ТЕМА 25 ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО СИСТЕМАТИЧНОГО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ

ПЛАН

1. Соціальна ситуація розвитку дитини при переході із дитячого закладу в школу

2. Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання

3. Пізнавальна готовність дошкільника до систематичного навчання

4. Вольова готовність дитини виконувати вимоги школи

5. Емоційна готовність дошкільника до входження у систему взаємовідно- син шкільного середовища

Література

1. Артемова Л. В. Вчись  граючись. Навколишній світ у дидактич- них іграх дошкільнят. – К.: Томіріс, 1995. – 112 с.

2. Богуш А. М. Речевая подготовка детей  к школе. – К.:  Рад. шко- ла, 1984. – 176 с.

3. Буре Р. С. Готовим детей к школе. – М.: Просвещение, 1987. – 96 с.

4.   Воспитание  и  обучение  детей   6-го   года   жизни  / Под   ред. А. А. Парамоновой, О. С. Ушаковой. – М.: Просвещение, 1987. – 160 с.

5.  Воспитание нравственных чувств у старших дошкольников / Под ред. А. М. Виноградовой. – М.: Просвещение, 1989. – 96 с.

6. Завтра в школу / Під заг.  ред. В. К. Котирло. – К.:  Рад. школа,

1977. – 128 с.

7. Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение стар- ших дошкольников. – К.: Рад школа, 1986. – 152 с.

8.  Котирло В. К. Початковий період у навчанні школярів. – К.:

«Знання». – № 7. – 1985. – 48 с.

9. Кравцова Е. Е. Психологические проблемы готовности детей  к обучению в школе. – М.: Педагогика, 1991 – 152 с.

10.  Тренируйте ум детей  / Сост.  Ю. В. Гильбух, В. А.  Георгиев- ская. – К.: Рад. школа, 1983. – 72 с.

11.  Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. –  М.:  Изд. центр

«Академия», 1997. – С. 299–307.


 

1. Соціальна ситуація розвитку дитини при переході із дитячого закладу в школу

Перехід до шкільного навчання докорінно змінює весь спосіб жит- тя  дитини. У цей  період в  її  життя входить навчання –  діяльність обов’язкова, відповідальна, що потребує систематичної організованої праці. Ця  діяльність ставить перед  дитиною задачу послідовного, ці- леспрямованого засвоєння знань, узагальнених і систематизованих в основах наук, що передбачає зовсім іншу, ніж у дошкільному дитин- стві, структуру її пізнавальної діяльності. З боку  суспільства дитину починають розглядати як людину, що  вступила на  першу сходинку громадянської зрілості (О. М. Леонтьєв, Л. І. Божович, Д. Б. Ельконін).

У дитини з’являються обов’язки, які покладає на неї суспільство. Вона несе за свою навчальну діяльність серйозну відповідальність пе- ред школою і батьками. Ці обов’язки, від виконання яких будуть  за- лежати майбутнє місце дитини в житті, її суспільна функція і роль, а звідси і зміст усього подальшого життя.

Разом з новими обов’язками школяр отримує нові  права: на сер- йозне  ставлення оточуючих до своєї  навчальної праці; на робоче  міс- це, необхідне для  його занять, на час,  на тишу, на відпочинок, на до- звілля, на схвалення за навчальні успіхи.

Але для того, щоб у дитини виникла внутрішня позиція школяра, необхідна певна ступінь готовності – рівень її психічного розвитку. Основи  тих  якостей, що повинні формуватися в той чи інший період життя дитини, закладаються раніше, на попередньому віковому ета- пі. Формування нових психічних утворень, якщо воно не підготовле- но в ході  попереднього розвитку, йде вкрай важко. Період, особливо сприятливий для  формування тієї  чи іншої функції, якості, власти- вості, носить назву сензитивний.

