ТЕМА 14 РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ДИТИНИ ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО 7 РОКІВ

ПЛАН

1. Розвиток мовлення в немовлячому віці

1.1. Розвиток пасивного мовлення

1.2.Поява активного мовлення

2. Особливості мовлення дитини раннього віку

2.1. Засвоєння нових форм та функцій мовлення

2.2. Перехід від засвоєння лексики до засвоєння граматики

3. Характеристика  мовлення дитини дошкільного віку

3.1. Засвоєння всіх сторін мови та функцій мовлення

3.2. Розвиток зв’язного  мовлення дошкільника

Література

1. Авдеева Н. Н., Мещерякова С. Ю. Вы и младенец: у истоков об- щения. – М.: Педагогика, 1991. – 160 с.

2.  Арутюнова А.  Дошкольный возраст: Формирование грамма- тического строя речи  // Дошкольное воспитание. –  1993. –  № 9.  – С. 58–65.

3.  Ахунджанова С. Развитие речи  дошкольников в  продуктив- ных  видах деятельности // Дошкольное воспитание. – 1983. – № 6. – С. 34–36.

4. Богуш А. М. Речевая подготовка детей к школе. – К.: Радянська школа, 1984. – 176 с.

5. Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение стар- ших дошкольников. – К.: Рад школа, 1986. – 152 с.

6. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.:  Вища школа, 1974.

– С. 232–257.

7. Общение и речь: развитие речи у детей в общении со взрослыми

/ Под ред. М. И. Лисиной. – М., Педагогика, 1985.

8. Морфофункциональное созревание основных физиологических систем организма детей дошкольного возраста / Под ред. М. В. Антро- повой, М. М. Кольцовой. – М.: Педагогика. – 1983. – 160 с.

9. Проскура Е. В., Шибицкая Л. А. Как учить самых маленьких. – К.: Рад школа,1987.– 112 с.


 

10.  Сохин Ф. А. Осознание речи  дошкольниками и подготовка к обучению грамоте / Вопросы психологии. – 1974. – № 2. – С. 138–142.

11.   Сохин Ф.  А.  Психолого-педагогические  проблемы развития речи дошкольника / Вопросы психологии. – 1989. – № 3. – С. 39–43.

12.  Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. – М.:  Изд. Центр

«Академия», 1997. – С. 124–141.

13.  Ушакова О. Развитие словесного творчества детей  6-7  лет  // Дошкольное воспитание. – 1972. – № 9. – С. 22–32.

14.  Чуковский К. И. От двух  до пяти. / Соч.  в двух  томах. – М.: Изд-во «Правда», 1990. – С. 73–404.

1. Розвиток мовлення в немовлячому віці

1.1. Розвиток пасивного мовлення

Мова – це система знаків, що  слугує засобом людського спілку- вання і діяльності мислення, способом  вираження самосвідомості, зберігання та передачі від покоління до покоління досвіду. Мова  іс- нує і реалізується через  мовлення.

Мовлення – це форма спілкування за допомогою мови. Ця  форма склалась історично в процесі матеріальної перетворюючої діяльності людей.

Функції  мови: 1) комунікативна (регуляція поведінки – або влас- ної, або іншої людини, або групи людей); 2) знаряддя інтелектуальної діяльності; 3)  оволодіння суспільно-історичним досвідом; 4)  форма існування суспільно-історичного досвіду; 5) національно-культурна (мова  є ознакою кожного народу, слугує його  консолідації); 6) зна- ряддя пізнання  (використовуються в  міркуваннях, в  теоретичних відкриттях).

Функції  мовлення:  1)  емотивна (вираження  емоцій); 2)  волеви- явлення; 3) поетична, естетична; 3) магічна (заклинання, заговори);

4) фатична (встановлення контакту); 5) номінативна (найменування предметів); 6) корекція і доповнення немовленнєвої діяльності.

