ТЕМА 27 РОЗВИТОК ПСИХІКИ  ТА ОСОБИСТОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

ПЛАН

1. Біологічні та соціальні умови психічного розвитку підлітка

2. Криза підліткового віку

3. Самосвідомість – новоутворення особистості підлітка

4. Взаємини підлітка з оточуючими

4.1. Взаємини підлітка з дорослими

4.2. Взаємини підлітка з ровесниками

5. Особливості навчальної діяльності підлітка

6. Розвиток пізнавальних процесів підлітка

Література

1. Баженов В. Г. Воспитание педагогически запущенных подрост- ков. – К.,  1986. – 90 с.

2. Байярд Р.Т., Байярд Д. Ваш беспокойный подросток. – М., 1991.

– С. 27–48.

3. Вікова психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. До- линська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – С. 175–232.

4. Выготский Л. С. Педология подростка // Собр. соч. в 6 т. – М.: Педагогика, 1984. – Т. 4. – С. 5–243.

5. Забродський М. М. Вікова психологія: Навч. Посібник.- Терно- піль, 2005. – С. 71–90.

6. Захаров А. И. Неврозы у детей и подростков. – Л., 1988. – 248 с.

7. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков.

– Л., 1983. – С. 26–30.

8.  Менчинская Н.  А. Проблемы учения и умственного развития школьника. – М.: Педагогика, 1989. – 222 с.

9. Мир детства: Подросток. – М, 1989. – С. 96–114.

10. Отстающие в учении школьники (проблемы психического раз- вития) / Под ред. З. И. Калмыковой, И. Ю. Кулагиной. – М.: Педаго- гика, 1986. – 208 с.

11.  Райс  Ф. Психология подросткового и  юношеского возраста.

– СПб.:  Издательство «Питер», 2000  – 625  с.: ил.  – (Серия «Мастера психологии»)


 

12.  Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся

/ Под ред.  В. А. Татенко, Т. М. Титаренко. – К.:  Рад. школа, 1989. –

128 с.

13. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становления личности. – М.: Мир,  1994. – 319 с.

14.  Психология современного подростка / Под  ред.  Д.  И.  Фель- дштейна. – С., 1987. – 240 с.

15. Савчин М. В., Василенко Л. П. Вікова психологія: Навч. посіб.

– К.: Академвидав, 2006. – 360 с.

16.  Учителям и  родителям о психологии подростка / Под  ред. Г. Г. Аракелова. – М.: Просвещение, 1990. – 304 с.

17.  Фельдштейн Д. И.  Психология воспитания подростка. – М.: Знание, 1978. – 48 с.

1. Біологічні та соціальні умови психічного розвитку підлітка

Хронологічні межі підліткового віку – від  11–12 р.  до 14–15 р. Основний зміст і специфіка цього  віку полягає в переході від дитин- ства  до дорослості всіх  аспектів розвитку –  фізичного, розумового, морального, соціального.

У фізичному розвитку  спостерігаються швидкі й бурхливі зміни, що отримали назву «стрибок росту». Перебудовується весь  організм підлітка, що зумовлено, насамперед, статевим дозріванням. Активі- зація діяльності ендокринної системи зумовлює інтенсивний фізич- ний і фізіологічний розвиток.

Ріст  організму хлопчиків досягає найвищих показників у 13 р. і продовжується до 15–17 рр.  У дівчаток цей  процес розпочинається і закінчується на два  роки раніше. Змінюється м’язово-скелетна сис- тема, зростає фізична сила. М’язова система випереджує у зростанні маси  ріст серця та кістяка, що робить серцево-судинну та опорно-ру- хову системи підлітка особливо вразливими й чутливими до фізичних та розумових навантажень.

Показники розмірів та маси  внутрішніх органів підлітка набли- жаються до показників дорослої людини. Відбувається вдосконален- ня нейронів кори головного мозку, збагачуються асоціативні зв’язки


 

між  різними  ділянками  мозку.  Посилюються гальмівні  процеси. Інтенсивно розвивається друга сигнальна система. Розвиток нервової системи підлітка призводить до посилення розумової активності під- літка, зростання його здатності регулювати свою поведінку.

Водночас, центральна нервова система підлітків перебуває у стані глибоких змін, а тому не відзначається витривалістю. Внаслідок цьо- го підлітки підвищено збудливі, їхня поведінка нестійка, імпульсив- на,  дії  часто  нестримні, безконтрольні, підвищено реактивні.  Тому дорослі повинні особливу увагу приділяти соматичному здоров’ю під- літка, стежити за дотриманням усіх гігієнічних вимог.

Соціальна ситуація розвитку особистості підлітка відзначається суперечливістю і нерівномірністю переходу від  дитинства до дорос- лості.

