ТЕМА 5 ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ У ДИТИНСТВІ

ПЛАН

1. Особливості психічного розвитку в дитинстві

2. Психічний розвиток новонародженої дитини

3. Психічний розвиток дитини першого року життя

4. Психічний розвиток дитини раннього віку

5. Психічний розвиток дитини від 3 до 7 років

Література

1. Басов М. Я. Избран. психологические произведения / Под ред. В. Н. Мясищева, В. С. Мерлина. – Педагогика, 1975. – 432 с.

2. Бреслав Г. М. Эмоциональные особенности формирования лич- ности в детстве: Норма и отклонения. – М.: Педагогика, 1990. – 144 с.

3.  Воспитание детей  дошкольного возраста / Под  ред Л.  Н.  Про- колиенко. – К.: Рад школа, 1991. – 368 с.

4.  Кононко Е.  Л.  Чтобы личность состоялась. –  К.:  Рад  школа,

1991. – 221 с.


 

5. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.:  Вища школа, 1974.

– С. 30–70

6. Морфофункциональное созревание основных физиологических систем организма детей дошкольного возраста / Под ред. М. В. Антро- повой, М. М. Кольцовой. – М.: Педагогика, 1983. – 160 с.

7. Непомнящая Н. И. Становление личности ребенка 6-7 лет. – М.: Педагогика, 1992. – 160 с.

8. Смирнова Е. О. Психология ребенка от рождения до 7 лет.  – М.: Школа-Пресс, 1997. – 383 с.

9. Субботский Е. В. Ребенок открывает мир. – М.: Просвещение,

1991. – 207 с.

10.  Усова  А. П. Роль игры в воспитании детей  / Под ред.  А. В. За- порожца. – М.: Просвещение, 1976. – 96 с.

11.  Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. – М.:  Изд. Центр

«Академия», 1997. – С. 28–41.

12. Шаграева О. А. Детская психология. Теоретический и практи- ческий курс. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 368 с. – С. 208–231.

13.  Эльконин Д. Б. Психология игры. –  М.:  Педагогика,1978. –

304 с.

1. Особливості психічного розвитку в дитинстві

Психічний розвиток дитини вражає своєю  інтенсивністю. Як  за- уважував Л.  Толстой, до 3 років людина оволодіває тим  же  обсягом досвіду, що  потім протягом решти свого  життя.  Дитина оволодіває мовленням, прямоходінням, навчається діяти з найпростішими по- бутовими предметами, виникають перші види  діяльності, що мають цілеспрямований, планований характер, значного розвитку досягає спілкування як з дорослими, так  і з ровесниками, поведінка дитини спрямовується нею згідно з вимогами дорослих, закріпленими у пра- вилах. Тобто у дошкільному дитинстві закладається фундамент роз- витку і психічних процесів, і особистості.

На дошкільний вік  припадає значна кількість так  званих сензи- тивних періодів, коли певна психічна функція розвивається особли- во інтенсивно. Тому  гетерохронність (стрибкоподібність) психічного


 

розвитку у цьому періоді виявляється особливо помітно. Повільний розвиток протягом першого року  життя пасивного мовлення завер- шується ніби  то раптовою появою активного мовлення у кінці 1-го року  – перших слів, а згодом  і речень. Одразу після народження опо- рно-руховий апарат відстає у розвитку від зору, що виявляється в об- межених можливостях дитини самостійно пересуватись, нездатності втримати предмет у руці  тощо. У період від 1 до 3 років – навпаки – дитина краще засвоює ті властивості предметів, які відчуває на дотик і спирається на них у своїх діях з цими предметами (форма, розмір), а не ті, які сприймає зором  (колір).