Види мовлення: розрізняються мовлення зовнішнє (доступне сприйманню оточуючих) та внутрішнє (непомітне, беззвучне мовлен-


 

ня про себе). Зовнішнє мовлення поділяють на: 1) монологічне (усне і писемне), або комунікативне активне; 2) діалогічне або комунікатив- не реактивне.

Мовлення тісно  пов’язане із  іншими пізнавальними процесами. Саме мовлення зумовлює розвиток специфічно людських видів  мис- лення, уваги, сприймання, пам’яті.

Немовлячий вік названий так з огляду відсутності активного мов- лення у спілкуванні дитини з оточуючими у перший рік  життя. Тому цей період вважається підготовчим для  засвоєння активного мовлен- ня.  Мовний апарат дитини становить частину її організму, отриму- вану  від народження. Водночас дитині необхідно навчитись володіти своїм мовним апаратом.

Підготовчий період у  засвоєнні мовлення відіграє надзвичайно важливу роль  у подальшому розвиткові як цього  пізнавального про- цесу, так  і психіки взагалі. При  цьому дорослі часто  недооцінюють цей  віковий період для  розвитку мовлення, адже дитина ще не гово- рить. Психологи доводять, що відсутність повноцінного спілкування дорослого з дитиною з обов’язковим використанням мовлення, опора на  хибний принцип «раз  мовчить дитина і не розуміє слів  доросло- го, то навіщо з нею розмовляти», призводять до подальших значних ускладнень у розвитку психіки дитини, як це спостерігається у дітей, від народження позбавлених батьківського піклування.

Пасивне мовлення розвивається раніше активного. Перші реакції на слова  дорослого виявляються після 20 днів життя як зосереджен- ня  на голосі  дорослого. На  2-у місяці життя малюк припиняє крик під впливом «розмови» з ним, зосереджуючись на обличчі дорослого. Спочатку голос  дорослого нерозривно пов’язаний для  дитини з його виглядом, є  ознакою близької  людини. Незнайомий  голос  викли- кає  занепокоєння дитини. Ці  перші реакції пов’язані не зі змістом мовлення, а із  його  тембром, тоном, інтонацією, ритмом. Будь-яке за  змістом мовлення, супроводжуване агресивними жестами,  нега- тивними емоціями, роздратуванням та відповідною мімікою, викли- кає  у малюка незадоволення, плач. З другого півріччя немовля здат- не встановлювати зв’язок між знайомим словом і предметом, що  є важливою умовою розуміння. Так, дитина шукає поглядом предмет, який назвав дорослий: «Де м’ячик?». На основі  реакції зосереджен- ня  та здатності дитини співвідносити слова  із позначуваними пред- метами  виникають  передумови слухання.  Малюк зосереджується на  розмовах між дорослими, під  час  читання дорослим ритмічних пісень або віршів.


 

У  розумінні дитина спирається  на  жести й  міміку  дорослого, які легше співвідносяться з оточуючою ситуацією. Якщо у півроку малюк тягнеться до дорослого, повзе  до нього  у відповідь на звертан- ня до нього  за допомогою жесту, то на своє ім’я  дитина відгукується тільки до кінця 1-го року.

Розвиток моторики дитини розширює її можливості в управлін- ні своїм  тілом та в оперуванні оточуючими предметами, у цей процес включається мовлення. У 2-му  півріччі малюк займає основні поло- ження тіла  при їх називанні дорослим («сідай», «повернись», «йди»,

«стій», «встань»), виконує знайомі рухи («повітряний поцілунок»,

«долоньки», «до побачення»).

