ТЕМА 24 ТЕМПЕРАМЕНТ У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

ПЛАН

1. Психофізіологічні особливості темпераменту у дітей від народження до семи років

2. Характеристика дітей з різними типами темпераменту

3. Врахування типів темпераменту дітей у їх вихованні

Література

1. Горбачева В. А. Опыт изучения индивидуально-типологических особенностей детей  трехлетнего возраста / Известия АПН  РСФСР. –

1954. – Вып. 52. – С. 6–39.

2. Индивидуальный подход к детям в воспитательно-образователь- ном процессе детского сада.: Метод. реком. / Под ред. В. К. Котырло, С. Е. Кулачковской. – К.: Рад. школа, 1989. – 88 с.

3. Кагальняк А. О. О связи характера и темперамента // Дошколь- ное воспитание. – 1974. – № 8. – С. 60–64.

4.  Кузьменко В. У. Розвиток індивідуальності дитини 3–7  років: Монографія. – К.: НПУ їм. М. П. Драгоманова, 2005. – 354 с.

5. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. –

354 с. – С. 300–304.

6. Слободская Е. Р. Темперамент в раннем возрасте: родительские оценки поведения детей  // Вопросы психологии.  –  1955. –  №  6.  – С. 104–112

7. Уманский Л. И. Некоторые типологические различия в игровых действиях детей // Доклады АПН РСФСР. – 1961. – №3.  – С. 61–64.

8. Морфофункциональное созревание основных физиологических систем организма детей дошкольного возраста / Под ред. М. В. Антро- повой, М. М. Кольцовой.– М.: Педагогика,1983.– 160 с.

9. Файнберг С. У каждого ребенка свой темперамент и характер // Дошкольное воспитание. – 1965. – № 2. – С. 57–62.

10.  Смирнова Е. О. Психология ребенка от рождения до 7 лет.  – М.: Школа-Пресс, 1997. – 383 с.

11.  Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. –  М.:  Изд. центр

«Академия», 1997. – С. 281–290.

12.  Чиркова Т. Учет  индивидуально-психологических особеннос- тей детей // Дошкольное воспитание. – 1986. – № 5. – С. 38–42.


 

13.  Чудновский В. Э. О специфике типологисеских особенностей у детей  дошкольного возраста / Типологические особенности высшей нервной деятельности человека. – М., 1967. – Т. V. – С. 58–73.

1. Психофізіологічні особливості темпераменту  дітей

від народження до 7 років

Під властивостями темпераменту розуміють такі стійкі індивіду- альні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяль- ності людини, залишаються відносно незмінними при різному змісті, цілях діяльності та утворюють структуру, що характеризує тип  тем- пераменту.

Властивості темпераменту найбільш залежні  від  фізіологічних особливостей нервової системи, ніж всі інші психічні явища.

Фізіологічною основою  темпераменту вважають тип вищої нерво- вої діяльності, який визначається сукупністю основних властивостей нервової системи. До них  відносяться сила, врівноваженість та рух- ливість процесів збудження і гальмування (І. П. Павлов) та динаміч- ність у формуванні реакцій (В. Д. Нєбиліцин).

Традиційно розрізняють чотири типи темпераменту: меланхолік, сангвінік, холерик і флегматик.

Динамічні властивості психіки виявляються у дітей  одразу після народження. Новонароджені відрізняються між собою,  передовсім, реактивними пристосувальними властивостями: одні швидко засина- ють і просинаються, інші повільно; у відповідь на подразник спосте- рігається здригання тілом або тільки тремтіння вік; при  зміні пелю- шок  одні  немовлята кричать, інші заспокоюються; одні  інтенсивно смокчуть, а інші мляво. Так, маля (8 міс.), прокинувшись, відразу відкриває очі,  посміхається і поспішає стати на ноги, простягає руки до дорослого. Так  само легко воно засинає. Така врівноваженість не- рвових процесів – характерна риса сангвінічного темпераменту. Інак- ше  поводяться діти  з ознаками флегматичного темпераменту. Вітя (3 міс.)  засинає не відразу, довго  лежить у ліжку з розкритими очи- ма,  перебирає ковдру, ворушить пальцями і розглядає їх,  часто  щось белькоче, повертається з боку  на бік.  Під  час  сну іноді  здригається.