Серед  живих істот  саме  людська дитина народжується найбільш безпомічною та  залежною від  догляду оточуючих людей. Ця  обста- вина  дала  Л.  С. Виготському підставу зауважити про те,  що новона- роджений –  найбільш соціальна істота серед  усіх  інших. Водночас потенції розвитку  у новонародженого – максимальні і залежать від тих  умов,  які будуть  створені  дорослим. Так, діти, з якими батьки постійно й доброзичливо спілкуються, починають розмовляти рані- ше за малюків, позбавлених батьківського піклування в інтернатних установах.

З іншого боку, успіхи  у психічному розвитку  дитини спираються на її фізичне здоров’я,  яке забезпечує активність малюка, його інтер- ес до оточуючого. Хвора дитина квола, байдуже сприймає дорослих та іграшки, не прагне самостійно пересуватись, брати  різні предмети та маніпулювати ними. Першим свідченням пізнавального ставлен- ня  дитини до оточуючого є її орієнтувальні реакції, які стимулюють розвиток сенсомоторних потреб  у рухах і враженнях. Сенсорні та ру- хові  потреби тісно  пов’язані. Рухові потреби реалізуються через  ак- тивність дитини. У випадку, якщо здоров’я малюка порушується, її активність знижується, а разом з тим і обмежуються можливості піз- навального розвитку на основі  відчуттів та сприймання оточуючого.

У результаті – спостерігаються відставання у розвитку опорно-ру- хового  апарату, аналізаторів, а згодом  і психічних функцій (сприй- мання, пам’яті, мовлення тощо). Якщо дитина засвоїла деякі вміння та навички, то хвороба може швидко зруйнувати їх.  Наприклад,  до хвороби дитина вміла самостійно складати пірамідку, але  тепер  ви- являє нерозуміння завдання, створюється враження, що вона забула, як виконуються потрібні дії.

Дітям властива висока вразливість, швидкі зміни настрою, стом- люваність, імпульсивність. Вони потребують захисту від травмуючих факторів середовища, постійної уваги до їхнього психічного та фізич-


 

ного  стану. Нерозвиненість самосвідомості дитини зумовлює відсут- ність конкретних чітких скарг щодо  стану свого здоров’я. Дорослий повинен вміти розпізнавати стан  дитини за  зовнішніми проявами. Чим менша дитина, тим  більшою мірою  характерна ця  особливість. Новонароджений плаче – мама повинна сама  визначити причину, і від правильності встановлення причини залежить подальше благопо- луччя дитини.

Нестійкість психіки дитини, залежність її стану від умов, створе- них  дорослими – це водночас і її висока  пластичність, яка визначає можливість інтенсивного розвитку в процесі навчання й виховання.

Визначальна роль у психічному розвитку  дитини  раннього  віку належить дорослому, який піклується про задоволення життєво не- обхідних потреб  дитини у їжі, відпочинку, чистоті тощо. Але тільки цього   недостатньо для   нормального психічного розвитку малюка. Необхідно налагодити доброзичливі, емоційно позитивно забарвлені, стабільні стосунки з малюком як провідний канал передачі суспіль- ного досвіду, шлях педагогічно доцільних впливів на дитину.

Нерозривний зв’язок  дитини й  дорослого зберігається  протя- гом  всього  першого року  життя, тому  соціальну ситуацію психіч- ного  розвитку в дитинстві Л.  С. Виготський назвав «Ми». Дитина не може існувати без дорослого, який забезпечує її виживання: не може самостійно пересуватися,  підтримувати  своє  існування. Су- перечність цієї ситуації розвитку і полягає в тому, що дитина макси- мально потребує контактів з дорослим, але володіє дуже  обмежени- ми засобами спілкування з ним. Дорослий же поводиться з малюком так, ніби сподівається на відповідь з його боку, ніби дитина розуміє звернені до  неї  слова, жести, емоційні реакції.  Дорослий наділяє дитину здатністю розуміння його  дій.  У результаті такої поведінки дорослого у дитини з’являється перша соціальна потреба – потреба в спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини – діяльності спілкування, де предметом стає інша людина (М.  І. Лісіна). Тепер  активність у встановленні контактів переходить від дорослого до дитини. Малюк сам  починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним  у спілкування, спонукати його до контакту.

