ТЕМА 28 ПСИХОЛОГІЯ РАННЬОЇ ЮНОСТІ

ПЛАН

1. Загальна характеристика раннього юнацького віку

2. Система спілкування і взаємин у старшокласників

3. Розвиток пізнавальних процесів старшокласника

4. Емоційно-вольова сфера у ранній юності

5. Розвиток самосвідомості старшокласника

Література

1. Вікова психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К., 1976. – Розділ VII.

2. Вікова психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. До- линська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – С. 233–259.

3. Забродський М. М. Основи вікової психології: Навч. посібник. – Тернопіль, 2005. – С.91–106.

4.  Захаров Н.  Н.  Профориентация школьников. –  М.,  1989. – С. 110–165.

5.   Ковалев С. В. Подготовка старшеклассников к семейной жиз- ни. – М.: Просвещение, 1991. – 143 с.

6. Кон И. С. Психология ранней юности. – М.: Просвещение, 1989.

– 254 с.

7. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад. iкола, 1989. – 608 с.

8.   Кулагина  И.  Ю.,  Колюцкий  В.  Н.   Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека: Учебное  пособие  для студентов высших учебных заведений.  –  М:  ТЦ  «Сфера», 2001. – С.315–331.

9. Миславский Ю. А.Саморегуляция и активность личности в юно- шеском возрасте. – М.: Педагогика, 1991. – 152 с.

10.  Радчук Г. К. Формування самооцінки професійно значущих якостей особистості старшокласника  при  виборі педагогічної профе- сії: дис. ... кандидата психол. наук: 19.00.07. – К.,  1992. – 216 с.

11. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становления личности. – М.: Мир,  1994. – 319 с.

12.  Рувинский Л. И. Самовоспитание личности. – М.:  Просвеще- ние,  1984. – 138 с.


 

1. Загальна характеристика раннього юнацького віку

Юність – це досить тривалий період життя людини від 14–15 до 25 років, який поділяють на ранню та пізню юність. Рання юність охо- плює  період від 14–15 до 18 років.

Вивчення психологічних проблем юності  відзначається двома основними підходами.

Ряд теорій (біологічного, психологічного, психоаналітичного на- прямків) пояснюють юність, виходячи переважно зі змін  в організмі та їх внутрішніх факторів. При цьому протиставляється розвиток лю- дини  або як індивіда, або як особистості. На одному  з полюсів цього підходу – біологічні теорії, для яких юність – це важливий етап росту організму, що детермінує всі лінії (морфологічну, фізіологічну, соці- ально-психологічну) онтогенезу індивіда.

Психологічні теорії наголошують на тому, що юність є своєрідним етапом розвитку внутрішнього світу, насамперед – самосвідомості ди- тини.

У психоаналітичних теоріях акцентується увага на юності  як ета- пі бурхливого психосексуального розвитку дитини.

Інший підхід – соціологічний – відзначається спробами розкрити переважно зовнішню детермінацію періоду юності  з погляду суспіль- ства, інтересів його розвитку. У цьому розумінні юність – етап соціа- лізації дитини, переходу від залежного дитинства до самостійної до- рослості, формування соціальних ролей, ціннісних орієнтацій.

Для  вітчизняної психології характерним є врахування діалектич- ної єдності біологічних, психологічних та соціальних складових у роз- витку особистості. Труднощі юності  пояснюються розходженням у мо- ментах досягнення індивідом, з одного боку, біологічної зрілості, а з ін- шого – соціальної зрілості. У нашому технологічно високорозвиненому суспільстві, де період шкільного навчання досить тривалий і має тен- денцію до зростання, біологічне дозрівання випереджує соціальне.

Більшість юнаків і дівчат цього  віку вже  досягають статевої зрі- лості. Майже завершується дозрівання і всього організму дитини. Фі- зичний розвиток старшокласників у темпах уповільнюється і більш помітний у дівчат, а юнаки поступово «наздоганяють» їх.  Збільшен- ня  росту  в дівчат триває переважно до 16–17 років, а в юнаків — до

17–18 років.


