ТЕМА 9 НОРМАТИВНІ ПОКАЗНИКИ ТА АКТИВІЗАЦІЯ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВОЇ ГРИ У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

ПЛАН

1. Рівні розвитку сюжетно-рольової гри у дошкільника

2. Формування передумов рольової гри

3. Прийоми активізації сюжетно-рольової гри

4. Організація сюжетно-рольової гри. Іграшки

Література

1. Артемова Л. В. Вчись  граючись. Навколишній світ у дидактич- них іграх дошкільників. – К.: Томіріс, 1995. – 112 с.

2. Басов М. Я. Избран. психологические произведения / Под ред. В. Н. Мясищева, В. С. Мерлина. – Педагогика, 1975. – 432 с.

3.  Гаспарова Е. Ведущая деятельность дошкольного возраста // Дошкольное воспитание. – 1987. – № 7. – С. 45–50.

4. Леонтьев А. Н. Психологические основы дошкольной игры // Избр. психолог. произведения: В 2-х  т.  –  М.:  Педагогика, 1983. – Т. 1. – С. 303–323.

5.   Михайленко  Н.,   Короткова  Н.   Взаимодействие  взрослого с детьми в игре  // Дошкольное воспитание. – 1993. – № 3.  – С. 15;

№ 4. – С. 18–23.

6. Мухина В. С. Игрушка как средство психологического развития ребенка // Вопросы психологии. – 1988. – №2.  – С. 123–128.

7.  Проблемы дошкольной игры:  Психолого-педагогический ас- пект / Под ред. Н. Н. Поддъякова, Н. Я. Михайленко. – М.: Педагоги- ка, 1987. – 192 с.

8. Репина Т., Гостюхина О. Самостоятельные игровые объединения

// Дошкольное воспитание. – 1984. – № 2. – С. 43–46.

9. Усова А. П. Роль игры в воспитании детей / Под ред. А. В. Запо- рожца. – М.: Просвещение, 1976. – 96 с.

10.  Эльконин Д. Б. Психология игры. –  М.:  Педагогика,1978. –

304 с.


 

1. Рівні розвитку сюжетно-рольової гри у дошкільника

Провідна діяльність у дошкільному віці  – сюжетно-рольова гра. Педагогів вона  цікавить як така форма активності дитини, у якій виникають новоутворення даного  віку, а також як найважливіший засіб  корекції відхилень у розвитку дошкільника. У попередній темі розкривається загальна характеристика дитячої гри  та психологічні особливості її організації, а тепер  розглянемо нормативні показники розвитку сюжетно-рольової гри відповідно до молодшого, середнього, старшого дошкільного віку.

Д.  Б. Ельконін виділяє чотири рівні розвитку сюжетно-рольової гри дошкільника. Кожен рівень характеризується специфічним зміс- том,  співвідношенням ігрових дій та ролей, структурою ігрових дій.

У 3–5  років формуються перший та другий рівні.

І рівень

1) Зміст гри  – дії з предметами, спрямовані на співучасника. Ха- рактерні ігрові дії – годування без врахування послідовності і «меню».

2)  Ігрові ролі  не  визначають дій,  а навпаки. Діти  себе  не  нази- вають іменами ролей, ролі  теж  не позначають словом. При  розподі- лі  ролей  відповідні рольові дії  не узгоджуються, між ними відсутні взаємозв’язки.

3) Ігрові дії одноманітні, складаються із послідовності стереотип- них повторюваних операцій.

4) Ігрові дії не утворюють логічної послідовності.

ІІ рівень

1) Зміст і головне у грі – дії з предметами.

2) Діти  прагнуть до відповідності ігрової дії реальній.

3) Діти  називають ролі. Виконання ролі  полягає у реалізації від- повідних ігрових дій.

4) Логіка ігрових дій визначається життєвою послідовністю. Лан- цюжок дій збільшується: приготування їжі  – накривання столу  – го- дування – відпочинок.