Спілкування у житті малюка носить ситуативний і безпосередній характер, оскільки відбувається тільки в даній конкретній ситуації та з її приводу. Малюк ще не володіє основним засобом спілкування

– мовою, яка допомагає вийти за межі конкретної ситуації. Залежно від  змісту спілкування протягом раннього дитинства виділяють дві


 

його  форми – ситуативно-особистісне (від народження до 6 міс.) і ситуативно-ділове (до 3-х років).

Залежність від  контролю з боку  дорослого зберігається на  висо- кому  рівні протягом усього  дошкільного дитинства. При  відсутності належного підкріплення з боку  дорослих уміння і навички малюка легко руйнуються. Наприклад, дитина вітається лише у дитячому садку, а коли перебуває з батьками – ні.  Це свідчить про  те,  що ви- хователь у дитячому садку постійно нагадує дітям про цю норму  по- ведінки, схвалює, коли малюки її виконують. Батьки ж цього  не ро- блять. З цієї ж причини, деякі діти, які повертаються у садочок після канікул, чи хвороби, втрачають навички самообслуговування, і їх до- водиться відновлювати.

Тісна  взаємопов’язаність фізичного та  психічного розвитку до- шкільника проявляється і як висока чутливість емоційної сфери  ди- тини, а також її генералізований вплив на всі інші психічні процеси. Емоційне благополуччя дитини залежить переважно від  дорослого, характерного для  нього  стилю спілкування. Найсприятливішим для розвитку психіки дошкільника є позитивний емоційний фон,  пере- важання  оптимістичних,  радісних переживань,  доброзичливості у ставленні. Водночас слід застерегти дорослих від занадто бурхливого виявлення своїх  емоцій за допомогою криків, різких жестів та рухів. Як  правило, дитина боїться спілкуватись з такими дорослими, зни- жується її активність, в неї виникає депресивний стан.

ВИСНОВКИ про загальні особливості психічного розвитку дити- ни раннього віку:

–          динаміка психічного розвитку характеризується найінтенсив- нішими серед  усіх  інших вікових періодів темпами; значною нерівномірністю та стрибкоподібністю;

–          дитині  властивий  значний  вроджений потенціал  розвитку умовних рефлексів, реалізація якого залежить від соціальних умов;

–          фізичний та нервово-психічний розвиток тісно взаємозв’язані;

–          висока пластичність психічної та  вищої нервової діяльності, що  має  позитивні (висока научуваність, швидке оволодіння новими навичками і уміннями) та негативні сторони (нестій- кість настрою, поведінки, ситуативність виявлення навичок та умінь);

–          сенсомоторні потреби, які виникають на  основі  орієнтуваль- них  реакцій дитини –  рушійні сили розвитку пізнавальних процесів та передумов особистості;


 

–          провідну роль  у психічному розвитку малюка відіграє близь- кий дорослий.

2. Психічний розвиток новонародженої дитини

Стрімкий психічний та фізичний розвиток протягом дошкільного дитинства зумовлює послідовну появу багатьох новоутворень психі- ки й особистості дитини та виділення якісно своєрідних періодів роз- витку: новонародженості, немовлячого, раннього та власне дошкіль- ного.

Перший період життя дитини триває кілька тижнів. Новонаро- джена дитина проявляє активність, що  грунтується на  вроджених безумовних рефлексах, тому  поведінка дитини як така, що будуєть- ся  на  вироблених за  життя реакцій, відсутня. Активність малюка обмежена моментами задоволення біологічних потреб  у їжі, у теплі тощо. Значну частину доби новонароджений спить, періодично про- кидаючись, щоб поїсти. Зберігається фізіологічна залежність малюка від матері, від грудного годування та гігієнічного догляду. Народжу- ючись  як біологічна істота, новонароджений у соціальному оточенні швидко набуває соціальних ознак. Все життя дитини будується до- рослим на  основі  суспільно вироблених способів: батьки привчають дитину спати у нічний час та стимулюють його активність вдень; ди- тину  оточують предмети, необхідні для  купання, годування, збере- ження тепла, іграшки. Залежність існування дитини від дорослого, постійний контакт із ним  зумовлює особливий інтерес до його особи, малюк намагається доступними для  себе засобами привернути увагу дорослого. Головними з них  у новонародженого виступають крик та плач.