 

Особливо швидко зростає м’язова маса і сила в хлопців, що робить цей період важливим для  їх досягнень у деяких видах спорту. Більш збалансованими стають показники  в зростанні внутрішніх органів, розмір серця у пропорціях щодо показників судинної та м’язової сис- тем  досягає показників  дорослої людини. Значно вдосконалюється нервова система, яка стає  стабільнішою та витривалішою. Гальмівні процеси врівноважені із процесами збудження.

Ще  однією  особливістю сучасності є прискорення біологічного до- зрівання (акселерація) і уповільнення соціального. Соціальна зрілість вимірюється багатьма параметрами, які  з’являються неодночасно та індивідуально. Так, суспільство визнає дорослість людини з 17  років, коли вона  отримує паспорт, починає відповідати за всі свої вчинки пе- ред законом, користується виборчим правом та всіма  іншими правами дорослої людини. Водночас фактична соціальна зрілість може настати як раніше моменту її юридичного визнання (наприклад, під час війни, коли використовується праця підлітків та юнаків), так і пізніше. Ще до- вгий  час після набуття повноліття молода людина зберігає матеріальну залежність від батьків і родини (особливо, якщо продовжує навчання).

Соціальна  ситуація розвитку  зумовлюється підготовкою старшо- класника до вступу в самостійне життя, який полягає у виборі профе- сії, у визначенні подальшого життєвого шляху (продовжити навчання, створити сім’ю, розпочати трудову діяльність тощо). Звідси – найбільш актуальною  особистісною проблемою старшокласника  є  здійснення життєвого самовизначення, яке б дало  йому  в майбутньому змогу  по- вною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, у сім’ї.

Психічний розвиток у ранній юності  – це та необхідна основа, яка дозволяє людині свідомо  й обґрунтовано здійснити вибір  подальшого життєвого шляху відповідно до своїх  можливостей та індивідуальних особливостей. Перевірка правильності зробленого життєвого вибору, а у деяких випадках і його зміна триває у другій половині юнацького віку.

Соціальна ситуація розвитку старшокласника породжує супереч- ність між ідентифікацією та індивідуалізацією його особистості серед оточуючих людей (Д. І. Фельдштейн). З одного боку, юнаки прагнуть до незалежності, самостійності, захищають своє  право  на  індивіду- альність. З іншого боку, активізується ціннісно-орієнтаційна діяль- ність, посилюється прагнення свідомо  будувати свою поведінку від- повідно до існуючих суспільних норм  і вимог. Результатом взаємодії процесів індивідуалізації та  ідентифікації є диференціація розумо- вих  здібностей та інтересів, розвиток інтегральних механізмів само- свідомості, вироблення світогляду, життєвої позиції.


 

Провідною діяльністю для старшокласників виступає навчально- професійна діяльність.

Центральним новоутворенням особистості у ранній юності  є го- товність старшокласника до життєвого самовизначення (І.  В. Ду- бровіна), осередком якого є професійний вибір. У 80-ті  роки у виборі професії старшокласники, передусім, орієнтувались на престижність професії (її  соціальну значущість),  вимоги професії до  особистос- ті,  принципи й норми взаємин, характерні для  даного  професійного кола. Сьогодні помітно зростає прагматичність молодих людей при вирішенні цього питання.

Життєве самовизначення відбувається з опорою  на головне ново- утворення психіки старшокласника – його  світогляд, що  становить систему узагальнених поглядів на дійсність, де наукові знання пере- плітаються із переконаннями й ставленнями.