Під  впливом слова  дорослого з 6-ти  міс.  дитина направляє своє сприймання предметів: малюк шукає навкруги себе названий дорос- лим предмет, знаходить його,  бере у руки. Спочатку дитина проявляє здатність знаходити названий дорослим предмет, що  має  фіксовану локалізацію –  наприклад, годинник стоїть на  поличці, а якщо пе- реставити його  на шафу, дитина знайти не може. До кінця 8 місяця перестановка предмету вже  не заважає дитині знайти його.  До кінця

1-го року  тривають прояви такої особливості: якщо дещо змінити зо- внішній вигляд предмету (повернути годинник тильною стороною), дитина його не помічає. В оперуванні предметами, в ініціюванні дій з ними дитина реагує на слова  дорослого. Вже у 9–10 міс.  малюк вико- нує прості інструкції: «дай  кубик», «тримай ложку». Синхронність, яка спостерігається між змістом мовлення дорослого й діями дитини з предметами свідчить про її розуміння слів дорослого на основі  вста- новлення зв’язку між предметом і його  назвою. Це  надбання є над- звичайно важливим для  розвитку абстрагуючої функції мовлення, що дозволяє людині подумки оперувати предметами при  відсутності практичних дій із ними.

1.2. Поява активного мовлення

Розвиток здатності дитини розуміти мовлення дорослого відбу- вається разом із формуванням передумов для  появи активного мов- лення. Мовний апарат дитини дозволяє їй самій породжувати перші окремі звуки та їх поєднання. Ці звуки включаються у важливе но- воутворення немовлячого віку –  в комплекс пожвавлення. Під  час звертання дорослого з ласкавими словами дитина реагує сміхом і звука- ми – спочатку приголосними «кх» (гукання). З 4-х міс.  з’являються звуки, схожі на голосні та на спів (вокалізації). Ці звуки супроводжу-


 

ють  спілкування між дитиною та  дорослим, а також вимовляються дитиною при  відсутності дорослого. З 5–6  місяців виникають спроби дитини привернути увагу дорослого до себе за допомогою звуків. У за- своєнні мовлення важливе значення відіграє сприймання мовлення дорослого та  наслідування йому. Характерним є явище, коли спро- би повторити звуки і слова  дорослого виносяться за  рамки ситуації сприймання мовлення дорослого. Спочатку створюється враження, що дитина ніяк не відреагувала на мовлення дорослого, а через  дея- кий час раптово дорослий чує від дитини вимовлені ним  раніше сло- ва. Тому у засвоєнні мовлення важливе значення відіграє накопичен- ня досвіду спілкування між дитиною й дорослим (кумуляція).

З 2-го  півріччя дитина вимовляє переважно поєднання звуків – склади, які поєднуються із  її  мімікою та  жестами (лепет). Призна- чення лепету полягає у тому, що дитина звертається до дорослого із певними вимогами: дати якийсь предмет, припинити певну дію (коли не хоче їсти, чи купатись) тощо. До кінця 1-го року  дитина не тільки звертається до дорослого, але й відповідає на його впливи за допомо- гою мовлення; з’являються перші слова, зрозуміти які, не врахову- ючи міміку, жести дитини та ситуацію практично неможливо. Тому лепет вважається особливим жестикуляторним мовленням.

Перші слова, які засвоює дитина, позначають добре знайомих їй осіб та предмети: мама, баба, кіт. Їх кількість досягає 20 слів. Зв’язок між словом і предметом не стійкий, тобто дитина слабо  засвоїла зна- чення слова. Вона  називає певним словом не  тільки позначуваний ним  предмет, але  й інші, що мають подібну виразну ознаку: словом

«кіт» називає хутряну шубку. Не чітко розмежовуються предмети та дії з ними: словом «мий» дитина називає мило. Тому розуміння дорос- лим  перших слів  дитини вимагає опори  на ситуацію, на сприймання предметного оточення, жестів, міміки дитини. Водночас для  дитини слова  наділені певним смислом, за ними стоїть певна реальність, що свідчить про засвоєння власне звукових оболонок слова, а не просто поєднання звуків. На кінець немовлячого віку виникає фонемна ста- дія у розвитку мовлення дитини.