Головний фактор розвитку особистості підлітка – зростання соці- альної активності. Підліток починає шукати інші сфери  діяльності, крім навчання: гурткові заняття, спортивні секції, дружні компа- нії.  Соціальна активність підлітків спрямована, насамперед, на при- йняття та засвоєння норм, цінностей і способів  поведінки, характе- рних для світу дорослих та стосунків між ними.

Серед умов сучасного життя вирізняються такі, що сприяють ста- новленню дорослості підлітків  (акселерація  фізичного та  статевого дозрівання, інтенсивне спілкування з однолітками, більш рання са- мостійність через  зайнятість батьків, величезний потік різноманіт- ної за змістом інформації тощо), і такі, що гальмують цей процес (за- йнятість тільки учінням при відсутності інших серйозних обов’язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися дітьми, матеріаль- на залежність від дорослих тощо).

Своєрідне поєднання цих  умов  у житті конкретного підлітка зу- мовлює особливості його  переходу до дорослості. Так, у 7-му  класі є учні, які виглядають по-дитячому, а інші – майже по-дорослому. В поведінці підлітка спостерігається поєднання дитячих рис  із про- явами дорослості. До останніх належить серйозне ставлення до на- вчання, інтерес до  моди, до  спілкування з  ровесниками,  допомога вдома  батькам або відмова від неї.

Численні якісні та кількісні зміни в організмі та у психіці підліт- ка кардинально перетворюють його попередні інтереси та взаємини з оточуючими. Все це викликає складні, суперечливі переживання під- літка, що зумовлюють труднощі його виховання та негативні прояви поведінки: впертість, грубість, негативізм, агресивність, дратівли- вість. Згадані прояви свідчать про кризу підліткового віку.


 

ВИСНОВКИ про біологічні та соціальні умови психічного розви- тку підлітка:

–          хронологічні межі підліткового віку – від 11–12 р. до 14–15 р.;

–          перехід від  дитинства до дорослості стосується всіх  аспектів розвитку підлітка – фізичного, розумового, морального, соці- ального.

–          у фізичному розвитку спостерігається «стрибок росту»;

–          розміри та маса внутрішніх органів підлітка наближаються до показників дорослої людини;

–          відбувається вдосконалення нейронів кори головного мозку, збагачуються асоціативні зв’язки  між  різними ділянками мозку, посилюється гальмування;

–          швидкість соматичних змін  призводить до значного наванта- ження на організм підлітка, тому дорослі повинні забезпечити дотримання всіх гігієнічних вимог;

–          головний фактор розвитку особистості підлітка  –  зростання його соціальної активності;

–          відбувається глибока перебудова взаємин підлітка із оточую- чими, що зумовлює кризу підліткового віку.

2. Криза підліткового віку

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, ро- зумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід від  дитинства до дорослості. У всіх  напрямках відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взаємин з дорослими та однолітками, освоєння нових способів  соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розви- тку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та учбової  діяльності.

Причини кризи підліткового віку пояснюються психологами по- різному.

На думку Стенлі Холла, Зигмунда Фрейда, криза підліткового віку біологічно зумовлена і тому є неминучою, виявляючись обов’язково в усіх  підлітків. Ці  психологи аргументують свою  позицію тим, що  в організмі підлітка неминуче відбуваються глибокі перетворення, які впливають на його переживання і психічний розвиток.

Л.  С.  Виготський наголошував на  тому, що  причина кризи під- літкового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання,


 

загальноорганічного розвитку та  соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випередженням статевого дозрівання, має особливо гострий характер.

Певне підтвердження думки Л.С.Виготського отримано в до- слідженнях Маргарет Мід та Рут  Бенедикт, які показали, що криза підліткового віку не  має  обов’язкового універсального  характеру, а залежить від  соціальних умов. Так, дослідниці не знайшли кризи підліткового віку в місцевих жителів острова Самоа  в Океанії, які перебувають на  первинній стадії суспільного розвитку. У підлітків острова спостерігається гармонійний  перехід до  дорослості внаслі- док  відсутності часових розходжень між біологічною та соціальною зрілістю. Щойно дитина досягає фізичної зрілості, вона  проходить обряд  ініціації (вступу в доросле життя), після чого  вважається по- вноправним дорослим членом громади. Це перший тип  переходу від дитинства до дорослості, коли суспільні вимоги до дітей  та до дорос- лих  зближені. Він спостерігається в економічно слабо  розвинених суспільствах. При  другому типі  переходу до дорослості існує  значна розбіжність суспільних вимог до дітей  та дорослих. Саме другий тип має  місце у промислово розвинених суспільствах, в тому  числі і на- шому. Таким чином, дослідження М.Мід  та Р.Бенедикт свідчать про те, що тривалість підліткового віку та наявність кризи визначені кон- кретними соціальними обставинами.