Результатом першого досвіду спілкування  новонародженого із близькими дорослими виступає поява в нього потреби у спілкуванні і співробітництві з дорослими.

Перші прижиттєві реакції малюка виникають у контексті його спілкування з дорослими, зокрема під час годування дитини матір’ю. Погляд дитини зосереджується на обличчі матері, дитина ніби завми- рає, прислуховуючись до голосу матері. Ці реакції отримали назву зо-


 

рового  та слухового зосередження, яке становить основу  для  подаль- шого формування поведінки дитини.

Під впливом умов, створених дорослими, помітно змінюється емо- ційне життя малюка. Від  народження для  дитини характерними  є негативні емоційні реакції, оскільки вони  сигналізують оточуючим про  незадоволені потреби, які мають життєво важливе значення для малюка. Створений дорослими позитивний емоційний фон,  доброзич- ливість, ласкаві звертання, уважність, турбота викликають у малюка відповідні емоційні реакції. Посмішка новонародженого виступає пер- шою соціальною емоцією, яка включається у спілкування з дорослим і є своєрідною відповіддю на лагідне звертання до неї. Тут проявляються перші ознаки спрямованості поведінки дитини, на основі  якої згодом розвивається цілепокладання, як необхідна риса діяльності.

Саме в емоційній сфері психіки дитини формується важливе ново- утворення – «комплекс пожвавлення», що виникає під час контакту дитини з дорослим і включає емоційні та рухові реакції: посмішку, вокалізації, дитина тягнеться ручками і спрямовує погляд у напря- мі дорослого. Вокалізації виражають позитивні емоції задоволення, спостерігається пожвавлення рухових реакцій. Дитина чітко виріз- няє  дорослого з усього  оточення, проявляючи позитивне ставлення до контакту з ним. У дитини виникають перші соціальні потреби у пізнанні та спілкуванні, тісне переплетення яких задовольняється за допомогою «комплексу пожвавлення». Потреба малюка у спілкуван- ні реалізується в безпосередньо-емоційному спілкуванні як провідній діяльності немовлячого віку. Поява «комплексу пожвавлення» як першої форми поведінки дитини свідчить про завершення періоду но- вонародженості й про початок дитинства.

ВИСНОВКИ про найважливіші надбання у психічному розвитку новонародженого:

–          набуття перших соціальних ознак на  основі  досвіду безпосе- редньо-емоційного спілкування з дорослим;

–          закріплення  специфічно людського біоритму нічного сну  та періоду денної активності;

–          початок формування перших соціальних потреб  у пізнанні та спілкуванні;

–          закладання основ  формування людської поведінки (зорове й слухове зосередження на обличчі дорослого, перша соціальна емоція – посмішка);

–          органи чуття розвиваються швидше рухового апарату;

–          і розвиток першої форми поведінки – комплексу пожвавлення.


 

3. Психічний розвиток дитини першого року життя

Особливості психічного розвитку дитини до 1 року  пов’язані зі зміцненням  опорно-рухового апарату організму дитини, на  основі якого виникає здатність дитини захоплювати й втримувати предмети у руках. Рука дитини при  цьому рухається під  контролем зору, що свідчить про  появу зорово-рухових координацій. Під  впливом піз- навальної потреби й потреби в активності дитина інтенсивно освоює маніпулювання з предметами. Операційну сторону такого маніпулю- вання становить дія хапання. Дитина прагне освоїти якомога більшу кількість предметів, починає повзати, намагаючись дістати цікаву іграшку, а до кінця 1-го  року  життя навчається ходити, що  значно розширює її самостійність.

