ТЕМА 6  ІНТЕРНЕТ-ТЕХНОЛОГІЇ

Мета. Засвоєння студентами концепції глобальної мережі Інтернет, оволодіння Інтернет-технологіями для ділового спілкування та пошуку комерційної інформації.

 

Контрольні питання

Дайте стислу характеристику мережі Інтернет.

Який склад та адміністративний устрій Інтернету?

Для чого використовується ІР-адреса? Опишіть структуру ІР-адреси. Наведіть приклади ІР-адрес.

Що таке доменне ім'я? Наведіть приклади доменних імен популярних серверів.

Які протоколи використовуються в мережі Інтернет?

Як здійснити підключення індивідуального користувача до мережі Інтернет?

Що таке провайдер Інтернету?

Назвіть основні сервіси Інтернету?

Опишіть, як функціонує система електронної пошти.

 

Дайте характеристику сервісної та клієнтської компонент Інтернет-сервісів.

Опишіть структуру поштової адреси та поштового повідомлення.

12.       Що таке гіпертекстовий та медіа-документ?
ІЗ.Опишіть технологію \УеЬ-сервісу.

 

Завдання для лабораторних занять і самостійної роботи

 

ЗАВДАННЯ 1. Згідно варіанту роботи знайти в мережі Інтернет \УеЬ-сторінку з заданою інформацією. Варіанти роботи та \УеЬ-адреси, якими можна скористатися для початку пошуку за допо­могою гіперпосилань, наведені в табл.22.

 

ЗАВДАННЯ 2. Згідно варіанту роботи знайти в мережі Інтернет \УеЬ-сторінку з заданою інформацією. Для пошуку інформації скористатися популярними пошуковими серверами (табл.23) та механізмом пошуку за ключовими словами.

ЗАВДАННЯ 3. Відіслати викладачу на адресу його поштової скриньки електронного листа з приєднаним файлом короткого реферату про поштовий сервіс Інтернет в форматі МБ \УогсГу. Не забудьте додати інформацію про себе: прізвище, ім'я, групу, курс, форму навчання тощо.

 

ЗАВДАННЯ 4. Записати на диск \УеЬ-сторінку зі знайденою ін­формацією.

ВАРІАНТИ ЗАВДАНЬ НА ПОШУК ІНФОРМАЦІЇ В ІНТЕРНЕТ


ЗАВДАННЯ 5. Переглянути розташовану на диску \УеЬ-сторінку.


Варіант

Завдання

Адреса Web-сторінки, з якої рекомендується почати пошук інформації

10

Знайти найдешевший варіант и4-зіркового готе­лю для проживання в Нью-Йорку на протязі тижня після прибуття. Визначити вартість про­живання, умови перебування та розташування готелю в Нью-Йорку

yahoo.com

11

Знайти найдешевший варіант купівлі будинку для проживання сім'ї в Нью-Йорку (вигляд, ха­рактеристики, розташування та ціну будинку)

realestate.yahoo.com

12

Знайти на карті Москви розташування будинку номер 11 по вулиці Ціолковського (його поло­ження щодо цієї вулиці та сусідніх вулиць)

rambler.ru/map

13

Знайти три найбільших московських магазини, в яких продаються комп'ютери. Визначити ная­вність в продажу та ціни на комп'ютери класу Pentium IV

price.ru

14

Знайти ринкову ціну звичайних акцій компанії IBM

quote.yahoo.com

15

Дізнатися про умови навчання в Університеті Сан-Дієго

education.yahoo.com

16

Знайти зручні варіанти для поїздки в м. Като­віце (Польща) з виїздом зі Львова післязавтра.

bus.com.ua

17

Знайти оптимальний варіант літнього відпочи­нку в Україні.

ilona.com.ua

18

Знайти дві книги по спеціальності в Інтернет-магазині і підготувати замовлення на їх прид­бання з поштовою доставкою.

bambook.com, dostavka.ru

ЗАВДАННЯ 6. Приєднатися до телеконференції (форуму), прис­вяченої політичним новинам, на якомусь із вузлів (наприклад, pravda.com.ua, obozrevatel.ua) і проголосувати.