ВИСНОВКИ про загальну характеристику раннього юнацького віку:

–          рання юність охоплює період від 14–15 до 18 років;

–          для сучасних юнаків характерне прискорення біологічного до- зрівання (акселерація) і уповільнення соціального з виперед- женням біологічного;

–          фізичний розвиток старшокласників у темпах уповільнюєть- ся,  зростання розміру внутрішніх органів відбувається про- порційно щодо  показників судинної та м’язової систем, у не- рвовій системі гальмівні процеси врівноважені із  процесами збудження;

–          соціальна ситуація розвитку зумовлюється підготовкою стар- шокласника до вступу в самостійне життя;

–          центральним новоутворенням особистості у ранній юності є го- товність дитини до життєвого самовизначення;

–          головне новоутворення психіки старшокласника  –  його  світо- гляд.

2. Система спілкування і взаємин у старшокласників

У взаєминах з батьками зберігається прагнення старшокласників до рівності й автономії, що проявляється на таких рівнях:


 

•           поведінковому – прийняття самостійних рішень щодо особис- то важливих питань (вибір друзів, проведення дозвілля, підбір одягу);

•           емоційна – наявність власних уподобань, незалежних від бать- ків;

•           моральна і ціннісна –  наявність власних поглядів та  оцінок

(І. С. Кон).

Емоційна автономія супроводжується значними труднощами у спілкуванні, якщо батьки несерйозно сприймають нові  переживан- ня і бажання своїх  дітей: часто  глузують або засуджують їх дії чи зо- внішність; критикують їх  захоплення, друзів, зловживають заборо- нами. Внаслідок допущених дорослими помилок у старшокласника виникає відчуженість, замкненість, таємниці тощо.

Морально-ціннісна автономія демонструється, як правило, у зо- внішніх аспектах: слідування моді, екстравагантна поведінка, спосо- би проведення дозвілля. У принципових питаннях подальшого жит- тєвого  самовизначення (вибір  професії) старшокласники більшою мі- рою покладаються на батьків.

Взаємини з  ровесниками. Відчуття самотності, переживання власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями станов- лення особистості, викликають у молодих людей нестримне прагнен- ня до об’єднання і спілкування з однолітками, у товаристві яких вони сподіваються знайти такі гостро  потрібні їм емоційне тепло, розумін- ня, визнання власної значущості тощо.

Найважливіше для  старшокласника – бути прийнятим, заслужи- ти  схвалення, мати престиж серед  одноліток. Соціометрія виявляє більш-менш постійні (протягом років) групи популярних і пасивних учнів у класі. Популярність ґрунтується на різних підставах, залеж- но від  групових цінностей і рівня розвитку учнівського колективу. Такими підставами можуть бути і педагогічно небажані якості учня: недисциплінованість, зухвалість, агресивність. Низький статус у гру- пі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.

Коло  спілкування старшокласників відзначається, як розширен- ням  його сфери, так  і поглибленням взаємин (І. С. Кон,  В. О. Лосєн- ков).

Розширення сфери спілкування виявляється у наступному. Збіль- шується тривалість спілкування з товаришами (3–4  години в будні,

7–9  годин  у вихідні та святкові дні).  Зростає кількість референтних соціальних груп, до яких входить підліток (клас, спортивна команда, компанія друзів за місцем проживання). Вимоги цих  груп різноспря-


 

мовані й суперечливі, що ставить молоду людину перед  необхідністю вибору. Ставлення старшокласників до ровесників вкрай некритич- не, процвітає наслідування і конформізм. Виникають юнацькі нефор- мальні об’єднання, що прагнуть функціонувати за межами контролю і опіки з боку батьків і педагогів. Ці об’єднання змішані за віком і со- ціальним статусом їх учасників. Вони мають значний вплив на стар- шокласників і можуть негативно позначатись на їх подальшій долі, слугуючи осередками початкового алкоголізму, наркоманії, ігрома- нії тощо. У деяких випадках такі групи коять протиправні дії і навіть носять кримінальний характер.