 

Просинається, часто плачучи, деякий час після пробудження перебу- ває у напівсонному стані  [79,  с. 301].

Помітно розрізняються діти  за реакцією на порушення звичного режиму. Якщо у дітей  із врівноваженою нервовою системою ці зміни майже не змінюють поведінки, то в усіх інших дітей  вони надзвичай- но негативно позначаються на їх поведінці.

У період дошкільного віку властивості темпераменту зумовлюють динаміку різних видів  діяльності та спілкування дитини. Однак, від- мінності у динаміці поведінки, діяльності, спілкування дітей  ще  не дозволяють однозначно визначити  тип  темпераменту дитини. Осо- бливо  складно розрізняти типи темпераменту за  ознаками сили й врівноваженості, тобто сангвініка і холерика, певною мірою  флегма- тика і меланхоліка.

Окремі властивості темпераменту можуть за життя змінюватись, але  тип  темпераменту залишається постійним, тому  що визначений вродженим типом нервової системи. Хоча  дитина і народжується із задатками певного типу  темпераменту, але  він  не  виникає весь  од- разу, а залежить від дозрівання нервової системи. Тому щодо  такого психічного утворення, як темперамент не  вживають поняття «роз- виток», а говорять про дозрівання темпераменту, маючи на увазі по- ступове виявлення його  ознак. Так, у дошкільника нервові процеси слабкі й неврівноважені, а властивості темпераменту, які залежать від сили нервової системи, спочатку не виявляються. Більшість здо- рових дітей  імпульсивні, непосидючі, швидко втомлюються, але  ці особливості зумовлені віковими особливостями нервової системи, а не темпераментом. У молодшого школяра вже  яскраво спостерігаються властивості, які залежать саме від типу  темпераменту: схильність до страху або гніву, роздратованість, кволість.

На  більш раннє чи  пізнє виявлення властивостей темпераменту впливає також дозрівання ендокринного апарату. Крім того,  остан- нім  часом  психологи довели, що кожен тип  темпераменту відзнача- ється своїми закономірностями дозрівання.

У ранньому дитинстві нервова система ще дуже  незріла, процеси збудження й гальмування слабкі, нейронні зв’язки обмежені (у мі- кроскопі нейрон дитини має  веретеноподібну форму, в той  час  як у дорослого виглядає як зірочка). Внаслідок цього  діти  швидко втом- люються, не здатні тривалий час  виконувати діяльність, непосидю- чі,  чутливі до несприятливих впливів. Поведінка дитини надмірно реактивна, і ця  властивість ще більше підсилюється внаслідок висо- кої залежності показників психічних функцій малюка від оточуючої


 

ситуації. Навіть незначне підвищення голосу  мами вже  може викли- кати сльози та образи малюка. Він дуже  легко відволікається і дуже важко потім повертається до роботи.

Чим активніша психічна діяльність дитини, тим  швидше вона втомлюється.  Малюк  особливо швидко  втомлюється,  якщо  пере- живає інтенсивні емоції, сприймає багато нових подразників, спіл- кується з великою кількістю людей, глибоко занурюється у роботу. Ознаками втоми є зниження у дитини інтересу до роботи, погіршення показників уваги, сприймання, пам’яті, мовлення, зниження керо- ваності, погіршення координації рухів тощо.

Так, дошкільник може раптом стати невпізнанним: порушує прави- ла поведінки, хоча давно їх засвоїв; не може скласти пірамідку, хоча до- бре вміє це робити. Якщо у дорослої людини втома викликає зменшення кількості рухів, їх амплітуди й сили, то у малюка буває навпаки: він го- лосно плаче, жбурляє іграшки, бігає по кімнаті, бо не хоче лягати спати. Нервова система дошкільника дозріває дуже  швидко і після вступу до школи має майже такі ж показники, як у дорослої людини.