 

ЗАВДАННЯ 7. Приєднатися до «балачки» (chat), на якомусь із вузлів (наприклад, pravda.com.ua, obozrevatel.ua).

 

Методичні вказівки

 

1. Структура мережі Інтернет

Інтернет — це глобальна комп'ютерна мережа, яка склада­ється з вузлів, серверів, з'єднань та інформаційних сервісів. Вуз­ли мережі Інтернет розташовані по всьому світу. Користувачі пі­дключаються до мережі з метою використання її інформаційних ресурсів. Для доступу в Інтернет користувач повинен скориста­тися терміналом (це зазвичай персональний комп'ютер користу­вача, загальнодоступний персональний комп'ютер), підключеним до певного вузла мережі (провайдера). Інформаційні сервіси ме­режі — це програмні засоби пошуку, зберігання, переробки та передачі інформації на запити користувачів.

В Інтернеті доцільно розрізняти термінали користувачів і вуз­ли. Під вузлом Інтернету будемо розуміти комп'ютер або лока­льну мережу комп'ютерів, які виконують одну або більше функ­цій Інтернету:

комп'ютери, з якими термінали з'єднуються в процесі Інте-рнет-сеансу і належать провайдерам Інтернету — ISP (Internet Servise Provider);

сервери — комп'ютери, на яких розташовані певні інфор­маційні ресурси (інформація та відповідні інформаційні сервіси);

службові комп'ютери — це комп'ютери, які невидимі ко­ристувачам, але підтримують функціонування Інтернету в цілому (шлюзи, транспортні вузли, сервери імен тощо).

Комп'ютерні вузли мережі неоднорідні: вони відрізняються типами, потужністю, операційними системами та функціями. Ву­зли можуть базуватися на персональних комп'ютерах (типу IBM чи Macintosh), але можуть бути побудовані на RISC-комп'ютерах чи суперкомп'ютерах, на платформі Windows чи Unix.

Комп'ютери в мережі поєднані різноманітними лініями зв'яз­ку, як постійними (виділеними), так і тимчасовими (комутовани­ми). Лінії зв'язку, як і комп'ютери, не є побудованими спеціально для Інтернету. Це, як правило, звичайні лінії телефонного зв'язку (провідні, оптоволоконні, безпровідні, супутникові) чи ра­діозв'язку, які використовуються одночасно і для передачі циф­рових даних між комп'ютерами.

Мережа Інтернет — не єдина глобальна комп 'ютерна мережа в світі: глобальними можна вважати мережі FidoNet, RelCom, CompuServe, America Online, Microsoft Network, Prodigy та інші. З іншими мережами вона поєднується шлюзами — комп'ютерами, які забезпечують належну конвертацію даних та узгодження про­токолів роботи. Однак, саме мережа Інтернет завдяки своїй дос­татній незалежності, відкритості та самоорганізованості стала найпотужнішою і найдинамічнішою мережею в світі. Напевно, в цьому важливу роль зіграла причетність до її створення числен­них наукових організацій та колективів, а також військових ві­домств СІЛА.

В 1969 році Міністерство оборони СІЛА ініціювало проект ARPA створення комунікаційної мережі, яка б навіть при частко­вому знищенні була б здатна передавати повідомлення адресату. В результаті була створена перша глобальна мережа ARPAnet (військового призначення). В 1983 році вона була розділена на дві мережі: ARPAnet (для наукових досліджень) та MILNET (вій­ськового призначення). В 1986 році замість ARPAnet Національ­на наукова фундація (NSF) для наукових цілей створила мережу NSFNET, яка зв'язала декілька суперкомп'ютерів та біля двох ти­сяч комп'ютерів на території СІА.