У неформальних об’єднаннях суттєво інша соціометрична струк- тура, ніж у шкільному класі. Учні, непопулярні серед  однокласни- ків, можуть займати тут  високий статус, або навіть бути  лідерами. З  іншого боку, неформальні юнацькі об’єднання на  завжди мають антисоціальний характер, але  залишаються при  цьому замкненими утвореннями, які зберігають у таємниці від близьких дорослих своє

«внутрішнє» життя з його нормами і цінностями. Це дає підставу го- ворити про наявність юнацької субкультури.

Поглиблення взаємин з оточуючими виражається у диференційо- ваності манери спілкування з різними людьми та групами, у вибірко- вості та вимогливості стосовно близьких друзів.

Високої вибірковості взаємини старшокласників набувають у друж- бі. Юнацька дружба більш стійка і глибока, ніж підліткова. Вона  ви- магає від друзів глибоко довірливих (інтимних) стосунків, емоційного тепла, відвертості, відданості. Юнак прагне розкрити себе перед іншими і найкраще це вдається у спілкуванні з другом, який розуміє з півслова. Тому  для  оточуючих, які спостерігають за розмовою двох  друзів, вона може здаватись пустопорожньою і беззмістовною розмовою, а насправді високоцінною для  самих старшокласників. Разом із прагненням до до- вірливих контактів між друзями, у старшокласника виразно проявля- ється неуважність до переживань іншого, сконцентрованість на власних проблемах, що  призводить до незадоволеності дружніми контактами, виникнення почуття відсутності взаєморозуміння.

З’являється потреба у коханні – спочатку в дівчат, – духовність якого бере початок у дружбі й любові до близьких (до батьків, сестер). Виникають серйозні захоплення, багато хто розпочинає статеве жит- тя.  Кохання у цьому віці  оповите мріями та романтикою, мало  орі- єнтоване на реальні особистісні риси  один одного. Кохання і дружба, з одного  боку, вимагають розвиненої самосвідомості їх суб’єктів, а з іншого, сприяють розвитку рефлексивних механізмів особистості.


 

ВИСНОВКИ про систему спілкування і взаємин у старшокласників:

–          у взаєминах з батьками зберігається прагнення старшоклас- ників до рівності й автономії;

–          у товаристві ровесників юнацтво задовольняє гострі потреби в емоційному теплі, розумінні, визнанні власної значущості;

–          коло  спілкування старшокласників відзначається, як розши- ренням його сфери, так  і поглибленням взаємин;

–          виникають  юнацькі  неформальні об’єднання, що  прагнуть функціонувати за межами контролю й опіки з боку батьків та педагогів і створюють юнацьку субкультуру;

–          юнацька дружба більш стійка і глибока, ніж підліткова;

–          з’являється потреба у коханні, яке у цьому віці  оповите мрі- ями  та романтикою, мало  орієнтоване на реальні особистісні риси  один одного.

3. Розвиток пізнавальних процесів старшокласника

Розвиток пізнавальних процесів старшокласника зумовлений загальним характером його  розумової діяльності. Розумовий розви- ток  уповільнюється за темпами, але  якісно він значно ускладнюєть- ся,  забезпечуючи формування світогляду, як системи  поглядів на дійсність. Старшокласник оволодіває складними інтелектуальними операціями, відбувається суттєве збагачення понять, диференціація інтересів, здібностей. Формується індивідуальний стиль розумової ді- яльності.

Сприймання  стає складним інтелектуальним процесом, диферен- ціація та інтеграція якого серед  інших пізнавальних процесів дося- гла високого рівня завдяки опорі на попередній досвід, наявні знання та розумові здібності.

Зростають можливості  уваги,   які повною   мірою   виявляються тільки за умови глибокого пізнавального інтересу до об’єкту пізнан- ня.  Тому показники уваги сильно залежать від мотивів пізнавальної діяльності, не мають стабільного характеру. Юнаки часто  проявля- ють неуважність до навчального матеріалу через  те, що надто  загли- блені  у свої особистісні проблеми, глибоко переживають негаразди у


 

спілкуванні з оточуючими тощо  (П.  Я.  Гальперін). Можна говорити про те, що основні труднощі старшокласник відчуває при потребі пе- реключити увагу, водночас відволікаючись від своїх глибинних пере- живань.