Такі реакції дошкільника на втому  зумовлені переважанням збу- дження над  гальмуванням. Дитині важко довго  всидіти на  місці не рухаючись; виконувати роботу, що включає кілька послідовних ета- пів;  повертатись до продовження того,  що розпочала вчора. Негатив- но впливає на малюка зміна звичних умов  життя: він вередує, втра- чає  засвоєні до цього  навички та  вміння, ніби  повертається у своїй поведінці на кілька кроків у минуле. Важко дитині стримувати свої емоції, особливо у ситуаціях, що викликають страх і тривогу: напри- клад, розлука з матір’ю, відвідування лікаря тощо.

Дорослі повинні оберігати незрілу нервову систему дитини від пе- ренапруження, забезпечити спокійний та стабільний режим дня, зла- году у родинних взаєминах.

ВИСНОВКИ про  психофізіологічні особливості темпераменту ді- тей від народження до 7 років:

–          динамічні властивості психіки виявляються у пристосуваль- них реакціях дітей  одразу після народження;

–          окремі властивості темпераменту можуть за  життя змінюва- тись, але тип темпераменту залишається постійним;

–          становлення типу  темпераменту залежить від дозрівання нер- вової системи, ендокринного апарату та специфічних для кож- ного типу  темпераменту закономірностей;

–          чим активніша психічна діяльність дитини, тим швидше вона втомлюється;


 

–          реакції дошкільника на  втому  зумовлені переважанням збу- дження над гальмуванням;

–          дорослі повинні оберігати незрілу нервову систему дитини від перенапруження.

2. Особливості поведінки дітей

з різними типами темпераменту

Вікові особливості темпераменту виявляються  у  всіх  дітей   по- різному. Навіть діти  – представники одного  типу  темпераменту роз- різняються у своїй  поведінці та реакціях. Як  відзначав М. І. Касат- кін, за 25 років вивчення ранніх умовних рефлексів у немовлят він не зустрічав двох  дітей  з абсолютно однаковими властивостями нер- вової  системи [79,  с. 301]. Водночас, представники одного  типу  тем- пераменту мають між собою більше спільного, ніж діти різних типів. Знання характерних  особливостей поведінки дітей  залежно від типу їх темпераменту важливо для педагогів, щоб побудувати індивідуаль- ний підхід до кожного малюка, забезпечити для  його розвитку відпо- відні  психогігієнічні умови. Характеристику властивостей темпера- менту у дітей – представників різних його типів розкрито у Таблиці 5.

Таблиця 5

Характеристика властивостей темпераменту у дошкільників –

представників різних його типів

 

Властивості темпераменту

Типи  темпераменту дошкільника

 

Сангвініки

 

Холерики

 

Флегматики

 

Меланхоліки

1

2

3

4

5

 

Чутливість  до подразників

Знижена,   не одразу

Легко засина- ють, багато

Легко, сильно, надовго


 

Продовження таблиці 5

 

1

2

3

4

5

 

Сензитивність

знижена, тому не реагують

на зауважен- ня, зроблене тихим голо- сом.

реагують на зауваження. Особливо, коли збудже- ні, захоплені грою тощо

сплять

ображаються, схильні до стра- хів.

Побачивши на- хмурене облич- чя дорослого, може заплака- ти, відмовитися від виконання діяльності. Здатні глибоко співпереживати іншому, чуйно вловлювати на- стрій у витворах мистецтва.

 

Активність

Життєрадіс- ні, висока працездат- ність, довго можуть за- йматися ціка- вою справою, але швидко припиняють виконання, якщо зникає інтерес. Легко дисципліну- вати.