Водночас, дослідження вітчизняних  психологів показують, що криза підліткового віку також не  є обов’язковою для  нашого сус- пільства, а залежить від успіху в перебудові системи взаємин підліт- ка  з дорослими. Криза з’являється тоді,  коли дорослі не змінюють своєї  поведінки у відповідь на появу в підлітків прагнення до нових форм  взаємин з батьками та вчителями (Т. В. Драгунова, Д. Б. Ель- конін).

Батьки й вчителі суб’єктивно пов’язують труднощі виховання не з кризою як такою і не з докризовим періодом, коли розпочинався і відбувався процес руйнування старих психологічних структур, а  з післякризовим періодом (14–15 років) (С. К.  Масгутова). Тобто  для дорослих суб’єктивно найскладнішим є період появи нових і прогре- сивних психологічних структур, які значно змінюють переживання і поведінку підлітка. Дорослі, які звикли до поступових змін  у пове- дінці дитини, виявляються неозброєними перед  раптовими і карди- нальними перетвореннями в поведінці підлітка, не встигають пере- будувати свій стиль спілкування з ним.


 

ВИСНОВКИ про кризу підліткового віку:

–          причина кризи підліткового віку полягає в  неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування;

–          криза підліткового віку не має  обов’язкового універсального характеру, а залежить від соціальних умов;

–          криза підліткового розвитку з’являється тоді,   коли дорослі не змінюють своєї  поведінки у відповідь на появу в підлітків прагнення до нових форм взаємин з ними;

–          дорослі, які звикли до поступових змін у поведінці дитини, ви- являються неозброєними перед  раптовими і кардинальними перетвореннями в поведінці підлітка, не встигають перебуду- вати  свій стиль спілкування з ним.

3. Самосвідомість  – новоутворення особистості підлітка

Зміни у самосвідомості становлять  основні новоутворення у пси- хіці підлітка, який починає усвідомлювати себе як особистість – чле- на суспільства і учасника міжособистісних відносин. Глибокі зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особливу чутливість до  засвоєння норм, цінностей та  способів  поведінки, притаманних світу  дорослих. Відбувається переорієнтація з норм і цінностей дитя- чого  світу  на дорослий, вироблення особистісних утворень, які віді- грають вирішальну роль  в оволодінні дитиною позицією дорослого (Д. І. Фельдштейн).

Підліток не одразу усвідомлює зміни у своїх переживаннях і пове- дінці як прояви дорослості. До кінця підліткового віку виникає цен- тральне новоутворення у самосвідомості підлітка – почуття дорос- лості, що виявляється в прагненні бути  й вважатись дорослим. При цьому почуття  дорослості характеризується  суперечливістю.  Воно не могло  б бути  достатньо сильним, якщо б підліток був однозначно впевненим у своїй дорослості. Він усвідомлює, що не зовсім ще дорос- лий, в нього є багато дитячих рис. Проте він очікує від оточуючих під- тримки свого прагнення, розуміння своїх складних переживань.

Почуття дорослості не зводиться до бажання наслідувати дорос- лих, хоч  це й справді трапляється у поведінці підлітків. Дорослість


 

суб’єктивно пов’язується підлітком не так  з наслідуванням, як з вхо- дженням у світ  дорослих (Д.  І. Фельдштейн). Підліток намагається зайняти місце дорослого в системі реальних стосунків між людьми, тому  для  нього  зовнішні  атрибути дорослості (самостійність, неза- лежність, мужність, сміливість, одяг) важливі, передусім, у зв’язку з цією соціальною позицією.

Провідною діяльністю, в якій формується центральне новоутво- рення особистості підлітка, виступає інтимно-особистісне спілкуван- ня. Воно відзначається такими якостями, як позитивна емоційна за- барвленість, довірливість, рівноправність його учасників. Спілкуван- ня такої якості може розгортатись, як у відносинах з дорослими, так і з ровесниками. Проте  в реальності дорослий набагато гірше готовий до спілкування такої якості, ніж ровесник. Ось чому спілкування з ро- весниками набуває для  підлітка особливої значущості. Там він може повною  мірою  відчувати себе дорослим – самостійним і незалежним.

Підліток усвідомлює своє право  на повагу, самостійність, довіру з боку оточуючих. У нього виникає інтерес до своєї індивідуальності, роздуми про себе.  Джерелом інтересу є прагнення відповідати вимо- гам  оточуючих, усвідомити свої недоліки, що заважають спілкуван- ню (Н. І. Гуткіна). Тому провідна функція самосвідомості підлітка – соціально-регуляторна.