Пам’ять  вдосконалюється  під   впливом розвитку  волі   та  мис- лення. Довільна пам’ять виразно випереджує мимовільну. Якість запам’ятовування залежить як  від   вольових  здібностей  старшо- класника, так  і від володіння ним  прийомами розумової обробки матеріалу, а  також від  інтересів, пов’язаних із  професійним вибо- ром.  Старшокласник володіє всією  системою способів  довільного запам’ятовування, які детально вивчив А. О. Смірнов. Завдяки цьому в школяра зростає продуктивність пам’яті на абстрактний матеріал.

Мислення  старшокласника розвивається в умовах складної на- вчальної діяльності, що  забезпечує оволодіння ним  науковими зна- ннями, які утворюють основу світогляду особистості. Старшокласник спроможний до самоосвіти, досягаючи при  цьому результатів того ж рівня, що й в умовах навчання. Мислення оперує знаннями, якими володіє старшокласник.  Зростає роль  логічних міркувань та  отри- мання правильних умовиводів.

Ознаками мислення старшокласника є такі властивості:

•           Системність, коли учень  цілеспрямовано шукає зв’язки між своїми знаннями, причини тих  чи інших фактів, подій, нама- гається усвідомити їх закономірний характер;

•           Рефлексивність (свідоме використання мислення для  пошуку відповіді на питання, гнучке використання засобів мислення, його варіативність, гіпотетичність);

•           Світоглядна орієнтація, теоретизування, творення абстрактних теорій, захопленість філософськими роздумами (Н.  С. Лейтес, Ж. Піаже);

•           Орієнтація на пошук, мислення носить продуктивний, творчий характер. Учень  прагне самостійно дійти до сутності питань, цікавих йому, дати  їм  своє  пояснення. Приймає на  себе роль науковця, шукача, відтворює науково-пошуковий процес, на- приклад, при  доведенні теореми, виведенні формули. Володіє елементарною формою інтелектуального експерименту;

•           Обмеженість мислення  пов’язана  із  відсутністю системи та методу. Це особливо загострюється при виникненні помилок у мисленні, при отриманні хибних результатів, які старшоклас- ник  не в змозі подолати.


 

Мовлення ускладнюється за змістом та формою завдяки розвитку мислення та  оволодінню всіма   системами (насамперед, лексичною та синтаксичною) рідної та іноземної мов.  Старшокласник на досить високому рівні володіє всіма  видами мовлення (діалогічним і моно- логічним, усним і писемним, зовнішнім і внутрішнім). Це дає  йому можливість точно висловлювати свої думки й переживання. Здійсню- ється перехід від розгорнутого до скороченого внутрішнього мовлен- ня, останнє стає формою існування мисленнєвих дій.

Уява старшокласника відзначається довільністю, що виявляється у здатності планувати свою діяльність і подальший життєвий шлях. Досконалішою стає  репродуктивна уява. За допомогою творчої уяви старшокласник спроможний розробляти складні задуми творчих ро- біт (малюнків, конструювання, творів) та втілювати їх.

У планах на майбутнє важливе місце посідають мрії, які стають конкретними й дієвими.

ВИСНОВКИ про розвиток пізнавальних процесів старшокласника:

–          розумовий розвиток людини в період ранньої юності  вповіль- нюється за темпами, значно ускладнюється і забезпечує фор- мування світогляду;

–          пізнавальні процеси набувають стійкої довільності, інтелекту- альної складності, диференційованості та інтегрованості;

–          юнакам складно спрямовувати свою  пізнавальну активність на навчальний матеріал через  те,  що вони  надто  заглиблені у свої особистісні проблеми;

–          старшокласник володіє складною системою способів  довільно- го запам’ятовування;

–          мислення старшокласника забезпечує оволодіння науковими знаннями;

–          старшокласник  спроможний до  самоосвіти, досягаючи при цьому результатів того ж рівня, що й в умовах навчання.