У кінці  1-го  півріччя  потреба малюка у спілкуванні з дорослим починає перебудовуватись: він  прагне до спільних дій  з дорослими, тобто  виникають ділові мотиви спілкування (наприклад, прагнення разом з  дорослим оглядати іграшку).  Спілкування включається у процес маніпуляцій з предметами, у його  змісті з’являються комен- тування дій,  пояснення до них, контроль за ними.

У ході цих  видів  діяльності у немовляти виникають новоутворен- ня:  емоційне ставлення до дорослих, психологічна спільність існу- вання з іншими, хапання предметів, деякі перцептивні дії.

Виникає важлива форма зв’язку дитини з дійсністю через  співро- бітництво з дорослими, що є основою розвитку свідомості.

У II півріччі з’являються маніпуляційні дії.

Значення маніпуляцій з предметами в тому, що дитина оволодіває суспільними способами використання предметів, засвоюючи їх функ- ції й призначення.

На цій  основі  зароджуються передумови для  розвитку мовлення. Першим етапом у його  розвитку виступає латентне засвоєння мови, коли дитина не може сама вимовляти слова, але вже розуміє мовлення дорослого. До року  дитина вимовляє перші слова, фрази виникають після року. Завдяки мовленню в дитини інтенсивно починають роз- виватися психічні процеси. Вона  прагне назвати сприймані об’єкти. У процесі маніпулятивних дій з предметами зароджується наочно-ді- йове мислення. Для  того, щоб мислити, дитині потрібно одночасно ді- яти  з предметами.


 

Таким чином, дитина набуває певної незалежності від дорослого, пов’язаної із її фізичним розвитком (рука втримує предмети, дитина сама  пересувається). Тепер  малюк сам може вибирати об’єкт, з яким діятиме.

ВИСНОВКИ про головні досягнення психічного розвитку в немов- лячому віці:

–          поява зорово-рухових координацій, спостерігається вирівню- вання у розвитку органів чуття та опорно-рухового апарату;

–          виникають  предметні  маніпуляції,   операційною  стороною яких виступає дія  хапання, а мотиваційною – потреба у піз- нанні та активності;

–          спілкування з дорослим вплітається у маніпулятивну діяль- ність з предметами;

–          розширюється самостійність дитини у пересуванні й пізнанні, з’являється  перше «передособистісне» новоутворення –  ак- тивність;

–          у сфері  пізнавальних процесів виникає уявлення про предмет зі стійкими властивостями; розвиток пам’яті розширює межі досвіду дитини і починає його формувати; з’являються перші прояви  наочно-дійового мислення,  починається  оволодіння пасивним та активним мовленням.

4. Психічний розвиток дитини раннього віку

Ранній вік знаменується появою фундаментальних життєвих над- бань:  ходіння, предметної діяльності, мовлення. Завдяки вільному пересуванню дитина вступає в епоху  самостійної взаємодії із зовніш- нім  світом. Розвивається орієнтування у просторі, зростають пізна- вальні можливості.

Досягнення малюка в оволодінні предметами до кінця першого року  життя  набувають у  ранньому віці  особливого розквіту.  Спіл- кування дитини з  дорослим відбувається як їх  спільна діяльність, стосунки між ними опосередковані предметом, предметними діями. (Д. Б. Ельконін, Л. Ф. Обухова). У процесі такого спілкування відбу- вається активне засвоєння малюком соціально вироблених способів використання предметів.


 

Перші предмети, якими оволодіває дитина, крім іграшок, – побу- тові у їх функціональному призначенні, що породжує предметні дії, а не маніпуляції як на 1-му році життя. Фізичні властивості предметів прямо не вказують на те,  як їх треба  вживати. Носієм соціально ви- роблених способів  використання предметів виступає дорослий. Ди- тина  перебуває у суперечливій ситуації: вона  прагне сама  виконати дію,  але не може цього  зробити без зразка дорослого. Подолання цієї суперечності призводить до того, що виникає ситуативно-ділове спіл- кування як засіб  здійснення предметної діяльності, у ході якої дити- на оволодіває призначенням предметів, вчиться діяти з ними так, як прийнято в суспільстві.