Розвиток  самосвідомості підлітка  особливо інтенсивно відбува- ється у процесі спілкування та взаємодії з ровесниками, які виступа- ють об’єктом порівняння і зразком.

Іншим важливим фактором розвитку самосвідомості є навчальна діяльність. Підліток найкраще усвідомлює свої властивості, пов’язані з навчанням, у процесі якого відбувається систематичне оцінювання поведінки й діяльності учня. Часто самооцінка позитивних якостей і рівень домагань підлітка завищені. Такі підлітки схильні до афек- тів  – емоційних вибухів, зокрема, коли вчитель ставить йому  оцін- ки, нижчі за  очікувані. Водночас, учні  дуже  швидко відгукуються на  доброзичливі звертання, на  позитивні оцінки вчителя. При  пси- хологічно неправильному оцінюванні вчителем діяльності підлітків в останніх виникають недовіра, образливість, підвищена чутливість до будь-яких оцінок. Підлітки гостро  потребують доброзичливої і так- товної  підтримки з боку  дорослих, яка б допомагала втілювати їхні прагнення до самостійності.

Підлітки адекватніше оцінюють інших, ніж себе,  орієнтовані на позитивні якості оточуючих. Поступово вони  навчаються тонко виді- ляти особистісні риси людини – спочатку зовнішні, а потім внутрішні.


 

Підлітки  перебільшено чутливі до  критики з  боку  ровесників. Найбільш важливі для  них  висока оцінка і  добре  ставлення това- ришів, їхнє  схвалення. Якщо підліток не впевнений у позитивному ставленні до себе ровесників, то боїться виглядати не «на  висоті», у нього виникає несміливість, невпевненість.

Для  підліткового віку властиве прагнення до подолання своїх  не- доліків, у зв’язку з яким виникає самовиховання, спроби управління власною поведінкою. Підліток приймає рішення виховати у себе пев- ну рису, або позбутись якоїсь з них, проте  реалізувати своє рішення йому не завжди вдається, оскільки ще немає розвиненої волі.

Дитячі мрії  про  майбутнє у підлітка змінюються роздумами про нього з врахуванням своїх можливостей.

ВИСНОВКИ  про   самосвідомість як  новоутворення особистості підлітка:

–          підліток починає усвідомлювати себе як особистість –  члена суспільства і учасника міжособистісних взаємин;

–          центральне новоутворення у самосвідомості підлітка – почут- тя  дорослості, що виявляється в прагненні бути  й вважатись дорослим;

–          провідною діяльністю, в якій формується центральне новоут- ворення особистості підлітка,  виступає інтимно-особистісне спілкування;

–          провідна функція самосвідомості підлітка – соціально-регуля- торна;

–          для  підлітка властиве прагнення до подолання своїх  недолі- ків, у зв’язку з яким виникає самовиховання.

4. Взаємини підлітка з оточуючими

4.1. Взаємини підлітка з дорослими

Вступ  у  життя дорослих підліток розуміє, насамперед, як нові права у відносинах з дорослим. Внаслідок цього  у підлітка загострю- ється почуття власної гідності, прагнення до рівноправних стосунків без обмежень самостійності. Підліток добивається, щоб дорослий ви- знав  його і поважав.


 

Характер спілкування з  дорослими істотно впливає  на  особли- вості  самооцінки підлітків. Так, лише у 8,3% підлітків, які могли довірливо спілкуватися з батьками, відзначається неадекватна само- оцінка (так  чи інакше вони  недооцінюють себе).  При  домінуванні ж регламентованого спілкування неадекватна самооцінка мала місце у

87,9 % випадків. Стійка самооцінка формується у 79,1 % підлітків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25 % при регламентованому спілкуванні (Г. С. Абрамова).

Перехід до нового  типу  взаємин складний, як для  підлітка, так  і для дорослого. Його гальмують такі моменти:

•           підліток, як і раніше, залишається учнем;

•           цілковита його матеріальна залежність;

•           звичка дорослих контролювати поведінку дитини і страх пе- ред самостійністю підлітка;

•           прояви у підлітка дитячих рис,  відсутність справжньої само- стійності.

Незважаючи на перелічені труднощі, саме дорослий повинен ста-

ти ініціатором змін  у відносинах з підлітком. При  відсутності таких змін  дитина або залишиться непідготовленою до дорослого життя і страждатиме у майбутньому інфантилізмом, або виникатимуть бурх- ливі міжособистісні конфлікти дорослих і підлітка.