NSFNET переросла в Інтернет, причому розвиток мережі був вибухоподібним: зараз вона нараховує більше десяти мільйонів комп'ютерів і десятки мільйонів користувачів по всьому світу. Інтернет не належить нікому конкретно, оскільки вузли мережі мають різних власників, однак, це не означає, що мережа функці­онує і розвивається безконтрольно. Існує декілька організацій, які регулюють діяльність Інтернету: наприклад, згадана вже NSF.

 

2. Принципи роботи мережі Інтернет

Мережа Інтернет базується на протоколах передачі даних TCP/IP (Transfer Control Protocol / Internet Protocol). Завдяки про­токолам TCP/IP все різноманіття комп'ютерів, операційних сис­тем, баз даних, ліній зв'язку та прикладних програм розуміють один одного. Одна з основних функцій протоколів TCP/IP — це транспортування порції інформації між сусідніми вузлами. Для передачі певного об'єму даних, відправлення (електронного лис­та, запиту для пошуку інформації, Web-сторінки, файлу) переда­вач (термінал або вузол-відправник) повинен:

розбити його на дрібні порції (блоки);

передати до наближчого вузла, розташованого в потрібному напрямку.

Кожен вузол приймає потоки даних (блоки) від одних вузлів і передає іншим, при цьому групуючи їх так, щоб вони рухалися в потрібному напрямку. Приблизно так звичайні поштові відправ­лення пакуються і перепаковуються на сортувальних пунктах. Потрібний напрямок руху задається адресою приймаючого вузла (адресата) і маршрутними довідниками, які є на кожному вузлі Інтернету. Оскільки від одного вузла мережі до другого звичайно існує достатньо багато шляхів, то різні блоки одного відправлен­ня можуть від відправника до приймача рухатися різними шля­хами.

Канали зв'язку через різноманітні фізичні перешкоди, збурен­ня, шуми тощо часто спотворюють інформацію, тому приймаючі вузли постійно контролюють правильність передачі даних і ви­магають від передаючих повторної передачі зіпсутих блоків. То­му процес руху блоків відправлення від передаючого вузла до приймаючого є принципово асинхронним (не можна передбачити, які блоки прийдуть до адресата першими і в якій послідовності прийдуть наступні). Коли в кінці кінців блоки даних добираються до приймаючого вузла, з них починає компонуватися початкове відправлення.

 

3. Адресація об'єктів мережі Інтернет

Як і звичайне поштове відправлення, електронне відправлення теж повинно мати адреси відправника та адресата. Для цього ко­жному вузлу Інтернету присвоюється так звана IP-адреса чотири цілих числа з проміжку 0.255, які розділяються крапками. Напри­клад, 204.146.46.133 — це IP-адреса сервера корпорації Microsoft, а 207.68.137.53 — IP-адреса сервера корпорації IBM. Для того, щоб користувачів не змушувати запам'ятовувати такі довгі пос­лідовності чисел, для ідентифікації комп'ютерів застосовуються також доменні імена.

Доменне ім'я комп'ютера — це послідовність імен (ідентифі­каторів, слів), розділених крапками. Ідентифікатор — це послідо­вність латинських літер, цифр та деяких розділових знаків: «-» (мінус), «_» (підкреслення), «~» (тильда). Наприклад, згадані вище корпорації мають зрозумілі та звучні доменні імена www.microsoft.com і www.ibm.com. Найчастіше таку послідов­ність імен можна трактувати так: www — це ім'я комп'ютера в мережі комп'ютерів корпорації, microsoft чи ibm — це назва ко­рпорації, а com — ознака комерційної фірми (профіль діяльності організації, якій належить комп'ютер). Відмітимо, що в доменних іменах не розрізняються великі та малі літери.