Соціальна ситуація розвитку дитини раннього віку зумовлена спілкуванням з дорослим як формою організації предметної діяль- ності  малюка. Спілкування з дорослим відбувається з приводу пред- метних дій  за  допомогою мовлення, знижується  його  емоційність. Інтенсивно розвивається мовлення, витісняючи жести і лепет. Така форма спілкування – ситуативно-ділова. Ділові якості дорослого ста- ють головним мотивом спілкування. У 2,5 роки дитина у грі наслідує дорослого, у неї розвивається символічна дія (використання замінни- ків). Здатність наслідувати лежить в основі інтелектуального та мото- рного  розвитку дитини. Наслідування включає два  компоненти: ко- піювання і відбір  певних зразків для  наслідування. Згодом виникає відстрочене наслідування за  пам’яттю. Діти  наслідують дії,  якими ще не оволоділи, і це сприяє їх засвоєнню.

На думку Д. Б. Ельконіна, предметна дія  дитини розвивається в двох  напрямах. По-перше, це  перехід від  спільного з дорослим ви- конання до самостійного, що призводить до виділення дорослого як зразка дії,  з яким малюк починає себе порівнювати. По-друге, роз- виток засобів і способів  орієнтації самої  дитини в умовах здійснення предметної дії.

Друга лінія призводить до оволодіння способом  використання предмету, до узагальнення способу  і виникнення ігрової дії,  яка цей спосіб зображає. В результаті у дитини виникає предметне ставлення до дійсності, яку вона розуміє як сукупність предметів з певним при- значенням і функціями.

До кінця 1-го року  виникає впізнавання (на основі  нерозривно- го  зв’язку пам’яті і сприймання), передбачення, здатність до за- міщення.

Предметно-маніпулятивна гра має дві форми: гра – дослідження, гра – конструювання.


 

Взаємодія з ровесником розвивається за такими етапами:

1 етап  – ставлення до ровесника як до об’єкту (торкаються паль- цями очей іншого малюка);

2 етап – 18–20 міс. – гра «поряд, але не разом».

Взаємодія з ровесником сприяє розвитку самосвідомості, що має наступні прояви:

–          з 2-х  р.  малюк коментує власні дії  (егоцентричне мовлення), називає себе у 3-й особі;

–          з 1 р. – впізнає себе у дзеркалі;

–          усвідомлює себе як особистість (новоутворення «Я», поява за- йменника «я»);

–          з 2 р.  – діти  порівнюють себе з іншими, зароджується само- оцінка, прагнення відповідати вимогам дорослого.

У  процесі спілкування з  оточуючими дитина вчиться розуміти

іншу людину. З 1,5 р. виникає прагнення втішити засмучену людину, емоційний відгук на її переживання.

До кінця раннього віку руйнуються попередні стосунки дитина- дорослий, перебудовується соціальна ситуація розвитку.

Дитина починає усвідомлювати певний рівень своєї компетентнос- ті в діяльності, успіх в оволодінні предметами, наслідуванні доросло- го і стає  ініціатором зміни відносин з дорослим, спрямованої на роз- ширення самостійності. Тепер  входження у доросле життя пов’язане із сюжетно-рольовою грою,  де дитина переживає себе дорослою.

При  блокуванні дорослим прагнень дитини до самостійності ви- никає криза трьох років, вперше описана Ельзою Келер у роботі «Про особистість трирічної дитини». Симптоми кризи 3-х років:

1) негативізм – відмова виконувати вимоги;

2) впертість – малюк наполягає на своєму  рішенні, привертає ува- гу дорослого до необхідності поважати його думку;

3) непокірність – протест проти звичного порядку в домі;

4) відсторонення від дорослого – «Я сам»;

5) знецінення дорослих;

6) протест.