ВИСНОВКИ щодо  особливостей розвитку мовлення в немовлячо- му віці:

–          засвоєння структури рідної мови  відбувається у дитини через мовлення – спілкування за допомогою мовних засобів;

–          джерелом розвитку мовлення дитини виступає її  комуніка- тивна потреба;


 

–          протягом немовлячого віку триває підготовчий період до за- своєння активного мовлення, який  завершується фонемною стадією;

–          перший досвід  спілкування  дорослого з дитиною призводить до початку в засвоєнні пасивного мовлення – дитина починає розуміти слова  дорослого та регулювати свою поведінку у від- повідь на них;

–          у межах пасивного мовлення виникає здатність дитини вста- новлювати зв’язок між назвою предмету і самим предметом;

–          активне мовлення розвивається на основі  проходження дити- ною етапів гуління, гукання, лепету, жестикуляторного мов- лення;

–          лексичний запас дитини до кінця 1 р. становить до 20 слів, що позначають знайомих осіб та предмети.

2. Особливості мовлення дитини раннього віку

2.1. Засвоєння нових форм та функцій мовлення

Дитина раннього віку набагато більш самостійна за немовля. Зростання її активності призводить до появи складних видів  діяль- ності  – насамперед, предметної гри, що має  спільний з дорослим ха- рактер; виникає ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим; самосвідомість дитини досягає якісно нового  рівня. Всі ці обставини створюють необхідні зовнішні та  внутрішні умови для  особливо ін- тенсивного розвитку мовлення.

У ранньому віці  виникають ситуативна та описова форми мовлен- ня.  Особливо  помітного розвитку досягають такі функції мовлення, як комунікативна, пізнавальна, узагальнююча, регулююча.

У спілкуванні дитини переважає ситуативне мовлення, що прихо- дить на зміну жестикуляторному. Хоча в ньому  зберігається значний вміст  жестів та міміки, проте  зростає доля  вербальних компонентів, міцно пов’язаних з оточуючою ситуацією.

Ситуативне  мовлення  водночас  є  діалогічним, утворюється з взаємопов’язаних реплік малюка й дорослого. Характерна структура


 

мовленнєвої взаємодії –  питання-відповідь; пропозиція-виконання;

прохання-реалізація тощо.

Зміцнюється зв’язок мовлення із іншими пізнавальними проце- сами. У 2-3 роки дитина коментує свої дії з предметами у грі та поза нею  (машинка їде,  чашка  впала), називає сприймане, повторює і запам’ятовує віршики, скоромовки; мовлення допомагає розрізняти ознаки предметів та предмети між собою: ця лялька велика, а ця ма- ленька, тут багато іграшок, а тут – мало. Все це дає підстави для  ви- сновку, що зароджується описове мовлення.

Провідною функцією мовлення дитини виступає комунікативна, що змінюється за такими етапами.

1.  Звертання до дорослого заради оволодіння предметом; якщо спроби  вплинути на дорослого невдалі, то вони  можуть переростати у крик, плач.

2. Прагнення привернути увагу дорослого до своїх дій з предметами.

3.  Центр ситуації переноситься на  володіння словом як засобом звертання до дорослого. Дитина придивляється до артикуляції дорос- лого. вимовляє необхідне слово – назву предмету, яка одночасно піз- нає і відповідну дію дорослого з цим предметом мається на увазі [153].

Узагальнююча функція  мовлення розвивається у такій послідов- ності:

1. Дитина позначає словом групи предметів на основі  зовнішніх, виразних, але не суттєвих ознак. Так, словом «ляля» вона називає ді- вчинку, ляльку, своє платтячко.

2. Після 2,5  років дитина відносить слово  до групи схожих пред- метів, незалежно від деяких зовнішніх відмінностей (черевики гумо- ві й шкіряні, червоні й зелені, великі й маленькі).