Отже, основною причиною міжособистісних конфліктів за  учас- тю підлітка є суперечність між ставленням дорослого до підлітка як до дитини і уявленням підлітка про міру  власної дорослості. Протест дитини виникає у формі неслухняності, грубості, впертості, агре- сивності. Ці ж прояви були  присутні й у попередніх вікових кризах. Проте  у підлітковому віці  вони  мають особливо яскравий, глибокий характер, оскільки можливості підлітка в діяльності й поведінці роз- ширюються. При  неадекватному реагуванні дорослих на конфлікт з підлітком він  стає  відчуженим, безконтрольним, некерованим, від- мовляється від спілкування.

Подолання конфлікту лежить через  знаходження тієї  міри  само- стійності підлітка, яка відповідала б його можливостям, суспільним вимогам до нього  і дозволяла б дорослому впливати на нього. Реко- мендується організація  змістовної співпраці дорослого і підлітка з властивими для  неї  взаєморозумінням, взаємоповагою, взаємодопо- могою.


 

4.2. Взаємини підлітка з ровесниками

Спілкування з ровесниками – особлива і окрема сфера  життя під- літка, надзвичайно важлива для  нього. Ці  відносини будуються на принципах рівності, справедливості й тому  забезпечують оптималь- ні умови для  зміцнення почуття дорослості у підлітка. Основою  для спілкування виступає спільність потреб, цінностей, прагнень, інтер- есів,  переживань.

Суб’єктивне значення для  підлітка сфери  спілкування з одноліт- ками серйозно відрізняється від її оцінки дорослими, особливо вчите- лями (С. К. Масгутова). Самі підлітки вважають свої переживання з цього  приводу найбільш типовими й значущими, тоді як вчителі ду- мають, що підлітків найбільше хвилюють стосунки з ними, а батьки приписують таке ж значення взаєминам у сім’ї.

Внаслідок різної суб’єктивної цінності провідних сфер  взаємин підлітка для  нього самого  і для  дорослих між ними часто  трапляють- ся  суперечки. Зокрема, підліток може знайти компанію одноліток, через  яку він не слухається батьків, вчителів.

Підлітки вбачають у спілкуванні з ровесниками сферу  особистого життя, де кожен діє самостійно і відповідає за свої вчинки. Найваж- ливіша потреба підлітка – прагнення до спільної діяльності з ровесни- ками й бажання бути визнаним, прийнятим товаришем. Слід мати на увазі й ту обставину, що для  підлітків важливо не просто  бути разом з однолітками, вони  прагнуть зайняти в їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім домаганням. Для  одних це бажання бути  лі- дером, для  інших – користуватись авторитетом у якійсь справі, треті намагаються знайти близького друга.

Сказане пояснює, з одного  боку, підвищений конформізм підлі- тків щодо  компаній однолітків і, з другого – їхню  недисциплінова- ність і навіть правопорушення через  невміння домогтися бажаного становища в таких компаніях.

Мотиви спілкування з товаришами проходять певні стадії розвитку:

5 клас – домінує недиференційоване бажання бути серед одноліт- ків, гратися з ними, щось разом робити;

6 клас – основним стає прагнення підлітка зайняти певний статус у колективі;

7–8 клас – виникає потреба підлітка в автономії в групі однолітків та пошук визнання цінності власної особистості в їхніх очах.

Дослідження свідчать, що  саме  фрустрація потреби бути  значу- щим  серед товаришів у багатьох підлітків спричинює найважчі нега-


 

тивні переживання (С. К. Масгутова), призводить до появи девіантної поведінки.

Конфлікти з ровесниками підліток сприймає дуже  болісно, шукає друзів за межами школи, серед  випадкових знайомих. Прагнучи за- воювати визнання, демонструє свою індивідуальність, але не завжди вдало  і прийнятно. Найбільше підлітки цінують такі якості один  од- ного,  як товариськість, кмітливість і знання, сміливість, самоволо- діння.

Популярність підлітка у класі забезпечується:

•           наявністю позитивних якостей, які клас цінує;

•           ціннісною єдністю підлітка і класу;

•           адекватною або ледь зниженою самооцінкою.

Статус підлітка у класі змінюється порівняно із молодшим школя- рем. Учні, які раніше були популярними на підставі рівня успішності й поведінки, тепер  перестають бути такими. Учні, які користувались авторитетом серед  однокласників, втрачають його,  якщо діють  з по- зиції наказів, зверхньо.

У процесі спілкування з однолітками у підлітка активно форму- ються моральні норми, характерні для  відносин між дорослими – на основі   «кодексу товариськості», де  високо цінуються повага,  рів- ність, відданість, чесність і засуджуються недотримання домовленос- тей,  відмова у допомозі, егоїзм, жадібність, прагнення до переваги, приниження інших, відсутність власної думки, невміння постояти за себе. Розвивається вміння підлітків орієнтуватись на вимоги товари- шів, здатність до взаєморозуміння.