4. Емоційно-вольова сфера у ранній юності

Емоційна сфера  старшокласників складна та  різнобарвна. Вона стає  більш насиченою та гнучкою порівняно із підлітком, зростає її


 

керованість та контрольованість. Зменшується вміст  афективних ре- акцій, емоційне життя є інтенсивним, хоча  стає  менш бурхливим і більш стабільним. Так, юнаки та дівчата, незалежно від типу  нерво- вої системи, значно стриманіші й врівноваженіші порівняно з підліт- ками (О. В. Кучменко).

Значного рівня розвитку досягають вищі почуття, які зумовлю- ють  цілу  низку потреб: естетичних, інтелектуальних, соціально-мо- ральних. Завдяки високій значущості для  старшокласника спілку- вання на  засадах партнерства у нього  особливо інтенсивно розвива- ються соціальні почуття: емпатія, почуття взаєморозуміння, духо- вної єдності, чуйності тощо.

В емоційному портреті старшокласника все більш помітними ста- ють індивідуально-типологічні особливості. Дозрівання темперамен- ту зумовлює його вплив на процес емоційного життя. Серед школярів чітко вирізняються екстравертовані та  інтравертовані типи. Перші відкрито і виразно демонструють свої переживання, другі  – зовні  ма- лоемоційні, спостерігачу важко визначити їхні  переживання.

У вольовій сфері зростає рівень свідомого самоконтролю, пов’яза- ного із прагненням відповідати вимогам групи. Водночас, рівень са- моконтролю ще нестійкий і ситуативний. У різних ситуаціях один  і той же старшокласник може повестись досить непередбачувано. Бра- кує  старшокласнику і вміння докладати систематичні зусилля при подоланні перешкод, що  виявляється як слабкість волі, залежність від зовнішніх впливів, безвідповідальність, ненадійність, схильність легко і безпричинно ображатися тощо. При нервово-психічних наван- таженнях самоконтроль старшокласника значно знижується.

У старшокласника досить виразно проявляється певний тип  тем- пераменту, основні структури  якого задаються ще  в  підлітковому віці. Рання юність відзначається посиленням інтегральних зв’язків між його  елементами, внаслідок чого полегшується управління  осо- бистістю власними реакціями (В. С. Мерлін). Типологічні особливос- ті нервової системи гостро  проступають у поведінці старшокласника, маючи у крайніх своїх  проявах вигляд акцентуацій, що  виникають на грунті природжених особливостей нервової системи при наявності несприятливих соціальних умов. При  поглибленні акцентуацій вони переходять у патологічні розлади психіки – психопатії (О. Є. Лічко).

Серед старшокласників найчастіше зустрічаються наступні ак- центуації (К. Леонгард).

Застрявання – стан  збудження поєднується з впертістю, недові- рливістю, нетерпимістю до критики й заперечень.


 

Демонстративність –  амбіційність, хизування, хвалькуватість, зухвалість, прагнення будь  що  підкреслити свою  значущість, здат- ність непередбачуваних дій  з метою  привернення до себе уваги ото- чуючих.

Екзальтовані –  легко збуджуються та  піддаються навіюванню, схильні до афектів, до надміру яскравого виявлення емоцій захопле- ності, здивування, натхнення, суму, розпачу. Загострення цих  рис призводить до нерозбірливості молодих людей у знайомствах, схиль- ності до непродуманих, авантюрних вчинків

Тривожні –  постійно очікують небезпеку, боязкі, сором’язливі, нерішучі, поступливі, властива реакція втечі, а не подолання скрут- них  обставин. Замкнутість «тривожних» старшокласників може пе- рерости у хворобливу самоізоляцію або й почуття власної неповноцін- ності тощо.

Поряд з високою емоційною чутливістю та  вразливістю старшо- класників у них  інтенсивно формуються способи  психологічного за- хисту (І. С. Кон).