Важко дис- циплінувати, часто пору- шують добре відомі їм правила по- ведінки

Висока пра- цездатність, уміння ро- бити все ретельно, наполегливо, тривало; кон- центруватися на виконанні завдання (довго спо- стерігати за об’єктом, що зацікавив). Легко дис- циплінувати

у звичних об- ставинах

Нервова сис- тема швидко виснажується, особливо при по- рушенні режиму дня. Потребують тривалого відпо- чинку для від- новлення сил


 

Продовження таблиці 5

 

1

2

3

4

5

 

Реактивність

На позитивні стимули реа- гують гучним сміхом, на не- гативні – не менш гучним плачем.

Емоції ма- ють крайні прояви: не плачуть, а ридають, не усміхаються, а регочуть. Нестримані, нетерплячі, запальні. На заборони до- рослих відпо- відають бурх-

ливим протес- том. Погано засинають і неспокійно сплять, не мо- жуть стриму- вати відчуття голоду, гучно

і настирливо вимагають їжі.

Зовнішні прояви емо- цій збіднені: неголосно сміються і тихенько пла- чуть

Переважають негативні емо- ційні реакції: плаксивість, тривожність, страх.

 

Пластичність-ригідність

Легко просинають- ся і засина- ють, швидко звикають

до нової об- становки. Із задоволенням і енергійно беруться за нову справу і кидають її,

Часто змі- нюється настрій. Навички формуються довго і важко перебу-дову- ються. Труд- нощі  пере- ключення і концентрації уваги.

Навички і звички фор- муються довго, але дуже  стійкі. Хворобливо переживають порушення режиму дня, стереотипів.

У нових ситу- аціях п

У новій обста- новці швидко настає перевто- ма, працездат- ність знижуєть- ся.


 

Продовження таблиці 5

 

1

2

3

4

5

 

починаючи, наступну. На- вички форму- ються швидко і легко пере- будо-вують- ся. Почуття, інтереси і на- строї нестійкі.

Чутливі до порушення режиму дня, до зміни сте- реотипів.

оведінка ді- тей порушу- ється. Інші діти важко до них присто- совуються, і вони самі по- гано сходять- ся з ними.

 

Екстравертованість- інтравертованість

Переживан- ня яскраво виявляють-ся зовні. Біль- шою мірою відволіка- ються на зо- внішні сти- мули, ніж на внутрішні.

Переживан- ня яскраво виявляються зовні. Біль- шою мірою відволіка- ються на зовнішні сти- мули, ніж на внутрішні.

Низька емоцій-ність, невиразна, бідна міміка. Вважають

за краще гратись на самоті в спо- кійні ігри  (ре- жисерські, настільно- дидак-тичні) уникають занять, пов’язаних

з руховими навантажен- нями.

До спілкування з однолітками

не прагнуть, від- дають  перевагу іграм на самоті

 

Темп реакцій

Люблять га- ласливі ігри і віддають перевагу ді- яльності, пов’язаній

з руховою активністю. Рухи дуже  ви- разні, швидкі,

Віддають пе- ревагу рух- ливим іграм, з елементами спорту, а нерідко про- сто бігають

по групі або ігровій кім- наті.

Будь-яку діяльність виконують поволі, їм необхідний якийсь час, щоб зрозумі- ти, що ж від них вимага- ють.

Рухи і міміка звичайно мляві. Мовлення дуже тихе, невиразне.


 

Продовження таблиці 5

 

1

2

3

4

5

 

жвава міміка. Мовлення гучне, енер- гійне, його темп швид- кий.

Рухи різкі, переривисті. Мовлення швидке, плу- тане, нерідко незрозуміле.

Мовлення повільне, неголосне, з тривалими паузами.

 

 

ВИСНОВКИ про  особливості поведінки дітей  з  різними типами темпераменту:

–          представники одного   типу   темпераменту мають між  собою більше спільного, ніж діти різних типів.

–          знання  характерних  особливостей поведінки дітей   залежно від типу  їх темпераменту важливо для  педагогів, щоб побуду- вати  індивідуальний підхід до кожного малюка, забезпечити для його розвитку відповідні психогігієнічні умови;

–          у характеристиці кожного типу  темпераменту дітей  слід  роз- крити конкретні поведінкові прояви таких властивостей, як сензитивність, активність, реактивність, пластичність-ригід- ність, екстравертованість-інтравертованість, темп реакцій.