Так,  основний словниковий запас у  людини формується у  віці до 12 років. На  знанні сензитивного періоду засновані рекомендації вчити іноземній мові в дитячому віці. Дошкільний вік є сензитивним періодом для  формування багатьох здібностей і якостей дитини, що входять у число  необхідних передумов формування навчальної діяль- ності.

Підготовка дітей  до школи як цілеспрямований процес здійсню- ється в дошкільних установах відповідно з їхньою програмою, а та- кож у родині, де вона реалізується по-різному.


 

Там, де вчителі початкових класів підтримують тісний зв’язок з дошкільними установами і попередньо знайомляться  з майбутніми учнями, значно менше часу  потрібно для  взаємної адаптації, вища успішність у першому півріччі. Такі показники досягаються за раху- нок більш досконалого знання педагогом кожної дитини, її сильних і слабких сторін і врахування цього у своїй роботі.

У психологічній готовності до навчання виділяють такі компонен- ти:  мотиваційна; розумова чи пізнавальна; вольова; емоційна готов- ність. Однак  психологічна готовність не зводиться до простої сукуп- ності її компонентів, а складає єдине ціле. У випадках неготовності до навчання в школі кожен з цих  компонентів може потребувати свого формування. Тоді говорять про мотиваційну, вольову та ін.  неготов- ність, чим  підкреслюється основна проблема, що негативно впливає на інші складові цього утворення.

Підготовка дитини до школи забезпечується спільними зусилля- ми педагогів дошкільної установи і батьків. Задача дитячого садка – розкрити батькам значення дошкільного періоду в загальному розви- тку  дитини, розповідати їм,  як формувати потрібні якості й звички. Кожна родина в міру  своїх  можливостей знайомить дитину з навко- лишнім світом, дає певні  знання, тобто бере на себе важливі функції у підготовці до школи. Від того,  як вона  це робить, багато в чому  за- лежить успіх майбутнього навчання.

Батьки, що хочуть навчитися організовувати керівництво розви- тком свого  сина  або доньки, позитивно відзиваються на  пропозиції й зауваження вихователів, враховують їх у родинному вихованні. У таких родинах вдається правильно організувати спілкування, добре підготувати дитину до шкільного життя.

ВИСНОВКИ про  соціальну ситуацію розвитку дитини при  пере- ході із дитячого закладу в школу:

–          невідповідность між старим «дошкільним» способом  життя і новими можливостями дітей, що вже  випередили його – голо- вна суперечність, що виступає джерелом розвитку особистості дитини;

–          вчитель є максимально авторитетною для дитини людиною;

–          оцінка і успіх у навчанні стають головним критерієм у став- ленні одноліток один до одного і визначають положення дити- ни в класі;

–          учбова  діяльність соціально значуща, обов’язкова для  всіх  ді- тей,  підпорядкована строгому розпорядку.


 

2. Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання

Розглянемо повніше зміст кожної складової загального поняття психологічної готовності до шкільного навчання.

Під мотиваційною готовністю розуміють бажання вчитися, став- лення до школи і навчання як до серйозної діяльності. Дитина при- ходить у школу з певною мотивацією. Що  являє собою її структура в цьому віці? В ній  вирізняються пізнавальні й  соціальні мотиви. Пізнавальні мотиви пов’язані із самим змістом і процесом навчання. Соціальні мотиви породжуються різноманітними соціальними вза- єминами дитини з іншими людьми. Це  прагнення до схвалення,  до підтримки дорослих, до завоювання авторитету серед однолітків, ба- жання зайняти «позицію школяра». У молодших школярів соціальні мотиви займають настільки значне місце, що здатні визначати пози- тивне ставлення дітей  навіть до діяльності, позбавленої для  них  без- посередньої привабливості, інтересу.

Розвиток мотивації шкільного навчання передбачає формування уявлень дошкільника про те, яким буде навчання в школі, знань про те,  яким буде його  завтрашній день  і підготовку дитини до нього  як до радісної події. Тому дорослим потрібно з’ясувати зміст і характер стихійних уявлень дитини про школу та коригувати їх.