ВИСНОВКИ про досягнення раннього дитинства у психічному розвитку:

–          на основі  фізичного розвитку значно розширюється самостій- ність дитини, що призводить до усвідомлення нею себе як ді- яча  («Я сам»);

–          провідною діяльністю дитини раннього віку виступає пред- метно-маніпулятивна діяльність, що має ігрове забарвлення;


 

–          предметно-маніпулятивна діяльність здійснюється на  основі предметних дій,  що розвиваються у малюка з маніпуляцій;

–          розвивається ситуативно-ділова форма спілкування  з  дорос- лими, зароджується спілкування з однолітками, виникають передумови ігрової і продуктивної діяльності;

–          пізнавальні процеси тісно  взаємопов’язані; провідним з них виступає наочне сприйняття, на основі  якого розвивається впізнавання, освоюються наочні форми мислення (наочно-ді- єве і наочно-образне), виникає уява, дитина переходить до ак- тивного мовлення;

5. Психічний розвиток дитини від 3 до 7 років

Успіхи дитини в оволодінні предметами грунтуються на  основі наслідування зразків дорослих. Прагнення дитини до наслідування набуває генералізованого характеру, переноситься з конкретних спо- собів  дій  на всю поведінку дорослого, на його  взаємини з оточуючи- ми.  Відкривши для  себе у ранньому віці  «світ  предметів» дитина до- шкільного віку переходить до «відкриття світу людей».

На  перший план для  дитини виступають соціальні взаємовідно- сини, спілкування між людьми, їхні   суспільні функції: моя  мама вчителька, а моя  – лікар тощо. Якщо у ранньому віці  у спілкуванні з дорослим головною ланкою був предмет, то тепер  він  відступає на другий план, слугуючи засобом входження дитини у світ  людських взаємин. Прагнення дошкільника стати дорослим, наслідувати його соціальні функції не може мати реального втілення, тому виникає сю- жетно-рольова гра – провідна діяльність дошкільного віку. Головним змістом сюжетно-рольової гри  виступає моделювання міжособистіс- них  взаємовідносин дорослих людей. У предметно-маніпулятивних іграх діти  моделюють взаємозв’язки між предметами за  допомогою замінників реальних предметів.

Прагнення до наслідування дорослих реалізується й за допомогою інших видів діяльності, що активно формуються у дошкільника: про- дуктивної, образотворчої, трудової. У цих  видах діяльності дитина, як і у сюжетно-рольовій грі,  прагне охопити дійсність у її цілісності,


 

у взаємозв’язках між її складовими, що стає можливим на основі  до- статнього інтелектуального розвитку. Діяльність дошкільника  від- значається знаково-символічним характером.

Наприклад, малюнок є своєрідним неконвенціональним (таким що  зберігає подібність з предметом) знаком зображуваного об’єкту або ситуації.

Дитина освоює  широке коло  видів  діяльності – ігрову, трудову, продуктивну, побутову. Формується як їх технічна сторона, так  і мо- тиваційно-цільова. Входження дитини у світ дорослих у різних видах діяльності відбувається по-різному.

Сюжетно-рольова гра  виступає для  дошкільників школою між- особистісних взаємин. У продуктивних видах діяльності дитина ви- ступає як справжній творець, засвоюючи одну  з характерних люд- ських ролей. У діяльності самообслуговування по забезпеченню свого побуту, у трудовій діяльності дитина досягає реальних результатів, схвалюваних дорослим, засвоює гігієнічні навички, трудові дії,  важ- ливість яких зберігається протягом всього  життя: мити руки, одяга- тись, пришити гудзик, прибрати у кімнаті тощо.

Допомагаючи дорослому, дошкільник стає  безпосереднім його партнером, співробітником, колегою. Результати праці дошкільни- ка, схвалювані дорослим. викликають у нього гордість, переживання своєї значущості.