3. До кінця раннього віку з’являються слова  на позначення груп предметів, які  цілком не  співвідносяться  із   жодним  одиничним об’єктом: кубики, цукерки, одяг. Водночас до цих  груп  дитина зара- ховує  лише ті предмети, з якими вона  знайома в особистому досвіді. Так, якщо вона  не бачила раніше льодяник на паличці, то для  неї це буде зовсім окремий від цукерок предмет.

Регулююча функція   зароджується ще  у  немовлячому віці, а  у дитини раннього віку відіграє важливу роль  у засвоєнні соціально- го досвіду, особливо правил поведінки. Дитина спроможна викону- вати  складніші інструкції дорослого, з 2–3  дій,  що  передбачають її запам’ятовування: поклади ляльку і принеси чашку. Дитина розуміє пояснення дорослого: «як мити руки», «як одягати черевики», «як причісуватись». Спостерігається так  зване автономне мовлення, яке


 

є перехідним між зовнішнім та внутрішнім (Л.С.Виготський). Воно полягає у тому  що дитина, називаючи себе у 3-й особі,  сама  собі дає настанови: «Костик вимиє руки». Дитина реагує на  «можна» і «не можна» дорослого. У багатьох малюків «не  можна» викликає бурх- ливі протести, які при правильному вихованні згодом  зникають.

2.2. Перехід від засвоєння лексики до засвоєння граматики

У ранньому віці  відбувається перехід від  засвоєння лексики  до оволодіння правилами граматики.

Стрімко та стрибкоподібно збагачується лексичний запас, у ньо- му виникають дієслова, згодом – прикметники. Стимулює цей процес предметна діяльність дитини у співпраці із дорослим. Діючи з різни- ми предметами, розширюючи коло  предметів, які стають об’єктами дій дитини у 2 роки, вона  задає численні питання про назви предме- тів,  запам’ятовує їх та включає до свого активного словника.

Одразу після року  активізується  процес наслідування, в якому зразком виступає мовлення дорослого. Дитина, яка набагато краще розрізняє фонеми мови та вміє їх відтворювати, активно наслідує цілі висловлення дорослого. При цьому виявляються комбінаторні якості дитини: вона  переставляє слова  у фразах, які наслідує, додає  в них свої слова  тощо.

Вибух  у наслідуванні мовлення дорослого відбувається на основі вдосконалення здатності дитини розуміти його.  Цьому сприяє розви- ток фонематичного слуху в дитини. Малюк прагне сприймати не про- сто уривки мовлення дорослого, а зв’язні тексти, які вже  може зро- зуміти. На  основі  читання дорослим творів дитячої літератури вдо- сконалюється процес слухання, який у свою чергу  виступає засобом формування емоційно-вольової та пізнавальної сфер малюка. Малюк уважно слухає, зосереджуючись на змісті, переживає разом із геро- ями. Найбільш доступні для  розуміння дитини невеликі за обсягом твори  на теми  добре знайомих їй ситуацій, людей (про бабусю, мама, батька, сестричку).

Слухання зв’язних текстів сприяє не просто  розширенню лексич- ного запасу дитини, але й якісному переходу до засвоєння граматичної будови мовлення на 2 році життя. Процес цей розпочинається зі спроб дитини самій побудувати у спілкуванні словесні конструкції – речен- ня.  Спочатку дитина не вміє  поєднувати слова  між собою у реченні,


 

функцію останнього відіграє окреме слово, супроводжуване жестами та мімікою. Дитина зі словом «дай» тягнеться до ляльки, і оточуючі розуміють: малюк просить дати  іграшку. До 2-х  років з’являються перші речення з двох (іноді  більше) слів, поєднаних між собою лише змістом, а не граматично: «Коля, бах!», що означає «Коля впав». При цьому дитина називає себе у 3-й особі.

Нарешті з’являються речення, де слова  поєднані граматично (у дитини 2-3 років). Перший спосіб граматичного зв’язку – узгодження слів  за допомогою закінчень. Згодом дитина використовує службові слова  – частки, сполучники, прийменники.