5) Порушення у послідовності ігрових дій дітьми не приймається, але вони це нічим не мотивують.

У 5-7 років виявляються третій та четвертий рівні.

ІІІ рівень

1) Основний зміст – виконання ігрової ролі, відповідних їй  дій. З’являються ігрові дії,  у яких відбивається характер відносин з ін-


 

шими ролями гравців; наприклад, «вихователь» дитсадка звертаєть- ся до «кухаря»: «Приготуйте їжу».

2) Ролі розподілені до початку гри і визначають поведінку гравця.

3) Логіка ігрових дій визначається роллю. Дії урізноманітнюють- ся.  З’являються звертання до партнерів у відповідності до співвідно- шення ролей.

4) Порушення послідовності ігрових дій  викликає протест дити- ни:  «Так не буває». Ігрова роль  визначає правила поведінки гравця. Порушення правил гри найчастіше помічають партнери, а дитина на- магається виправити «помилку».

ІV рівень

1) Основний зміст – виконання ігрових дій,  пов’язаних із ставлен- ням  до інших людей, ролі  яких виконують гравці: наприклад, дають вказівки «йдіть до столу, тільки помийте руки»; оцінюють «тримай руку як слід», схвалюють.

2) Роль гравця зберігається на  протязі гри. Ролі  різних гравців взаємопов’язані. Мовлення дитини у грі визначається її роллю.

3) Чітка послідовність ігрових дій відтворює реальну логіку подій життя людини. Дії  різноманітні, за чіткими правилами, які дитина обґрунтовує посиланням на реальні наслідки їх порушення: «не мож- на морозиво перед  обідом їсти, бо зникне апетит».

4) Порушення логіки ігрових дій та правил дітьми відхиляється, що мотивується підкресленням їх раціональності.

ВИСНОВКИ про розвиток сюжетно-рольової гри:

–          Д.Б.Ельконін виділяє чотири рівня розвитку сюжетно-рольо- вої гри дошкільника;

–          загальна тенденція розвитку сюжетно-рольової гри  полягає у переході від ігор-маніпуляцій з предметами до виконання ролі як суспільно закріпленого зразка поведінки та взаємодії з ін- шими людьми;

–          на І рівні змістом гри є дії з предметами, спрямовані на співу- часника. Роль формується у дії;

–          на ІІ рівні діти  починають називати ролі. Виконання ролі  по- лягає у реалізації відповідних дій;

–          на ІІІ рівні основний зміст гри  – виконання ролі, відповідних їй дій;

–          на ІV рівні основний зміст – виконання дій, пов’язаних із став- ленням до інших людей.


 

2.Формування передумов рольової гри

Формування передумов рольової гри становить актуальну педаго- гічну задачу у період від 1,5  до 3 р. Методика формування передумов рольової гри  полягає у тому, що  дорослий подає  сюжет у словесній формі. Наприклад: «Сидять за столом лялька та ведмедик, гарнень- кі, чистенькі. На столі  стоять тарілки, розкладені ложки. Дівчинка взяла ложку і почала годувати – спочатку ляльку, а потім ведмедика. Всіх  погодувала, молодець!». При  цьому дорослий супроводжує свої слова  ігровими діями та  підкреслює інтонацією, жестами, мімікою емоційно-позитивне ставлення до іграшок та дій з ними.

Якщо дитина не може включитись у пропоновану дорослим сю- жетно-рольову гру,  то проводиться додаткова робота  з формування ігрових дій на основі  предметних дій у такій послідовності:

1) Показати ігрові дії з різними предметами (ложкою – нагодува- ти ляльку, гребінцем зачесати її);

2) Організувати ігрові дії із замінниками використаних предметів

(ложка – олівець; гребінець – лінійка);

3) Варіювання замінників однакових предметів: ложка – олівець, стрічка картону, паличка;

4) Формування системи дій певної ролі: мати – годує, читає, при- бирає, одягає, зачісує; лікар – вислуховує, виписує ліки, робить укол;

5) Щоб дитина приймала роль, дорослий разом з нею програє від- повідну систему дій і наголошує: «Ти грався у лікаря», «Ти була  ма- мою».