Ось характеристика першокласника з недостатнім рівнем мотива- ційної готовності:

«В. на уроках неуважна, часто відволікається. Її інтереси суто ди- тячі: любить гратись і шукає для цього найменшу можливість. Навіть під час уроку хоче погратись з ручкою, чи пензликом, лінійкою. Час- то приносить на уроки різні іграшки: лялечки, картинки, іграшко- вий посуд та одяг. Вона ще не розуміє, що навчання в школі вимагає іншого ставлення, ніж тоді,  коли вона була в дитячому садку.

Не розуміє всієї  складності і відповідальності шкільного життя. Замість того, щоб писати в зошиті – малює. На зауваження не реагує. Взагалі, на уроках робить не те,  що потрібно робити, а те,  що їй за- хочеться. Коли  в неї щось не виходить, ставиться до цього безвідпові- дально. Якщо не встигає закінчити завдання, не хвилюється. Вчить- ся посередньо.»

Для  формування в дошкільників правильного уявлення про шко- лу в розпорядженні вихователів і батьків безліч простих і доступних


 

засобів: читання книг про школу, знайомство з деякими правилами поведінки учня, відвідування школи. Можна розповісти дітям про те, як зміниться їхнє  життя, коли вони стануть школярами: учень  пови- нен  щодня ходити в школу, виконувати в класі і вдома  ті завдання, що задає вчитель. Щоб добре вчитися, потрібно бути уважними, дис- циплінованими, акуратними.

Застосовується і прийом аналізу дитячих робіт. Не  слід  обмеж- уватися загальною оцінкою «добре» – «недобре». Особливу увагу по- трібно приділяти тому, як виконане завдання, діти  повинні знати, за  якими критеріями дорослий оцінює їх.  Наприклад: акуратність, своєчасність, творчий підхід, засвоєння необхідних технічних нави- чок, умінь; старанність, цілеспрямованість, наполегливість, само- стійність, уважність тощо. Будь-яке досягнення чи промах дитини не повинні залишатися непоміченими.

Формуванню позитивного ставлення до школи допомагають і різ- ні режимні процеси, що привчають дитину до самостійності, дисци- плінованості. Під час екскурсій, прогулянок можна підкреслити, що вести себе потрібно, як майбутнім учням. Варто домагатися того, щоб дитина все встигала робити вчасно, мала постійний режим дня.

Таким чином, вихователь або батьки під  час  роботи  з дітьми, у спілкуванні з ними проводять аналогію між школою та дитячим сад- ком, добиваючись при  цьому, щоб знання дітей  були  пронизані світ- лим почуттям очікування зустрічі зі школою.

Під час екскурсій у школу важливо познайомити дітей  не тільки зі шкільним обладнанням, але й розкрити режим життя учнів. За до- мовленістю з вчителем можна побувати на шкільному уроці, позна- йомитися з черговими, класним куточком, газетою.

Важливе значення в ігровій діяльності дошкільника займають ігри  «У школу». Аналіз гри  «В школу» – надійний засіб  прояву ди- тячих уявлень. Як  показали дослідження психологів, центральним моментом гри у дітей  дошкільного віку завжди стає  те, що є для  них найбільш важливим,  найбільш істотним у  події, яка розігрується. Найбільш важливі моменти діти  зображають найбільш розгорнуто, реалістично, емоційно. Зміст гри, що виступає для граючих як друго- рядний, зображується скупо, згорнено, іноді  може набувати умовної форми.