Якщо від доменного імені комп'ютера по черзі відсікати ліве ім'я, то одержимо послідовність імен доменів, вкладених один в одного, як каталоги на диску. Наприклад, сервер корпорації Microsoft належить домену microsoft.com власної комп'ютерної мережі цієї фірми, а той — в свою чергу домену com комерцій­них організацій СІА. Таким чином, домен — це множина комп'ютерів або доменів нижчого рівня, об'єднаних за певною ознакою. Домени верхнього рівня стандартизовані — це або дво-буквенні позначення країн світу (в табл. 24 наведені деякі з них), або трибуквенні позначення типів організацій:


com — комерційна організація;

gov — урядові організації;

edu — заклади освіти;

mil — військові організації;

net — організації, які мають відношення до мережі Інтернет;

org — організації, які не відносяться до жодної з названих категорій.

Знак

Країна

Знак

Країна

by

Білорусія

mk

Македонія

ca

Канада

mx

Мексика

ch

Швейцарія

nl

Нідерланди

cl

Чилі

no

Норвегія

cn

Китай

pl

Польща

cy

Кіпр

pt

Португалія

cz

Чехія

ro

Румунія

de

Німеччина

ru

Росія

dk

Данія

si

Словенія

hr

Хорватія

se

Швеція

hu

Угорщина

sk

Словакія

ee

Естонія

su

СРСР (колишній)

es

Іспанія

tr

Туреччина

fi

Фінляндія

ua

Україна

fr

Франція

uk

Великобританія

ge

Грузія

uz

Узбекистан

gr

Греція

 

Югославія

Наприклад, доменне ім'я finance.rambler.ru належить ком­п'ютеру з іменем finance в російській мережі rambler.

Лише комп'ютери організацій, які працюють на території СІА (країни — родоначальника Інтернету) не належать ні­якому двобуквеному домену верхнього рівня. В кожному з двобуквених доменів верхнього рівня не обов'язково утворю­ється структура доменів, характерна для СІА. Наприклад, в Україні поряд з вузлом pravda.com.ua існують вузли lviv.ua чи www. kiev2000.ua.

Між IP-адресами та доменними іменами комп'ютерів існує взаємно-однозначна відповідність. Бази даних доменних імен розташовуються на так званих серверах доменних імен, які по­винні бути в кожному домені. Користувач може задати адреса­та відправлення як IP-адресою, так і доменним іменем. Одер­жавши адресу адресата у вигляді доменного імені, протоколи ТСР/ІР по черзі звертаються до серверів доменних імен, ідучи від старших доменів адресата до молодших, аж поки не буде знайдено його ІР-адреси. Реєстрація і підтримка доменного імені комп'ютера на серверах доменних імен коштує досить дорого (біля $50 на рік).

Якщо з адресацією вузлів Інтернету, здається, все ясно, то з адресацією терміналів Інтернету — ще ні. Невже кожен з десят­ків мільйонів користувачів, що епізодично здійснюють пошук потрібної їм інформації в Інтернеті чи просто обмінюються по­штою, потребують постійних адрес в Інтернеті, за які ще так до­рого потрібно платити? В дійсності провайдер замовляє та опла­чує лише стільки ІР-адрес, скількох користувачів він може одночасно обслуговувати. Це так звані динамічні адреси, які при­своюються користувачам на період сеансів їх роботи.

 

4. Під'єднаний користувачів до Інтернету


Підключення користувачів до мережі Інтернет суттєво зале­жить від їх потреб та розташування. Якщо користувачі працюють в одній організації, яка має локальну комп'ютерну мережу і роз­ташована недалеко від провайдера Інтернету, то доцільно один з комп'ютерів локальної мережі організації виділити під сервер Ін-тернету і під'єднати його виділеною лінією до комп'ютера про­вайдера, належно оплачуючи таке постійне обслуговування. Як­що користувач має власний персональний комп'ютер і телефон, то йому доцільно з'єднуватися з провайдером комутованою ліні­єю і оплачувати лише обслуговування на протязі сеансів під'єднання. Зрозуміло, що взаємодію з провайдером Інтернету потрібно почати з укладення угоди на обслуговування. В табл. 25 наведено орієнтовні ціни обслуговування користувачів одним з провайдерів Інтернету м. Львова.