Коротка схема роботи  із залучення дитини до сюжетно-рольової гри  становить перехід дитини від  предметної дії  до виконання  нею ролі, відповідних їй дій і включає наступні кроки: їсти  ложкою – го- дувати ложкою – годувати ложкою ляльку – годувати ложкою ляль- ку,  як мама.

ВИСНОВКИ про  формування передумов сюжетно-рольової гри  у дітей  раннього віку:

–          метою формування передумов сюжетно-рольової гри є перехід дитини від предметної дії до виконання нею ігрової ролі;

–          формування здійснюється за етапами: їсти ложкою – годувати ложкою – годувати ложкою ляльку – годувати ложкою ляль- ку,  як мама.


 

3. Прийоми активізації сюжетно-рольової гри

У розвитку сюжетно-рольової гри  не  всі  діти  однаково успішно переходять від  нижчого рівня до вищого. Потрібно виявляти дітей, у яких спостерігається відставання у розвитку сюжетно-рольової гри і проводити з ними розвивальну роботу. При  цьому психолог (вихо- ватель) орієнтується на ознаки недорозвиненості гри у дошкільника:

1. Примітивні й одноманітні дії з предметами;

2.  Нестійкий інтерес до зовнішнього вигляду іграшки, не пов’я- заний з можливостями гратись нею;

3.  Високий вміст   неадекватних дій  з  предметами. Наприклад, ложкою дитина не користується в її функціональному призначенні, а стукає нею  об стіл, підлогу, іншу ложку, крутить у руках, кидає тощо;

4. Відсутність замінників та дій із уявними предметами;

5. Поодинокі сюжетні дії, сюжет відсутній.

При  наявності відставання у розвитку гри дошкільника викорис- товують наступні прийоми активізації гри.

1.Дорослий демонструє весь  ланцюжок ігрових дій  із сюжетною іграшкою, а потім просить дитину повторити .

2.«Знайомить» дитину з лялькою-донькою, називає дитину ма- мою чи папою, дає ляльці ім’я, викликає емоційне позитивно-забарв- лене ставлення до іграшки, використовуючи зменшувально-пестливі слова, посмішки, виявлення турботи про  ляльку, емоційний відгук на її «дії», розмову з лялькою.

3.  Проводиться індивідуальна робота  з  дитиною над  сюжетом, який ускладнюється від сеансу до сеансу.

Наприклад, організація гри  на  основі  сюжету «Догляд за  дити- ною»:

у 1-шу  зустріч включає купання ляльки;

у 2-гу додається приготування для неї їжі;

у 3-тю зустріч – годування;

у 4-ту зустріч – підготовка ляльки до сну.

ВИСНОВКИ про прийоми активізації гри дошкільника:

–          ознаки рівнів розвитку сюжетно-рольової гри слугують крите- рієм  для  визначення відповідності розвитку дошкільника ві- ковій нормі психічного розвитку;

–          при  наявності відставання у розвитку гри  дошкільника вико- ристовують прийоми активізації гри;


 

–          прийоми  активізації  гри   спрямовані  на   урізноманітнення ігрових дій  дитини, збагачення сюжету і використовуються дорослим на фоні доброзичливої уваги до дитини.

4.Організація сюжетно-рольової гри. Іграшки

Організація сюжетно-рольової гри  дошкільника передбачає вра- хування часу та місця її проведення, тривалості, неухильного дотри- мання правил техніки безпеки та гігієни.

Найкращий час для  сюжетно-рольової гри  у дитячому садочку припадає на  ранкові години, час  прогулянки або після сну.  Трива- лість гри в середньому 20–40 хвилин. У 3–4 р. цей період заповнюєть- ся кількома уривчастими іграми, старші діти розгортають 1–2  сюже- ти. Місце для гри слід обирати таке, щоб діти могли розташувати там іграшки, будівлі, конструкції. Найкраще для  цього  підходять спеці- ально обладнанні ігрові майданчики, кімнати. Попередньо дорослий підбирає відповідний матеріал, передбачивши можливість викорис- тання замінників.