ВИСНОВКИ про емоційно-вольову сферу людини у ранній юності:

–          емоційна сфера   старшокласників стає   більш насиченою та гнучкою порівняно із  підлітком, зростає її  керованість та контрольованість;

–          емоційне життя юнацтва є інтенсивним, хоча  менш бурхли- вим  і більш стабільним; значного рівня розвитку досягають вищі почуття та  відповідні їм  потреби (естетичні, інтелекту- альні, соціально-моральні);

–          виразності набувають індивідуально-типологічні  особливості емоційної сфери  юнаків;

–          у  вольовій  сфері   зростає  рівень  свідомого самоконтролю, пов’язаного із прагненням відповідати вимогам групи;

–          рівень самоконтролю ще  нестійкий і ситуативний, що створює сприятливий грунту для появи у юнаків акцентуацій характеру.

5. Розвиток самосвідомості старшокласника

Самосвідомість старшокласника  відзначається  егоцентризмом, який відіграє позитивну роль. Він дозволяє молодій людині відкри- ти свій унікальний внутрішній світ, співвідносячи його із зовнішнім


 

світом, спонукає до осмислення свого місця у дійсності й сприяє ста- новленню світогляду.

Важливим фактором формування самосвідомості стає  стать  осо- бистості. Почуття дорослості координується у свідомості старшо- класника із чоловічою чи  жіночою роллю. Інтенсивно розвивається сприймання себе  як особи  певної статі  з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленнями до представників протилежної статі  та відповідними формами поведінки (І. В. Дубро- віна).

Розвиток самосвідомості в цей  віковий період відбувається у та- ких основних напрямах (за В. С. Мерліним):

1) Усвідомлення самототожності (розмежування «я»  – не «я»  та його наступність у часовій особистісній перспективі);

2) «Я»  – суб’єкт діяльності (виникає ще з 3-х років, коли малюк усвідомлює себе як джерело дій,  заявляючи «я сам»);

3)  Усвідомлення своїх  психічних якостей (власної індивідуаль- ності);

4) Засвоєння системи соціально-моральних самооцінок. Формування  особистісної ідентичності  становить  надзвичайно

важливий напрям розвитку самосвідомості старшокласника, для яко- го властива загострена потреба переосмислення свого «Я», пов’язана, по-перше, із різкими й бурхливими змінами зовнішності, появою нових переживань (криза ідентичності, за Е. Еріксоном), а по-друге, із  перспективами життєвого самовизначення та  вибором професії (Г. К. Радчук).

У молодих людей виникає увага до власного тіла  і до змін у ньому, боляче сприймаються будь-які зовнішні недоліки (низький зріст, по- внота, дитячі риси). Вони  намагаються бути  дорослим, насамперед, ззовні.

Посилюється самоспостереження, рефлексія власних пережи- вань, інтерес до внутрішнього світу людини взагалі. Образ «Я» висту- пає у варіантах: реальне «Я»  (яким є тепер), динамічне «Я»  (намага- юсь бути), ідеальне «Я»  (яким слід  бути), фантастичне «Я»  (хотів би бути).

Змінюються критерії самоаналізу. Якщо підліток орієнтується на пошук своїх  неповторних рис,  то юнак – на особливості свого по- ложення серед  інших людей. Глибина самоаналізу залежить від  со- ціальних (тип  навчального закладу, де навчається юнак), індивіду- ально-типологічних (екстраверт, чи інтроверт), біографічних (умови сімейного виховання) факторів.


 

Вдалий пошук свого  «Я»  призводить до самоприйняття особис- тості старшокласника, а невдалий – до самозаперечення, самовідтор- гнення, яку Е.Еріксон назвав «неадекватною ідентичністю». Розви- ток  останньої може йти  за  такими основними напрямками: відмова від  глибокого і довірливого спілкування, уникнення тісних взаємо- відносин з іншими; деформація особистісного часу, неспроможність будувати життєві плани, страх стати дорослим, страх змін; блокуван- ня  реалізації продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізу- вати  свої внутрішні ресурси й зосередитися на якійсь одній, основній діяльності; відмова від  самовизначення і вибір  негативних зразків для наслідування.