Як  показують експерименти, організувати гру  «В  школу» з  ді- тьми  4-5 років дуже  важко. В їх грі «урок» триває декілька хвилин, головне у школі – перерва. По-іншому виглядає гра в школу 6–7-річ- них  дітей. Вони  охоче  й швидко приймають тему  гри. Як  правило,


 

всі  учасники хочуть бути  учнями. Урок  посідає центральне місце і наповнений типовим учбовим змістом: написання паличок, літер, цифр. Усе,  що  не  стосується навчання,  згорнуте до мінімуму. Так, один  хлопчик у ролі  вчителя під час «перерви» так  і не вийшов з-за столу, зобразивши всю перерву в мовному плані: «От я вже  пішов, от я прийшов, от уже пообідав. Тепер давайте знову  займатися». Ці спо- стереження переконують нас у тому, що центральним у прагненні до школи в 6-7-річних дітей  є саме навчання з отриманням характерних для нього результатів. У мотиваційній готовності дошкільника до на- вчання переплітаються дві основні потреби, що рухають його психіч- ний  розвиток: пізнавальна потреба, яка найбільш повно  задовольня- ється в навчанні, і потреба у соціальних відносинах, характерних для статусу школяра.

Прагнення до школи тільки заради зовнішніх атрибутів свідчить про неготовність дитини до навчання.

Інший аспект мотиваційної готовності – формування пізнаваль- ної активності дітей.

Пізнавальна потреба закладена в дитині самою  природою. Але  її можна розвинути або загальмувати вихованням. Дошкільний вік  є сензитивним періодом для  розвитку пізнавальної потреби. Тому  так важливо в цей час активно підтримувати будь-які прояви природного потягу дітей  до пізнання.

Помилками у вихованні пізнавальних мотивів є:

–          ігнорування дорослими прагнення дитини до пізнання нового;

–          завдання формування мотивації перекладається на школу. До способів  виховання пізнавальної активності належать:

–          створення сприятливого емоційного фону (повноцінне спілку- вання з дорослим, залучення дитини до кола інтересів роди- ни);

–          підтримка бажання дитини задавати питання, що виявляєть- ся  як схвалення, доброзичливість, уважність, повага, готов- ність відповісти;

–          пізнавальні бесіди з дітьми;

–          використання ігор.

Наявність пізнавальної потреби є головною умовою того,  щоб  у дитини не виникло неприязне ставлення до навчання, яке створює багато важких проблем для батьків, учнів і вчителів. Від того, як у до- шкільному віці  розвивалася пізнавальна потреба, чи знаходила вона достатні умови для задоволення, значною мірою залежить пізнаваль- на чи розумова готовність до навчання в школі.


 

ВИСНОВКИ про мотиваційну готовність дошкільника до навчан- ня у школі:

–          мотиваційна готовність полягає у бажанні дитини вчитися, її ставленні до школи і навчання як до серйозної діяльності;

–          структура мотиваційної готовності включає пізнавальні й со- ціальні мотиви при провідній ролі останніх;

–          розвиток мотиваційної готовності дитини до  шкільного на- вчання  передбачає формування правильних  та  різнобічних уявлень і знань дитини про школу, про шкільні вимоги; емо- ційно-позитивного ставлення до майбутнього навчання та роз- виток пізнавальної активності дітей;

–          педагогічними засобами формування готовності дошкільника до навчання у школі є читання книг про  школу, знайомство з  деякими правилами поведінки учня, відвідування школи; прийом аналізу дитячих робіт  дорослим спільно з вихованця- ми; ігри  «У школу».

3. Пізнавальна готовність дошкільника до систематичного навчання

Основний критерій пізнавальної готовності не тільки і не стільки в резерві знань і уявлень. Готовність до шкільного навчання з боку ін- телектуального розвитку дитини полягає у рівні розвитку пізнаваль- них процесів, у якісних особливостях дитячого мислення. З цього по- гляду бути  готовим до шкільного навчання означає: вміти виділяти істотне; порівнювати, бачити подібне й відмінне; міркувати, знаходи- ти причини явищ, робити висновки.