З перших днів життя дитина знайомиться з іграшкою. К. Вайле та Є. А. Аркін запропонували наступну класифікацію іграшок: 1) зву- кові  (сенсорні) – брязкальця, дзвіночки, барабани, дитячі гармошки тощо;  2) моторні (рухливі) – м’яч, дзига, більбоке і т.  ін.; 3) зброя;

4) образні іграшки – ляльки, іграшкові тварини. До цієї  класифіка- ції В. В. Бабаєва пропонує додати іграшки з природного матеріалу та іграшки-саморобки [52,  с. 40].

Першими іграшками  дитини виступають, насамперед, сенсор- ні  іграшки.  Немовля любить штовхати ручками фіксовані та  вод- ночас  рухливі (типу маятника) брязкальця. Коли  розвивається дія хапання, дитина втримує брязкальце у ручках, трясе ним  та  радіє, почувши звук. Помітно, що  дитина очікує появи звуку: потрясла і прислухалась. Якщо звук не виникає, дитина засмучується, розгля- дає іграшку, але недовго. Сенсорні іграшки зберігають важливе зна- чення протягом усього  дошкільного дитинства, охоче  включаються дитиною у гру  – спочатку у предметно-маніпулятивну, а згодом  – у сюжетно-рольову. Конструкція таких іграшок ускладнюється, опе- рування ними вимагає певних навичок й вмінь дитини. Наприклад, складання мелодії на іграшковому фортепіано передбачає добре озна-


 

йомлення та запам’ятовування дитиною всіх  звуків, що потенційно може продукувати такий іграшковий інструмент; розуміння зв’язку між певною клавішею та відповідним звуком; почуття ритму, музич- ний слух  тощо.

Образні іграшки охоплюють досить широке коло  добре знайомих дітям та улюблених ними іграшок. На першому році життя дорослий робить такі іграшки співучасниками побутових процесів: садовить поряд з малюком, щоб  зацікавити його  прийомом їжі, пускає «пла- вати» у ванночку, де купають дитину тощо. Таке  використання об- разних іграшок дисциплінує малюка, викликає в нього  позитивний настрій. У ранньому віці  дитина звикає до того,  що образна іграшка стає постійним її супутником. Вона боляче переживає тривалу відсут- ність знайомої та улюбленої іграшки – котика, ведмедика, лисички, радіє зустрічі з нею. У дошкільному віці  образні іграшки виступають персонажами різноманітних ігор  дитини. З їх допомогою додатково- го імпульсу отримує розвиток дитячої уяви, здатність наділяти пред- мети знаково-символічним значенням: ведмедик стає у грі «синком», лисичка – грає  роль подружки тощо.

Особливе  місце серед  образних іграшок посідає лялька. Між  ди- тиною та лялькою складаються певні  відносини, розгортається спіл- кування, що сприяє розвитку самосвідомості дитини, зокрема такої її якості, як діалогічність. Так, і при  відсутності улюбленої ляльки старший дошкільник подумки розмовляє з нею,  про  щось  запитує, намагається передбачити її відповідь тощо. Ляльки часто виступають в іграх у ролях «дітей», а дошкільники стають для  них  «батьками». Така зміна позицій сприяє кращому усвідомленню дошкільником сутності взаємин батьків і дітей, розвиває в нього  здатність бачити ситуацію очима іншої людини. Улюблена лялька дошкільника вико- нує  для  нього  роль  друга, що зберігає своє значення і на подальших етапах життя – у молодшому шкільному й навіть у підлітковому віці.