Самооцінка у ранній юності  стає більш диференційованою, раціо- нальною, аргументованою і є результатом психічної активності стар- шокласника у таких основних формах:

•           Порівняння досягнутого з очікуваним («я знаю і тому отримав високу оцінку»). Деформація цього  способу  самооцінки про- являється у тому, що юнаки створюють невиправдані штучні ситуації самоперевірки (перестрибнути з даху  на дах  5-ти  по- верхових будинків; стрибати у воду з високої скелі, не знаючи дна і глибини, бешкетування зі зброєю  тощо);

•           Аналіз думок про  себе,  висловлених оточуючими. Дорослі й ровесники користуються різними критеріями оцінювання старшокласників, які іноді  протиставляються – те,  що  схва- люють ровесники, засуджують батьки.

Уявлення про  себе  розрізняється з  узагальненим  образом своїх

одноліток («Ми») як за  змістом, так  і за  системою оцінок. Хлопці вважають себе  менш сміливими, менш комунікабельними та  жит- тєрадісними, ніж однолітки, але  добрішими і з  краще розвинутою здатністю зрозуміти іншу людину. Дівчата ж приписують собі меншу комунікабельність, але  більшу щирість, справедливість та  вірність (І. С. Кон,  В. О. Лосєнков).

У десятикласників нижча дисперсія у  показниках самооцінки, ніж у випускників (І.Ю. Кулагіна). У більшості учнів вона  стабільно висока і порівняно безконфліктна. Переважає оптимістична оцінка себе, своїх можливостей, впевненість переважає над тривожністю. На момент закінчення школи, коли потрібно робити реальний вибір  сво- го майбутнього, не всі учні спроможні зберегти стабільну самооцінку. Частина випускників зберігає оптимістичну, дещо  завищену само- оцінку, в інших самооцінка надмір завищена, охоплює всі  сторони життя, в ній  переплітається реальність з бажаним; треті  (переважно


 

дівчата) мають низьку,  конфліктну самооцінку, невпевнені у  собі, гостро  переживають невідповідність своїх  прагнень наявним можли- востям.

Узагальнена самооцінка відображається у  самоповазі, яка  ста- новить досить стійке утворення, що  змінюється поступово. Уявлен- ня  про  власну самоцінність часто  є перебільшеним. Це  виглядає як юнацька самовпевненість, що  не витримує перевірки реальними справами, і розцінюється оточуючими як хвалькуватість, невміння дотримуватись свого слова.

У протилежному випадку спостерігається знижена самоповага, яка робить людину бездіяльною, невпевненою, самотньою. Такі мо- лоді люди  хворобливо реагують на критику, гумор. У них  переважає екстернальний локус контролю: вважають, що головна причина не- вдач  у тому, що оточуючі не помічають їх позитивних якостей. Для таких учнів сприятливими є ситуації, де можна провити себе з кра- щого боку, досягти успіху.

ВИСНОВКИ про розвиток самосвідомості старшокласника:

–          самосвідомість  старшокласника   відзначається  егоцентриз- мом,  що дозволяє йому  відкрити свій  унікальний внутрішній світ й сприяє становленню світогляду;

–          інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі;

–          загострюється    потреба   переосмислення    свого    «Я»,   що пов’язана із різкими й бурхливими змінами зовнішності, з по- явою нових переживань, з перспективами життєвого самовиз- начення;

–          у юнацтва посилюється самоспостереження, рефлексія власних переживань, інтерес до внутрішнього світу людини взагалі;

–          вдалий пошук свого  «Я»  призводить молоду людину до само- прийняття своєї особистості, а невдалий – до її самозаперечен- ня, самовідторгнення;

–          самооцінка у ранній юності  стає більш диференційованою, ра- ціональною, аргументованою.