3. Індивідуальний підхід у вихованні дітей різних типів темпераменту

Темперамент дитини – один  із найважливіших орієнтирів у здій- сненні індивідуального підходу в її вихованні. Як зазначає київський психолог В. У. Кузьменко, «Індивідуальний підхід у вихованні – це варіативне використання педагогом цілісної системи засобів, форм, методів та  прийомів виховної роботи  з урахуванням комплексу ін- дивідуальних  відмінностей дітей»  (Кузьменко  В.  У.  Індивідуаль- ний  підхід: десять кроків // Дошкільне виховання. – 2006. – № 7. – С. 10–12). На думку дослідниці, успішне здійснення індивідуального підходу у вихованні залежить від наступних передумов:

–          поєднання індивідуально-диференційованого підходу до дити- ни із вихованням дитячого колективу;


 

–          опора   на  позитивне у  характері та  особистості вихованця; спрямованість педагогічної роботи  на  подолання наявних  у нього негативних проявів;

–          визначення причин формування індивідуальних відмінностей (особливості вищої нервової діяльності, умов  життя та  вихо- вання);

–          єдність вимог до дитини з боку дорослих (педагогів, батьків та ін.);

–          системність у здійсненні індивідуального підходу, єдність та послідовність його етапів, що утворюють неперервний цикл.

Змістом окремого циклу в  індивідуальному підході є  послідов-

ність десяти етапів:

1) попереднє виявлення індивідуальних особливостей розвитку;

2) аналіз отриманої інформації з метою встановлення позитивних та проблемних аспектів розвитку дитини, причин їх виникнення;

3)  фіксація результатів діагностування у щоденниках спостере- жень, психологічних паспортах дітей  та психологічному «портреті» дитячої групи;

4) систематизація, узагальнення та  аналіз результатів вивчення індивідуальних особливостей розвитку дитини;

5) визначення першорядних та  другорядних індивідуальних за- вдань роботи  з дітьми та їхніми родинами;

6) вибір  адекватних методів і прийомів, форм  та засобів виховної роботи;

7) визначення варіативного навчального змісту;

8) створення та комплектація варіативного предметно-ігрового се- редовища розвитку дитини;

9) практичне здійснення індивідуального підходу в навчально-ви- ховному процесі;

10) прогнозування стратегії і тактики навчання та виховання. Тип  темпераменту –  одна  з  найважливіших умов  походження

індивідуально-своєрідних рис  характеру. Від властивостей темпера- менту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсивність) особли- вості  характеру. Властивості темпераменту можуть сприяти або про- тидіяти розвитку певних якостей особистості (холерику легше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином зумов- лює недоліки характеру при послабленні виховання. У такому випад- ку  сангвінік  недостатньо зосереджений, похапливий,  поверховий, легковажний. Холерик – нестриманий, конфліктний, агресивний, невитриманий. Флегматик –  млявий,  байдужий, консервативний.


 

Меланхолік відзначається хворобливою вразливістю, замкнутістю, відчуженістю, безволлям. Вроджені динамічні можливості дітей  – це ті вихідні умови, в яких повинен діяти вихователь, реалізуючи свої професійні цілі. А відтак, для  дітей  кожного типу  темпераменту ак- туальними є певні  виховні задачі.

Так, для  сангвініків важливо  забезпечити збереження їх інтере- сів, формувати вміння розгортати сюжет гри, знаходити в ньому  нові повороти, повертатись до розпочатої роботи та завершувати її. Врахо- вуючи знижену сензитивність, варто  звернути увагу на формування симпатії до оточуючих, вміння розуміти та враховувати інтереси ін- ших людей – і дорослих, і ровесників.

