ТЕМА 4 ПЕРІОДИЗАЦІЯ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

План

1. Поняття віку та характеристика його у психології

2. Проблема вікової періодизації психічного і особистісного розвитку

3. Вікова періодизація психічного розвитку дитини від народження до за- кінчення школи

Література

1.   Вікова  психологія:  Навч.  посібник  / О.   В.   Скрипченко, Л.  В. Долинська, З. В. Огороднійчук та  ін.. – К.:  Просвіта, 2001. – С. 5–7, 10-39.

2. Выготский Л. С. История развития высших психических функ- ций. – М.: Педагогика, 1983. – Т. 6.

3.    Леонтьев А. Н.  Проблемы развития психики. –  М.:  Изд-во

МГУ, 1981. – 467 с.

4. Моргун В. Ф., Ткачева Н. Ю. Проблема периодизации развития личности в психологи. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 84 с.

5. Эльконин Д. Б. К проблеме периодизации психического разви- тия  в детском возрасте // Вопросы психологии. – 1971. – № 4.

1. Поняття віку

та характеристика його у психології

Психічний розвиток дитини відзначається послідовною етапніс- тю, тобто проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна і закономірна. Це означає, що процес психічного розвитку складається зі стабільних та перехідних періодів. Стабільні періоди довші за три- валістю, а перехідні, або критичні, виникають у кінці попереднього та на початку наступного періодів, тобто на їх межі.

З  періодами людського життя пов’язане поняття віку. Вік  –  це якісно своєрідна сходинка психічного розвитку людини, що  зале-


 

жить від  конкретних історичних умов, а також – у другому своєму значенні – вік позначає весь життєвий шлях живої істоти. Розкрива- ючи питання періодизації психічного розвитку, ми переважно корис- туємось першим зі значень поняття віку.

Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Понят- тя «вік» – багатоаспектне, виступає у кількох формах – як хроноло- гічний, біологічний, соціальний і психологічний вік.

Л. С. Виготський дає таке означення психологічного віку: «Новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період».

Психологічний вік  тісно  пов’язаний з поняттям психологічного часу: до якого вікового періоду людина сама  себе відносить, у якому віці  почувається. Наприклад,  молоді люди  схильні переоцінювати свій  вік  і вік  оточуючих людей. Після 40 років спостерігається про- тилежна тенденція: люди  сприймають себе молодшими, ніж вони  є. І чим  старше вони  стають, тим  більше «молодшають», і лише «біо- логічний» вік нагадує про справжні роки. Головна особливість психо- логічного віку – це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбут- нього на сприйняття сучасного, а через  нього і на поведінку людини.

Для  встановлення етапів психічного розвитку необхідно виділити ознаки вікових періодів. Л.С. Виготський запропонував характеризу- вати  віковий період (вік)  на основі  трьох параметрів:

1) соціальної ситуації розвитку;

2) особистісних новоутворень;

3) ведучої діяльності.

Соціальна ситуація розвитку – це особливі поєднання внутріш- ніх  процесів розвитку і зовнішніх умов. Вона включає вимоги дорос- лих, їх  очікування щодо  дитини; забезпечення матеріальних умов; особливості взаємин між та з оточуючими – зокрема, в сім’ї, у школі.

Провідна діяльність – діяльність, що зумовлює головні зміни у психічних особливостях дитини на відповідний період її розвитку, в її межах виникають нові види діяльності, та новоутворення психіки й особистості. Провідною діяльністю може бути спілкування, гра, учін- ня, праця. У кожному періоді розвитку провідна діяльність дитини доповнюється іншими видами її діяльності.

Новоутворення – центральні психічні зміни дитини, які виника- ють у провідній діяльності та завдяки ній і характеризують перебудову особистості на новій основі.


 

На  основі  цих  параметрів вікового періоду Л.  С. Виготський та його послідовники розробили ряд періодизацій психічного розвитку, мова про які йтиме далі.

ВИСНОВКИ про поняття віку та характеристику його у психології:

–          вік – це якісно своєрідна сходинка психічного розвитку люди- ни, що залежить від конкретних історичних умов;

–          психологічний вік (за Л. С. Виготським) – це новий тип будови особистості й її діяльності;

–          кожен віковий період характеризується (за Л. С. Виготським) на  основі  соціальної ситуації розвитку, особистісних новоут- ворень та ведучої діяльності.

2. Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини

Розвиток психіки – діалектичний, суперечливий, стрибкоподіб- ний  процес, що  складається з кількох ступенів і відбувається у ви- гляді спіралі. Наявність неоднорідних етапів розвитку дозволяє роз- глядати його періодизацію, тобто надає можливість поділити процес становлення особистості на  періоди, кожен з яких підготовлюється попереднім й зумовлює наступний, роблячи свій неповторний внесок у розвиток.

Сьогодні у фізіології, психології та педагогіці розроблено досить значну кількість періодизацій розвитку дитини. Л. С. Виготський ви- різняв три типи періодизацій психічного розвитку:

–          за зовнішнім критерієм (Р.  Заззо – відповідно ступеням вихо- вання і навчання);

–          за  однією  ознакою дитячого розвитку (З.  Фрейд – за  розгор- танням лібідоносної енергії; П.Блонський –  за  станом зубів; Н. Поліцин – за зміною суспільної спрямованості особистості);

–          за    системою  суттєвих   особливостей  дитячого   розвитку (Л.  С. Виготський – на  основі  комплексних особистісних но- воутворень; Ш.   Бюлер –  за  структурою життєвого шляху; Е. Еріксон – за розгортанням закладених у зародковому періо- ді програм – епігенезом; Л. І. Божович – за соціальною ситуа- цією розвитку і новоутвореннями).


 

Крім того,  періодизації психічного та особистісного розвитку по- діляються на часткові (охоплюють частину життя) і повні  (охоплю- ють все життя людини). Наприклад, до другої групи належать періо- дизації Ш. Бюлер, Е. Еріксона, Б. Г. Ананьєва.

Зокрема, в періодизації Шарлотти Бюлер відображено вплив на періодизацію розвитку особистості послідовності життєвих задач, але рушійні сили цього  розвитку вважаються вродженими. Вона  виріз- няє  наступні періоди:

•           до  16–20 рр.   Відсутність сім’ї,  професійного та  життєвого шляху;

•           від 16–20 до 25–30 рр.  Попереднє самовизначення, створення сім’ї;

•           від 25–30 до 45–50 рр. Зрілість, сім’я, суспільне визнання, на- явність конкретних життєвих цілей, самореалізація;

•           від  45–50 до 65–70 рр.  Старіння, душевна криза, зникнення самовизначення;

•           від 65–70 рр. Старість, відсутність соціальних зв’язків, втрата цілей, самозавершеність.

Окремо слід  зупинитись на концепції розвитку особистості Еріка

Еріксона. Згідно з цією концепцією, основний закон розвитку – «епі- генетичний принцип», відповідно до якого на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було  раніше (новоутворен- ня), проте  ці новоутворення закладаються під час зародкового розви- тку організму людини. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання суперечностей розвитку, характерних для попередньої фази.

Життєвий цикл людини складається, за  Е.  Еріксоном, з восьми фаз, кожна з яких має  свої специфічні задачі і може завершуватися сприятливо (у разі  подолання основних суперечностей) – або ні – для подальшого розвитку. Оскільки кожне суспільство по-своєму здій- снює  соціалізацію підростаючого покоління, то при  збереженні уні- версального характеру загальної послідовності й найважливіших за- дач основних фаз  розвитку, типові способи  їх вирішення специфічні для різних суспільств.

Дамо коротко характеристику фаз у періодизації Е.Еріксона.

Грудна фаза  – до 1 р. Головна особа на цій  фазі  – мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне  завдання полягає у виробленні ще  неусвідомленого почуття «базової довіри» немовляти до зовнішнього світу. Головний метод  — турбота і любов батьків. Якщо «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдаєть-


 

ся,  то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.

Повзункова фаза  – до 3-х  років.  Головні особи  –  батьки.  Осно- вна  суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність

— сором’язливість і сумніви в собі.  Закладаються основи  таких осо- бистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.

Дошкільна фаза  – до 6 років. Значущі особи – батьки, брати, се- стри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.

Передпубертатна фаза – до 12 років. Головні особи – в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцін- ність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, ціле- спрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчут- тя  власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї  неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьо- му віці  закладається ставлення до праці.

Юність – до 18 р. Значущі оточуючі – ровесники. Основна  супер- ечність: визнання, ідентичність – невизнання. З’являється відчуття власної унікальності, відмінності від  інших. При  негативному варі- анті  формується невиразне, дифузне, нестійке «Я», рольова й особис- тісна  невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконан- ня якоїсь окремої з них.