Головним підсумком розвитку  всіх   видів   діяльності, з  одного боку, виступає оволодіння моделюванням як центральною розумо- вою здатністю (Л.  А. Венгер), з другого боку, формування довільної поведінки (О. М. Леонтьєв, Д. Б. Ельконін).

Прагнення дитини увійти у світ  дорослих зумовлює значні змі- ни  у формах його  спілкування. Змістовність його  помітно зростає, чому   сприяє  оволодіння мовленням,  знижується  його   ситуатив- ність, з’являються теми  «філософського» рівня. На першому етапі у

3–4  роки формується позаситуативно-пізнавальна форма спілкуван- ня  дорослого й дитини, змістом якого виступає обговорення пізна- вальних  проблем, задовольняється  інтерес дитини до  оточуючого. У 5–7  років спілкування дошкільника з дорослим носить позаситу- ативно-особистісний характер,  обговорюються проблеми людських взаємин, моралі. Інтенсивно розвиваються форми і зміст спілкування з однолітками, що  виступає необхідною умовою організації  та  про- ведення сюжетно-рольових ігор. У ході спілкування з ровесниками у психіці та особистості дошкільника  виникають такі риси, як повага до думки інших, здатність бути партнером, узгодити різні позиції, об- грунтувати, заперечити тощо.


 

На основі  досягнень дитини у розвитку пізнавальних процесів, їх інтелектуалізації, інтеграції та диференціації, набуття ними довіль- ного  та  свідомого характеру знання дитини значно розширюються, систематизуються, набувають особистісного змісту. Це  дає  підстави говорити про закладання у дошкільника основ світогляду. Важливи- ми новоутвореннями особистості виступають перші моральні інстан- ції, супідрядність мотивів (Л. І. Божович, О. М. Леонтьєв), формуєть- ся диференційована самооцінка і особистісна свідомість.

Протягом дошкільного віку дитина проникає у сутність людської діяльності, переходить від її зовнішніх ознак та атрибутів до глибин- ного  смислу й значення. Центральне новоутворення особистості до- шкільника полягає у тому, що відбувається перебудова внутрішньої позиції дошкільника, яка підготовлює його до вступу в школу, до ово- лодіння новим видом  діяльності – учінням. Поступово дошкільник все більше розуміє, що гра – це лише імітація дорослого життя, зрос- тає незадоволеність своєю позицією. Характерно, що дитина в 3 роки говорить «я  велика», а до 7 років починає вважати себе маленькою. Зростання інтелектуального рівня призводить до реальної оцінки дитиною своїх  можливостей і розуміння необхідності навчання для справжнього входження у доросле життя. Дитина спостерігає, що до- рослий більш поважно й серйозно ставиться до діяльності учіння, а тому прагне оволодіти цією діяльністю.

ВИСНОВКИ про досягнення у психічному розвитку дошкільника:

–          потреба дошкільника увійти у світ  дорослих, що виникає на- прикінці  раннього віку,  зумовлює засвоєння ним  позаситу- ативно-пізнавальної та позаситуативно-особистісної форм спілкування з дорослим, а також оволодіння широким колом видів  діяльності – сюжетно-рольовою грою продуктивною, трудовою, побутовою;

–          види  діяльності дошкільника  мають моделюючий характер і відбуваються у системі дитина-предмет-дорослий, що реалізо- вується по-різному залежно від виду діяльності;

–          пізнавальні  процеси набувають довільного характеру,  інте- лектуалізуються;

–          важливими новоутвореннями особистості виступають мораль- ні інстанції, супідрядність мотивів, диференційована само- оцінка, усвідомлення своєї особистості;

–          центральним новоутворенням особистості дошкільника висту- пає нова внутрішня позиція, новий рівень усвідомлення свого місця в системі суспільних відносин, які породжують готов- ність дитини до суспільно значущої діяльності учіння.