Перераховані вище вміння лежать в основі  виділення дитиною предмета свого пізнання і прийняття нею навчальної задачі. Навчати цим вмінням слід на основі розвитку пізнавальних процесів – пам’яті, сприйняття, мислення, уяви. Починається ця  робота  з розвитку від- чуттів і сприйняття. Дітей знайомлять з такими властивостями пред- метів, як форма, розмір, колір, смак, запах. Важливо показувати залежність між властивостями предмету: колір плоду  – ознака його зрілості, форма предмета говорить про можливість його використан- ня  в практиці (кругле колесо котиться). У старшому дошкільному


 

віці  дитина може розв’язувати задачі, оперуючи образами, без участі практичних дій. Така форма мислення називається наочно-образною. Для  її розвитку велике значення мають продуктивні види  діяльності

– конструювання, малювання, ліплення, робота  на природі. Тут роз- вивається вміння дитини уявляти кінцевий результат і етапи його втілення, вміння планувати свою роботу і діяти відповідно з планом.

У книзі «Тренируйте ум детей» (Гільбух Ю. В., Георгієвська В. А.) для  дошкільників пропонується ціла серія цікавих завдань у  виді карток. Наприклад, завдання на виключення зайвого предмета з гру- пи «груша, яблуко, слива, вишня, капуста»; чи на знаходження в де- кількох предметах спільного елементу; чи на пошук пари до певного предмета. За  мірою  зацікавленості дитини в таких завданнях, пра- вильністю і усвідомленістю виконання можна робити висновок про рівень розумового розвитку.

Основна  умова розвитку мислення дошкільника, як і розвитку його  особистості в цілому – спілкування з дорослим. Стандартними причинами, що  ведуть до відставання в розвитку, є: наявність кон- фліктів у сім’ї, сімейний алкоголізм, дефіцит спілкування. Необхід- но забезпечити, щоб спілкування з дорослими було  повноцінним і у кількісному, й у якісному відношенні – в інтелектуальному і емоцій- ному значенні. У спілкуванні з дорослим формується той запас знань, з яким дитина повинна приходити в школу. Сюди входить:

1.  Знайомство  дошкільників із  простими  фізичними явищами. Головне – формувати уявлення про  основні властивості руху  в про- сторі, розкривати в доступній формі загальну залежність будови  тіла тварин та їхньої поведінки від умов їхнього існування (чому заєць зи- мою білий, чому їжак узимку спить, навіщо смуги на хутрі в тигра).

2. Інший напрямок формування знань – уявлення  про події і яви- ща суспільного життя.  Варто  розкривати дітям спільний, колектив- ний  характер праці, уявлення про  взаємодопомогу, гуманність, па- тріотизм. Це основа  всієї  системи перших уявлень дошкільників про суспільство. Розкриваються ці загальні ідеї в конкретних розповідях дітям про життя і дружбу дітей, про працю і професії дорослих, про видатних людей, героїв, про традиції й свята нашого народу.

Колективний характер праці розкривається на основі  конкретно- го ознайомлення з різними видами людської праці. Дітям доступні такі закономірності:

–          усе, чим ми користуємось – речі, продукти, машини. – створю- ються працею людини;

–          працює кожен, щоб зробити щось корисне іншим людям;


 

–          праця – почесний обов’язок людини;

–          люди   працюють разом,  роблячи одну  справу,  допомагають один одному;

–          результати праці залежать від  ставлення кожної людини до своїх обов’язків;

–          машини, техніка полегшують працю людини.

Розкриваючи дітям певну  систему знань, важливо йти  від  цен- трального вихідного поняття, конкретизуючи його на різних прикла- дах. Важливо не тільки дати систему знань, але й показати, як дорос- лий  ставиться до них.

3. Знання  елементів грамоти  включає вміння звукового аналізу, вміння бачити відразу дві  букви. Математична підготовка включає формування певних уявлень (про кількість, кількісні відношення, дії рахунку, про задачу, величини, їхнє  вимірювання).