Сценарії роботи користувачів при постійному та комутовано­му під'єднанні до провайдера, звичайно відрізняються. Виділе­ний сервер локальної мережі постійно з'єднаний з комп'ютером провайдера, але це не означає, що всі користувачі можуть працю­вати в Інтернеті без будь-яких обмежень. їх права доступу до Ін-тернету регламентує адміністратор локальної мережі. Адмініст­ратор, наприклад, може визначити, які з комп'ютерів локальної мережі і в який час дозволяють користувачам (і яким саме) пра­цювати в Інтернеті через виділений сервер.

Click Dialing Properties to modify how your calls are dialed.

Dialing Properties

OK Cancel

Рис. 16. Вікно модемів керуючої панелі Windows

 

 


В кожному випадку для під'єднання комп'ютера до лінії зв'яз­ку з провайдером потрібний модем (модулятор / демодулятор) — спеціальний перехідник між комп'ютером і лінією зв'язку. Мо­дем здійснює перетворення вихідних сигналів комп'ютера з циф­рової, комп'ютерної форми в аналогову, яка застосовується на лініях зв'язку, і навпаки — вхідних сигналів — з аналогової фо­рми в цифрову. Розрізняють внутрішні і зовнішні модеми; моде­ми характеризуються також пропускною здатністю та наявністю функцій факса (тоді їх називають факс-модемами). Пропускна здатність модема — це об'єм інформації, який модем здатен пе­редати та прийняти за одиницю часу (1200, 2400, 4800, 9600, 14400, 19200, 38400, 115200 біт/сек).



Зовнішній модем кабелем під'єднується до виходу одного з послідовних портів комп'ютера а внутрішній вмонтовується в нього як додаткова плата чи реалізується прямо на материнській платі. Як зовнішній, так і внутрішній модем з'єднується з послі­довним портом комп'ютера (COM 1 або COM 2), але зовнішній модем потребує окремого живлення. Процес інсталяції модема в середовище Windows достатньо складний і виходить за межі да­ного посібника. З ним можна ознайомитися, наприклад, в наведе­ній літературі [1, 2]. Підготовку комп'ютера до зв'язку з Інтерне-том доречно доручити спеціалісту, навіть у тому випадку, якщо це персональний комп'ютер користувача. Однак, в подальшій ро­боті з модемом користувачу необхідно принаймні більш-менш орієнтуватися в його роботі.

Після інсталяції модема його можна побачити у вікні модемів керуючої панелі Windows (рис. 1). Наприклад, на рис.16 відобра­жено ситуацію, коли в системі заінстальовано один модем типу Rockwell.

 

 


Натиснувши мишею на закладку Diagnostics, у вікні одержимо сторінку діагностики модемів (рис.17), з якої видно, що цей мо­дем під'єднано до послідовного порту COM 1 комп'ютера.

Діалогова клавіша More Info... заставляє комп'ютер продіаг-ностувати взаємодію з модемом. Якщо модем включений і пра­вильно відповідає на тестові звертання комп'ютера, то у вікні модемів з'являється сторінка результатів діагностики (рис.18).

Власник персонального комп'ютера, працюючи в середовищі Windows, може під'єднатися до свого провайдера за допомогою про­грами Dial-Up Networking, яка входить до складу операційної системи.

Цю програму можна знайти в системному меню на шляху Start — Programs — Accessories — Communication — Dial-Up Networking або Start — Settings — Dial-Up Networking або Start — Settings — Control Panel — Dial-Up Networking.

 

 


Після запуску цієї програми з'являється вікно з піктограмами під'єднань (рис. 19). Натиснення мишею на піктограмі «Make New Connections викликає конструктор під'єднань, за допомогою якого користувач може побудувати нове під'єднання.