Для  холерика властива висока реактивність, підвищено збудлива реакція на оточуюче. Дитина погано керує собою у незвичних ситуаці- ях. Тоді слід забезпечити особливо уважний контроль з боку доросло- го. З ровесниками такі діти поводяться нестримано, іноді конфліктно й агресивно. Тому дорослому варто  навчати таких дітей  взаємодіяти з іншими, знаходити з ними спільну мову. Холериків, які внаслідок швидкої втомлюваності часто  порушують поведінку, не слід жорстко карати, важливіше – створити умови, що попереджають переванта- ження дитини та  надмірне збудження нервової системи, включити малюка у цікаву й захопливу справу.

Дитина-меланхолік відзначається мрійливістю, деякою відчуже- ністю  від інших дітей, надмірно чутливі до емоційного ставлення до них  оточуючих. Тому  у виховних впливах мають переважати заохо- чення над осудом і покаранням. Такі діти чуйно реагують на негараз- ди свої та ровесників, потребують у ці моменти моральної підтримки, висловлення дорослими впевненості в їх силах і можливостях.  Щоб дитина успішно долала труднощі в роботі, потрібно підкреслювати її успіхи, посилювати позитивні емоції. У спілкуванні з ровесниками меланхоліки уникають галасливих забав  та ігор, прагнуть до спокій- них ігор. Якщо таких партнерів їй знайти не вдається, то грається на самоті. Отже потрібно залучати таких дітей у колективні справи, зна- ходячи посильну для їх виконання роль.

Динамічні особливості психіки дітей  проявляються і у мірі  їх фі- зичної активності – рухливості. Вихователів та батьків турбують, на- самперед, надмірно повільні або надмірно рухливі діти. Їх, як прави- ло,  не так  багато у групі дитячого садка, але  вони  можуть розбалан- совувати чітко встановлений для  всіх  режим дня, виконуючи дуже швидко, або дуже  повільно окремі режимні моменти.

Діти  з уповільненою поведінкою постійно перебувають у неви- грашних для себе  ситуаціях: коли всі  вже   закінчили одягатись і


 

пішли на прогулянку, ця дитина ще у роздягальні; всі пообідали, а ця дитина ще  за столом тощо. Їх намагання робити щось  швидше при- зводять до розпаду діяльності, коли дитина стає взагалі нездатною до її виконання. Водночас, такі діти можуть бути дуже  чутливими до за- уважень дорослих, в них  виникає підвищена мотивація їх уникнен- ня.  Вони  глибоко переживають свою уповільненість, стають замкне- ними, неконтактними. М. М. Кольцова рекомендує у роботі  з цими дітьми враховувати наступні застереження:

–          входження в роботу  вимагає часу, поспіх ще  більше гальмує інертну дитину;

–          у вимогах і вказівках використовується тільки спокійний, рів- ний  тон,  адже малюк діє  не навмисне, а тому, що  інакше не може;

–          будь-яке навантаження,  завдання  даються на  позитивному емоційному фоні, включають елемент гри [153, с. 287].

Надмірно  рухливі  діти   випереджують  одноліток  у  більшості

справ, причому не завжди при збереженні якості виконання. Причи- ною такого явища є зниження здатності до самоконтролю, зумовлене швидкою втратою інтересу до роботи. Таких дітей  варто  залучати до допомоги іншим, у тому  числі, повільним дітям, стежачи при  цьому щоб  допомагаючий не виявляв зверхності, нетерплячості, зарозумі- лості. Примушення дитини стримувати свої рухи, сидіти тихо  нега- тивно  позначаються на стані  нервової системи, призводять до її пере- збудження. Варто врахувати закономірності підтримання інтересу до справи у таких дітей, давати їм особливо захоплюючі завдання, вклю- чати  у ігри  з ровесниками, які вміють урізноманітнити сюжет, наси- тити його цікавим змістом. Спільне виконання доручень з дітьми, які вміють аргументовано оцінювати роботу ровесників, сприяє розвитку в них навичок самоконтролю, більш критичного ставлення до резуль- татів роботи.