Отже, розумова готовність включає, з одного  боку, певний рівень розвитку сприйняття, пам’яті, мислення; з іншого –  певний запас знань про навколишній світ.

ВИСНОВКИ про пізнавальну готовність дошкільника до система- тичного навчання:

–          готовність до  шкільного навчання з  боку  інтелектуального розвитку дитини полягає, по-перше у  рівні розвитку пізна- вальних процесів, у якісних особливостях дитячого мислення; по-друге, у запасі знань про дійсність;

–          важливими  складовими  пізнавальної  готовності дитини  є вміння виділяти предмет свого пізнання і приймати навчаль- ної задачі;

–          формування пізнавальної готовності грунтується на розвитко- ві пізнавальних процесів дитини – пам’яті, сприйняття, мис- лення, уяви у процесі спілкування з дорослим;

–          засвоєння запасу знань, з яким дитина повинна приходити в школу включає такі блоки, як знайомство дошкільників із простими фізичними явищами; уявлення про  події  і явища суспільного життя; засвоєння елементів грамоти.


 

4. Вольова готовність дитини виконувати вимоги школи

Наступний параметр готовності дитини до шкільного навчання –

міра  її довільності в організації своєї пізнавальної діяльності.

Засвоєння знань про навколишню дійсність у дошкільному віці характеризується своєю  нецілеспрямованістю. Дитина вчиться, голо- вним чином, у процесі гри, життєвої практичної діяльності, або в без- посередньому спілкуванні з дорослими. Знання, набуте за цей період, є непередбаченим (побічним) продуктом різних видів  дитячої діяльнос- ті.  Навчання у школі докорінно змінює структуру процесу засвоєння знань, роблячи його  цілеспрямованим, свідомим, довільним. Роботи, проведені в лабораторії психології дошкільного виховання інституту психології України, показали, що цей вік  має значні резерви для  під- вищення здатності дітей  довільно направляти свої психічні процеси і поведінку. (В. К. Котирло, С. Є. Кулачковська, С. О. Ладивір та ін.).

Діяльність дітей  6–7  років не завжди зберігає цілеспрямований характер. Так, діти виявляють високу наполегливість, терпіння і ви- нахідливість у досягненні привабливих для  них  цілей, а якщо мета важка,  незрозуміла, то  діти  легко гублять її,  переключаються на щось  інше. Лише з розвитком розуміння обов’язковості навчальних ситуацій,  фактор безпосереднього інтересу втрачає своє  значення, хоча  і зберігає мотивуючу силу.

Дуже важлива для  даного  віку доступність мети, яка породжує в дитини суб’єктивну ймовірність успіху, віру у власні сили і стимулює наполегливість, зосередженість. При  цьому дитина повинна зберіга- ти уявлення про мету, а значить інтервал між початком і завершен- ням  завдання повинен бути невеликим. Коли  дорослим визначено не тільки кінцеву мету, а й проміжні цілі, чітко розкриваються послі- довність дій,  то діти  не просто  досягають успіху в практичній діяль- ності, а й легше засвоюють способи  дій.

Формуванню довільності процесів сприйняття, пам’яті сприяють ігри  типу  «Кіт і  миші», «Гуси-лебеді», у  котрих діти  погоджують ігрові дії з певним сигналом.

Уважності, гострої спостережливості, зібраності вимагають ди- дактичні ігри   типу   «Що   змінилося?», «Кого   не  стало»,  словесні ігри, наприклад, «Заборонене слово», настільні лото, доміно, парні картинки. Дуже подобаються дітям рухливі ігри, побудовані за прин- ципом «роби точно так  само».


 

Про рівень розвитку свідомої організації дитиною своєї діяльності го- ворить процес виконання різних завдань за зразком (аплікація, ліплен- ня). Низька цілеспрямованість сприйняття,  недостатня уважність ви- являються в якості виконання, приводять до порушення співвідношень елементів за формою, величиною, кольором, розміщенням у просторі.