Рання   зрілість. Значущі  особи  –  друзі.  Головна суперечність: співпраця –  відчуження, ізоляція.  З’являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається по- чуття ізоляції та самотності.

Середній  вік.  Провідні цінності –  професія, батьки. Централь- на  суперечність: дружба –  ізольованість.  Особистість відзначається творчою діяльністю і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери  професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про ді- тей.  У негативному варіанті розвивається почуття стагнації (застою).


 

Пізня  зрілість. Значуще  оточення –  людство, близькі.  Головна суперечність: самореалізованість – розчарування. Поява почуття по- вноти  життя, виконаного обов’язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають  змогу  дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються роз- чарованість, безнадія і розпач.

Для  дитячої психології особливе значення мають часткові періоди- зації психічного та особистісного розвитку, які завершуються моментом закінчення активного періоду навчання (загальноосвітньої школи).

Таким чином, проблема періодизації психічного розвитку особис- тості  не отримала свого остаточного вирішення і знаходиться у стані розробки.

ВИСНОВКИ про  проблему вікової періодизації психічного і осо- бистісного розвитку:

–          наявність неоднорідних етапів психічного розвитку дозволяє розглядати його періодизацію;

–          найбільш  відомі періодизації  психічного  розвитку  дитини запропоновані Л.  С.  Виготським; Ш.  Бюлер; Е.  Еріксоном; Л. І. Божович; Д. Б. Ельконіним;

–          запропоновані періодизації психічного розвитку розрізняють- ся критеріями, що покладено в їх основу, а також, відтинком життєвого шляху людини, який вони охоплюють.

3. Вікова періодизація психічного розвитку дитини від народження

до закінчення школи

Для   практики навчання і  виховання  підростаючого покоління особливо важливим є розкриття закономірностей психічного розви- тку  на окремих вікових етапах цього  відтинку життя людини. Уза- гальнивши наявні у  вітчизняній  психології періодизації розвитку психіки й особистості дитини, а це,  насамперед, роботи  Д.  Б. Ель- коніна, Л.  І. Божович, В. В. Давидова, І. В. Дубровіної, І. С. Кона, В. Ф. Моргуна, Н. Ю. Ткачової, подаємо схематизовану психологічну характеристику вікових періодів розвитку дитини від народження до моменту закінчення школи у таблиці 1.


 

Таблиця 1

Характеристика вікових періодів психічного та особистісного розвитку дитини

 

 

Вікові пе- ріоди

 

Соціальна ситу- ація

 

Провідна діяльність

Новоутворення

У структурі осо- бистості

У психічних процесах

Немовля- чий вік: до 1 року

всі потреби ди- тини задоволь- няє дорослий, повна залеж- ність

безпосеред- ньо емоцій- не спілку- вання з до- рослими

потреба в спілку- ванні з іншими, емоційне став- лення до них

перцептивні дії (сприй- мання), ха- пання, сенсо- моторні дії

Ранній вік:

1–3  років

Співпраця дити- ни  з  дорослими в оволодінні по- бутовими пред- метами

Предметно- м а н і п у л я - тивна

гра

мовлення і свідо- мість

наочно-дійо- ве мислення, сприймання

Дошкіль- ний вік:

3–7  років

Вимоги дорос- лих  пов’язані зі вступом до шко- ли

Сюжетно- рольова гра

Підпорядкуван- ня мотивів, етич- ні норми, праг- нення до сус- пільно-значущої діяльності

елементи до- вільної пове- дінки

Молодший ш к і л ь н и й вік:

7–11 років

Вступ  до  шко- ли, розширення кола спілкуван- ня  дитини, ви- моги дорослих пов’язані з на- вчанням

навчальна діяльність

сприймання і ви- конання навчаль- ної діяльності як суспільно-значу- щої; пізнавальні інтереси, норми взаємин

Теоретичне мислення, рефлексія, внутрішній план діяль- ності

Підлітко- вий (мо- лодший підлітко- вий):

11–14 ро- ків

Обмеження до- рослим прагнен- ня дитини до са- мостійності, ба- жання спілкува- тися з ровесни- ками, суспільні обов’язки, по- вноліття

і н т и м н о - особистісне спілкування

Почуття до- рослості. Інтерес до проблем сві- тогляду, власної особистості, до статусу в сус- пільстві. Плани на майбутнє

Самостійний аналіз соці- альних явищ


 

Ранній юнацький (старший підлітко- вий):

14–18 ро- ків

Професійна під- готовка, полі- тичні, юридичні права, як у  до- рослих.

