особи і громадяни, що паркують автомо­білі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Ставка збору встановлюється за 1 годину паркування і сплачується водіями на місці паркування. Граничний розмір ставки збору не повинний пере­вищувати 3 % неоподаткованого мінімуму в спеціально відведених і об­ладнаних місцях та 1 % — у відведених місцях.

Ринковий збір

Платники — юридичні і фізичні особи за торговельні місця на ринках і павільйонах, на критих і відкритих столах за кожний день тор­гівлі. Розмір збору залежить від ринку, його територіального розміщен­ня і виду продукції. Збір виплачується до початку реалізації. Граничний розмір збору не повинний перевищувати 20 % мінімальної зарплати з громадян і 3-х мінімальних зарплат — з юридичних осіб.

 

Комунальний податок

Платники — юридичні особи усіх форм власності (за винятком бюджетних організацій, планово-дотаційних і сільськогосподарських підприємств). Об'єктом є фонд оплати праці (середньооблікова чисель­ність працівників помножений на мінімальний дохід за місяць, що не підлягає оподаткуванню). Граничний розмір ставки податку визначе­ний у розмірі 10 % від об'єкта оподаткування.

 

Податок на рекламу

Стягується з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень че­рез радіо, телебачення, пресу, афіші, плакати, рекламні щити, нанесені на спортивний одяг або майно. Об'єктом оподатковування є вартість по­слуг за рекламу. Ставки податку диференційовані в залежності від часу, вартості і виду розміщення реклами. Гранична ставка податку не по­винна перевищувати 0,1 % вартості послуг за розміщення одноразової реклами і 0,5 % за розміщення реклами на тривалий час.

Рекламодавці повинні платити податок під час надання послуг.

 

Практичний блок

Відповісти на питання, проставляючи у рядках відповідно (гра­фічно) відповіді:

Так — «+» Ні — «-»

Чи вірно, що:

Відповідно Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток обчислений шляхом змен­шення суми скоригованого валового прибутку за звітній період на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Платником податку на володіння та користування землею є власник землі.

Розпорядник коштів фонду на обов'язкове соціальне страхуван­ня є Міністерство України по питанням надзвичайних ситуа­цій і по справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Ставка податку із власників транспортних засобів, самохід­них машин і механізмів диференційована, а залежності від обся­гу циліндрів двигуна, його потужності а також довжини (во­дяного автотранспорту).

Підприємства автомобільного транспорту загального корис­тування звільняються від сплати податку з власників тран­спортних засобів і інших самохідних машин і механізмів.

Податок на промисел сплачується у разі придбання одноразово­го патенту, торгова вартість якого визначається на підставі зазначеної платником сумарної вартості товарів і ставки.

Мінімальний термін дії одноразового патенту — 3 дні, макси­мальний — 70.

Торговий патент — це державне свідчення, що засвідчує право СПД або його структурного ( відособленого ) підрозділу займа­тися торговою діяльністю, діяльністю в сфері торгівлі іно­земною валютою, діяльністю по наданню послуг у сфері ігор-ного бізнесу і побутових послуг за наявні засоби, а також із ви­користанням інших видів розрахунків і кредитних карток.

Непрямі податки — встановлюються у формі надбавок до ціни товарів або тарифів на послуги.

Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг.

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

Закон України «Про систему оподаткування» від 18.02.1997 р. (№ 77/97 ВР).

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. (№ 283/97 —ВР).

Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. (№ 168/97 ВР).

Закон України «Про податок з власників транспортних засо­бів та інших самохідних машин і механізмів» від 11.12.1991 р. (№ 1963-ХІІ).

Указ Президента України «Про спрощену систему оподатку­вання, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. (№ 727/98).

Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонда­ми» від 21.12.2000 р. (№ 2181-111).