Особливого значення  набуває дружба.  Підлітки  прагнуть  дру- жити з тими, хто  користується повагою, авторитетом, вирізняється своєю індивідуальністю (знаннями, сміливістю, дорослим виглядом і манерами, самостійністю тощо).

Відбувається пошук друга. Спочатку коло  претендентів на звання друга досить широке, суперечливе, строкате і нестійке. Для  здійснен- ня вибору важливими факторами є спільність захоплень, зближення інтересів, взаєморозуміння. Дружба впливає на розвиток особистості підлітка, виконуючи такі функції:

•           виступає джерелом виникнення нових інтересів;

•           розвиток самооцінки і самовдосконалення на основі  того,  що товариш слугує зразком;

•           забезпечує досвід взаєморозуміння і взаємопідтримки;

•           можливість висловлення своїх думок, мрій, планів і порівнян- ня їх з товаришами;


 

•           формування переконань у дискусіях та в обговореннях;

•           формування рефлексивного ставлення до взаємин;

•           формування ідеалу дружби;

•           пізнання внутрішнього світу свого та інших людей;

•           набуття вмінь впливати на поведінку іншого;

•           оволодіння практикою особистих взаємин.

Окремо слід  зупинитись на розвитку взаємин між хлопчиками і дівчатками.

У 5–6  класах позначається нерівномірність розвитку хлопчиків і дівчаток. Виникає інтерес до протилежної статі  й до власної зовніш- ності. У хлопців інтерес до дівчат проявляється у зачіпанні дівчат, глузуванні. Тобто інтерес поєднується з відчуженістю.

У 6–7 класах підлітки обговорюють питання «хто кому подобаєть- ся», характерні обмін  «новинами» особистого змісту, довірливі роз- мови з друзями.

У 7–8  класах виникають різностатеві мікрогрупи, дружба дівчат і хлопців. Характерні страждання від  байдужості однолітка проти- лежної статі, який викликав інтерес, подобається; страх перед відмо- вою того,  хто подобається. Хлопці й дівчата влаштовують побачення, спільно проводять дозвілля.

У різностатевих відносинах формується спостережливість, увага до внутрішнього світу людини, проникливість, бажання бути кращим.

Таким чином, у підлітковому віці спілкування з ровесниками має величезне значення для формування особистості.

ВИСНОВКИ про взаємини підлітка з оточуючими:

–          у взаєминах із  дорослими у підлітка загострюється почуття власної гідності, прагнення до рівноправних стосунків;

–          дорослий повинен стати ініціатором змін  у взаєминах із під- літком;

–          основною причиною міжособистісних конфліктів  є  супереч- ність між ставленням дорослого до підлітка як до дитини і уяв- ленням підлітка про міру  власної дорослості;

–          подолання конфлікту  лежить  через   знаходження тієї   міри самостійності підлітка, яка відповідала б його  можливостям, суспільним вимогам до нього  і дозволяла б дорослому вплива- ти на нього;

–          спілкування з ровесниками – особлива і окрема сфера  життя підлітка, надзвичайно важлива для розвитку його особистості;

–          найважливіша  потреба підлітка –  прагнення до  спільної ді- яльності з ровесниками й бажання бути визнаним, прийнятим товаришем.


 

5. Особливості навчальної діяльності підлітка

Ускладнення змістовного боку  знань вимагає від  учнів і доско- наліших способів  їх здобуття. Зростає рівень абстрагування і уза- гальнення, формуються системи прямих і зворотних логічних опе- рацій, міркувань і умовиводів, які стають більш усвідомленими, об- грунтованими й логічно досконалішими.

Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на ко- ристь останніх. Відбувається перехід зовнішніх дій  у  внутрішній, мислений план, формуються розумові дії, виступаючи компонентами вмінь учитись. Якісних змін  зазнає і мотивація учіння підлітків.

У підлітковому віці  спостерігається зниження успішності, інтер- есу до учіння. Причини цього явища:

•           школа приваблює не стільки навчальною діяльністю, скільки можливістю спілкування з ровесниками;

•           розширюється коло  джерел інформації, життєвих зв’язків;

•           нові  вимоги в середній школі – поява нових вчителів, зроста- ють вимоги до самостійності в навчальній діяльності;

•           внаслідок актуалізації  професійного вибору підліток поділяє навчальні предмети на «важливі і неважливі».

Ставлення підлітка до  навчання переважно залежить від  особи вчителя, тому диференціюється щодо різних предметів, які учень  по- діляє на  «цікаві і нецікаві». В особі  вчителя учні  цінують ерудова- ність, справедливість, доброзичливість, тактовність, вміння органі- зувати роботу учнів. Зміна вчителя в класі призводить до зміни став- лення учнів до відповідного предмету.