В першому діалоговому вікні (рис.20) конструктор під'єднань пропонує вибрати модем (у користувача може бути декілька різних модемів) і назву під'єднання. Клавішею Configure можна також змінити деякі параметри роботи модема. В другому діалоговому ві­кні (рис. 21) можна задати номер телефону провайдера, включаючи код країни (Country or region code), міжміський телефонний код (Area code) та міський телефонний номер (Telephone number). Зро­зуміло, що користувач (майже напевно) має провайдера з того ж мі­ста, в якому мешкає (м.Львова), однак, повинен задати повний те­лефонний шлях. Програма Dial-Up Networking сама порівняє задані користувачем параметри з параметрами локалізації, які були задані під час інсталяції операційної системи, і, переконавшись в ідентич­ності цих параметрів, буде набирати лише міський телефонний но­мер. Третє діалогове вікно інструктує користувача про порядок ро­боти з побудованим під'єднанням, піктограма якого після завершення процесу побудови з'явиться у вікні під'єднань.

 

 


При натисненні мишею на піктограмі побудованого під'єднання (назвемо його Farlep — за назвою провайдера Інтер-нету) на екрані з'являється вікно параметрів під'єднання (рис.22). В полі User name потрібно набрати ім'я, узгоджене з провайде­ром, а в полі Password — зв'язаний з цим іменем пароль.

Набраний в полі Password пароль, як прийнято в подібних ви­падках, забивається зірочками (тобто, пароль приходиться наби­


рати «всліпу»). Тому прослідкуйте, щоб при наборі цих слів діяло потрібне мовне середовище, а перемикачі CapsLock та NumLock задавали потрібний режим роботи клавіатури.

 

 


Прапорець Save password дозволяє зафіксувати і зберегти введе­ний пароль для наступних сеансів в тому випадку, коли під'єднання відбудеться (наступний раз діалогове вікно з'явиться з уже набра­ним паролем). Якщо пароль збережений і піднято прапорець Connect automatically, то для під'єднання до провайдера досить на­тиснути на піктограмі під'єднання (при цьому навіть не з'являється діалогове вікно параметрів під'єднання). Клавіші Properties та Dial Properties дозволяють змінити інші параметри під'єднання (деталь­но з ними можна познайомитися в [1, 2]).

 

 


Після натиснення на клавішу Connect програма Dial-Up Networking починає набір номера провайдера, про це свідчить діалогове вікно набору номера (рис. 23), яке змінює на екрані вікно параметрів під'єднання (рис. 22). Якщо на протязі тривалого часу не вдається досягнути під'єднання, то рекомендується скористатися клавішею Cancel. В результаті вікно набору номера змінюється на вікно від'єд­нання (рис. 24), а те — на вікно параметрів під'єднання (рис. 22).

 

 


Програму Dial-Up Networking можна налаштувати таким чи­ном, щоб спроби під'єднання повторювались автоматично через певні проміжки часу. Тоді між сеансами набору номера замість вікна набору номера з'являється вікно повторення набору номера (рис. 25).

При успішній спробі під'єднання замість вікна набору номера з'являється вікно перевірки імені та паролю користувача (рис.26). Якщо заданого в під'єднанні імені немає серед зареєстрованих у провайдера імен користувачів або якщо заданий пароль не відпо­відає справжньому паролю зареєстрованого користувача, то з'єд­нання розривається (на екрані спочатку з'являється вікно від'єд­нання (рис. 24), а потім — вікно параметрів під'єднання (рис. 22). Л) Якщо провайдер переконується в законності підключен-SP ня користувача, він інформує про це програму Dial-Up Networking і починається сеанс роботи: спочатку замість вікна перевірки імені та паролю користувача (рис. 26) з'являється діа­логове вікно під'єднання до мережі (рис. 27), а потім вікно сеансу роботи з провайдером (рис. 28), яке згортається і, як правило, на екрані присутнє у формі індикатора в правому кутку панелі за­дач. Якщо підвести до нього курсор миші, то над ним з'явиться надпис виду «548 bytes received 3083 bytes sent @ 57600 bps», який повідомляє, що спілкування з провайдером відбувається на швидкості 57 600 бітів за секунду, з початку сеансу прийнято 548 байтів, а передано — 3083 байти. З цього моменту провайдер по­чинає відлік часу обслуговування користувача. Зрозуміло, що на протязі під'єднань і всього сеансу роботи з провайдером теле­фонна лінія залишається зайнятою. Після закінчення роботи з Ін­