Рухливі іграшки  входять у життя дитини з перших тижнів. Ди- тина  простежує очима рух  підвішеної іграшки, яка повільно руха- ється перед  її обличчям. Сама  починає викликати цей  рух, штовха- ючи підвішені іграшки, притягуючи їх до себе. Таким чином, дитина пов’язує свою активність з появою руху  оточуючих предметів. Завдя- ки  першим маніпуляціям з рухливими іграшками рухи дитини ста- ють направленими, більш керованими. Ці іграшки широко викорис- товуються дітьми, як у предметно-маніпулятивних, так  і у сюжетно- рольових іграх. Як  правило, такі іграшки рідко наділяються дітьми додатковим значенням; частіше за все машинка виступає машинкою,


 

м’ячик м’ячиком. Серед  рухливих іграшок вирізняється  підгрупа спортивних, використовуваних у рухливих іграх дітей.

Важливу роль у психічному розвитку дошкільника відіграють ди- дактичні  іграшки. Маніпулювання та дії з ними передбачають усві- домлення дитиною певного правила, закономірності. Наприклад, пірамідки, мотрійки можна скласти на основі  порівняння розміру частин. Якщо правильно скласти кубики з картинками, то побачиш знайомий казковий образ. Спочатку дорослий відкриває для  малю- ка спосіб дії з дидактичними іграшками, згодом  діти  із захопленням самостійно складають та розбирають такі іграшки, тренуючи вміння порівнювати та співвідносити частини й деталі за ознаками кольору, величини, форми тощо. Особливо  значний вплив такі іграшки мають на розвиток наочно-дійового мислення в ранньому дитинстві.

Продуктом творчої діяльності  дошкільника  виступають іграш- ки-саморобки. Діти  створюють їх під керівництвом дорослого за пев- ною  послідовністю в  обробці   початкового матеріалу.  Ним   можуть бути  кольоровий папір та  картон, шматочки тканини, пластмасові та  дерев’яні заготовки, пластилін, природний матеріал тощо. Дії  з різними матеріалами при  створенні іграшок-саморобок збагачують знання дитини про  властивості предметів, формують уявлення про необхідність їх врахування у своїх  діях. Виготовлену своїми руками іграшку малюк охоче включає у свої ігри; переносить творче ставлен- ня на інші іграшки, прагнучи за власним задумом внести певні  зміни у їх зовнішність.

Дії  з іграшками-забавами призводять  до певного неочікуваного результату – сюрпризу. Так, з невеличкої коробочки при  натисканні на кнопочку раптом з’являється велика квітка. Кожна така іграшка містить певну  загадку, інтригу, яка викликає радісний подив  і заці- кавленість дітей. Свої почуття дитина прагне розділити з дорослим, намагається за допомогою іграшки побачити реакцію дорослого, зди- вувати його.

У літературі, присвяченій дошкільному дитинству, вирізняються також технічні іграшки (машини, літаки, ракети); театральні іграш- ки, іграшки-знаряддя (зменшені копії знарядь праці дорослих).

Одним  із показників відставання у розвитку дитини є відсутність в  неї  стійкого інтересу до  іграшки,  знижене прагнення погратись нею.  Дослідження показують, що сама  наявність іграшок не забезпе- чує оптимального розвитку дитини. Вона повинна зберігати тривалий інтерес до них  та діяти з ними, а для  цього  дорослий уводить дитину до світу  іграшок, показує їх можливості, допомагає дитині в ігровий спосіб осмислити іграшки, включити їх у свою гру.


 

ВИСНОВКИ про особливості організації ігор дітей  та іграшки:

–          організація ігор  дітей  спрямована на врахування психофізі- ологічних вікових норм  та вимог психогігієни й техніки без- пеки;

–          дитячі іграшки слугують важливим засобом розвитку різно- манітних психічних властивостей; розвивальний ефект іграш- ки залежить від її різновиду;

–          основними різновидами дитячих іграшок є озвучені, музич- ні  іграшки;  образні іграшки (ляльки);  дидактичні, моторні іграшки; іграшки-саморобки, іграшки-забави, іграшки-зна- ряддя (зменшені копії знарядь праці дорослих), технічні іграшки, театральні іграшки.