Важливий фактор вольового розвитку дошкільників – формуван- ня мотивів, зв’язаних із взаєминами дитини з дорослими і ровесника- ми.  Характерною рисою  дошкільників є те,  що загальмовувати без- посередні свої  бажання, підпорядковувати мотиви у залежності від їх суспільної цінності, дітей  спонукає авторитет дорослого, любов до нього. Довіра до дорослого змушує дитину відмовляти собі в тому, що може викликати невдоволення близької людини.

У процесі взаємин дітей-ровесників виховуються їх вольові якос- ті:  бажання зробити щось  корисне, приємне іншому, формується здатність жертвувати особистими бажаннями заради інтересів інших людей, докладати зусиль до спільної справи.

ВИСНОВКИ про  вольову готовність дитини виконувати вимоги школи:

–          навчання у школі докорінно змінює структуру процесу засво- єння знань, роблячи його цілеспрямованим, свідомим, довіль- ним;

–          вольова готовність дитини до шкільного навчання виявляєть- ся як міра  її довільності в організації своєї пізнавальної діяль- ності;

–          формуванню довільності процесів сприйняття,  пам’яті спри- яють ігри  типу  «Кіт і миші», «Гуси-лебеді», у котрих діти  по- годжують ігрові дії з певним сигналом;

–          важливим фактором вольового розвитку дошкільників висту- пає  формування мотивів, зв’язаних із  взаєминами дитини з дорослими і ровесниками.

5. Емоційна готовність дошкільника до входження у систему взаємовідносин шкільного середовища

В умовах шкільного навчання діти повинні не тільки успішно на- вчатися, але й вміти спілкуватися з учителями і товаришами.


 

Правильна моральна поведінка дошкільників незмінно супрово- джується позитивними емоційними переживаннями.

Вступ   до   школи  означає  для   дитини  нове   емоційне життя, пов’язане з новими обов’язками, незвичним характером відносин з педагогами і ровесниками. Джерелом дитячих переживань є діяль- ність. За переживаннями лежить світ потреб  дитини у співвідношен- ні з можливостями їх задоволення. Ставлення дитини до навчання за- лежить від того,  якою мірою  навчання виявилося засобом реалізації її прагнення до нового суспільного статусу.

Ось як поводиться дитина, що позитивно ставиться до справи, не- залежно від помилок і труднощів, що зустрічаються у роботі.

Олег В. складає з маленьких деталей пластмасового конструктора трьохповерховий будинок. Упевненими, швидкими рухами побуду- вав два поверхи, подивившись на зразок один раз. Раптом він зупиня- ється, дивиться здивовано на зразок. Переводить погляд на частину побудованої конструкції:  «Дивно! Я здається все зробив так, як там, а виходить менша». Розбирає зібране, вибирає з будівельного матері- алу  інші деталі. Придивляється до зразка уважніше і будує  нижню частину споруди з інших деталей: «А тепер  виходить велика. Ні,  я краще так  зроблю...». Розбирає споруду, підсуває до себе зразок, по- чинає уважно порівнювати кожні дві деталі відповідної частини зраз- ка. Це вже раціональний спосіб. Справи йдуть краще.

Ще один приклад. Юра З. починає так само, як Олег. Але виявляє, що побудована фігура не відповідає зразку. Насупився. Мовчки роз- бирає  побудоване, починає спочатку. Кожну деталь уважно розгля- дає і звіряє на око зі зразком. Знову помилка, роздратовано говорить:

«Ну, що це таке, знову  не так!». Невдоволений вираз обличчя, рухи уповільнюються, з’являються сльози на  очах. Але  роботу  не кидає. На пропозицію допомогти відповідає: «Сам зроблю». Нарешті, знахо- дить раціональний спосіб виконання і досягає успіху.