ВИСНОВКИ щодо  особливостей розвитку мовлення в ранньому віці:

–          розвиток мовлення зумовлений ситуативно-діловою формою спілкування з дорослим, у якій спілкування опосередковане предметними діями;

–          формуються такі форми активного мовлення як ситуативна та описова;

–          складається   комунікативна,    узагальнююча,   регулятивна функції мовлення;

–          стрімко зростає лексичний запас (назви предметів і осіб, слова на позначення дії, переживання, вимог, пропозицій, бажань);

–          формується слухання і розуміння літературних творів, розпо- відей  дорослого, що збагачує кругозір дитини й допомагає за- своїти соціальний досвід;

–          починається засвоєння граматичної будови  мови.

3. Характеристика мовлення дитини дошкільного віку

3.1. Засвоєння всіх сторін мови та функцій мовлення

У процесі оволодіння мовою як специфічною системою знаків (фо- нем,  морфем, слів, синтаксичних конструкцій) розвивається знакова функція мовлення. У дошкільному віці  відбувається засвоєння всіх рівнів мовної системи. Дитина добре  розрізняє фонеми та слова, що відрізняються між собою  лише однією  фонемою: люк  – лак; нога  –


 

нова  тощо. Це свідчить про добре розвинений фонемний слух. Змен- шується кількість звуків мовлення, які дитина не може правильно вимовляти. До 6–7  років вимова стає  чистою. У протилежному ви- падку порушення вимови набувають стійкого характеру та  вимага- ють  допомоги логопеда. Дитина усвідомлює звукову будову  слова  і словесний склад речення. Задача звукового аналізу слова  не виникає спонтанно, а ставиться перед дітьми в процесі спеціального навчання. Вже в 4 роки у дітей можна сформувати розрізнення на слух твердих і м’яких, дзвінких і глухих приголосних, назву першого звуку в слові. Старші дошкільники визначають послідовність всіх звуків в слові.

Лексика значно розширюється. Розуміння дитиною значення слів стає  стабільним та  позаситуативним. При  цьому дитина інтуїтивно орієнтується на суттєві ознаки групи предметів, яку позначає слово. Так, словом «трикутник» дитина називає всі фігури з 3-ма  сторона- ми,  незалежно від кольору, розміру, матеріалу. Серед прикметників багато слів  на позначення рис характеру людини (веселий, злий, до- брий), які дитина засвоює завдяки включенню у конкретні ситуації міжособистісної взаємодії, де ці якості проявляються: злий, бо зава- жає дітям гратись, обдурює; добрий, бо допомагає, схвалює. Дитина прагне розширити свій  словник, намагається зрозуміти нове  слово. Таким чином у неї спостерігається пізнавальне ставлення до системи мови. Нерідко, дитина наділяє почуте своїм  смислом. К. Чуковський зауважував: «Дитина несвідомо вимагає, щоб у звуках був смисл, щоб у слові був живий ...образ; а якщо цього немає, дитина сама надає не- зрозумілому слову  бажані образ та смисл.

Вентилятор в неї – вертилятор.

...

Міліціонер – вулиціонер. Екскаватор – пісковатор. Коклюш – кашлюш» [162, с. 89].

Для  того,  щоб  зрозуміти значення слів, дитині необхідно спира- тись  на свій  чуттєвий досвід. Найкраще засвоюються слова, з якими дитина постійно зустрічається та діє.  Є. А. Аркін дослідив, що у мові дитини 4-х р. доля  іменників певної теми  спадає згідно з наступним списком: житло, їжа, одяг, тварини, рослини, міський побут, части- ни  тіла, професії, техніка та інструменти, нежива природа, час,  со- ціальні явища, родові поняття, геометричні фігури, абстрактні слова.