 

 


тернетом не забудьте розірвати під'єднання до провайдера, інак­ше, по-перше, Ваша телефонна лінія буде далі зайнятою; по-друге, провайдер буде продовжувати облік часу обслуговування. Таким чином, при комутованому чи постійному з'єднанні з про­вайдером Ви платите двічі; провайдеру — за можливість роботи в Інтернеті та телефонній компанії — за експлуатацію телефон­ної чи іншої лінії зв'язку.

Сервіси Інтернету

Сервіси Інтернету реалізовані згідно з архітектурою «клієнт-сервер». Ця архітектура спеціально призначена для підвищення ефективності повільних комп'ютерних мереж (до яких відно­ситься і Інтернет). Кожен сервіс, побудований за принципом «клієнт-сервер», складається з двох програм; програми-клієнта і програми-сервера. Програма-клієнт встановлюється на комп'ю­тер користувача і реалізує інтерфейсну частину сервісу: формуван­ня запитів на інформацію та відображення результатів пошуку. Програма-сервер встановлюється на вузол Інтернету з інформацією, яка може представляти інтерес для користувачів мережі. Ця інфор­мація звичайно організується у вигляді бази даних, а програма-сервер здійснює пошук в базі даних інформації за запитами, які приходять через мережу, і поверненням результатів клієнтам.

Відмітимо, що інший принцип організації сервісу в мережі на­зивається «файл-сервером» і годиться або для швидких (локаль­них) мереж, або для невеликих баз даних. При архітектурі «файл-сервера» обидві описані вище функції сервісу здійснюються од­нією програмою, встановленою на комп'ютері користувача. Ця програма здійснює пошук інформації безпосередньо в файлах ба­зи даних, транспортуючи необхідні дані для здійснення пошуку через мережу на комп'ютер користувача. Проблема полягає в то­му, що для знаходження необхідного блоку даних програмі часто приходиться обробити тисячі блоків проміжних даних (елементів файлів бази даних чи індексних файлів), а для цього їх потрібно попередньо транспортувати на комп'ютер користувача.

В результаті під'єднання до провайдера, постійного, чи комуто­ваного, користувач одержує можливість скористатися програмами, які реалізують ті чи інші сервіси Інтернету. В Інтернеті реалізується декілька видів сервісів різного рівня популярності, тому користува­чі, освоївши найбільш популярні з них, часто й не підозрюють про наявність інших. Ряд сервісів прийшли в Інтернет з інших мереж (переважно, старіших) і поступово видозмінюються, пристосовую­чись до специфіки мережі. Інтернет. Тому не буде великою помил­кою ідентифікувати Інтернет лише з одним її сервісом — WWW.

WWW (World Wide Web) — це всесвітня комп'ютерна павутина (Web) з WWW-серверів, які реалізують пошук в базах даних Web-сторінок. Web-сторінка представляє собою спеціально сформатова-ну для перегляді на екрані монітора комп'ютера прямокутну форму з інформацією, ілюстрованою значною кількістю елементів комп'ю­терної графіки (малюнки, діаграми, фотографії, мультиплікація, ві-деозображення) та діалогу (посилання на інші Web-сторінки, діало­гові клавіші, поля вводу, перемикачі, списки вибору тощо). Саме Web з її мультимедійними можливостями привела до бурхливого, вибухоподібного росту популярності Інтернет.