Емоційна готовність у Юри виявляється в умінні стримати емоції, якщо вони заважають роботі. Дитина зуміла організувати свою пове- дінку в напрямку поліпшення результатів роботи. Вміння перебороти своє небажання і не піддаватися неприємним емоціям особливо важ- ливе  в школі.

Лише 18% першокласників можуть стримувати свої  негативні емоції. А ось інший приклад. Алла С. робить те ж  саме, що  і Юра. Подивившись на зразок, заявляє, що  це швидко робиться. Енергій- но береться за  роботу, на  зразок не дивиться, будує  щось  віддалено на  нього  схоже. Пропозиція перевірити правильність побудованого


 

викликає  невдоволення. Розгублено дивиться на  зразок. Розібрала побудоване, бере інші деталі. Рухи уповільнюються, нові деталі знову не порівнює зі зразком. Знову не вийшло. Різко відкидає конструк- тор:  «Не  вмію  я таке будувати!». Тон роздратований, сердитий. Ви- йшла з кімнати, грюкнувши дверима.

Дівчинка не зуміла справитися зі  своїми неприємними пережи- ваннями, негативні емоції виявилися сильніше позитивних.

Отже, позитивне ставлення до завдань потрібно виховувати через пізнавальні інтереси, посилення мотиву діяльності (робота для мами, сестрички, на виставку, змагання).

Важливо використовувати такі прийоми. як заохочення, схвален- ня; оцінюючи дитячу роботу, варто більше підкреслювати позитивне, ніж негативне. Разом з тим, надмірно самовпевнених дітей  потрібно вчити самим оцінювати і виправляти свою роботу.

Про емоційну готовність до навчання свідчить здатність пережи- вати  свої успіхи і невдачі при  виконанні завдань – радість від успіш- ного рішення, занепокоєння при виникненні труднощів, почуття сум- ніву, подиву. Важливим аспектом емоціональної готовності є вміння спілкуватися з дорослими і ровесниками, орієнтуючись при цьому на нову позицію школяра.

Добре виявляється характер емоцій і почуттів дітей  у реакціях на зауваження, оцінку їх дій і вчинків старшими. Якщо дитина стримує своє  невдоволення, прислухається до зауважень, прагне виправити помилки, можна говорити, що вона емоційно готова до такого спілку- вання, позитивно ставиться до дорослого і його вимог.

Потреба в спілкуванні з ровесниками виявляється в прагненні до контактів з іншими дітьми, у піднесеному настрої при  перебуванні в дитячому колі. Дошкільників з розвинутим прагненням до спілку- вання характеризує  дружелюбність, товариськість, готовність ста- ранно, за своєю  ініціативою виконувати справу, потрібну для  інших дітей. Важливою є здатність дитини до співпереживання, співчуття, що виявляється в готовності відповісти на негаразди товариша. До- рослий повинен стежити за  взаєминами дитини з ровесниками, до- рослими, висловлювати свої  оцінки. Немає дітей, байдужих до оці- нок  дорослих, рано  чи пізно дитина засвоює такі форми взаємин, що систематично схвалюються.

ВИСНОВКИ про емоційну готовність дошкільника до шкільного навчання:

–          вступ   до  школи  означає  для   дитини  нове   емоційне  жит- тя, пов’язане з  новими обов’язками, характером відносин з


 

педагогами  і  ровесниками,  орієнтованим на   нову   позицію школяра;

–          емоційна  готовність дитини  включає  такі  компоненти,  як вміння спілкуватися з учителями і товаришами; правильна моральна поведінка; вміння перебороти своє  небажання і не піддаватися неприємним емоціям;

–          показниками емоційної готовності виступає здатність дитини переживати свої успіхи і невдачі при  виконанні завдань – ра- дість  від  успішного рішення, занепокоєння при  виникненні труднощів, почуття сумніву, подиву.


МОДУЛЬ V ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ НА ЕТАПІ

ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