Учіння для  підлітка набуває особистісного змісту, перетворюєть- ся у самоосвіту. Це проявляється у наступних фактах.

•           Зміст учіння розширюється, виходить за межі шкільної про- грами за власною ініціативою підлітка. У класі вирізняються здібні учні, які не працюють на уроці, а цікавляться позапро- грамовим матеріалом з  предмету, яким  оволодівають само- стійно. Виникають захоплення, де необхідні самостійно набуті знання: електроніка, радіо, шахи, фотографія.

•           З’являються  мотиви професійної підготовки, незадоволеність власними  знаннями;  мотиви  обов’язку,  відповідальності та


 

престижу без зв’язку з пізнавальною мотивацією не забезпечу- ють високих учбових успіхів.

•           Оволодіння основами наук (математика, фізика,  хімія),  які вимагають достатнього інтелектуального розвитку і самостій- ної навчальної роботи.

ВИСНОВКИ про особливості навчальної діяльності підлітка;

–          зміст навчальної програми значно ускладнюється, що вимагає від учнів досконаліших способів  здобуття знань;

–          відбувається перехід зовнішніх дій  у внутрішній, мислений план;

–          спостерігається зниження успішності, інтересу до учіння;

–          учіння для  підлітка набуває особистісного змісту, перетворю- ється на самоосвіту.

6. Розвиток пізнавальних процесів підлітка

У підлітковому віці пізнавальні процеси зазнають важливих змін, наближаючись у своїх  параметрах до «дорослого» рівня. Зокрема, дістають подальшого  розвитку  специфічно людські,  соціально зу- мовлені види  пізнавальних процесів: довільна та  внутрішня увага, спостережливість, теоретичне мислення, словесно-логічна пам’ять, мовлення, уява. Вдосконалюється регульованість пізнавальних про- цесів, свідоме ставлення підлітка до їх використання при  вирішенні складних навчально-пізнавальних задач.

Важливий вплив на  пізнавальну сферу  підлітка справляє мис- лення, внаслідок чого  відбувається інтелектуалізація пізнавальних процесів. Сприймання супроводжується пошуком, міркуваннями. Пам’ять побудована на аналізі та розумінні матеріалу і спирається на використання прийомів запам’ятовування.

Увага підлітка стає необхідним компонентом його вмінь вчитись. Виробляється свідоме зосередження на  певних об’єктах, що  відзна- чається тривалістю та  стійкістю щодо  відволікань. Зростають мож- ливості розподілу та переключення уваги, обсягу та її концентрації. Це стосується не тільки зовнішньої, але й внутрішньої уваги, яка осо- бливо важлива для оволодіння значним за обсягом теоретичним мате- ріалом. Показники уваги підлітка можуть бути досить високими, але залежать від  його  особистого стану, яким йому  не завжди вдається


 

керувати. Такими ситуаціями, що  утруднюють всю  пізнавальну ді- яльність підлітка є навчальні випробування, коли підвищується рі- вень мотивації, зростає тривожність тощо.

Розвиток уваги в цьому віці  безпосередньо пов’язаний з форму- ванням наполегливості, а її зростаюча довільність є прямим проявом вольової активності підлітка.

Відчуття і сприймання. Відчуття і сприймання виступають по- чатковим етапом у процесі засвоєння знань. Це  сприяє їх  тіснішим зв’язкам з мисленням підлітка, яке супроводжує процес первинного ознайомлення з навчальним матеріалом. Вчитель навчає учнів осмис- лювати матеріал вже  у ході  його сприймання, намагається подавати його  доступно, пояснювати незрозуміле. Образи  сприймання стають повнішими, детальнішими і змістовнішими. Все це призводить до трансформації процесів відчуття та сприймання у цілеспрямовані сенсорно-перцептивні дії.

Подальшого розвитку зазнає цілеспрямоване сприймання – спо- стереження, яке характеризується планомірністю, послідовністю і систематичністю, включаючи розумові операції зіставлення, порів- няння, узагальнення і класифікації сприйманих об’єктів.

Пам’ять.   Поступове  накопичення   знань   учнями   спираєть- ся  на  зростання обсягу пам’яті.  Таке   зростання  відзначається  не лише кількісними показниками, але  й якісним перетворенням ма- теріалу, що  зберігається у пам’яті. Він  набуває згорнутості, значно зростає його  інтегрованість із  минулим досвідом учнів. Робота над запам’ятовуванням носить інтелектуальний характер, що  водночас забезпечує і розуміння матеріалу. Отже, швидко формується смисло- ва логічна пам’ять.

