1. ОБ’ЄКТИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО  ОБЛІКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ

 

національній валюті або валюті іноземних держав, розміщеної в банках країни або в банках іноземних держав;

— кошти, вкладені в цінні папери (акції, облігації, векселі, зо-

бов’язання державної скарбниці, сертифікати тощо);

— кошти на резервному рахунка в НБУ.

Другу категорію господарських засобів банку становлять мате-

ріальні цінності (майно), тобто:

— основні засоби — предмети, що мають тривалий термін екс-

плуатації — більше одного року. Для відшкодування їхньої вартос-

ті банк щомісячно нараховує знос (амортизацію) з включенням йо-

го суми у видатки. Норми зноси установлюються державою, вони

єдині для всіх підприємств та установ;

— нематеріальні активи — вартість права користування землею,

водою, будовами, приміщеннями, ліцензіями, патентами, маркети-

нговими послугами, програмним продуктом і т. ін. Їхня вартість

відшкодовується також частинами, що включаються у видатки бан-

ку через нарахування зносу, норми якого встановлюються банком

самостійно;

— малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП);

— господарські  матеріали —  запасні  частини,  папір,  бланки,

канцелярські товари, фарба тощо; списуються та включаються до

складу видатків банку в міру використання в сумі фактичних ви-

трат на їхнє придбання.

Третю групу господарських засобів становить дебіторська забо-

ргованість, тобто кошти, які винні банкові його позичальники. Ці

суми звичайно мають чималу частку в господарських засобах банку

й свідчать про обсяг наданих ним кредитів. Наявність кредиторсь-

кої заборгованості забезпечує надходження коштів в дохід банку і

отримання прибутку. Дебіторскька заборгованість належить до по-

няття «вартість, що самозростає», оскільки видані кредити (позики)

повертаються й погашаються позичальником з відсотками.

Кредити поділяються на:

— короткострокові й довгострокові позички, видані клієнтам;

— міжбанківські кредити, видані іншим банкам;

— споживчий кредит, виданий фізичним особам;

— інші види позичок.

У складі дебіторської заборгованості можуть також бути суми,

видані в підзвіт, або суми перерахованих авансів, переплат або по-

милково списані НБУ.

Ще однією групою банківських коштів, що належать до його

основних засобів, є відвернуті кошти, тобто суми вже використано-

го прибутку у вигляді податків з прибутку сум утворених фондів

економічного стимулювання тощо. Вони накопичуються впродовж

звітного періоду й згодом використовуються при обчисленні не-

розподіленого прибутку (по закінченні року).

Усі вищезгадані кошти становлять активи банку.

Третьою групою об’єктів бухобліку в банку є його функціона-

льні обов’язки. Вони є основною діяльністю банку, яка зводиться

до виконання передбачених ліцензією НБУ прав на ведення розра-

хункових, касових, кредитних та інших операцій. Здійснення бан-

ком своїх функціональних обов’язків вимагає з боку банку витрат

(видатків) з утримання будов, обладнання, з їх ремонту, утримання

охорони, персоналу, витрат на рекламу, відрядні видатки тощо. Усі

ці видатки є об’єктами бухобліку. Також необхідні постійний облік

і контроль доходів, одержаних банком у вигляді платежів клієнтів

та інших позичальників за надані ним послуги й виконані для них

роботи. Видатки входять до складу активу балансу, доходи — до

пасиву.

Останньою групою об’єктів бухобліку в банку є фінансові ре-

зультати статутної діяльності. Вони дозволяють контролювати й

аналізувати склад прибутків і збитків банку від основної діяльності,

а також доходів і видатків, які одразу відносять до складу збитків

або прибутків (одержані й сплачені штрафи, суми викрадень і роз-

трат тощо). Тривалий збиток як результат статутної діяльності не-

можливий, бо він веде до банкрутства (якщо видатки банку пере-

вищують його доходи).

При обчисленні фінансового результату діяльності банку врахо-

вують весь обсяг одержаних доходів і зроблених видатків оборота-

ми, що зростають як за звітний квартал, так і за звітний рік, що й

дозволяє обчислювати балансовий прибуток чи збиток.

Прибуток являє собою статтю пасиву балансу, а збиток — стат-

тю активу.

У бухгалтерському обліку кожному об’єкту відповідає рахунок.

Рахунок — це основна одиниця зберігання інформації в бухгалтер-

ському обліку, інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає ін-

формацію, необхідну для прийняття управлінських рішень. Реєст-

рування інформації в  бухгалтерському обліку банку досягається

шляхом застосування методу  подвійного  запису,  що  випливає  з

принципу подвійності. Згідно з методом подвійного запису кожен

запис-реєстрація відображається за двома рахунками: за дебетом

одного рахунка і одночасно за кредитом іншого. Сума записів за

дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом.