Як зауважив В. О. Сухомлинський, за зовнішньою рухливістю ді- тей можуть  приховуватись хвороби  серцево-судинної, травної,  нер- вової  систем.  Незважаючи на  враження, що  такі діти  витривалі, їх нервова система потребує захисту.  Слід  попередити перезбудження нервової системи. що часто  виникає у надмірно рухливих дітей, Для цього  дорослому необхідно забезпечити чіткий розпорядок дня, спо- кійне, але настійливе пред’явлення вимог.

При   роботі   з  дошкільниками  використовуються різні тактики врахування  властивостей їх  темпераменту і  вікових  особливостей (Т. Чиркова).


 

Перша орієнтована на створення  умов, необхідних для нормаль- ного  розвитку  дитини.  Для  однієї дитини важливо забезпечити по- стійний контакт з ровесниками, інтенсивне спілкування з ними; для іншої – передбачити ігри  на самоті, моменти усамітнення. Один  до- шкільник прекрасно справляється з роботою в умовах відволікаючих факторів (шуму, гри  інших дітей, присутності сторонніх людей); ін- ший  – потребує повної тиші та спокою. Тактика особливо ефективна на ранніх етапах онтогенезу, зокрема, у немовлячому віці. Недоліком її є те,  що  може знизитись адаптабельність психіки й організму до умов середовища.

Друга  тактика  передбачає формування у дитини  рис  вдачі,  що компенсують  негативні  особливості  властивостей  темпераменту. Її реалізація вимагає досить тривалого періоду часу, терплячості та наполегливості дорослого. Для  меланхоліка та флегматика їх повіль- ність компенсується більш тривалою та ретельною підготовкою до ро- боти,  більшою посидючістю.

Третій варіант в роботі вихователя передбачає посилення позитив- них і послаблення негативних сторін у поведінці дитини. Дітей слід на- вчати користуватись своїми перевагами, залежними від типу  темпера- менту. Є ситуації, в яких повною  мірою  виявляються переваги одного з типів темпераменту та «програють» інші типи. Наприклад, для  ме- ланхоліка характерний підвищений рівень тривожності, пов’язаний з високою сензитивністю. Остання зумовлює високу вразливість і об- разливість. Такі діти  довго і серйозно переживають невдачі, що може призвести до невпевненості. Водночас тривожність – важливий фактор емоційності і може стимулювати активність і саморегуляцію діяльнос- ті, а її відсутність знижує ефективність роботи. Тривожності не можна позбутися цілком, але зумовлені нею несміливість, невпевненість, емо- ційна скутість успішно долаються при формуванні навичок діяльності і стимулюванні переживань успіху [153, с. 288].

Головний принцип врахування властивостей темпераменту дітей у їх вихованні полягає у тому, щоб досягти переходу від забезпечення зовнішніх умов, сприятливих для  дитини певного типу  темперамен- ту, до озброєння дитини навичками саморегуляції, що дозволяють їй самостійно нівелювати вплив темпераменту на діяльність незалежно від зовнішньої ситуації.

ВИСНОВКИ про індивідуальний підхід у вихованні дітей  різного типу  темпераменту:

–          темперамент дитини –  один  із  найважливіших  орієнтирів у здійсненні індивідуального підходу в її вихованні;


 

–          сутністю індивідуального підходу у вихованні виступає варі- ативне використання педагогом цілісної системи виховної ро- боти з врахуванням індивідуальності дитини;

–          успішне здійснення індивідуального підходу у вихованні пе- редбачає багатокомпонентну та  водночас єдину систему роз- робки та реалізації індивідуальних виховних програм;

–          для дітей кожного типу темпераменту актуальними є певні ви- ховні задачі;

–          індивідуального підходу вимагають діти  з різною мірою  їх фі- зичної активності – рухливості;

–          тактики врахування типів темпераменту дітей  полягають, як у створенні сприятливих зовнішніх умов, так  і в озброєнні ді- тей вміннями саморегуляції.