Зростає кількість школярів,  які застосовують прийоми опосеред- кованого запам’ятовування.  Збільшується  число   таких  прийомів, а їх  використання стає  щораз усвідомленішим, довільнішим і ціле- спрямованішим.

Мислення. Найсуттєвішою зміною мислення підлітка є набуття останнім якостей теоретичності, формальності, рефлексивності.

Мислення підлітка активне, самостійне, творче, що дозволяє ви- користати його  як засіб  пошукової діяльності, спрямованої на  піз- нання нового. Підліток набуває здатності виробляти гіпотетично-де- дуктивні міркування – тобто робити умовиводи на основі  висунутих гіпотез. Розвиваються вміння, необхідні для  розумових експеримен- тів,  для  теоретичного розв’язання задач на основі  певних припущень тощо.


 

Специфікою цього  рівня мислення є й те, що його предметом стає не лише розв’язання зовнішніх задач, а й сам процес мислення, тобто воно стає рефлексивним.

Уява підлітка відіграє важливі функції, як у його навчальній ді- яльності, так  і в особистому житті.  У навчальній діяльності функ- ціонує репродуктивна та  продуктивна уява. Значно розширюється зміст її  образів, що  зумовлено значним обсягом та  різноманітністю навчального матеріалу. Вміння користуватись образами репродук- тивної уяви дозволяє підлітку краще відтворювати засвоєний мате- ріал. Це сприяє більшій диференційованості та точності образів уяви, які до того ж  піддаються оцінці підлітка та неодноразовому внесен- ню змін  та уточнень. Така психічна діяльність над побудовою образів уяви свідчить про довільність цього процесу, його поступове перетво- рення на особливі імажинативні дії.

Збагачується арсенал способів  створення образів уяви, провідним серед яких стає мовлення, особливо внутрішнє.

Продуктивна уява підлітка виявляється у творчих видах навчаль- них  завдань. Урізноманітнюються її види  за змістом образів: техніч- на, художня, наукова.

Важливу роль в особистісному житті підлітка починає відігравати мрія, яка творить образи бажаного майбутнього і впливає на визна- чення життєвих планів підлітка.

Мовлення.  У підлітковому віці  продовжується процес оволодін- ня рідною мовою  в її основних функціях: спілкування, пізнання, са- мовираження. Внаслідок засвоєння теоретичних знань з  «мовних» предметів у підлітка розвивається свідоме ставлення до користуван- ня мовою, розширюється розуміння значення та законів рідної мови на основі  порівняння її з іноземною.

Основним у цьому віці  є вдосконалення мовлення як засобу  спіл- кування. Посилюється інтерес до оволодіння засобами виразності мовлення, необхідними для  відстоювання власної думки, доведення своєї правоти чи спростування позиції товариша. Значно зростає лек- сичний запас, поповнюючись науковими термінами, словами на по- значення абстрактних понять та  якостей міжособистісних взаємин, психічних станів, індивідуальних особливостей людей.

Вдосконалюється писемне мовлення підлітків, наближуючись до літературної мови, формується здатність адекватніше висловлюва- ти абстрактні думки. Розвивається чутливість до художнього слова, часто виникає потяг до написання віршів, щоденників. Мовні дії ста- ють більш контрольованими. Зменшується кількість зайвих вставок


 

(«ну», «от», «значить» та ін.). Водночас, у підліткових мікрогрупах формується своя  особлива «мова», яка страждає лексичною обмеже- ністю, наявністю жаргонних слів і призначена для збереження групо- вих «таємниць».

Мовлення підлітка, як і інші пізнавальні процеси, розвивається під  впливом мислення, що  знаходить виявлення у  нагромадженні досвіду активного використання різноманітних мовних категорій, ускладненні граматичної й синтаксичної форм  мовлення, в особли- вій  ролі  внутрішнього мовлення, як засобу  мислення та  підготовки до спілкування. Мовлення стає контекстним, все менше пов’язаним з конкретною ситуацією, хоч елементи ситуативності ще зберігаються.

ВИСНОВКИ про розвиток пізнавальних процесів підлітка:

–          найбільш помітного розвитку зазнають специфічно людські, соціально зумовлені види  пізнавальних процесів (довільна та внутрішня увага, спостережливість, теоретичне мислення, словесно-логічна пам’ять, мовлення, уява);

–          вдосконалюється керованість й регульованість пізнавальних процесів, свідоме ставлення підлітка до їх використання при вирішенні складних навчально-пізнавальних задач;

–          важливий вплив на пізнавальну сферу  підлітка справляє мис- лення, внаслідок чого  відбувається інтелектуалізація  пізна- вальних процесів.