Навчально- професійна

Відповідаль- ність, само-ді- яльність, реаль- не уяв-лення про майбутнє, го- товність до про- фесійного са- мовизначення

П ро ф е сі йн е спрямуван - ня в пізна- вальних ін- тересах

 

Психологи визначили не  тільки характеристику окремих віко- вих  періодів дитини, але  й розкрили механізми зміни цих  періодів. У працях Д. Б. Ельконіна показано, що все дитинство складається з трьох епох:  раннє дитинство, дитинство, отроцтво. Кожна епоха міс- тить  два  періоди, які у свою чергу  включають дві фази. Перехід від одного  періоду до іншого відзначається кризовими явищами у пове- дінці дитини і відбувається при  невідповідності між операційно-тех- нічною (володіння способами і засобами діяльності) і мотиваційною (прагнення, інтереси, бажання щодо  виконання діяльності) сторона- ми ведучої діяльності. Вікову динаміку співвідношення операційної та мотиваційної ліній активності дитини розкриває рисунок 1.

За рисунком 1 видно, що всі види провідної діяльності поділяють- ся на дві групи:

по-перше, з перевагою у її структурі мотиваційної сторони, коли діяльність передбачає налагодження взаємин з оточуючими (дорос- лими чи іншими дітьми). Це емоційно-безпосереднє спілкування, ро- льова гра, інтимно-особистісне спілкування.

по-друге, з перевагою операційної сторони, коли діяльність побу- дована на діях з предметами: предметно-маніпулятивна, навчальна, навчально-професійна діяльність.

Основний механізм переходу між епохами психічного розвитку полягає у досягненні узгодження між відстаючим у розвитку рівнем взаємин з оточуючими (мотиваційною складовою) і випереджуючим у розвитку рівнем знань, способів, здібностей дитини (операційна сто- рона). Так, на межі епох  раннього дитинства і дитинства дитина на- була  умінь у володінні побутовими предметами, в самообслуговуван- ні (переважає операційна сторона) і вимагає від дорослого розширити рамки її самостійності, змінити ставлення до себе,  тобто демонструє зростання вимог до взаємин із дорослим (мотиваційна сторона).


 

ПРОВІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ


Безпосере дньо-


Предметно-


Сюжетно-


Навчальна


Інтимно-


Навчально-


емоційне

спілкуван ня


маніпуля-

тивна гра


 

рольова гра  діяльність


особистісне професійна

спілкування діяльність


 

Подпись: Співвідношення операційної та

мотиваційної ліній активності дитини
Фази   І           ІІ         І           ІІ         І           ІІ         І           ІІ         І           ІІ         І           ІІ


 

Періоди


Немовля-

чий


Раннє

дитинство


 

Дошкільник


Молодший

школяр


Раннє

отроцтво


Старше

отроцтво


 

Епохи Раннє дитинство       Дитинство     Отроцтво

Рисунок 1. Схема вікової динаміки співвідношення операційної та мотиваційної ліній активності дитини

Умовні позначення:

– – – – – – мотиваційна сторона діяльності

            – операційна сторона діяльності

– перехід між епохами          – перехід між періодами


 

При переході між періодами – навпаки – переважно зростає моти- ваційна лінія у діяльності, швидкими темпами змінюються взаєми- ни, нова будова яких прискорює оволодіння дитиною новими видами діяльності. Зокрема, це відбувається на межі дошкільного до молод- шого шкільного віку.

ВИСНОВКИ про вікову періодизація психічного розвитку дитини від народження до закінчення школи:

–          для  практики навчання і виховання підростаючого покоління особливо важливим є розкриття закономірностей психічного розвитку дитини від народження до закінчення школи;

–          психологи визначили не  тільки характеристику окремих ві- кових періодів дитини, але  й розкрили механізми зміни цих періодів;

–          механізм зміни вікових періодів ґрунтується на  узгодженні співвідношення операційної та мотиваційної ліній активності дитини.


МОДУЛЬ ІІ

ДІЯЛЬНІСТЬ

ТА СПІЛКУВАННЯ

ДОШКІЛЬНИКА