У граматиці  дитина інтенсивно засвоює парадигму форм  слова (відміни, ) та практично орієнтується на окремі частини слова, зокре- ма суфікси. Першими (на межі раннього та дошкільного віку) засвою-


 

ються суфікси зі значенням зменшення-перебільшення; позитивної- негативної емоційної оцінки.

Засвоєння морфемного складу слів виявляється та закріплюється в самостійному словотворенні, що характерне для  дитини 2–5  років. Широку палітру дитячого словотворення представляє Корній Чуков- ський у книзі «Від двох до п’яти». Ось хлопчик запитує:

– Ви і шишку поливати будете?»

– Так.

– Щоб виросли шишенята?»

Або інше: «Жив-був пастух. Його звали Макар. І була  в нього  до- чка  Макарона» [162, с. 75].

Мовне експериментування на 5-му році виявляється також у сло- весних каламбурах, коли дитина підбирає слова, подібні за  звучан- ням, кілька разів з інтересом повторює їх,  порівнює звучання та зна- чення, радіє своїм відкриттям. Викликає у дитини інтерес і римуван- ня слів. З’являється гра словами. Дитина навмисно змінює звучання слова, придумує слова  не співвіднесені з предметами. Мовне  експе- риментування являє собою процес активного творчого засвоєння сис- теми  мови  дитиною. Слово  стає  об’єктом перетворень дитини, здій- снюваних за законами словотворення, обмеження яких дитина ще не усвідомлює. Дитина не розуміє, чому співвідношення коза і козел не можна поширити на стрекоза – стрекозел [162, с. 73].  За  аналогією покласти-викласти дитина просить маму  висолити занадто солоний суп [162, с. 100].

Поступово у дитини формується здатність встановлювати словес- ний  склад речення. Спочатку дошкільник відноситься до речення як до  смислового цілого. Далі виникає  аналіз інтонаційно-смислових груп: іменників і дієслів. На  питання, скільки слів  у реченні «Діти граються м’ячем?», дитина відповідає: «діти – перше слово, грались м’ячем – друге». І лише в результаті навчання діти виділяють всі сло- ва, виключаючи службові частини мови.

Помітно ускладнюється  регулююча функція  мовлення.  Дитина не просто  здатна виконувати інструкції дорослого, але  прагне, щоб вони  були  мотивовані. Дорослий розвиває у дітей  свідоме виконання своїх  вимог. За  допомогою мовлення дитина впливає на дорослого і однолітка. Інструкції дорослого ускладнюються, передбачають вико- нанні дитиною послідовної низки дій.  Вони  набувають характер по- яснень дитині порядку роботи. Наприклад, дорослий поясню дітям, як слід діяти, щоб намалювати гарний пейзаж, виліпити з пластиліну грибочок. Пояснення дорослого супроводжує показ, а лише потім до


 

роботи  приступають самі  діти. У таких завданнях розвивається здат- ність приймати та втримувати інструкцію, що відіграватиме важливу роль у шкільному навчанні.

Завдяки мовленню у дитини розвивається внутрішній план діяль- ності, який випереджує практичне виконання. Дошкільник починає діяти за принципом «сім раз відмір – один раз відріж». Мовлення до- зволяє краще зрозуміти свій план, розділити його на етапи, зафіксу- вати  задум, продумати наявність умов  та  засобів виконання. Прак- тичне досягнення результату стає більш швидким, точним, правиль- ним. Планування поєднує практичну й розумову діяльність в єдине ціле, надає їм організованості та цілеспрямованості. Діти  планують свої ігри, малювання, аплікації тощо.