Для поточного обліку банківських операцій у бухгалтерському

обліку банку використовується система рахунків фінансового облі-

ку. Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на

дві групи: балансові та позабалансові.

Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.

Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного

періоду. На їхній основі складається баланс банку. Серед них виді-

ляють такі групи рахунків:

— рахунки активів;

— рахунки зобов’язань;

— рахунки власного капіталу.

У складі балансових рахунків виділяють: контрпасивні раху-

нки (активні), контрактивні рахунки (пасивні). За своїм характе-

ром  контрпасивні  рахунки  активні.  Особливість  цих  рахунків

полягає в тому, що в балансі контрактивні рахунки відобража-

ються в складі активів, а контрпасивні — в складі пасивів зі зна-

ком мінус.

Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат бан-

ку за їх елементами та доходів — за видами. У свою чергу, вони

поділяються на дві групи: рахунки витраті рахунки доходів. Рахун-

ки витрат — це активні рахунки, які використовуються для обліку,

накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду.

Наприкінці звітного (річного) періоду витрати з цих рахунків пере-

носять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки

закриваються і не мають залишків. Рахунки доходів — це пасивні

рахунки, які призначені для обліку, накопичення доходів за їх ви-

дами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) пе-

ріоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових ре-

зультатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків.

Наявність рахунків для кожного виду доходів і витрат дозволяє ке-

рівництву банку точно визначити джерело всіх доходів і характер

усіх витрат, їх вплив на прибутковість банку. Для графічного зо-

браження рахунка використовують Т-подібна модель рахунка (його

структура подібна до букви Т). Т-рахунок складається з трьох еле-

ментів: найменування (номера) рахунка; лівого боку — дебет; пра-

вого боку — кредит.

Модель виглядає так:

Номер рахунка

Найменування рахунка

Дебет  Кредит

Усі пасивні рахунки мають кредитовий залишок, усі активні ра- хунки — дебетовий залишок (сальдо). За пасивними рахунками са- льдо на кінець дня визначається за формулою:

Сальдо на кінець дня = Кредитове сальдо на початок дня +

+ Обіги кредитові – Обіги дебетові.

 

За активними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:

Сальдо на кінець дня = Дебетове сальдо на початок дня +

+ Обіги дебетові – Обіги кредитові.

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, елемент активу або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає таким умовам:

1) ймовірно, що банк отримає, або втратить будь-яку майбутню

економічну вигоду, пов’язану з цим елементом активу або пасиву;

2) цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути

точно виміряна.

Об’єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, облі-

ковуються на позабалансових рахунках.

Це передусім такі об’єкти:

— умовні вимоги та зобов’язання банку (тобто реальні вимоги

та зобов’язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за

якими банк несе ризики);

— документи і цінності;

— операції з приватизації.

Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками

здійснюється так, як і за балансовими — методом подвійного запи-

су.  Характер рахунка —  активний або пасивний —  визначається

таким:

— позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні йо-

го на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок

№ 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» активний, тому що у випад-

ку неплатоспроможності банк буде змушений сплачувати за вида-

ною гарантією і дебетувати рахунок балансу № 2099 «Сумнівна за-

боргованість за виплаченими гарантіями»;

— позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні йо-

го на баланс кредитується балансовий рахунок.

Для відображення операцій на позабалансових рахунках за ме-

тодом  подвійного  запису  використовуються  контррахунки,  які

включені до їх складу. Ці рахунки є умовними і використовуються

як технічні для реалізації методу подвійного запису.

Операції за позабалансовими рахунками, на яких обліковуються

умовні вимоги та зобов’язання, відображаються у грошовій оцінці

за номіналом.

Документи і цінності обліковуються в умовній грошовій оцінці,

наприклад, одна грошова чекова книжка — 1 грн.

Використання  позабалансових  рахунків  дозволяє  отримувати

інформацію про операції банків, які пов’язані з використанням но-

 

вих фінансових інструментів. До таких операцій належать зо- бов’язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угода- ми, як то:

— кредитні лінії;

— дозволений овердрафт;

— непокриті безвідкличні акредитиви;

— гарантійні зобов’язання;

— зобов’язання за цінними паперами;

— спотові,  форвардні  й  умовні  контракти  з  купівлі-продажу

іноземної валюти та інших фінансових інструментів.