Одним з найпоширеніших сервісів Інтернету є поштовий сервіс, ним користуються практично всі учасники мережі. Деякі учасники мережі користуються лише ним. Поштовий сервіс базується на по­нятті поштової скриньки користувача, яка має унікальну адресу. Поштова скринька розміщується не на комп'ютері користувача, а на комп'ютері провайдера чи іншому вузлі Інтернет, на якому розмі­щується поштовий сервер. Тому для одержання електронних листів користувачу зовсім необов'язково тримати свій комп'ютер постійно включеним і під'єднаним до Інтернету. Електронні листи нагрома­джуються в поштовій скриньці користувача на поштовому сервері і чекають, поки їх забере поштовий клієнт користувача.

Відмінність цих двох сервісів очевидна: в той час, як Web-сторінка призначені для перегляду всіми учасниками мережі, електронний лист адресується певному учаснику мережі спрямо­вується в його поштову скриньку на поштовому сервері. Web-сторінки лежать на Web-сервері і пасивно чекають, коли їх замо­влять якісь Web-клієнти. Кожна Web-сторінка має унікальну ад­ресу в мережі, тому замовлення Web-сторінки здійснюється через задання її Web-адреси.

Кожен електронний лист має відправника і адресата. Відправ­ник за допомогою свого поштового клієнта створює електронний лист і посилає в свою поштову скриньку. Поштовий сервер пері­одично переглядає поштові скриньки клієнтів і відправляє листи через комп'ютерну мережу в поштові скриньки адресатів. Адре­сат одержує адресований йому електронний лист під час чергово­го перегляду поштової скриньки його поштовим клієнтом.

На поштовий сервіс схожий сервіс новин (підписок). Для його використання замовнику потрібно укласти угоду (як правило, бе­зоплатну) з постачальником новин, задавши адресу своєї пошто­вої скриньки. Сервери підписок розсилають клієнтам замовлені ними підписки по їх поштових скриньках у вигляді електронних листів. Далі електронні листи новин обробляються поштовими клієнтом адресатів, як і звичайні електронні листи.

Сервіс телеконференцій (UseNet) має багато спільного як з поштовим, так із Web-сервісом. Кожна телеконференція предста­вляє собою своєрідну дошку оголошень, на яку користувач може помістити своє повідомлення всім учасникам телеконференції. Всі учасники телеконференції (дискусійної групи, електронного форуму) можуть вільно переглядати і коментувати всю дошку оголошень.

Сервіс Chat (ICQ) дозволяє вести діалог з одним або декілько­ма учасниками.

Файловий сервіс (FTP) призначений для пошуку та перепису­вання через мережу файлів, розташованих на FTP-серверах.

Ще одним відносно старим сервісом є Gopher. На Gopher-серверах містяться документи переважно наукового призначення і великі текстові файли. Вся інформація про ці документи зібрана в ієрархічні меню, схожі на змісти книг.

Відмітимо, що практично всі розглянуті сервіси не потребу­ють установки на комп'ютері користувача якогось спеціального програмного забезпечення, бо реалізуються за допомогою Web-клієнта Internet Explorer та поштового клієнта Internet Mail чи Outlook Express, які входять до складу Windows.

 

Висновки

ь


1. Сучасні інформаційні технології базуються на використанні глобальних та локальних мереж, інтегру­ванні пакетів програм, використанні баз даних та інте­лектуальних технологій. Одним з найважливіших ком­понентів інформаційних технологій є Інтернет.

Основними послугами Інтернету є \¥еЬ-сервіс, поштовий сервіс та БТР-сервіс, причому постійно зро­стає значення \¥еЬ-сервісу.

Оскільки для одержання потрібної інформації необхідно знати адресу відповідного ресурсу, то вели­ке значення мають пошукові сервери, які дозволяють знайти ці адреси.

Різноманітні способи використання Інтернет-технологій для ведення бізнесу: Інтернет-магазини, маркетинг, реклама.