3.2. Розвиток зв’язного  мовлення дошкільника

Успіхи в оволодінні активним мовленням проявляються в удоско- наленні форм мовлення зі значно більшим вмістом вербальних засобів, ніж жестикуляторне та  ситуативне. З’являються контекстна і пояс- нювальна форми мовлення (А. М. Лєушина), які до кінця дошкільно- го віку набувають все більшого поширення. Ситуативне мовлення за- лишається при цьому поширеною формою також. Суттєва відмінність ситуативного й контекстного мовлення полягає у мірі  їх співвіднесе- ності  із наочною ситуацією. Ситуативне мовлення цілком зрозуміле лише у зв’язку із  ситуацією. Контекстне передбачає опору  кожного наступного висловлення на попереднє. Таким чином у контекстному мовленні зростає роль вербальних засобів. Його одиницею виступає не слово, а речення. Виникнення контекстного мовлення забезпечується збагаченням словника і засвоєнням граматичної будови мови.

Властивості контекстності та  ситуативності також виявляються у дитячих діалогах. Здатність послідовно пов’язувати окремі вислов- лення між собою стають основою  для  появи зв’язного мовлення, яке ще  називають пояснювальною формою мовлення. До її виникнення підводить розвиток спілкування дошкільника із дорослими та з ро- весниками. Ситуативно-ділове спілкування з ровесниками спонукає до узгодження дій дітей  у процесі обговорення, пояснення один одно- му своїх бажань, прагнень. Ще більше вимагає цього позаситуативно- ділова форма спілкування, яка до 7 років не встигає сформуватись у всіх  дітей. Так  само  і пояснювальне мовлення розвинене у дошкіль- ників по-різному. Його розвиток залежить не тільки від успіхів в ово- лодінні словом, але  і від  можливостей мислення дитини, здатності


 

знаходити аргументи «за» і  «проти», встановлювати причинно-на- слідкові зв’язки. Пояснювальне мовлення передає достатньо склад- ний зміст. Наприклад:

Дорослий: У які ігри  ти любиш гратись? Чому?

Євген:  Граємось у школу, у лікарню, магазин. Люблю  гратись у магазин, у мене мама – продавець. А Миколка любить гратись у водія та пасажирів. В нього брат водить машину.

До кінця дошкільного віку у мовленні з’являються ознаки поза- ситуативності: дитина відмежовує слово  від  предмету. Ця  здатність розвивається на основі розвитку звукового аналізу слова та виділення слів з речень. Ці вміння становлять основу для подальшого засвоєння грамоти дитиною.

У  старшому дошкільному  віці   яскраво виявляється  процес ди- ференціації та  інтеграції мовлення у системі пізнавальних функцій. Мовлення стає  окремим і регульованим інтелектуальним процесом, свідченням чого є формування самоцінної мовної діяльності, прямо не пов’язаної з практичними діями. Дитина включається у бесіди  на по- заситуативні теми  (наприклад, широкого пізнавального змісту; щодо моральних якостей, оцінки вчинків героїв казок чи оповідань), само- стійно складає оповідання, казки.  віршики. Такий рівень мовлення вимагає спеціальної роботи дорослого по розвитку зв’язного мовлення.

ВИСНОВКИ про  особливості розвитку мовлення в дошкільному віці:

–          відбувається засвоєння всіх  сторін мови, формуються її  нові форми та вдосконалюються функції мовлення;

–          дитина  повністю оволодіває фонемним складом мовлення, правильно чує та вимовляє звуки;

–          активно розширюється лексика дитини при  опорі  на її чуттє- вий та практичний досвід;

–          засвоєння граматики полягає в оволодінні парадигмою форм іменників та дієслів, що спирається на виділення морфемного складу слова;

–          складається пізнавальне ставлення до мови  (дитина пізнає за- кони рідної мови в процесі словесного експериментування);

–          формуються нові  форми мовлення –  контекстна та  поясню- вальна, що становлять основу  зв’язного мовлення дитини;

–          розвивається регулююча (свідоме виконання  інструкцій  до- рослого, поява самоінструкцій); плануюча (випереджує прак- тичну дію) функції мовлення;

–          мовлення інтегрується та диференціюється із іншими інтелек- туальними процесами.